Юечжі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юечжі на північному заході Ціньської імперії (близько 210 року до н. е.).
Міграція юечжі в 2 столітті до Р.Х — 30 рік по Р. Х.

Юе́чжі (кит.: 月氏піньїнь: Yuèzhī; «місячний рід») — іранський кочовий етнос, що існував на теренах Центральної і Східної Азії щонайменьше протягом IV ст. до н. е. — I ст. н. е. Вперше згадується у китайських джерелах кінця династії Чжоу. Первісно займав західну частину Монгольського степу, весь район Таримського басейну та північ сучасної китайської провінції Ґаньсу. На сході межував з протомонгольськими племенами дунху та сюнну. На кінець III століття до н. е. контролював кочовиків сюнну (до 204/203 рр. до н. е.), лоулань, усунь. Близько 182 р. до н. е. знищили незначне царство Усунь, вбивши їх куньмо (правителя) Наньдоумі. У 177 р.до н. е. сюнну вщент розбили юечжів, підкоривши їх.

У 167 року до н. е. сюнну остаточно розбили юечжів, вбили їхнього правителя Кидолу (порівн. Куджула) та примусили мігрувати до Семиріччя, де близько 165 р. до н. е. юечжі під приводом сина Кидолу розбили й частково вигнали, ачастково підкорили саків, які мешкали на цих землях . У Ганьсу залишилася частина юечжів, яка надалі звалася малі юечжі (на відміну від великих юечжі, що мігрували), які з часом були асимільовані тибето-бірманським народом цян.

Близько початку 163 р. до н. е. усуні під приводом власного правителя знов розбили юечжів, примусивши останніх до подальшої міграції на пд.-зах. — до Трансоксанії, яка була частиною Греко-Бактрійського царства. Сутичка юечжі з Бактрією близько кінця 163 — поч. 162 рр.до н. е. закінчилася поразкою перших та визнанням залежності юечжів від бактрійських царів, що продовжувалася до 155 р. до н. е., коли після смерті царя Евкратида (170—155), Греко-Бактрійське царство фактично розвалилося на декілька дрібних утворень. Близько 100/99 р. до н. е. юечжі захопили теріторії Бактрії на південь від Сирдар'ї. Частина саків й юечжі, що залишилася у Семиріччі, ввійшли до складу об'єднання Усунь, настільки підсиливши останню, що куньмо Усунь позбувся влади сюнну.

На заході юечжі стали відомі під іменем тохари. 129 року до н. е. ханьський (китайський) посол Чжан Цянь встановив із бакртійськими юечжі дипломатичні відносини. Відтоді, до епохи династії Тан (618907), китайці називали як Бактрію й народи, що її заселяли, так й Кушанську імперію назвою Юечжі.[1]

Між 46 та 65 рр. н. е. один з ябгу (князів) юечжів, а саме ябгу кушан Кудзула Кадфіз, зчинив заколот (по смерті Гондофара після/близько 46 р.) та спочатку позбувся влади саків, згодом підкорив інші племена юечжів, започаткувавши Кушанську імперію. З епіграфічних джерел відомо, що вже у 65 р. Кудзула Кадфіз мав титул «магараджа» (великий цар) Кушан. До 79 р., коли в епіграфічних джерелах Кудзулу вперше (з наразі відомих епіграфічних джерел) було названо «цар царів», владу цього правителя було поширено й на певні сакські території (регіон Кабула тощо).[2]

На території України з другої пол. II ст. до н. е. відомий етнонім тагори (тагри).[3][4][5]

Ябгу, п'ять ябгу юечжі[ред.ред. код]

У Хань Шу при описі володінь юечжі сказано про п'ять уечжиських сіхоу, ставки яких було розташовано на торговельних шляхах. Ці п'ять сіхоу були підлеглими великому юечжі зі своєю ставкою. Щодо інтерпретації цього повідомлення єдиної думки не висловлено (від «юечжі поділялися на п'ять племен» й до «таких племен могло бути й значно більше»). Китайське сіхоу (ліхоу) — найвищий титул у кочовиків. У юечжі та у саків цей титул мав назву ябгу чи «джагу/ джаову» (ΖΑΟΟΥ, yaguraña).

Юечжі в ханьських джерелах[6][ред.ред. код]

1. Сима Цянь. Ши цзи. Оповіді про сюнну (110).

  • (Стосовно подій бл. / до 220 рр. до н. е.) «В той час Дунху були сильні й юечжі квітли…»
  • (Щодо подій бл. 210 р. до н. е.) «Шаньюй захотів позбавитись Маодуня та звести на трон молодшого сина й послав Маодуня у квітнуче Юечжі до почту правителя. Коли Маодунь вже прибув до Юечжі, Тоумань раптово напав на Юечжі. Юечжі хотіли вбити Маодуня, але Маодунь вкрав у них доброго коня та втік додому. Тоумань за мужність призначив його десятитисячником кінноти.»
  • (Стосовно подій 204—203 р. до н. е. шаньюй сюнну Маодунь) «… на заході вдарив по відступившим юечжам…»
  • (Стосовно подій 177 р. до н. е. З листа шаньюя Маодуня імператору Хань.) «Я покарав західного вана, відправивши його на захід знайти юечжів й напасти на них. За милістю Неба воїни були у відмінному стані, коні міцні, й він, використовуючи ісців, знищив юечжі, всі підлеглі якого були чи вбиті, чи здалися.»

2. Сима Цянь. Ши цзи. Оповіді про Давань (123).[7]

  • (Стосовно подій зими 167—166 рр. до н. е.) «… сюнну розбили правителя Юечжі й зробили з його голови чашу для пиття, що юечжі втікли, але, недавидячі сюнну, не мали союзника для спільного нападу на них…»
  • (Стосовно місії Чжан Цяня до юечжів у 139 р. до н. е.) «… (імператор) мав намір встановити зв'язок (з юечжами), відправивши посла…» «Правителя Великого Юечжі було вбито сюнну, й на трон було зведено його великого наступника. Ставши правителем й підкорившись Дася (Бактрії), він оселився на багатих землях, які мало коли грабувалися, й бажаючи миру й добробуту, а також з-за віддаленості Хань, зовсім не хтів помститися сюнну. Цянь з Юечжі прибув у Дася, в решті решт, так й не досяг угоди з юечжі.»
  • (Опис Великого Юечжі.) «Велике Юечжі знаходиться близько 2000-3000 лі (800—1200 км) на захід від Давань (Фергана), й на північ від р. Гуйшуй (Сирдар'я). На південь від них — Дася (Бактрія), на захід — Аньсі (Парфія), на північ — Канцзюй (Кангха). Це кочове царство, кочують, наслідуючи худобу. За звичаями однакові з сюнну. Натягуючих луки 100—200 тис. У минулі часи розквіту зневажливо ставилися до сюнну. Колиж Маодунь посів на трон, то напав й розбив юечжі. А сюннуський правитель Лаошан-шаньюй вбив правителя юечжі та зробив з його голови чашу для пиття. З початку юечжі мешкали між Дуньхуаном та Цилянь, коли їх було розбито сюнну, пішли далеко, минуючи Давань, на захід від неї нанесли удар по Дася, але підкорилися. Згодом оселились на північ від р. Гуйшуй, заснувавши ставку правителя. Нечисленні залишки їхнього народу закріпилися у південних горах. Цяни прозвали їх Малим Юечжі.»

3. Бань Гу. Хань Шу.[8]

  • гл. 61. (Стосовно подій близько 182—162 рр. до н. е.) «…в Усунь правитель зветься куньмо. Маленьке царство Наньдоумі, батька куньмо, разом з Великим Юечжі спочатку знаходилося між Цилянь та Дуньхуаном. Велике Юечжи напало та вбило Наньдоумі, захопило його земли, а люди втікли до Сюнну… У той час коли юечжі, розбиті сюнну, напали на заході на правителя Се, й він, рушивши на південь, переселився далеко, й юечжі оселилися на його землях, куньмо вже був в силі. Попросив у шаньюя дозволу помститися за батька, напав на заході на Велике Юечжи та розбив їх. Великі Юечжі знову рушили на захід і переселилися в землі Дася. Куньмо ж, захопивши їх людей, залишився жити.»
  • гл. 96. (Опис Великого Юечжі) «Царство Велике Юечжі. Ставка Ланьші (біля суч. Шахрінау) віддалена від Чан'ань на 11600 лі. Не підкоряється духу. 100000 дворів, 400 тисяч ротів і 100000 добірних військ. На схід до ставки духу 4740 лі, на захід до Аньсі 49 днів шляху. На півдні суміжно з Цзібінь. Земля, клімат, види виробів, народні звичаї та монети такі ж, як в Аньсі. Вирощують одногорбих верблюдів. … Дася ж спочатку не мала верховного голови, а міста й землі призначали зазвичай малих очильників. Народ був слабкий і боявся війни. Тому юечжі переселилися сюди, і всі підпорядкувалися та підкорилися йому.
    Є п'ять Сіхоу, забезпечувавших ханьских послів їжею:
    1. Сюмі-сіхоу зі ставкою у м. Хемо (біля суч. Худжанту)… ;
    2. Шуанмі-сіхоу зі ставкою у м. Шуанмі (біля суч. Букабаду)… ;
    3. Гуйшуан-сіхоу зі ставкою у м. Хуцзао (біля суч. Хавасту)… ;
    4. Сідунь-сіхоу зі ставкою у м. Бома (біля суч. Джизаку)… ;
    5. Гаофу-сіхоу зі ставкою у м. Гаофу (біля суч. Ура-Тюбе)…
    Всі п'ять Сіхоу підкорюються Великому Юечжі.»

Тохари-юечжі в античних джерелах[ред.ред. код]

1. Страбон. Географія. 11.8.2.[9]

  • «найбільш відомі з кочовиків ті, що забрали у еллінів Бактріану, а саме: асії, пасіани, тохари, сакаравли» (грец. «Ἄσιοι καὶ Πασιανοὶ καὶ Τόχαροι καὶ Σακάραυλοι»).

2. Юстин. Епітома твору Помпея Трога «Historiae Philippicae».[10]

  • (XLII) «Асіанські царі токарів та загибель сарауків»

3. Клавдій Птолемей. Географія.[11]

  • 11. «… нижще Заріаспи тохари на великій відстані…»;
  • 12. «… біля Яксарту, на північному березі мешкають Яси та Тахори…».

Примітки. Джерела. Посилання[ред.ред. код]

  1. (рос.) Л. А. Боровкова. Кушанское царство (по древним китайским источникам). М., 2005.
  2. (рос.) Тюрин С. С. Индо-парфянское царство: гипотезы, исследования, нумизматические данные. «Иран-наме», 1-2 (33-34), 2015.
  3. (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, V, 22. «Tanain vero transisse Satharcheos Herticheos, Spondolicos, Synhietas, Anasos, Issos, Cataeetas, Tagoras, Caronos, Neripos, Agandaeos, Meandaraeos, Satharcheos Spalaeos.»
  4. рос. Ptol., Geo., III, V, 23 грец. "...ὑπὸ δὲ τοὺς Βαστέρνας πρὸς τῇ Δακία Τάγροι..."
  5. Стрижак О. С. Етнонімія Птолемеєвої Сарматії. — К.: Наукова думка, 1991.
  6. цитовано за: (рос.) Л. А. Боровкова. Кушанское царство (по древним китайским источникам). М., 2005.
  7. (рос.) Чжан Цянь «Шицзи», гл. 123
  8. (рос.) Бань Гу. «Хань Шу»
  9. (гр.)Strab. 11.8.2
  10. (рос.) Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «Historiarum Philippicarum». М., «Росспэн». 2005.
  11. (англ.)Ptol. Geo.VI.14.

Додатково[ред.ред. код]

  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — Київ.: Либідь, 1996.
  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — Київ.: Либідь, 2000.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997—462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
  • Юечжі // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊.