Скіфо-сарматські діалекти
Скіфо-сарматські діалекти (Скіфська мова, Скіфські діалекти) | |
---|---|
Регіон | Великий євразійський степ від України до Китаю |
Носії | Мертва мова (розвинулася в низку середньоарійських мов східної підгрупи) |
Писемність | неписемна |
Класифікація | |
Належність | Давньоарійські мови (за історико-фонетичними особливостями) |
Офіційний статус | |
Коди мови | |
ISO 639-3 | Scythian (xsc) |
SIL | xsc |
Скіфо-сарматські діалекти — сукупність мов (діалектів) «арійськомовних сакських, скіфських племен, розповсюджених на сер. І тис. до н. е. на величезній території — від узбережжя Чорного моря до кордонів Китаю».[1] Ці діалекти належать до давніх східних арійських мов, індоарійської групи індоєвропейської мовної родини.
З окремих мов, діалектів, груп діалектів надалі розвинулися такі східноіранські мови, як:
- Сармато-аланські діалекти (та їхня наступниця у новоарійських мовах — (яським діалектом);
- хотано-сакська мова;
- бактрійська мова (новоір. мунджанська-їдґа);
- согдійська мова (новоір. ягнобська мова);
- хорезмійська мова.
Слід зазначити, що «…виразну межу можливо означати лише між давньоарійськими мовами, що мають певну сукупність характерних ознак у фонетиці та морфології, з одного боку та з усіма іншими мовами (тобто середньоарійськими та новоарійськими) з іншого… межа між середньоарійськими та новоарійськими мовами визначається не лінгвістично, а факторами абсолютної хронології: до нових відносять усі живі мови, до середніх — мови, які за своїм типом відійшли від давніх, але наразі вже не існують, мертві.»[2]
Інколи скіфо-сарматські діалекти називають скіфськими мовами чи скіфською мовою. Інколи під визначенням скіфська мова розуміють мову причорноморських скіфів-сколотів, яка є однією з мов цієї групи та близька мовам бактрійського кола (бактрійська, мунджанська-їдґа, пашто).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
|