Кушанська імперія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Кушанська імперія
між 48 та 65 роками – 232/233 рік
Розташування Кушанська імперія
Території Кушанської держави за часів Канішки
Столиця Баграм
Пурушапура
Таксила
Матхура
Мови Бактрійська (офіційна), грецька, палі, санскрит, пракрит, різні середньоіранські діалекти.
Релігії племінні культи, зороастризм, буддизм, давньогрецька релігія, індуїзм
Форма правління Монархія з певними елементами теократії
Історичний період Стародавні часи
 - Куджула Кадфіз об'єднує племена юечжі у єдину державу під владою кушан. між 48 та 65 роками
 - Підкорена Імперією Гуптів, Сасанідським Іраном. 232/233 рік

Куша́нська імпе́рія — стародавня держава, що існувала в 1-3 століттях[1] та виникла в Бактрії, на обох берегах річки Оксус у її середній течії, на теренах сучасних Афганістану, Таджикистану і Узбекистану. Кушанська імперія контролювала середню ділянку легендарного Шовкового шляху та мала можливість отримувати значні доходи від торгівлі.[2][3][4]

 Історія Афганістану
Герб Афганістану
До нашої ери
Гандхара — XVII століття до н. е.
Ахеменіди — VI століття до н. е.
Селевкіди — IV століття до н. е.
Греко-Бактрійське царство — 250 до н. е. — 125 до н. е.
Наша ера
Кушанська імперія — I—V ст.
Ефталіти — V століття
Сасаніди — VI століття
Газневіди — XI століття
Саффариди — 861—1590 рр.
Гуріди — 1148—1206 рр.
Сефевіди — XIV століття
Афганські ханства
Гільзейське — 1709—1737 рр.
Гератське
Кабульське
Кандагарське
Пешаварське
Хаттаське
Абдалійське
Афганські держави
прапор Дурранійської держави Дурранійська
держава
— 1747—1823 рр.
Flag of Afghanistan (1880–1901).svg Емірат
Афганістан
— 1823—1929 рр.
Королівство
Афганістан
— 1929—1973 рр.
Республіка
Афганістан
— 1973—1978 рр.
Демократична
Республіка Афганістан
— 1978—1992 рр.
Північний
Альянс
— 1992—2001 рр.
Ісламський Емірат
Афганістан
— 1996—2001 рр.
Афганістан Республіка
Афганістан
 — з 2001 року

Портал «Афганістан»

Імперія мала дипломатичні відносини з Римом, Персією і Китаєм-Хань, та протягом кількох століть перебувала в центрі торгового та культурного обміну між Сходом і Заходом.

Політична історія кушан[ред.ред. код]

Кушани у об'єднанні тохарів-юечжі[ред.ред. код]

Кушани — одне з племен етно-політичного об'єднання тохарів-юечжі, іранської кочової етногрупи, яка на кінець III ст. до н. е. кочувала у районі Ганьсу (докладніше див. юечжі). Власне про кушан стало відомо з китайських джерел стосовно подій кінця II ст. до н. е.

За часів дипломатичної місії Чжана Цяня у 129 р. до н. е. кушани разом з іншими племенами тохарів-юечжі вже кочували на пн. від р. Сирдар'ї. Ябгу (князь) кушан був одним з п'яти князів тохарів, які забезпечували провізією посланців Хань, за однією з інтерпретацій мав власну ставку на торговельному шляху у районі сучасного Хавасту та підкорявся правителю великого Юечжі. Питання щодо кількості ябгу/сіхоу й, відповідно, племен у об'єднанні тохарів-юечжі залишається відкритим.[5] Близько 100/99 р. до н. е. тохари заволоділи Пн. Бактрією, й території, підвладні п'яти сіхоу, ймовірно збільшилися разом з ростом держави тохарів-юечжі. Вірогідно, саме з цього часу влада кушан поширилася на території, де згодом буде побудовано найвідоміші кушанські святині — Сурх-Котал, Тахті-Сангін, Рабатак (приблизно територія сучасного Баглану).[6]

В останнє юечжів як єдине царство згадано у китайських документах, знайдених під час вивчення залишків давньої поштової станції біля Дуньхуана. Серед бамбукових паличок (давньокитайський аналог сучасної первинної документації) знайдено документ, який фіксує прибуття делегації від Да-Юечжі (Великого Юечжі) у 61 р. до н. е. Але вже в документах, датованих 43 та 37 роками до н. е., зафіксовані посольства від ще донедавна залежних від Да-Юечжі сіхоу (умовно князів) Шуанмі та Сюмі відповідно. Тобто станом на 43 р. до н. е. тохари як єдине політичне об'єднання вже не існували.[7]

Кушано-парфянські війни[ред.ред. код]

Перший з відомих ябгу кушан — (Герай чи джаову ?) Санаб (легенди на монетах бактр. ΤΥΡΑΝΝΟΥΟΤΟΣ ΗPAΟΥ ΣΑΝΑΒ ΚΟϷϷΑΝΟΥ ).[8] Ймовірно, що саме за цього правителя кушани разом з іншими племенами об'єднання тохарів попали у залежність від сакської держави Гондофарра (ввійшло в історію як Індо-Парфянське царство). Наразі не відомо про родинні зв'язки Герая Санаба з наступними ябгу кушан, але нічого не заважає припускати це.

Вірогідним наступником Герая Санаба був ябгу Кудзула Кадфіз. Гіпотетично Кудзула очолив кушан близько/до 46 року. Його згадано як звичайного ябгу на монетах царя Гермея близько середини I ст. (аверс — βασιλεως στηροσσυ Ερμαιου, реверс — Kujula Kasasa Kuṣana Yavugasa dhramathidasa).[9][10] Але вже у 47/48 роках, по смерті Гондофара, держава саків, вірогідно, попала у залежність від парфян. Серед нумізматичних пам'яток середини I ст. відома низка монет з легендами «maharajasa rajarajarasa mahatasa Arṣakasa tratarasa jayatasa» та «maharajasa rajarajasa mahatasa Arṣakasa tratarasa» — «великий цар, цар царів Великий Аршак». Як відомо, Аршак — тронне ім'я усіх без виключення парфянських царів. Й ці емісії, найімовірніше, підтверджують оповідь Тацита щодо подій у Парфії у 46-47 р.р., а саме:

«(3) …Вар­дан, після низки вдалих битв, підкорив народи, що мешкали між названою річкою та річкою Сіндом, яка відокремлює дагів від аріїв… (5) Отже, встановивши пам'ятники та написавши на них написи, що славили його могутність й те, що жоден Аршакід до нього не обкладав ці племена даниною, Вардан повертається у Парфію, овіяний гучною славою, й тому ще нестриманіший та нестерпніший для власних підданих. Проти нього змовилися та під час полювання його вбили…»[11]

Отже, ймовірно, Вардан Аршак падкорив як території Сакастану, так і тохарів своїй владі.

Але по його смерті у 47-48 р.р. Кудзула Кадфіз разом з однім з сакських династів позбавився влади парфян, та, в решті решт, підкорив до 64/65 р. інші племена тохарської спільноти та низку сакських дрібних утворень-скалок царства Гондофара, що, можливо підтверджують інші повідомлення Тацита, а саме:

«… Воло­ге­за затримує заколот у Гірканії…»;
«… пар­фяни були обмежені війною з гірканами. Тоді ж гіркани доправили до римського принцепса посольство з проханням укласти з ними спілку, нагадуючи, що вони стримують царя Вологеза. (3) Кор­бу­лон при поверненні послів надав їм охорону, аби, перейшовши Євфрат, їх не було схоплено ворожими загонами: їх супроводили до узбережжя Червоного моря, звідки, уникнувши меж парфянських, вони повернулися на батьківщину.»
«… припинив війну з гірканами, збирає головні сили та виступає з цим військом, загрожуючи римським провінціям.»

Саме 64/65 р. датовано напис, у якому вперше засвідчено титул (безіменний) — Магараджа (великий цар) Кушан, (CKI 59: maharayasa Guṣaṇasa), й відомі декілька емісій монет, битих близько цього часу, поєднані певними особливостями легенд, а саме:

Отже, якщо етимологія етноніму тохари від праір. *taṷa- + *gār-[12] знайде додаткові підтвердження, то саме в цих емісіях можна бачити перше свідоцтво об'єднання усіх тохарських племен під владою ябгу Кушан Кудзули Кадфіза, який по цьому прийняв титул великий цар, цар царів, Тохар та присвятив цій події низку емісій п'ятихалкових монет. Нова титулатура Кудзули Кадфіза не набула визнання, й, з часом, він повернувся до титулу, який мав поширення ще за його попередника Санаба — бактр. ΚΟϷϷΑΝΟΥ.

Розквіт та занепад[ред.ред. код]

Монета Канишки I

До 78 р. від держави саків залишилися території на заході («малий» Сакастан) та на півдні чи, скоріше, на заході Індії. У 78 р. династ Удджайни Чаштана проголосив себе незалежним магакшатрапом та започаткував нову еру — еру Шака. Приблизно в той же час (78/79 рр.) Кудзула Кадфіз оголосив себе бактр. ϸαονανο ϸαο κοϸανο — царем царів кушан (кхар. maharajasa rajatirajasa devaputrasa Khuṣaṇasa (CKI 60)).[13]

У 87 р. до Хань прибула дипломатична місія з Кушанського царства. Від неї у Піднебесній стало відомо про утворення нової держави та про те, що незадовго до відправлення цього посольства Кудзула Кадфіз помер у віці більш як 80 років, та державу очолив його син. Це знайшло відображення у пізніших ханьських хроніках. Ось як про це повідомляє Бань Гу:

«за сто з лишком років гуйшуанський сіхоу Кіоцзюкю напав та знищив чотирьох сіхоу та сам посів трон та став правителем. Царство почало зватися Гуйшуанським. Він почав воювати з Ансі, підкорив Гаофу, знищив Пуду та Гібінь, й оволодів їхніми землями. Кіоцзюкю жив більш як 80 років. По смерті його син Яньгаочжень одержав владу, й ще підкорив Індію, керування якою доручив одному зі своїх військових очільників. З цього часу юечжі зробилося найсильнішим та найзаможнішим Домом. Сусідні держави звали його гуйшуанським государем, але Хань залишило за ним попередню назву — Великий Юечжі».[14]

Бань Гу називає наступником Кудзули Кадфіза його сина Яньгаочженя. З Рабатакського напису (IKEo 318) відомо, що сина та наступника Кудзули звали Віма Такту.

В одному з відомих надписів на кхароштхі (CKI231) задекларовано наступну титулатуру Віми Такту:

«(у рік) 279,[15] (день) 15 (македонського місяця) Горпіайоса. Цар царів, великий спаситель, Віма Такту Кушан, праведний, справедливий, бог, гідний вшанування, який взяв владу за власною волею…»[16]

Наразі невідомі монети з його ім'ям. Але існує декілька серій монет з легендою грец. ΣОТЕР МЕГАΣ, які можуть свідчити на корить того, що Віма Такту брав активну участь у боротьбі з парфянами. Окремо слід зазначити, що для політики перших (принаймні трьох) царів царів кушан характерним було демонстративне елінофільство. Щодо цього висловлено достатню кількість різних думок, але жодна з них не отримала загального визнання, хоча напрацювання останніх років свідчать про значну елінізацію кушанської (ймовірно, ширше — тохарської) верхівки.

Отже, у 86/87 р.  Віма Такту відправляє посольство до Хань, яке було на зворотньому шляху пограбовано та знищено ханьським намісником у Кашгарі. 90 р.  за наказом Віми Такту підвладні саки провели каральну акцію у Кашгарі, яку китайські джерела називають безрезультатною. За Віми Такту, як й за його сина й наступника Віми Кадфіза продовжувалася експансія кушан на територіях сучасних Афганістану та Пакистану. До держави кушан ввійшла майже вся Північно-Західна та Центральна Індія. Висловлено думку, що саме Віма Такту облаштував північні кордони кушан, звівши мережу фортифікаційних споруд у горах та на гірських перевалах, й організувавши спеціальну військово-адміністративну одиницю, очолювану намісником—каралрангом (бактр. καραλραγγο).[17]

Найбільшого розквіту Кушанська держава досягла за часів царя царів Канішки Великого. У Рабатакському напису описано перші роки правління Канішки:

«У рік перший … великий спаситель, Канішка Кушан, праведний, справедливий, самодержець, бог, гідний шани, який отримав владу від Нани та інших богів, який започаткував цей перший рік за богів милістю. Він видав указ грецькою та опісля переклав арійською. У перший рік було проголошено у Індії, у землях кшатрапів [кшатріїв?], в містах Кувадіана, Загідо, Козамбо, Палаботро та аж до Зірітамбо всім правителям та можновладцям скоритися йому, й вони скорилися, й привели усю Індію під його волю. Після цар Канішка наказав Шафару каралрангу зробити у цій місцевості святилище, назване „Вода Богів“, на рівнині Касіг, для тих богів, які прийшли зі славною Уммою — згадана Нана, згадана Умма, Аурумуздо, Милостивий, Срошардо, Нарасау, Мііро (що індійською зветься Магасена та зветься Вішаха). Він наказав зобразити їх, цих богів, яких написано [імена], також він наказав зобразити царів таких: Кудзулу Кадфіза царя прадіда, Віму Такту царя діда, Віму Кадфіза царя батька та його, Канішку царя. Після [того, як] цар царів, божий син, наказав це, Шафар намісник зробив це святилище. Коли Піяш каралранг, та Шафар каралранг, та Нукунзук виконали наказ. Ці боги, що згадано вище, мають надати царю царів Канішці Кушану довічні здоров'я, щастя та переможність. І цар, син богів, заспокоїв усю Індію від першого року до шостого року. Храм, заснований в перший рік, а в третьому році теж … за наказом царя, багато служінь було наділено, багато жерців було наділено, багато … Цар Канішка дав святилище богам, і за ці вольниці … в [храмі] „Води Богів“…»[18]

З цього напису ми бачимо наступне:

  • введення загальнодержавної арійської мови (бактр. αριαο; наразі відома як бактрійська мова) та одночасна відмова від грецької (іонійської);
  • розбудова великого святилища зі службою багатьом кушанським богам та сутностям маздаїзму, до яких Канішка приєднав власних пращурів та приєднався сам.

У цьому ж напису ми можемо побачити пд.-сх. кордони держави кушан — перелічено деякі міста та області Центральної Індії, які «корилися волі царя», а саме: Кунінда (бактр. κοοαδηανο), Удджайн (бактр. ωζονο), Сакета (бактр. Ζαγηδο), Каушамбі (бактр. Κωζαμβο), Шрі-Чампа (бактр. Ζιριταμβο), Паталіпутра (бактр. Παλαβοτρο). Отже, вже за часїв Віми Такту та Віми Кадфіза владу кушан було поширено на центральну Індію та деякі (чи всі) кшатрапії саків (відомі як Західні Кшатрапи).

В іншому, так званому Великому Сурхкотальському написі (IKEo 317), повідомляється наступне.

«Це святилище (є) храмом Канішки Переможця, який було присвячено богу-царю Канішці. Коли святилище було вперше збудовано, воно не потребувало (води, та) внутрішні води пішли, й святилище було безводне, та коли було скоєно напад (прийшла посуха(?)) ворогами, то богів було переміщено з (їхнього) місця, а потім їх було доставлено до фортеці Лраф, й святилище було залишено. Коли Нукунзук каралранг, улюбленець царя, який є найдорожчим для царя, сина богів, другий (після царя?) у владі, благодійник, жалісливий, з щирими намірами до всіх живих істот, прийшов сюди в храм в році тридцять першому, (в) місяць нісан, то він обстежив святилище, він викопав цю криницю, і він дав воду, і він обмурував її (криницю) камінням, так щоби води вистачало людям в святилищі, й коли там може бути посуха, боги не мали б бути переміщеними з (їхнього) місця, і святилище не мало б порожніти. А над (криницю) добре він зробив водопідйомник, (та) він встановив резервуар, так що за допомоги цієї криниці (та) за допомоги цього водопідйомнику усе святилище перебувало у добробуті. І це добре, і криницю було зроблено мною, Бурзміхром сином Кузгашки, мешканцем Астілгана, рабом Нукунзука каралранга, за велінням царя. І цей напис було написано Міхраманом, сином Бурзміхра.»[18][19]

Наявність таких теонімів, як Аурумуздо (Агура-Мазда), Милостивий (Будда), Міхро (Мітра) у єдиному переліку свідчить про абсолютну терпимість принаймні перших великих кушан до представників абсолютно різних релігій.

Окремої уваги заслуговує перший теонім — Нана. Висловлено низку різних припущень щодо походження цього теоніму — від близькосхідного до давньогрецького. Але, не виключаючи найрізноманітніших культурних (й, відповідно, міфологічних) запозичень кушанами й, ширше, усіма тохарами (в першу чергу елітами) за часів їхнього перебування на теренах Бактрії,[20] згадка Нани не тільки правителями кушан, а й іншими династами-ябгу тохарів дають підстави для припущень, що Нана — головна богиня тохарського пантеону, їхній етнічний маркер на рівні міфу (на кшталт скіфської Табіті). Цьому не протирічить й іранська етимологія теоніму від праір. *nanā (укр. неня, мамо).[21] На підставі аналізу певних сюжетів мистецтва (Нана(йя) верхи на леві) та епіграфічних пам'яток кушанського часу висловлено думку щодо існування щорічного свята Нани (Нанайї) у серпні, коли планета Венера на небосхилі входить до сузір'я Лева.[20]

Титулатура царів кушан та існування храму царя Канішки біля міста Лрафа (у еліністичних джерелах — Драпсака), перепоховання пращурів Канішки у храмі «Води Богів» (тобто фактичне долучення Канішки та його пращурів до пантеону) дали підстави для припущень, що влада кушанських царів мала ознаки теократії.

Окрім посольств до Хань, відомо про послів кушан (в оригіналі лат. Bactrianorum — бактрійці) до імператора Адріана.[22]

З етнічних тохарських територій Канішка переніс центр кушанської держави до Індії. Впливу в державі все більше набирав буддизм. У згаданому Великому Сурхкотальському написі до титулатури каралранга Нукунзука додано «…жалісливий, з щирими намірами до всіх живих істот…», що може свідчити про його прихильність чи навіть належність до буддистів. У офіційній титулатурі сина бога Канішки Кушана ми бачимо зовсім інше. Але протежувавши проведення Четвертого буддійського собору (точніше, одного з четвертих соборів), Канішка ввійшов в історію як один з великих царів-прихильників буддизму. Та згодом, за наступників Канішки, буддизм став однією з головних причин внутрішньої дестабілізаціі у державі.

Вже за сина та наступника Канішки на ім'я Васішка, який на думку вчених був завзятим буддистом, нищиться родовий храм кушанських царів. Ймовірно, це була далеко не єдина фанатична витівка правителя-буддиста у державі, де у різних регіонах традиційно були поширені різні віросповідання (зороастризм, племені культи тохарів-юечжі та саків, грецький традиційний пантеон, брахманізм тощо). Наслідком безглуздої релігійної політики Васішки став прихід до влади представника іншої гілки правлячого дому кушан — Хувішки, який називає себе онуком Віми Такту. Слід думати, що зміна влади відбулася без згоди правителя-буддиста. Родовий храм кушанських царів було відновлено, стан у державі стабілізовано. Хоча відомі спроби повернення влади відстороненими від «мирських суєт» прихильниками буддизму. У 41 році ери Канішки владу захопив його онук, син Васішки Канішка, відомий як Канішка II. Його панування не було тривалим. Протягом року його було усунуто, до влади повернувся Хувішка.

Останнім з відомих великих царів царів кушан був наступник Хувішки Васудева. Наприкінці його правління «імперія» кушан швидко втрачає свою велич й території у Індії. Скалки донедавна могутньої держави захоплюються сусідами. Така доля спіткала й етнічні території кушан. У 232/33 р. у Кушанському царстві було започатковано нову еру, яка змінила Еру Канішки. Ймовірно, ця ера фіксує рік захоплення Кушанського царства Сасанідами, та перетворення її частини на одну з сатрапій — Кушаншахр.[23] У напису шахіншаха Ірану Шапура I, який датовано 262 р., серед інших підвладних Шапуру царств згадано й «Кушаншахр, що влада його поширювалася на схід аж до Пашкабуру, а на захід та північ — до Кашу, Согду та кордонів Чача». Отже, індійські території на цей час кушанами вже не контролювалися. Після, близько, двох сторіч величі, держава кушан перетворилося на маленьке князівство, яке, час від часу, змінювало сюзеренів й остаточно зникло зі шпальтів історії у VI ст.[5]

Кушанські правителі, відомі з епіграфічних та нумізматичних джерел[ред.ред. код]

  • Санаб (бактр. ΣΑΝΑΒ) — (перша третина I ст. н. е.).
  • Кудзула Кадфіз (бактр. Κοζουλο Καδφισο) — (до 46 р. — бл./до 85-86 р.); на 46 р. — ябгу (князь), на 65 р. — магараджа (великий цар) Кушан. Можливий наступник попереднього.

Царі царів кушан (бактр. ϸαονανο ϸαο κοϸανο) (до 64/65 — 235/236).

  1. Кудзула Кадфіз (бактр. Κοζουλο Καδφισο)[24] — (до 46 — до 85/86); на 64/65 р. — «цар царів».
  2. Віма Такту (бактр. Οοημο Τακτοο) — син та наступник попереднього, (до 85/86 — до 101/102);[25]
  3. Віма Кадфіз (бактр. Οοημο Καδφισο) — син та наступник попереднього, (до 101/102 — 127/128);[26]
  4. Канішка I (бактр. Κανηϸκι) — син та наступник попереднього, (1 — 23 Е. К. / 127/128150/151);[27]
  5. Васішка (бактр. Βαζηϸκο) — син та наступник попереднього, (24 — 28 Е. К. / 151/152155/156);
  6. Хувішка (бактр. Οοηϸκι) — онук Віми Такту, узурпував владу, (28 — 40 Е. К. / 155/156177/178 та 42 — 60 Е. К. / 179/180197/198);
  7. Канішка II (бактр. Κανηϸκι) — син Васішки, тимчасово усунув попередника, (41 Е. К. / 178/179);

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.kushan.org/
  2. http://www.gatewayforindia.com/history.htm
  3. http://www.statemaster.com/encyclopedia/Middle-kingdoms-of-India
  4. http://www.absoluteastronomy.com/topics/Middle_kingdoms_of_India
  5. а б (рос.) Л. А. Боровкова. Кушанское царство (по древним китайским источникам). М., 2005.
  6. (рос.) Ртвеладзе Э. В. К истории становления Кушанского государства в Бактрии и Гандхаре. India and Central Asia (Индия и Средняя Азия). Tashkent, 2000.
  7. (англ.) Zhang Defang. Discussion on Some Documents Concerning the Western Region (Xi Yü;) in the Inscribed Slips of Han Dynasty from Xuan Quan. History of Relationship between China and Foreign Countries: New Sources and New Problems . (Ed.) Rong Xinjiang, Li Xiaocong. Beijing, 2004 (德芳. 懸泉漢簡中若干西域資料考論 中外關係史:新史料與新問題;)
  8. висловлено думку, що HRAOY — не ім'я, а титул HIAOU — ябгу. (англ.) H. Falk. Names and Titles from kuṣāṇa Τimes to the Hūṇas The Indian Material. Coins, Art and Chronology II. The First Millennium C.E. in the Indo-Iranian Borderlands. 2010
  9. (англ.) The coins gallery: Kujula Kadphizes
  10. (англ.) Gāndhārī Coin Legends. Kujula Kadphises.
  11. (англ.) Cornelius Tacitus, The Annals
  12. (англ.) H. W. Bailey. Indo-Scythian Studies being Khotanese Texts. Volume VII. Cambridge University Press. 1985.
  13. (рос.) Тюрин С. С. Индо-парфянское царство: гипотезы, исследования, нумизматические данные. «Иран-наме», 1-2 (33-34), 2015.
  14. (рос.) Бань Гу. «Хань Шу»
  15. Ери Яуна (іонійської — тобто грецької), за останніми дослідженнями — 93/94 чи 103/104 рік
  16. (англ.) N. Sims–Williams. Bactrian Historical Inscriptions of the Kushan Period. The Silk Road, 10. 2012. pp.76-80.
  17. (рос.) Ртвеладзе Э. В. Дар-и Аханин — Дарбанд. Труды Байсунской научной экспедииции. Выпуск I. Ташкент, 2003.
  18. а б (англ.) N. Sims-Williams. Bactrian Rabatak inscription. New reading. Bulletin of the Asia Institute. New Series, Vol. 18 (2004), pp. 53-68.
  19. (рос.) Основы иранского языкознания. Среднеиранские языки. Ответственный редактор В. С. Расторгуева. М., «Наука». 1981.
  20. а б (англ.) H. Falk. Kushan rule granted by Nana: The background of a heavenly legitimation. Kushan histories. Hempen Verlag. Bremen. 2015.
  21. (рос.) Д. И. Эдельман. Этимологический словарь иранских языков. Т. 5. 2015.
  22. (лат.) Hist. Aug., Hadr., XXI,14, (рос.) История Августов, Адриан, XXI,14.
  23. (рос.) Симс-Вильямс Н. Новые бактрийские документы. ВДИ. М., 1997, № 3.
  24. виділено імена царів, відомих з Рабатакського напису IKEo 318
  25. посольсьтво до Хань для першої дати та 171 рік Ери Айя-Аза, яка, за найбільш поширеною думкою, починалася у 58/57 р. до н. е.
  26. остання дата відома з епіграфіки — 184(187) рік за Ерою Аза-Айя. Отже, наведені хронологічні репери дають підстави вважати найбільш ймовірним припущенням щодо початку Ери Канішки у 127 р., яке висловив Г. Фалк. (англ.) H. Falk. The Yuga of Sphujiddhvaja and the Era of the Kuṣâṇas. In Silk Road Art and Archaeology. Vol. 7, pp. 121—136. Institute of Silk Road Studies, Kamakura, 2001.
  27. Е. К. — роки за Ерою Канішки.

Посилання[ред.ред. код]