Ігор Матович
| Ігор Матович | |
|---|---|
| Igor Matovič | |
.jpg) | |
| Прем'єр-міністр Словаччини | |
| 21 березня 2020 — 1 квітня 2021 | |
| Попередник | Петер Пеллегріні |
| Наступник | Едуард Геґер |
| Лідер партії "Звичайні люди та незалежні особистості" | |
|
Нині на посаді | |
| На посаді з | 11 листопада 2011 |
| Попередник | посаду засновано |
| Член Парламенту Словаччини | |
| 9 липня 2010 — 21 березня 2020 | |
| Народився |
11 травня 1973 (50 років) Трнава, Чехословаччина |
| Відомий як | політик |
| Країна | Словаччина |
| Alma mater | Університет Коменського |
| Політична партія | "Звичайні люди та незалежні особистості" |
| У шлюбі з | Павліна Матович |
| Діти | двоє |
| matovic.blog.sme.sk | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Ігор Матович (словац. Igor Matovič, нар. 11 травня 1973, Трнава, Чехословаччина) — словацький державний діяч, прем'єр-міністр Словаччини з 21 березня 2020 року до 22 березня 2021. Засновник і лідер право-консервативної партії «Звичайні люди». Депутат Національної ради з 12 червня 2010 року за результатами парламентських виборів 12 червня 2010 року, у яких брав участь у списку «Свободи і солідарності».
Партія Ігоря Матовича «Звичайні люди» перемогла на парламентських виборах 29 лютого 2020 року.
Життєпис[ред. | ред. код]
Ранні роки[ред. | ред. код]
Ігор Матович народився в місті Трнава 11 травня 1973 року. 1993 року він почав навчатися на факультеті менеджменту в Університеті Коменського, який закінчив 1998 року. Бізнес-кар'єру розпочав 1997 року, а з 2002 року працював виконавчим директором Трнавського видавництва regionPRESS до 2010 року. Пізніше Ігор Матович передав бізнес своїй дружині Павліні Матович (уродженій Репашці)[1][2]. Агенція Франс Прес описала його як «ексцентричного мільйонера, який зробив сам себе, і колишнього боса ЗМІ», який став «медійним, але непередбачуваним політиком».
Політична кар'єра[ред. | ред. код]
2010 року заснував громадський рух «Звичайні люди» (Obyčajní ľudia), який здебільшого був правоцентристським та наголошував на боротьбі з корупцією. Матович рекламував громадський рух, використовуючи безкоштовні листівки, що розповсюджувались поліграфічною компанією його родини[2]. Разом із трьома іншими народними депутатами від Огано він уперше виграв парламентські вибори у Словаччині 2010 року у списку «Свободи і солідарності» (SaS). Він залишався у SaS до лютого наступного року, коли підтримав обмеження на подвійне громадянство, запропоновані опозиційною партією «Курс — соціальна демократія» (Smer). Протистояння Матовича позиції уряду призвело до того, що SaS вийшла з коаліції. 2011 р. уряд Івети Радічової пішов у відставку, що призвело до нових виборів 2012 р. Під керівництвом Матовича «Звичайні люди» були реорганізовані в політичну партію «OĽaNO» («Звичайні люди та незалежні особистості»). OĽaNO отримала 8,55 % голосів та 16 місць у парламенті. Партія залишилася в опозиції, оскільки не бажала співпрацювати з партією «Курс — соціальна демократія»(Smer-SD)[2].
Як лідер OĽaNO, Матович привернув увагу кампанією проти корупції. Виступаючи проти депутатської недоторканності, він припаркував свою машину на тротуарі та продемонстрував свою перепустку до парламенту поліції, яка намагалася її відбуксирувати; щоби протистояти корупції, він пройшов тест на поліграфі, у якому зазначив, що ніколи не брав хабарі.[3]. Однак Роберт Фіцо звинуватив Матовича в неналежному здійсненні фіктивного продажу бізнесу regionPRESS за 122 мільйони словацьких крон службовцю Павлу Вандаку, який нібито отримав гроші з внутрішнього рахунку. Матович це заперечує[2].
Прем'єр-міністр Словаччини[ред. | ред. код]
Партія Матовича OĽaNO отримала велику кількість голосів на словацьких парламентських виборах 29 лютого 2020 року, здобувши 53 місця в парламенті із 150 можливих, та 25,02 % голосів[4].
Результати виборів до Парламенту Словаччини 2020 року[ред. | ред. код]
| Партія | Лідер | Голоси (%) | Місць |
|---|---|---|---|
| Звичайні люди та незалежні особистості | Ігор Матович | 25.02 | 53 |
| Курс — соціальна демократія | Петер Пеллегріні | 18.29 | 38 |
| Ми — родина | Борис Коллар | 8.24 | 17 |
| Котлеба — Народна партія Наша Словаччина | Маріан Котлеба | 7.97 | 17 |
| Свобода і солідарність | Ріхард Сулик | 6.22 | 13 |
| Словацька національна партія | Ян Слота | 3.16 | 0 |
Корупція була основною проблемою на виборах, що допомогло Матовичу, який довгий час позиціонував себе як антикорупціонера[5]. 13 березня Матович заявив, що домовився про урядову коаліцію з іншими центристськими та правими партіями «Ми — родина», «Свобода і солідарність» та «Для людей», хоча вони не домовились про спільну програму управління. Він не розголосив своїх обранців до нового кабінету[6]. Матович залишив свій вибір членів кабінету президенту Зузані Чапутовій 16 березня; вона прийняла всі призначення. Склад нового кабінету міністрів був оприлюднений 18 березня, а 21 березня прийняв присягу.
У липні 2020 року Матович зізнався в плагіаті магістерської роботи після того, як розслідування від Denník N виявило, що цілі сторінки та графіки були скопійовані з джерел. Він сказав, що піде з посади після того, як будуть виконані всі його передвиборчі обіцянки.[7] Університет Коменського в Братиславі підтвердив плагіат магістерської роботи.[8]
Соціолог Братиславського інституту політики Міхал Вашечка заявив, що «Матович почав перетворювати гнів суспільства на класову боротьбу: місто проти села, освічені проти неосвічених, простий народ проти еліт». Він припустив, що це призведе до політичної поляризації.[9]
22 березня 2021 року прем'єр Матович погодився піти у відставку через закупку російської вакцини Спутник V[10].
Матович виступає за розширення НАТО і Європейського союзу, включення до його складу України, країн Балканського півострова і Східної Європи, підтримує опозиційні виступи в Білорусі, закликає до застосування санкцій стосовно керівництва Білорусі та Росії[11].
Заява щодо України (2021)[ред. | ред. код]
3 березня 2021 року Матович в ефірі на радіо, відповідаючи на питання «що він пообіцяв Росії за їхню вакцину проти COVID-19», жартома відповів «Закарпаття»[12][13][14]. Міністр МЗС Дмитро Кулеба заявив, що подібні жарти псують стосунки між країнами[15].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Kirschbaum, Stanislav J. (2013). Historical Dictionary of Slovakia (англ.). Scarecrow Press. с. 213. ISBN 978-0-8108-8030-6. Архів оригіналу за 16 травня 2020. Процитовано 1 листопада 2020.
- ↑ а б в г Igor Matovič. Webnoviny.sk. Архів оригіналу за 30 березня 2020. Процитовано 20 березня 2020.
- ↑ Cameron, Rob (4 березня 2020). Europe's Mr Ordinary prepares for power. BBC News. Архів оригіналу за 13 січня 2021. Процитовано 14 березня 2020.
- ↑ Slovakia election: seismic shift as public anger ousts dominant Smer-SD party. The Guardian. Agence France-Presse. 1 березня 2020. Архів оригіналу за 24 грудня 2020. Процитовано 20 березня 2020.
- ↑ Slovakia: the end of Smer’s rule, the triumph of Igor Matovič. OSW Centre for Eastern Studies (англ.). 2 березня 2020. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 20 березня 2020.
- ↑ Slovak election winner secures four-party coalition with cabinet deal. Reuters (англ.). 13 березня 2020. Архів оригіналу за 7 листопада 2020. Процитовано 14 березня 2020.
- ↑ Prime Minister Matovič is a plagiarist too. The Slovak Spectator (англ.). 16 липня 2020. Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 18 липня 2020.
- ↑ Aj škola si prezrela Matovičovu diplomovku. Verdikt - doslovne odpísaná. Pravda (словац.). 27 липня 2020. Архів оригіналу за 28 липня 2020. Процитовано 28 липня 2020.
- ↑ Sirotnikova, Miroslava German (5 серпня 2020). Jan Kuciak: A Murder That Changed Slovakia. Balkan Insight. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 5 серпня 2020.
- ↑ Прем'єр Словаччини погодився піти у відставку через закупку російської вакцини. РБК-Україна (українською) . Архів оригіналу за 24 березня 2021. Процитовано 22 березня 2021.
- ↑ Задорожнюк Э. Г. МАТОВИЧ ИГОР // Большая российская энциклопедия. Электронная версия (2021); https://bigenc.ru/world_history/text/5993683 [Архівовано 9 липня 2021 у Wayback Machine.] Дата обращения: 05.07.2021
- ↑ Частина радіоефіру з жартом (словацька мова з українськими субтитрами). YouTube канал "Європейська правда" (ua) . Процитовано 4 березня 2021.
- ↑ Україна вимагає вибачень від прем'єра Словаччини за "жарт" про Закарпаття. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 3 березня 2021.
- ↑ "Закарпаття в обмін на вакцину від РФ". Всі подробиці скандалу через "жарт" прем'єра Словаччини. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 3 березня 2021.
- ↑ Кулеба відреагував на висловлювання прем'єра Словаччини про Закарпаття. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 3 березня 2021.
|
| ||||||||||
