Екваторіальна Гвінея
Республіка Екваторіальна Гвінея | |||||
|
|||||
Девіз: «Unidad, Paz, Justicia» (іспанською «Єдність, мир, справедливість») | |||||
Гімн: Caminemos pisando la senda | |||||
![]() | |||||
Столиця | Малабо | ||||
---|---|---|---|---|---|
Найбільше місто | Малабо | ||||
Офіційні мови | іспанська[1], португальська[2] | ||||
Форма правління | формально республіканська | ||||
Президент Прем'єр-міністр |
Теодоро Обіанг Нгема Мбасого Франсіско Паскуаль Обама Асуе | ||||
Незалежність | 12 жовтня 1968 р. (від Іспанії) | ||||
Площа | |||||
- Загалом | 28 051 км² (141-й) | ||||
Населення | |||||
- перепис 2020 | 1 454 789[3] | ||||
- Густота | 29,8/км² | ||||
ВВП (ПКС) | 2019 р., оцінка | ||||
- Повний | $29 162 000 000 (135) | ||||
- На душу населення | $21 442 ([[Список країн за ВВП (ПКС) на душу населення|]]) | ||||
Валюта | африканський франк ([[Класифікація валют (ISO 4217)|XAF]] )
| ||||
Часовий пояс | (UTC+1) | ||||
Коди ISO 3166 | GQ ![]() ![]() ![]() | ||||
Домен | .gq | ||||
Телефонний код | +240 | ||||
![]() | |||||
|
Респу́бліка Екваторіа́льна Гвіне́я або Екваторіальна Ґвіне́я[4] (ісп. República de Guinea Ecuatorial, порт. Guiné Equatorial) — країна на західному узбережжі екваторіальної частини Африки. Вона складається з Ріо-Муні (інша назва — Мбіні) на континенті і п'яти островів: Біоко (колишній Фернандо-По), Кориско, Великий та Малий Елобей і Аннобон. Сумарна площа країни 28 051 км². Столиця — місто Малабо на острові Біоко.
Екваторіальна — від географічного положення. Однак екватор не проходить через сухопутну територію країни, яка розташована лише трохи північніше екватора біля берегів затоки Біафра (частина Гвінейської затоки) Атлантичного океану[5]Гвінея ж, у свою чергу, з мови сусу означає «жінки». Від португальських колоніалістів ця назва потрапила до інших європейських мов. За іншою версією, походить від берберського Akal n-Iguinawen, тобто «земля чорних».
Держава знаходиться в Центральній Африці, частина території країни на суходолі на півночі межує з Камеруном (спільний кордон — 183 км); на півдні й сході — з Габоном (350 км). Острови й західне узбережжя омивається водами Гвінейської затоки Атлантичного океану.
↑ | ![]() |
→ |
Гвінейська затока |
![]() |
↑ |
↓ | ← | ![]() |
Континентальна Екваторіальна Гвінея являє собою територію приблизно прямокутної форми площею 26 017 км². Біля узбережжя розташовані маленькі острівці Кориско (площа 15,5 км²) і Великий і Малий Елобей (менше 2,5 км² разом). Біоко, який лежить біля узбережжя Камеруна, має площу близько 200 км². Вулканічний острів Аннобон має площу понад 18 км² і лежить південніше екватора за 640 км на південний захід від Біоко.
Флора представлена фікусами, мімозою, хлібними деревами та іншими дивами природи, а фауна багата слонами, леопардами, білками, кажанами і звичайно мавпами, а також іншими тропічними тваринами, які полюбляють цей природний зоопарк. Ліси Екваторіальної Гвінеї займають близько 60 % території країни
У 1472 році португальська експедиція під командуванням капітана Фернандо По відкрила острів в Гвінейській затоці, названий Фернандо-По (нині — острів Біоко). Колонізація острова португальцями розпочалася з 1592 року. У 1642—1648 роках островом намагалася оволодіти Нідерланди.

У 1778 році за договором Ель-Пардо Португалія передала острів і територію Ріо-Муні на континенті Іспанії. Однак іспанська експедиція, послана в Ріо-Муні, була знищена місцевим племенем бубі.
На початку XIX століття (1827 рік) острів Фернандо-По захопили англійці, заснувавши там місто Кларенс-Таун (нині — столиця Екваторіальної Гвінеї місто Малабо). У 1843 році іспанці відвоювали острів Фернандо-По, а в 1856 році завоювали територію Ріо-Муні. Плем'я бубі було витіснене в гори.
Плем'я бубі намагалося знищити іспанських колонізаторів в 1898 році, в Ріо-Муні, а потім, в 1906 році, на острові Фернандо-По. Обидва повстання були придушені іспанцями.
У 1959 році Фернандо-По і Ріо-Муні були оголошені заморськими провінціями Іспанії. У 1963 році Іспанській Гвінеї надано внутрішню автономію.
Під тиском визвольного руху 12 жовтня 1968 року проголошена незалежна республіка. Президентом став Франсиско Масіас Нгема.
У липні 1970 року президентським декретом розпущені всі партії і організації і створена Єдина національна партія трудящих, в яку було включено все доросле населення країни. У зовнішній політиці Нгема порвав стосунки з Іспанією і США (в 1970 році) і переорієнтувався на соціалістичні країни. У 1972 році він був проголошений довічним президентом країни. У 1973 році острів Фернандо-По був перейменований в острів Масіас-Нгема-Бійого.
3 серпня 1979 року в країні стався військовий переворот під проводом Теодоро Обіанга Нгеми Мбасого, колишнього заступника міністра оборони країни і племінника Масіаса Нгеми Бійого. Масіасу Нгема було пред'явлено звинувачення в 80 тисячах вбивств. Його було визнано винним в 500 вбивствах і засуджено до розстрілу. Так як населення Екваторіальної Гвінеї вірило, що Масіас є чаклуном і володіє надприродними силами, жоден із солдатів не погодився взяти участь у розстрілі. Для виконання судового вироку довелося спеціально викликати взвод марокканських найманців. Разом з п'ятьма сподвижниками Масіас був розстріляний. Острів Масіас-Нгема-Бійого був перейменований в острів Біоко. У 1979 року значна частина націоналізованої власності (плантації, підприємства, магазини тощо) були повернуті колишнім власникам. У листопаді 1979 року проголошена свобода приватного підприємництва. Незабаром були відновлені відносини з Іспанією і США, на шельфі почався видобуток нафти. У 1982 році прийнята нова конституція, що проголосила політичні свободи. Але в 1990-х роках проводилися масові арешти діячів опозиції, багато хто був убитий, встановлена фактично однопартійна диктатура.
Екваторіальна Гвінея за формою правління є президентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — унітарна держава.

На парламентських виборах 7 березня 1999 року до парламенту Екваторіальної Гвінеї пройшли наступні політичні партії:
- Демократична партія Екваторіальної Гвінеї — 75 місць (94 %);
- Народний союз (Екваторіальна Гвінея) — 4 місць (5 %);
- Конвергенція за соціальну демократію — 1 місць (1 %)[6].
Уряд Екваторіальної Гвінеї офіційно визнав незалежність України 17 січня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено 18 травня 1992 року шляхом обміну нотами[6]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Екваторіальної Гвінеї, що відає справами щодо України, знаходиться в Москві (Росія)[6]. Справами України в Екваторіальній Гвінеї відає українське посольство в Іспанії.
В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 7 провінцій.
Чисельність збройних сил у 2000 році складала 1,3 тис. військовослужбовців[6]. Загальні витрати на армію склали 11 млн доларів США[6].
Екваторіальна Гвінея — сировинно-аграрна держава. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 25,7 млрд доларів США (104-те місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 50,2 тис. доларів (32-ге місце в світі, 1-ше в Африці)[6]. Промисловість разом із будівництвом становить 92 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 3 %; сфера обслуговування — 5 % (станом на 2006 рік)[6].
Надходження в державний бюджет Екваторіальної Гвінеї за 2006 рік склали 2,7 млрд доларів США, а витрати — 1,4 млрд; профіцит становив 93 %[6].
Країна потерпає через нерівномірний розвиток регіонів, нестабільну економіку і брак кваліфікованих кадрів (що частково є наслідок колоніальної епохи). Більша частина економічної допомоги надходить від іспанського уряду.
У 2012 році почалася реалізація проекту ГЕС «Сендже» на річці Веле силами британської компанії з українським корінням Duglas Alliance. Восени 2015 року відбулося перекриття річки Веле. Станом на початок 2020 року виконано 70 % робіт з будівництва гідроелектростанції[7].
Національною валютою країни слугує франк КФА.
Головні галузі промисловості: харчова, нафтовидобувна і деревопереробна.
У 2005 році видобуток нафти становив 153 млн барелів.
За 2004 рік було вироблено 26 млн кВт·год електроенергії (експортовано 0 млн кВт·год)[6].
У 2004 році споживання нафти склало 1,2 тис. барелів на добу, природного газу — 100 млн м³ (увесь внутрішнього виробництва)[6].
У сільськогосподарському обробітку знаходиться 12 % площі держави[6]. Головні сільськогосподарські культури: кава, какао, банани, ананаси, маніок, кукурудза, арахіс, картопля.
У територіальних водах країни рибальством займаються іноземні флотилії.
У 1996 році прибуток від іноземних туристів становив 3 млн доларів США[6].
Основні торговельні партнери Екваторіальної Гвінеї: США, Китай, Іспанія, Франція, Італія.
Держава експортує: нафта, какао, деревина. Основні покупці: США (24,5 %); Китай (22 %); Іспанія (11 %). У 2006 році вартість експорту склала 9 млрд доларів США[6].
Держава імпортує: промислові вироби, продукти харчування. Основні імпортери: США (24,5 %); Італія (20,5 %); Франція (12 %), Іспанія (10,5 %). У 2006 році вартість імпорту склала 2,5 млрд доларів США[6].
У 2014 році товарообіг між Україною та Екваторіальною Гвінеєю, згідно з даними Держкомстату, становив 10,86 млн доларів США, тобто знизився на 21,8 % у порівнянні з 2013 роком, причому зазначений обсяг був еквівалентним обсягові українського експорту[8]. Лідируючі позиції в експортних поставках:
- прилади фотографічні (2,7 млн доларів, 24,9 % експорту),
- вироби з чорних металів (2,4 млн доларів, 22,1 %),
- електричні машини (2,3 млн доларів, 21,2 %),
- котли і машини (1,3 млн доларів, 12,0 %) та меблі (0,6 млн доларів, 5,5 %)[8].
Населення держави у 2006 році становило 540 тис. осіб (160-е місце в світі). Густота населення: 17,3 осіб/км² (155-е місце в світі). Згідно зі статистичними даними за 2006 рік народжуваність 35,6 ‰; смертність 15,1 ‰; природний приріст 20,5 ‰[6].
Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):
- діти віком до 14 років — 41,7 % (0,11 млн чоловіків, 0,11 млн жінок);
- дорослі (15—64 років) — 54,5 % (0,14 млн чоловіків, 0,15 млн жінок);
- особи похилого віку (65 років і старіші) — 3,8 % (0,009 млн чоловіків, 0,012 млн жінок).
Рівень урбанізованості в 2000 році склав 45,7 %[6]. Головні міста держави: Малабо (297 тис. осіб), Бата (250 тис. осіб), Ебебіїн (37 тис. осіб), Аконібе (15 тис. осіб).

Головні етноси, що складають гвінейську націю: фанг — 85 %, бубі — 9,6 %.
Державні мови: іспанська, французька, португальська.
Головні релігії держави: католицтво — 93,1 % населення, протестантизм — 3 %.
Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 49,5 року: для чоловіків — 48 років, для жінок — 51,1 року[6]. Смертність немовлят до 1 року становила 89,2 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 89 жителів; лікарями — 1 лікар на 3,6 тис. жителів (станом на 1995 рік)[6].
Рівень письменності в 2003 році становив 85,7 %: 93,3 % серед чоловіків, 78,4 % серед жінок[6]. У країні діє обов'язкова шкільна освіта протягом 8 років.
Витрати на освіту в 1996 році склали 1,7 % від ВВП, 3,9 % усіх державних громадських видатків[6].
У країні є університет, Національний Університет Екваторіальної Гвінеї, розташований у Малабо, з факультетом медицини, який знаходиться у Баті. Факультет Медицини підтримується урядом Куби. Іспанський національний університет дистанційного навчання має свої філії у Малабо та Баті.
У 2006 році всесвітньою мережею Інтернет у Екваторіальній Гвінеї користувались 5 тис. осіб[6].
У країні діють різноманітні культурні орґанізації (Іспано-гвінейський культурний центр та інші), головними завданнями яких є ліквідація безграмотності та культурне просування населення.
Найвидатніші автори:
- Марія Нсуе Анґуе (1945)
- Хуан Бальбоа Бонеке (1938)
- Хуан Томас Авіла Лаурель(1966)
- Донато Ндонґо-Бідйоґо (1950)
- Ракель Ілобе (193? — 1992)
- Константіно Оча'а Мве Бенґобесама (19?? — 1991)
- Хусто Болекія Болека
Дата | Назва українською | Місцева назва | Примітки |
---|---|---|---|
1 січня | Новий рік | ||
15 серпня | День Конституції | ||
12 жовтня | День Незалежності | ||
10 грудня | День прав людини | ||
25 грудня | Різдво |
- ↑ http://guinea-equatorial.com/constitution.asp [Архівовано 2006-09-16 у Wayback Machine.] Конституція Республіки Екваториальна Гвінея
- ↑ http://www.cplp.org/Guiné-Equatorial.aspx?ID=258[недоступне посилання] CPLP official website
- ↑ https://web.archive.org/web/20170420050225/http://www.inege.gq/
- ↑ Гладкий, О. В. Екваторіальна Ґвінея, Республіка Екваторіальна Ґвінея. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 6 вересня 2024.
- ↑ Екваторіальна Гвінея. Коротка інформація про країну.[1]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 839 с.
- ↑ Duglas Alliance завершила 70 % робіт з будівництва ГЕС в Екваторіальній Гвінеї. Архів оригіналу за 22 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
- ↑ а б Україна та Екваторіальна Гвінея. [Архівовано 14 лютого 2016 у Wayback Machine.] — Посольство України в Іспанії.
- Екваторіальна Гвінея // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.