Ехінококоз

Ехінококоз
Спеціальність	інфекційні хвороби і гельмінтолог
Симптоми	біль у животі, гепатомегалія, схуднення, печія, нудота, блювання, кашель і кровохаркання
Причини	Ехінокок і E. granulosus
Метод діагностики	рентгенографія, рентгенографія грудної кліткиd, КТ, ультразвукове дослідження, МРТ, біопсія і ІФА
Ведення	хірургічна операція і Ендоскопічна хірургія
Препарати	альбендазол
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11	1F73
МКХ-10	B67
МКХ-9	122.4 , 122
DiseasesDB	4048
eMedicine	med/629 med/1046
MeSH	D004443
Echinococcosis у Вікісховищі

Ехінококоз (лат. echinococcosis) — тяжка хронічна хвороба ссавців, яка викликається паразитуванням личинок гельмінта Echinococcus granulosus.

Епідеміологія

Захворювання на ехінококоз людей викликається личинкою стьожкового черв’яка — ехінокока. Статевозріла форма ехінокока паразитує в тонкій кишці остаточного хазяїна, яким може бути собака, вовк, шакал, рись, куниця, тхір, гієна чи лисиця.

Паразит має довжину 2,2 - 5,4 мм, ширину 0,25 — 0,8 мм, складається і грушовидної голівки (сколексу) і 3—4 члеників. Голівка озброєна чотирма присосками і втяжним хоботком із подвійним ралом гачків.

Останній членик являє собою матку, в якій міститься від 400 до 800 запліднених яєць. В середині дозрілого яйця розвивається шестигачковий зародок (онкосфера). Паразит прикріплюється до слизової оболонки кишки остаточного хазяїна за допомогою 4 присосок і гачків. Живлення паразита відбувається через поверхню тіла вмістом кишки. Тривалість його життя в кишках собак 5—6 міс, інколи більше року.

Після дозрівання яєць останній членик ехінокока відділяється і разом в випорожненнями потрапляє в навколишнє середовище. Для дальшого розвитку яйця повинні потрапити у травний канал проміжного хазяїна. Зараз відомо 47 видів ссавців, які є проміжними хазяями ехінокока (люди, вівці, свині, велика рогата худоба, кози тощо).

У травному каналі проміжного хазяїна яйце ехінокока звільняється від оболонки, і зародок (онкосфера) заглиблюється в слизову оболонку тонкої кишки. Потім онкосфера проникає через лімфатичні і венозні судини в систему ворітної вени, в результаті цього більшість зародків ехінокока заносяться з течією крові насамперед у печінку, де вони в більшості випадків затримуються і розвиваються в ехінококові пухирі. Інші зародки долають печінковий бар'єр і через нижню порожнисту вену і правий шлуночок серця потрапляють у легені, де частина онкосфер затримується.

В капілярах легень, частина потрапляє у велике коло кровообігу і може бути занесена в решту органів і тканин проміжного хазяїна. Тому частіше за інші органи уражаються ехінококом печінка (в 44-85% випадків), легені (10% випадків), значно рідше нирки, селезінка, головний мозок, м’язи тощо.

Сформований ехінококовий пухир має складну будову. Зовні він вкритий щільною багатошаровою оболонкою Під цією оболонкою розміщується тонка внутрішня зародкова оболонка, з якої утворюються капсули з колексами, дочірні пухирі.

Внаслідок реактивних процесів, що виникають у тканинах, навколо паразита утворюється фіброзна капсула, яка закриває зовні ехінококовий пухир. Між фіброзною капсулою і хітиновою оболонкою є простір (щілина), через який відбувається обмін речовин між пухирем і його носієм. З крові хазяїна паразит отримує необхідні для розвитку поживні речовинні і виводить в його організм продукти обміну речовин.

Росте ехінококовий пухир повільно, живе в організмі хазяїна десятиріччями. Загибель ехінококового пузиря може настити при розриві його оболонки, проникненні в нього мікроорганізмів, хімічних речовин тощо. Природна загибель (від старості) паразита буває рідко.

Шкідлива дія паразита полягає в отруєнні організму людини продуктами його обміну і механічному тиску ехінококового пухиря на навколишні тканини й органи. Ступінь тяжкості перебігу ехінококозу залежить від місця розвитку (локалізації) і розміру пухиря.

Ехінококоз печінки

При ехінококозі печінки хворий скаржиться на ниючий або свердлячий біль у правому підребер'ї, під грудьми, в правому плечі, спині. Пізніше з'являється біль (коліки) в нижиіх бокових відділах грудної клітки, утруднене дихання. Ехінокок у печінці росте повільно і симптоми хвороби виникають переважно в період коли пухир досягає значних розмірів. Ехінококоз печінки може ускладнюватись нагноєнням, а також проривання пухиря в сусідні тканини та органи. Найчастіше ехінококовий пухир прориває в очеревину. Це призводить до обсіменіння сколексами очеревини і розвитку в ній багатьох ехінококових пухирів.

Ехінококоз легень

Типовий вигляд ехінококового пухиря. Ехінококоз легенів.

Ехінококоз легень тривалий час протікає без ознак хвороби. Проявляється захворювання відчуттям тяжкості в грудях, сухим тривалим кашлем, кровохарканням потім спостерігається вип’ячування відповідної половини грудної клітини, задишка. Проривання ехінококового пухиря з легень найчастіше відбувається в бронхи. Тоді виникають блювання, болючий судорожний кашель, кровохаркання, під час яких можливе видалення через рот вмісту пухиря. У цьому разі хворий одужує. При прориванні пухиря в плевру з'являться сильний біль у боці, розвивається плеврит. Проривання ехінококового пухиря в сусідні тканини і органи веде до тяжких ускладнень і навіть до смерті. Єдиним радикальним засобом лікування ехінококозу е видалення ехінокока з організму оперативним шляхом.

Розповсюдження

Основну роль у підтриманні кругообігу ехінокока відіграють собаки і сільськогосподарські тварини (вівці, свині, велика рогата худоба). Зараження ехінококом овець і великої рогатої худоби відбувається в основному на пасовищах внаслідок поїдання разом з травою члеників і яєць ехінокока, які розсіюються вартовими собаками. Попадання яєць ехінокока в організм свиней відбувається при випасі їх на подвір'ях населеного пункту, при поїданні ними фекалій заражених блукаючих і дворових собак.

Собаки уражаються ехінококозом при поїданні печінки легень та інших органів хворих на нього сільськогосподарських тварин. Яйця ехінокока здатні тривалий час зберігатись у навколишньому середовищі.

Онкосфери не втрачають заразності протягом 1 міс. на землі у затінку при температурі 10°C — 26°C. У сіні при температурі від мінус 2°C до мінус 20°С вони залишаються життєздатними протягом 1—6 міс. На поверхні землі на сонці при температурі від 18°C до 50°C онкосфери знезаражуються через 1—2 доби, у воді при температурі від плюс 18°C — до мінус 20°C — гинуть через 12 діб.

Зрілі членики ехінокока, виділені з кишок собаки, здатні розповзатись на значні відстані. Яйця, звільнені під час руху члеників, прикріпляються до стеблин трави і довгий час зберігають заразність. Активний рух зрілих члеників ехінокока з прямої кишки викликає у собаки сильний свербіж навколо заднього проходу, примушуючи лизати це місце, що призводить до забруднення шерсті яйцями. При близькому контакті з таким собакою у побуті (гладінні, цілуванні тощо) людина забруднює руки яйцями ехінокока і може занести їх через рот у свій організм.

Вівці забруднюють яйцами ехінокока свою вовну на пасовищі коли лежать на зараженій ними траві. Це створює небезпеку зараження людей, які доглядають овець, особливо під час стрижки їх.

Лікування

Проводять хірургічне і симптоматичне лікування.

Джерела

• В.О. Булгаков. О.П. Данько. «Хвороби, що передаються від тварини людям.» Київ. «Здоров'я». 1989.

Посилання

• ЕХІНОКОКОЗ
• Ехінококоз
• Ехінококоз печінки
• Симптоми лікування та профілактики ехінококозу