Індо-скіфське царство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Індо-скіфське царство
Царство
Індо-грецьке царство Flag
200 до н.е. – 400 н.е. Кушанська імперія Flag
Розташування Індо-скіфське царство
Індо-скіфське царство
Столиця Сігал
Таксила
Матхура
Мови Скіфська
Перська
Палі (мова)
Санскрит
Релігії Буддизм
Індуїзм
Зороастризм
Форма правління Монархія
Історія
 - Заснування 200 до н.е.
 - Повалення 400 н.е.

Індо-скіфське царство — держава, що правила північною та західною Індією після повалення держави індо-греків, до вторгнення в Індостан кушанів.

Міста[ред.ред. код]

Сігал. Сігал був місто в долині Хельмунд в південно-зах. Афганістані (древній Sacastene). Наявність саків в Сакастані в 1-го ст. до н.е.,згадується Ісидор Хараксі в його "Парфянських стоянках". Він пояснив, що саки межували на той момент із грецькими містами на сході (Олександрія Кавказька та Олександрія Арахозійська (Кандагар)), і Парфянами -

" Є міста Барда, Мін і Палаценті. У місті Сігал - королівська резиденція саків, і поруч знаходиться місто Олександрія (а поруч місто Александруполіс), і шість сіл ". (Парфянські станції, 18).

Інші столиці - Таксила, Матхура

Інші міста - Міннагара (Карачі), Сагала (Сіялкот), Сакет (Айодх'я), Паталіпутра (Патна), Каннаудж.

У пн-зах. Індії існували також царства саків - Адраштра, Кшахарат. Потім утворились царство Західні Саки (Західні Кшатрапи), яке включало Мальва, Гуджарат, Катч, Катхіавар і Махараштру із містами Удджайн, Нашік або Насік, Барігаза (Бхаруч), Бхандара, Пуне. Така назва для того, щоб відрізняти від Північних Саків, які правили у Таксилі й Матхурі.

Нульовий рік епохи (ери) саків (також Шалівахана, Сакабда) - 78 р н.е. Канишки вступив на престол Кушанського царства в 78 р н.е. Протягом століть після цього і досі, ця епоха продовжує домінувати у індусів при рахуванні років і часу.

Історія[ред.ред. код]

Приблизно у середині II ст. до н. е. рух племен юєчжі у західному напрямку змусив саків, що жили на північ від Яксарту (сучасна р. Сирдар'я), рушити на південь. Вони зайняли Бактрію та Парфію. Про відродження потуги парфян за царя Мітридата II (123—88 до н. е.) підштовхнула їх до руху в Дрангіану й Арахозію. Звідси вона отримала назву Сакастан (пізніше Сістан). Вони не могли просуватися у напрямку Пенджабу з огляду на те, що західне Індо-грецька держава на чолі із династією Євкратідів була бар'єром між Центральною Азією та індійськими землями. В подальшому саки рушили через сучасний південний Афганістан та Белуджистан до долини Інду (у нижній його частині). Поступово вони забралися далеко вглиб Індії, де утворили декілька князівств.

Один із найперших володарів саків на ім'я Мауес (Мога) правив приблизно у 155–135 роках до н. е. Нумізматичні джерела свідчать, що він був володарем Гандхари. Один з його нащадків Азес I захопив східний Пенджаб, встановивши столицю у м. Таксила. Адміністративна система саків утворилася під впливом іранських та грецьких традицій. В подальшому саки захопили значну частину північних індійських земель. Тут столицею стала м. Матхура. У 10 році н. е. під ударами саків впало Індо-грецьке царство.

В цілому індо-скіфське царство не відрізнялося внутрішньою стабільністю. Вона скоріше було федерацією декількох сакських держав.

Протягом чотирьох століть індо-скіфські володарі були сусідами індо-парфянських та індійських держав.

У I ст. н .е. саки зазнали ударів з боку кушан — гілка племені юєчжей, які утворили Кушанську імперію.

Останній етап скіфської присутності в Індії представляє династія Західних Кшатрапів, що царювали на заході Деккану у 110 — 395 роках. Наприкінці IV ст. н. е. край владі Західних Кшатрапів поклав своїми походами Чандрагупта ІІ з династії Гуптів.

Культура[ред.ред. код]

Індо-скіфські володарі залишили по собі пам'ятники ювелірного мистецтва в традиційному для скіфів звіриному стилі. Водночас вони були покровителями буддизму та зороастризму. В цьому вони підтримували традиції, що склалися за індо-грецьких царів.

Джерела[ред.ред. код]

  • B. N. Puri: The Sakas and Indo-Parthians. In: J. Harmatta, B. N. Puri, G. F. Etemadi (Hrsg.): History of civilizations of Central Asia. Bd. 2 (700 B.C. to A.D. 250). Paris 1994, S. 191–207.