Кушанська імперія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кушанська імперія
між 48 та 65 роками – близько/до 262 року
Розташування Кушанська імперія
Території Кушанської держави за часів Канішки
Столиця Баграм
Пурушапура
Таксила
Матхура
Мови Бактрійська (офіційна), грецька, палі, санскрит, пракрит, різні середньоіранські діалекти.
Релігії Середньоазійські культи, зороастризм, греко-буддизм, буддизм, давньогрецька релігія, індуїзм
Форма правління Монархія з певними елементами теократії
Історичний період Стародавні часи
 - Куджула Кадфіз об'єднує племена юечжі у єдину державу під владою кушан. між 48 та 65 роками
 - Підкорена Імперією Гуптів, Сасанідським Іраном. близько/до 262 року

Куша́нська імпе́рія — стародавня держава, що існувала в Індії в 1-3 століттях[1]. та виникла в Бактрії, на обох берегах річки Оксус у її середній течії, на території сучасних Афганістану, Таджикистану і Узбекистану. Кушанська імперія контролювала середню ділянку легендарного Шовкового шляху та мала можливість отримувати значні доходи від торгівлі.[2][3][4]

Кушанская монета із зображенням імператора Канишки I і Будди з написом грецькими буквами «БОДДО»
 Історія Афганістану
Герб Афганістану
До нашої ери
Гандхара — XVII століття до н. е.
Ахеменіди — VI століття до н. е.
Селевкіди — IV століття до н. е.
Греко-Бактрійське царство — 250 до н. е. — 125 до н. е.
Наша ера
Кушанська імперія — I—V ст.
Ефталіти — V століття
Сасаніди — VI століття
Газневіди — XI століття
Саффариди — 861—1590 рр.
Гуріди — 1148—1206 рр.
Сефевіди — XIV століття
Афганські ханства
Гільзейське — 1709—1737 рр.
Гератське
Кабульське
Кандагарське
Пешаварське
Хаттаське
Абдалійське
Афганські держави
прапор Дурранійської держави Дурранійська
держава
— 1747—1823 рр.
Flag of Afghanistan (1880–1901).svg Емірат
Афганістан
— 1823—1929 рр.
Королівство
Афганістан
— 1929—1973 рр.
Республіка
Афганістан
— 1973—1978 рр.
Демократична
Республіка Афганістан
— 1978—1992 рр.
Північний
Альянс
— 1992—2001 рр.
Ісламський Емірат
Афганістан
— 1996—2001 рр.
Афганістан Республіка
Афганістан
 — з 2001 року

Портал «Афганістан»

Імперія мала дипломатичні відносини з Римом, Персією і Китаєм-Хань, та протягом кількох століть перебувала в центрі торгового та культурного обміну між Сходом і Заходом.

Політична історія кушан[ред.ред. код]

Кушани — одне з племен етно-політичного об'єднання тохарів-юечжі, іранської кочової етногрупи, яка на кінець III ст. до н. е. кочувала у районі Ганьсу (докладніше див. юечжі). Власне про кушан стало відомо з китайських джерел стосовно подій кінця II ст. до н. е., й наразі немає жодної можливості визначити, чи були кушани частиною юечжів ще за часів їхнього перебування у Ганьсу, чи увійшли в об'єднання підчас міграції останніх спочатку з Ганьсу до Семиріччя, згодом з Семиріччя до Бактрії між 167—162 рр. до н. е.

Підчас дипломатичної місії Чжана Цяня у 129 р. до н. е. кушани разом з іншими племенами тохар-юечжі вже кочували на пн. від р. Сирдар'ї. Близько 100/99 р. до н. е. тохари заволоділи Пн. Бактрією, й ябгу (князь) кушан був одним з п'яти князів тохар, які забезпечували провізією посланців Хань, мав власну ставку на торговельному шляху у районі сучасного Хавасту та підкорявся правителю великого Юечжі. Питання щодо кількості ябгу/сіхоу й, відповідно, племен у об'єднанні тохарів-юечжі залишається відкритим.[5]

Перший з відомих ябгу кушан — Герай Санаб (легенди на монетах бактр. ΤΥΡΑΝΝΟΥΟΤΟΣ ΗPAΟΥ ΣΑΝΑΒ ΚΟϷϷΑΝΟΥ ). Ймовірно, що саме за цього правителя кушани разом з іншими племенами об'єднання тохарів попали у залежність до сакської держави Гондофарра (ввійшло в історію як Індо-Парфянське царство). Наразі не відомо про родинні зв'язки Герая Санаба з наступними ябгу кушан, але нічого не заважає припускати це.

Вірогідним наступником Герая Санаба був ябгу Кудзула Кадфіз. Гіпотетично Кудзула очолив кушан близько 30 року. Його згадано як звичайного ябгу разом з царем царів Гондофарром у 46 р.(KUJULA KASASA KUSHANA YAVUGASA DHARMATHIDASA). Але вже у 47/48 роки по смерті Гондофарра, держава саків розпалася на декілька незалежних володінь. Саме це дало можливість Кудзулі позбутися залежності від саків. До 65 р. Кудзула підкорив інші племена тохарської спільноти та прийняв титул махараджа кушан (кхар. Māhārāja Gushana). Поступово Кудзула поширив свою владу на терена сакської держави, приєднуючи одну за одною території — спочатку область Кабула, згодом Кашмір тощо. До 78 р. від держави саків залишилися території на заході (Сакастан) та на півдні чи, скоріше, на заході Індії. У 78 р. династ Удджайни Чаштана проголосив себе незалежним магакшатрапом та започаткував нову еру — еру Шака. Приблизно в той же час (до 79 р.) Кудзула Кадфіз оголосив себе бактр. ϸαονανο ϸαο κοϸανο — царем царів кушан (māhārāja rājatiraja devaputra).[6]

У 87 р. до Хань прибула дипломатична місія з Кушанського царства. Від неї у Піднебесній стало відомо про утворення нової держави та про те, що незадовго до відправлення цього посольства Кудзула Кадфіз помер у віці більш як 80 років, та державу очолив його син. Це знайшло відображення у пізніших ханьських хроніках. Ось як про це повідомляє Бань Гу:

«за сто з лишком років гуйшуанський сіхоу Кіоцзюкю підкорив інших чотирьох сіхоу та оголосив себе правителем під назвою Гуйшуанський. Він почав воювати з Ансі, підкорив Гаофу, знищив Пуду та Гібінь, й оволодів їхніми землями. Кіоцзюкю жив більш як 80 років. По смерті його син Яньгаочжень одержав владу, й ще підкорив Індію, керування якою доручив одному зі своїх військових очільників. З цього часу юечжі зробилося найсильнішим та найзаможнішим Домом. Сусідні держави звали його гуйшуанським государем, але Хань залишило за ним попередню назву — Великий Юечжі».[7]

Бань Гу називає наступником Кудзули Кадфіза його сина Яньгаочженя. З Рабатакського напису (IKEo 318) відомо, що сина та наступника Кудзули звали Віма Такту.

В одному з відомих надписів на кхароштхі (DN 1) задекларовано наступну титулатуру Віми Такту:

«(у рік) 279,[8] (день) 15 (македонського місяця) Горпіайоса. Цар царів, великий спаситель, Віма Такту Кушан, праведний, справедливий, бог, гідний вшанування, який взяв владу за власною волею…»[9]

Наразі невідомі монети з його ім'ям. Але існує декілька серій монет з легендою грец. ΣОТЕР МЕГАΣ. Слід зазначити, що для політики перших (принаймні трьох) царів царів кушан характерним було демонстративне елінофільство. Щодо цього висловлено достатню кількість різних думок, але жодна з них не отримала загального визнання.

Отже, у 86/87 р.  Віма Такту відправляє посольство до Хань, яке було на зворотньому шляху пограбовано та знищено ханьським намісником у Кашгарі. 90 р.  за наказом Віми Такту підвладні саки провели каральну акцію у Кашгарі, яку китайські джерела називають безрезультатною. За Віми Такту, як й за його сина й наступника Віми Кадфіза продовжувалася експансія кушан на територіях сучасних Афганістану та Пакистану. До держави кушан ввійшла майже вся Північно-Західна та Центральна Індія. Висловлено думку, що саме Віма Такту облаштував північні кордони кушан, звівши мережу фортифікаційних споруд у горах та на гірських перевалах, й організувавши спеціальну військово-адміністративну одиницю, очолювану намісником—каралрангом (бактр. καραλραγγο).[10]

Найбільшого розквіту Кушанська держава досягла за часів царя царів Канішки Великого. У Рабатакському напису описано перші роки правління Канішки:

«У рік перший … великий спаситель, Канішка Кушан, праведний, справедливий, самодержець, бог, гідний шани, який отримав владу від Нани та інших богів, який започаткував цей перший рік за богів милістю. Він видав указ грецькою та опісля переклав арійською. У перший рік було проголошено у Індії, у землях кшатрапів [кшатріїв?], в містах Кувадіана, Загідо, Козамбо, Палаботро та аж до Зірітамбо всім правителям та можновладцям скоритися йому, й вони скорилися, й привели усю Індію під його волю. Після цар Канішка наказав Шафару каралрангу зробити у цій місцевості святилище, назване „Вода Богів“, на рівнині Касіг, для тих богів, які прийшли зі славною Уммою — згадана Нана, згадана Умма, Аурумуздо, Милостивий, Срошардо, Нарасау, Мііро (що індійською зветься Магасена та зветься Вішаха). Він наказав зобразити їх, цих богів, яких написано [імена], також він наказав зобразити царів таких: Кудзулу Кадфіза царя прадіда, Віму Такту царя діда, Віму Кадфіза царя батька та його, Канішку царя. Після [того, як] цар царів, божий син, наказав це, Шафар намісник зробив це святилище. Коли Піяш каралранг, та Шафар каралранг, та Нукунзук виконали наказ. Ці боги, що згадано вище, мають надати царю царів Канішці Кушану довічні здоров'я, щастя та переможність. І цар, син богів, заспокоїв усю Індію від першого року до шостого року. Храм, заснований в перший рік, а в третьому році теж … за наказом царя, багато служінь було наділено, багато жерців було наділено, багато … Цар Канішка дав святилище богам, і за ці вольниці … в [храмі] „Води Богів“…»[11]

З цього напису ми бачимо наступне:

  • введення загальнодержавної арійської мови (бактр. αριαο; наразі відома як бактрійська мова) та одночасна відмова від грецької (іонійської);
  • розбудова великого святилища зі службою багатьом кушанським богам та сутностям маздаїзму, до яких Канішка приєднав власних пращурів та приєднався сам.

У цьому ж напису ми можемо побачити пд.-сх. кордони держави кушан — перелічено деякі міста та області Центральної Індії, які «корилися волі царя», а саме: Кунінда (бактр. κοοαδηανο), Удджайн (бактр. ωζονο), Сакета (бактр. Ζαγηδο) , Каушамбі (бактр. Κωζαμβο) , Шрі-Чампа (бактр. Ζιριταμβο), Паталіпутра (бактр. Παλαβοτρο). Отже, вже за часїв Віми Такту та Віми Кадфіза владу кушан було поширено на центральну Індію та деякі (чи всі) кшатрапії саків (відомі як Західні Кшатрапи).

В іншому, так званому Великому Сурхкотальському написі (IKEo 317), повідомляється наступне.

«Це святилище (є) храмом Канішки Переможця, який було присвячено богу-царю Канішці. Коли святилище було вперше збудовано, воно не потребувало (води, та) внутрішні води пішли, й святилище було безводне, та коли було скоєно напад (прийшла посуха(?)) ворогами, то богів було переміщено з (їхнього) місця, а потім їх було доставлено до фортеці Лраф, й святилище було залишено. Коли Нукунзук каралранг, улюбленець царя, який є найдорожчим для царя, сина богів, другий (після царя?) у владі, благодійник, жалісливий, з щирими намірами до всіх живих істот, прийшов сюди в храм в році тридцять першому, (в) місяць нісан, то він обстежив святилище, він викопав цю криницю, і він дав воду, і він обмурував її (криницю) камінням, так щоби води вистачало людям в святилищі, й коли там може бути посуха, боги не мали б бути переміщеними з (їхнього) місця, і святилище не мало б порожніти. А над (криницю) добре він зробив водопідйомник, (та) він встановив резервуар, так що за допомоги цієї криниці (та) за допомоги цього водопідйомнику усе святилище перебувало у добробуті. І це добре, і криницю було зроблено мною, Бурзміхром сином Кузгашки, мешканцем Астілгана, рабом Нукунзука каралранга, за велінням царя. І це (напис) було написано Міхраманом, сином Бурзміхра.»[11][12]

Отже, титулатура царів кушан та існування храму царя Канішки біля міста Лрафа (у еліністичних джерелах — Драпсака), перепоховання пращурів Канішки у храмі «Води Богів» (тобто фактичне долучення Канішки та його пращурів до пантеону) дали підстави для припущень, що влада кушанських царів мала ознаки теократії.

Окрім посольств до Хань, відомо про послів кушан (в оригіналі лат. Bactrianorum — бактрійці) до імператора Адріана.[13]

З етнічних тохарських територій Канішка переніс центр кушанської держави до Індії. Впливу в державі все більше набирав буддизм. У згаданому Великому Сурхкотальському написі до титулатури каралранга Нукунзука додано «…жалісливий, з щирими намірами до всіх живих істот…», що може свідчити про його прихильність чи навіть належність до буддистів. У офіційній титулатурі сина бога Канішки Кушана ми бачимо зовсім інше. Але протежувавши проведення Четвертого буддійського собору (точніше, одного з четвертих соборів), Канішка ввійшов в історію як один з великих царів-прихильників буддизму. Та згодом, за наступників Канішки, буддизм став однією з головних причин внутрішньої дестабілізаціі у державі.

Вже за сина та наступника Канішки на ім'я Васішка, який на думку вчених був завзятим буддистом, нищиться родовий храм кушанських царів. Ймовірно, це була далеко не єдина фанатична витівка правителя-буддиста у державі, де у різних регіонах традиційно були поширені різні віросповідання (зороастризм, племені культи тохарів-юечжі та саків, грецький традиційний пантеон, брахманізм тощо). Наслідком безглуздої релігійної політики Васішки став прихід до влади представника іншої гілки правлячого дому кушан — Хувішки, який називає себе онуком Віми Такту. Слід думати, що зміна влади відбулася без згоди правителя-буддиста. Родовий храм кушанських царів було відновлено, стан у державі стабілізовано. Хоча відомі спроби повернення влади відстороненими від «мирських суєт» прихильниками буддизму. У 41 році ери Канішки владу захопив його онук, син Васішки Канішка, відомий як Канішка II. Його панування не було тривалим. Протягом року його було усунуто, до влади повернувся Хувішка.

Останнім з відомих великих царів царів кушан був наступник Хувішки Васудева. Після його смерті «імперія» кушан швидко втрачає свою велич й території у Індії. Скалки донедавна могутньої держави захоплюються сусідами. Така доля спіткала й етнічні території кушан. У напису шахіншаха Ірану Шапура I, який датовано 262 р., серед інших підвладних Шапуру царств згадано й «Кушаншахр, що влада його поширювалася на схід аж до Пашкабуру, а на захід та північ — до Кашу, Согду та кордонів Чача». Отже, індійські території на цей час кушанами вже не контролювалися. Після, близько, двох сторіч величі, держава кушан перетворилося на маленьке князівство, яке, час від часу, змінювало сюзеренів й остаточно зникло зі шпальтів історії у V-VI ст.[5]

Кушанські правителі, відомі з епіграфічних та нумізматичних джерел[ред.ред. код]

  • Герай Санаб (бактр. ΤΥΡΑΝΝΟΥΟΤΟΣ ΗPAΟΥ ΣΑΝΑΒ ΚΟϷϷΑΝΟΥ ) — (перша третина I ст. н. е.).
  • Кудзула Кадфіз (бактр. Κοζουλο Καδφισο) — (до 46 р. — бл./до 85-86 р.); на 46 р. — ябгу (князь), на 65 р. — магараджа (великий цар) Кушан. Можливий наступник попереднього.

Царі царів кушан (бактр. ϸαονανο ϸαο κοϸανο) (~78 — 235/236).

  1. Ку(д)зула Кадфіз (бактр. Κοζουλο Καδφισο)[14] — (до 46 — до 85/86); на 79 р. — «цар царів».
  2. Віма Такту (бактр. Οοημο Τακτοο) — син та наступник попереднього, (до 85/86 — 114/115);[15]
  3. Віма Кадфіз (бактр. Οοημο Καδφισο) — син та наступник попереднього, (115/116 — 127/128);[16]
  4. Канішка I (бактр. Κανηϸκι) — син та наступник попереднього, (1 — 23 Е. К. / 127/128—150/151);[17]
  5. Васішка (бактр. Βαζηϸκο) — син та наступник попереднього, (24 — 28 Е. К. / 151/152—155/156);
  6. Хувішка (бактр. Οοηϸκι) — онук Віми Такту, узурпував владу, (28 — 40 Е. К. / 155/156—177/178 та 42 — 60 Е. К. / 179/180—197/198);
  7. Канішка II (бактр. Κανηϸκι) — син Васішки, тимчасово усунув попередника, (41 Е. К. / 178/179);
  • … (?) (61 — 63 Е. К.);
  • Васудева (бактр. ΒΑΖΟΔΗΟ) — (64 — 98 Е. К. / 201/202—235/236).

Кушани та буддизм[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.kushan.org/
  2. http://www.gatewayforindia.com/history.htm
  3. http://www.statemaster.com/encyclopedia/Middle-kingdoms-of-India
  4. http://www.absoluteastronomy.com/topics/Middle_kingdoms_of_India
  5. а б (рос.) Л. А. Боровкова. Кушанское царство (по древним китайским источникам). М., 2005.
  6. (рос.) Тюрин С. С. Индо-парфянское царство: гипотезы, исследования, нумизматические данные. «Иран-наме», 1-2 (33-34), 2015.
  7. (рос.) Бань Гу. «Хань Шу»
  8. невизначеної Ери
  9. (англ.) N. Sims–Williams. Bactrian Historical Inscriptions of the Kushan Period. The Silk Road, 10. 2012. pp.76-80.
  10. (рос.) Ртвеладзе Э. В. Дар-и Аханин — Дарбанд. Труды Байсунской научной экспедииции. Выпуск I. Ташкент, 2003.
  11. а б (англ.) N. Sims-Williams. Bactrian Rabatak inscription. New reading. Bulletin of the Asia Institute. New Series, Vol. 18 (2004), pp. 53-68.
  12. (рос.) Основы иранского языкознания. Среднеиранские языки. Ответственный редактор В. С. Расторгуева. М., «Наука». 1981.
  13. (лат.) Hist. Aug., Hadr., XXI,14, (рос.) История Августов, Адриан, XXI,14.
  14. виділено імена царів, відомих з Рабатакського напису IKEo 318
  15. посольсьтво до Хань для першої дати та 171 рік Ери Айя-Аза, яка, за найбільш поширеною думкою, починалася у 58/57 р. до н. е.
  16. остання дата відома з епіграфіки — 184(187) рік за Ерою Аза-Айя. Отже, наведені хронологічні репери дають підстави вважати найбільш ймовірним припущенням щодо початку Ери Канішки у 127 р., яке висловив Г. Фалк. (англ.) H. Falk. The Yuga of Sphujiddhvaja and the Era of the Kuṣâṇas. In Silk Road Art and Archaeology. Vol. 7, pp. 121—136. Institute of Silk Road Studies, Kamakura, 2001.
  17. Е. К. — роки за Ерою Канішки.

Посилання[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.