Ідріс Дебі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ідріс Дебі
араб. إدريس ديبي إتنو‎
Idriss Déby at the White House in 2014.jpg
Президент Чаду
2 грудня 1990 — 20 квітня 2021
Попередник Хіссен Хабре
Народився 18 червня 1952(1952-06-18)
Фада, Французька Екваторіальна Африка (нині Чад)
Помер 20 квітня 2021(2021-04-20) (68 років)
Тібесті, Чад
Відомий як політик, офіцер
Країна Чад
Alma mater Institut aéronautique et école de pilotage Amaury de la Granged
Політична партія Patriotic Salvation Movementd
У шлюбі з Hinda Deby Itnod
Діти Brahim Débyd і Магамет Дебі Ітно
Релігія іслам
Нагороди
Order of recognition Grand Cross of the National Order of Benin National Order of Chad Ordre international des Palmes académiques du CAMES
Підпис Signature Idriss Déby.svg

Ідрі́с Дебі́ (фр. Idriss Déby Itno; 18 червня 1952, Фада, Чад — 20 квітня 2021) — чадський державний і політичний діяч, президент Чаду (19902021). Очолював Рух патріотичного порятунку. Очолив країну на чолі повстання проти президента Хіссена Хабре і з тих пір пережив кілька заколотів проти власного правління. Виграв вибори у 1996 та 2001 роках, а після скасування обмежень на терміни знову переміг у 2006, 2011 та 2016 роках.

Молоді роки і кар'єра до обрання президентом[ред. | ред. код]

Ідріс Дебі народився 1952 року в місті Фада на сході Чаду у родині пастора. Походив із клану (племені) горанів народу загава. Після закінчення середньої школи вступив до Офіцерської школи в Нджамені.

Пройшов стажування у Франції в Інституті аеронавтики, повернувшись 1976 року до Чаду з посвідченням професійного пілота.

Працював у держсекторі. 1982 року призначений президентом Хіссеном Хабре заступником начальника штабу Збройних сил Півночі, згодом — начальником Генерального штабу. 1983 року став командувачем збройних сил.

1985 року Дебі зняли з посади і направили на навчання до Паризької військової школи.

Повернувшись на батьківщину 1987 року, Дебі обійняв ключову посаду радника президента з питань безпеки і оборони.

У квітні 1989 року після невдалої спроби державного заколоту знайшов притулок у Судані.

У березні 1990 року в Судані Дебі створив «Патріотичний фронт порятунку» й заходився готувати військові загони для збройного вторгнення до Чаду, що здійснили в листопаді 1990 року. Ввійшовши на чолі повстанців до Нджамени, Дебі 1 грудня 1990 року очолив державу.

На президентському посту[ред. | ред. код]

1990-ті[ред. | ред. код]

4 грудня 1990 року І. Дебі проголосив себе новим президентом Чаду. Однак у країні збройне протистояння тривало фактично до 1993 року, коли внаслідок національної конференції (січень-квітень) було ухвалено хартію, яка закріплювала засади перехідного періоду розвитку Чаду. Згідно з хартією, головою держави і верховним головнокомандувачем до проведення виборів на багатопартійній основі залишався Ідріс Дебі.

У квітні 1993 року запроваджено багатопартійну систему, однак до очікуваного миру це не призвело. У країні фактично розгорнулась латентна громадянська війна, унаслідок чого перехідний період продовжили до 199495 рр. Нарешті в січні 1996 року в Габоні між представниками влади і опозиції уклали угоду про принципи внутрішньополітичного урегулювання.

Одним із пунктів прийнятої декларації передбачалися того ж 1996 року багатопартійні президентські вибори, за результатами двох турів яких Ідріса Дебі легітимізовано на посаді глави держави (69 % голосів від загалу голосів). Парламентські (до Національних зборів) вибори у листопаді 1996 року виграла президентська партія «Патріотичний рух за порятунок» (реорганізований ще в квітні 1991 року Патріотичний фронт порятунку).

2000-ні[ред. | ред. код]

Перший етап легітимного правління І. Дебі запам'ятався відносним піднесенням економіки країни завдяки відкриттю внутрішніх ринків з подальшим проникненням на них ТНК, зокрема, освоєнням нафтових родовищ (Чад є експортером нафти з жовтня 2003 року).

На наступних президентських виборах 20 травня 2001 року перемогу знову одержав І. Дебі (63,17 % згідно з офіційними даними), а його сила (Патріотичний рух…) завдала нищівної поразки опозиційним силам на парламентських виборах 21 квітня 2002 року (110 зі 155 мандатів).

З 2003 року особливо дестабілізаційним чинником у Чаді став суданський — унаслідок громадянської війни у цій країні різко збільшився потік мігрантів до Чаду. Зусилля ООН та інших міжнародних організацій не змогли запобігnb гуманітарній катастрофі як у Суданському Дарфурі, так і в прикордонних територіях обох (Судану і Чаду) держав. Величезна кількість біженців (до 1,8 млн осіб за розрахунками експертів ООН) підірвали чадську економіку і незабаром призвели до хвилі соціального обурення. 16 травня 2004 року в країні здійснено спробу державного військового перевороту. Парадоксальним було те, що очільниками заколоту стали також, як і президент, вихідці з народу загава, незадоволені його політикою у дарфeрському конфлікті. Унаслідок 48-годинних переговорів кризу залагодили без кровопролиття. А за 10 днів, 26 травня 2004 р. підконтрольний Дебі парламент ухвалив поправку до конституції, за якою президент може обиратися на необмежене число каденцій.

У наступні роки в Чаді збереглась неспокійна як внутрішньо-, так і зовнішньополітична ситуація. У грудні 2005 року активізувалися бої на чадсько-суданському кордоні, до опозиції перейшли племінники-близнюки І. Дебі Том і Тіман Ердімі, низка впливових військовиків на чолі з генералом Себі Агіда. А 15 березня 2006 року їхніми прибічниками у Нджамені на час візиту Ідрісса Дебі Ітно до Екваторіальної Гвінеї знову здійснено невдалу спробу державного перевороту, що, однак, призвело лише до ескалації конфлікту, зокрема, кривавих сутичок наприкінці березня 2006 року в прикордонні, у яких ініціативу перехопили заколотники, просуваючись углиб Чаду.

13 квітня 2006 року бої проурядових і повстанських сил розгорнулися вже на підступах до Нджамени. Однак атаки повстанців відбили, а їх вигнали до Судану. На нових президентських виборах (3 травня 2006 року) внаслідок бойкоту опозиції Ідріс Дебі переміг уже в 1-му турі (64,67 % голосів, спершу оголосили про 77,6 % голосів).

Напруження в Чаді збереглося, і значно активізувалося на початку 2008 року, коли 2 лютого повстанським військам удалося прорватися до столиці країни. Після декількох днів жорстоких боїв під тиском міжнародної спільноти, протидіючі сторони сіли за стіл переговорів. І. Дебі знову зберіг президентську посаду, а на початку березня 2008 року на саміті в столиці Сенегалу Дакарі за участі міжнародних посередників — генерального секретаря ООН Гі Муна і президента Сенегалу Абдулая Вада підписано пакт про виконання всіх раніше укладених мирних угод між Ідрісом Дебі та президентом Судану Омаром Баширом.

2010-ті[ред. | ред. код]

25 квітня 2011 року Дебі було переобрано на четвертий термін з 88,7 % голосів. Еммануель Надінгара знову став прем'єр-міністром.

1 травня 2013 року уряд Чаду повідомив про попередження військового перевороту з метою повалення Дебі[1].

У січні 2019 року Дебі та прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу оголосили про відновлення дипломатичних відносин між Чадом та Ізраїлем. Нетаньягу описав свій візит до Чаду як «частину революції в арабському та мусульманському світі».[2]

2020-ті[ред. | ред. код]

Дебі підписав законопроєкт про скасування смертної кари в Чаді 2020 року. Востаннє вона застосовувалася проти терористів 2015 року.[3]

Загибель[ред. | ред. код]

Дебі загинув 17-18 квітня 2021 року під час боїв із повстанцями на півночі Чаду. Про загибель було оголошено 20 квітня, а 19 квітня, виборча комісія оголосила про його перемогу на президентських виборах, що пройшли 11 квітня (80 % голосів). Знаючи про перемогу заздалегідь, Дебі вирушив на північ, оскільки в день виборів 11 квітня повстанська коаліція увійшла з Лівії до Чаду[4][5][6]. Повстанці з групи «Fact» («Фронт змін і злагоди» в Чаді), напали на прикордонний пост 11 квітня під час наступу на столицю Нджамену. Уряд і парламент було розпущено, і протягом 18 місяців країною мала керувати військова рада[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Уряд Чаду попередив військовий переворот. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2021. 
  2. Chad: New Fronts Open in Eastern Fighting [Архівовано 24 лютого 2012 у Wayback Machine.] allAfrica.com
  3. Chad abolishes the death penalty. Архів оригіналу за 5 жовтня 2020. Процитовано 20 липня 2020. 
  4. Президент Чаду загинув у боях з повстанцями. Deutsche Welle (українською). 20 квітня 2021. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2021. 
  5. Президент Чаду помер від отриманих бойових поранень. Корреспондент (українською). 20 квітня 2021. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2021. 
  6. Президент Чаду загинув на передовій під час зіткнень з повстанцями. Нещодавно його переобрали на шостий термін. Громадське (українською). 20 квітня 2021. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2021. 
  7. Керував країною понад 30 років. Президент Чаду загинув в сутичках з повстанцями. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]