Юечжі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Юечжі на північному заході Ціньської імперії (близько 210 року до н. е.).
Міграція юечжі у II ст. до н. е.

Юе́чжі (китайська: 月氏піньїнь: Yuèzhī) — іранський кочовий етнос, що кочував на теренах Центральної і Східної Азії щонайменьше протягом IV ст. до н. е. — I ст. н. е.

Рання історія юечжів[ред.ред. код]

Вперше згадуються у китайських джерелах кінця династії Чжоу (слід зазначити, що ця теза не набула загального визнання та є доволі суперечливою). Беззаперечними свідченнями щодо юечжів є їх згадки у ханьських джерелах стосовно подій кінця III ст. до н. е. Отже, на кінець III ст. до н. е. юечжі займали західну частину Монгольського степу, весь район Таримського басейну та північ сучасної китайської провінції Ґаньсу. На сході межували з протомонгольськими племенами дунху та сюнну. На 210 р. до н. е. контролювали кочовиків сюнну (до 204/203 рр. до н. е.), лоулань, усунь. Близько 182 р. до н. е. захопили землі останніх, вбивши їх куньмо (правителя) Наньдоумі. У 177 р.до н. е. сюнну вщент розбили юечжів, підкоривши їх.

У 167 року до н. е. сюнну остаточно розбили юечжів, вбили їхнього правителя та примусили мігрувати до Семиріччя, де близько 165 р. до н. е. юечжі під приводом сина вбитого правителя розбили й частково вигнали, частково підкорили саків, які мешкали на цих землях . У Ганьсу залишилася частина юечжів, яка надалі звалася малі юечжі (на відміну від великих юечжі, що мігрували), які з часом були асимільовані тибето-бірманським народом цян.

Близько початку 163 р. до н. е. усуні під приводом власного правителя знов розбили юечжів, примусивши останніх до подальшої міграції на пд.-зах. — до Трансоксанії, яка була частиною Греко-Бактрійського царства. Сутичка юечжі з Бактрією близько кінця 163 — поч. 162 рр.до н. е. закінчилася поразкою перших та визнанням залежності юечжів від бактрійських царів, що продовжувалася до 145 р. до н. е., коли після смерті царя Євкратида (170—145), Греко-Бактрійське царство фактично розвалилося на декілька дрібних утворень. Близько 100/99 р. до н. е. юечжі захопили території Бактрії на південь від Сирдар'ї. Частина саків й юечжі, що залишилася у Семиріччі, ввійшли до складу об'єднання Усунь, настільки підсиливши останню, що куньмо Усунь позбувся влади сюнну.

Юечжі в Бактрії[ред.ред. код]

На заході юечжі стали відомі під іменем тохари. Щодо етимології назви «тохари» наразі загальновизнаної думки не висловлено. Однією з найбільш поширених є етимологія від праір. *taṷa- + *gār-.[1]

Отже,129 року до н. е. ханьський (китайський) посол Чжан Цянь встановив із бакртійськими юечжі дипломатичні відносини. Відтоді, до епохи династії Тан (618907), китайці називали як Бактрію й народи, що її заселяли, так й Кушанську імперію назвою Велике Юечжі.[2]

П'ять сіхоу в Бактрії близько межі нової ери.

У Хань Шу при описі володінь юечжі сказано про п'ять юечжиських сіхоу,[3] які отримали контроль над ділянками караванного шляху, заснувавши там власні резиденції, та були зобов'язані забезпечити провіант для китайського посольства. Ці п'ять сіхоу були підлеглими великому юечжі, який мав власну ставку. Щодо інтерпретації цього повідомлення єдиної думки не висловлено (від «юечжі поділялися на п'ять племен» й до «таких племен могло бути й значно більше», хоча превалюючою залишається перша думка). Щодо дислокації цих п'яти володінь, то більш поширеною є наступний варіант:

  1. Сюмі-сіхоу — область Вахана, чи, принаймні, її західна частина (сучасний Ішкашим);
  2. Шуаньмі-сіхоу — область Шігнану (Шугнану);
  3. Гуйшуан-сіхоу — область сучасного Бадахшана та, можливо певні території на північ — долини річок Вахш та Кафірнанг;
  4. Сідунь-сіхоу — район сучасного Шібіргану (Шабургану) з родовим могильником у Тілля-Тепе;
  5. Думі-сіхоу — сучасна Сурхандар'їнська область з головним містом Термез[4] (чи Халчаян).

Висловлено й іншу інтерпретацію, яка охоплює для усіх п'яти сіхоу значно менший регіон, а саме:

  1. Сюмі-сіхоу — біля суч. Худжанту;
  2. Шуанмі-сіхоу — біля суч. Букабаду;
  3. Гуйшуан-сіхоу — біля суч. Гавасту;
  4. Сідунь-сіхоу — біля суч. Джизаку;
  5. Гаофу-сіхоу — біля суч. Ура-Тюбе.[2]

Остання інтерпретація не входить в протиріччя з першою, за умови саме поетапного розселення тохарів-юечжі на теренах Бактрії.[5] Саме така інтерпретація розселення юечжів та повідомлень ханьських джерел наразі є найпереконливішою, та, до речі, пояснює зміну назви (титулу?) одного з сіхоу з Гаофу на Думі.[6]

Тохарські наслідування монет Геліокла I

Серед нумізматичних пам'яток Бактрії, датованих кінцем II — початком I ст. до н. е. відомі декілька серій наслідувань монетам бактрійських царів, в першу чергу Євкратида I. Ареал поширення цих монет — уся Бактрія, дав підстави для припущень, що вони належали правителям тохарів-юечжі.

В останнє юечжів як єдине царство згадано у китайських документах, знайдених під час вивчення залишків давньої поштової станції біля Дуньхуана. Серед бамбукових паличок (давньокитайський аналог сучасної первинної документації) знайдено документ, який фіксує прибуття делегації від Да-Юечжі (Великого Юечжі) у 61 р. до н. е. Але вже в документах, датованих 43 та 37 роками до н. е., зафіксовані посольства від ще донедавна залежних від Да-Юечжі сіхоу (умовно князів) Шуанмі та Сюмі відповідно. Тобто станом на 43 р. до н. е. тохари як єдине політичне об'єднання вже не існували.[7]

Ябгу. Фреска з палацового комплексу у Халчаяні.

Приблизно з 50-их років I ст. до н. е. у різних частинах Бактрії починають карбуватися монети різних чеканів — на північному сході відома одна монета (тетрадрахма) правителя Наштени, сина Хшатрани(?) (грец. ΝΑΣΤΗΝΗΣ (Ξ)ΑΤΡΑΝΝΟΥ).[8] Більш цікавими та інформативними є серії монет, які карбувалися у західній Бактрії. Мова йде про монети Сапалбіза (грец. ΣAΠAΛBIZHΣ),[9] Арсейла (грец. AΡΣEIΛHΣ),[10] Пулага (грец. ПΥΛΑΓΗΣ) та Паба (грец. ΠABHΣ).[11] Висловлено аргументоване припущення, що Сапалбіз — один з ябгу (за різними інтерпретаціями китайських джерел — Сідунь-сіхоу чи Гаофу-сіхоу), який на тлі майже безперервних парфянсько-тохарських конфліктів виступав як васал та спільник Аршакідів. У контексті цього припущення цікавими є монети парфянського царя Фраата IV, на яких спочатку обережно карбувався портрет Сапалбіза. Згодом Сапалбізом та його наступником Арсейлом карбувалися наслідування монет цього парфянського царя. Можливо, родовим могильником цієї династії були поховання біля Тілля-Тепе.[12]

Між 46 та 65 рр. н. е. один з ябгу (князів) юечжів, а саме ябгу кушан Кудзула Кадфіз, який, ймовірно, наслідував Санабу Кушану (що відомий за монетами, які були поширені на південному сході Бактрії), по смерті Гондофара після/близько 46 р., спочатку позбувся влади парфян та саків, згодом підкорив інші племена юечжів, започаткувавши Кушанську імперію. З епіграфічних джерел відомо, що вже у 65 р. Кудзула Кадфіз мав титул «магараджа» (великий цар) Кушан. До 79 р., коли Кудзулу вперше (з наразі відомих епіграфічних джерел) було названо «цар царів», владу цього правителя було поширено й на певні сакські території (регіон Кабула тощо).[13] Саме цим династом кушан остаточно закінчується історія тохарів-юечжі та починається історія Кушанського царства.

Міфологія юечжів[ред.ред. код]

Статуетка тохарської богині з курганів Тілля-Тепе

Із мифічного пантеону юечжів відомо лише два оригінальні теоніми жіночого роду, які згадані у, головними чином, Рабатакському написі Канішки Великого (IKEo 318),[14] а саме — Нана та Умма.

Нана(я) (бактр. Νανα, Ναναια).
Перша зі згаданих богинь — Нана. Зображення Нани на монетах абсолютно різних тохарських династів є підставою для припущення що Нана — головна богиня тохарського пантеону, їхній етнічний маркер на рівні міфу (на кшталт скіфської Табіті). Цьому не протирічить й іранська етимологія теоніму від праір. *nanā (укр. неня, мамо).[15] Свого часу висловлювались різні припущення щодо походження цього теоніму — від близькосхідного до давньогрецького, які вже не актуальні. Наразі є підстави для тверджень, що після елінізації тохарської еліти у Бактрії, Нану ототожнювали з грецькою Афродітою.[16] Ймовірно, Нані тохарів відповідає скіфська Аргімпаса (грец. Ἀργίμπασα).

Умма (бактр. Ομμα).
Умму тохарів названо одного разу — у згаданому Рабатакському написі Канішки Великого, а саме:

«… цар Канішка наказав Шафару каралрангу зробити у цій місцевості святилище, назване „Вода Богів“, на рівнині Касіг, для тих богів, які прийшли зі славною Уммою — згадана Нана, згадана Умма…»[14]

Ймовірна етимологія теоніму: бактр. Ομμα < праір. *hu-māi̯a — таланна; та, що наділяє таланом, вдачею, щастям.[15]

Тохари на території України[ред.ред. код]

На території України з другої пол. II ст. до н. е. відомий етнонім тагори (тагри).[17][18][19] Висловлено припущення, що юечжисько-тохарське походження мають сатархи.[20]

Юечжі в ханьських джерелах[21][ред.ред. код]

1. Сима Цянь. Ши цзи. Оповіді про сюнну (110).

  • (Стосовно подій бл. / до 220 рр. до н. е.) «В той час Дунху були сильні й юечжі квітли…»
  • (Щодо подій бл. 210 р. до н. е.) «Шаньюй захотів позбавитись Маодуня та звести на трон молодшого сина й послав Маодуня у квітнуче Юечжі до почту правителя. Коли Маодунь вже прибув до Юечжі, Тоумань раптово напав на Юечжі. Юечжі хотіли вбити Маодуня, але Маодунь вкрав у них доброго коня та втік додому. Тоумань за мужність призначив його десятитисячником кінноти.»
  • (Стосовно подій 204—203 р. до н. е. шаньюй сюнну Маодунь) «… на заході вдарив по відступившим юечжам…»
  • (Стосовно подій 177 р. до н. е. З листа шаньюя Маодуня імператору Хань.) «Я покарав західного вана, відправивши його на захід знайти юечжів й напасти на них. За милістю Неба воїни були у відмінному стані, коні міцні, й він, використовуючи ісців, знищив юечжі, всі підлеглі якого були чи вбиті, чи здалися.»

2. Сима Цянь. Ши цзи. Оповіді про Давань (123).[22]

  • (Стосовно подій зими 167—166 рр. до н. е.) «… сюнну розбили правителя Юечжі й зробили з його голови чашу для пиття, що юечжі втікли, але, ненавидячі сюнну, не мали союзника для спільного нападу на них…»
  • (Стосовно місії Чжан Цяня до юечжів у 139 р. до н. е.) «… (імператор) мав намір встановити зв'язок (з юечжами), відправивши посла…» «Правителя Великого Юечжі було вбито сюнну, й на трон було зведено його великого наступника. Ставши правителем й підкорившись Дася, він оселився на багатих землях, які мало коли грабувалися, й бажаючи миру й добробуту, а також з-за віддаленості Хань, зовсім не хтів помститися сюнну. Цянь з Юечжі прибув у Дася, в решті решт, так й не досяг угоди з юечжі.»
  • (Опис Великого Юечжі.) «Велике Юечжі знаходиться близько 2000-3000 лі (800—1200 км) на захід від Давань, й на північ від р. Гуйшуй. На південь від них — Дася, на захід — Аньсі, на північ — Канцзюй. Це кочове царство, кочують, наслідуючи худобу. За звичаями однакові з сюнну. Натягуючих луки 100—200 тис. У минулі часи розквіту зневажливо ставилися до сюнну. Колиж Маодунь посів трон, то напав й розбив юечжі. А сюннуський правитель Лаошан-шаньюй вбив правителя юечжі та зробив з його голови чашу для пиття. З початку юечжі мешкали між Дуньхуаном та Цилянь, коли їх було розбито сюнну, пішли далеко, минуючи Давань, на захід від неї нанесли удар по Дася, але підкорилися. Згодом оселились на північ від р. Гуйшуй, заснувавши ставку правителя. Нечисленні залишки їхнього народу закріпилися у південних горах. Цяни прозвали їх Малим Юечжі.»

3. Бань Гу. Хань Шу.[23]

  • гл. 61. (Стосовно подій близько 182—162 рр. до н. е.) «…в Усунь правитель зветься куньмо. Маленьке царство Наньдоумі, батька куньмо, разом з Великим Юечжі спочатку знаходилося між Цилянь та Дуньхуаном. Велике Юечжи напало та вбило Наньдоумі, захопило його земли, а люди втікли до Сюнну… У той час коли юечжі, розбиті сюнну, напали на заході на правителя Се, й він, рушивши на південь, переселився далеко, й юечжі оселилися на його землях, куньмо вже був в силі. Попросив у шаньюя дозволу помститися за батька, напав на заході на Велике Юечжи та розбив їх. Великі Юечжі знову рушили на захід і переселилися в землі Дася. Куньмо ж, захопивши їхніх людей, залишився жити.»
  • гл. 96. (Опис Великого Юечжі) «Царство Велике Юечжі. Ставка Ланьші віддалена від Чан'ань на 11600 лі. Не підкоряється духу.[24] 100000 дворів, 400 тисяч ротів і 100000 добірних військ. На схід до ставки духу 4740 лі, на захід до Аньсі 49 днів шляху. На півдні суміжно з Цзибінь. Земля, клімат, види виробів, народні звичаї та монети такі ж, як в Аньсі. Вирощують одногорбих верблюдів. … Дася ж спочатку не мала верховного голови, а міста й землі призначали зазвичай малих очильників. Народ був слабкий і боявся війни. Тому юечжі переселилися сюди, і всі підпорядкувалися та підкорилися йому.
    Є п'ять Сіхоу, забезпечувавших ханьских послів їжею:
    1. Сюмі-сіхоу зі ставкою у м. Хемо… ;
    2. Шуанмі-сіхоу зі ставкою у м. Шуанмі… ;
    3. Гуйшуан-сіхоу зі ставкою у м. Хуцзао… ;
    4. Сідунь-сіхоу зі ставкою у м. Бома… ;
    5. Гаофу-сіхоу зі ставкою у м. Гаофу…
    Всі п'ять Сіхоу підкорюються Великому Юечжі.»

Тохари-юечжі в античних джерелах[ред.ред. код]

1. Страбон. Географія. 11.8.2.[25]

  • «найбільш відомі з кочовиків ті, що забрали у еллінів Бактріану, а саме: асії, пасіани, тохари, сакаравли» (грец. «Ἄσιοι καὶ Πασιανοὶ καὶ Τόχαροι καὶ Σακάραυλοι»).

2. Юстин. Епітома твору Помпея Трога «Historiae Philippicae», XLII.[26]

  • 2. (1) Замість Фраата було поставлено царем його стрия Артабана. Скіфи, задовільнившись перемогою та розграбувавши Парфію, повернулися додому. (2) Але й Артабана під час війни з тохарами, на яких він напав, було поранено у руку, й невдовзі він помер.
  • «Асіанські царі токарів та загибель сарауків»

3. Клавдій Птолемей. Географія.[27]

  • 11. «… нижще Заріаспи тохарів великий народ…»;
  • 12. «… біля Яксарту, на північному березі мешкають Яси та Тахори…».
  • Geo., VI, 16. «… Тагурські гори, центральна частина яких розташована в Емодії, східна частина яких має назву Серіка … /мешкають тут/ Тагурі, поблизу гір з такою ж назвою…»
  • Geo., III, V, 23. «Нижче Бастернів біля Дакії Тагри»

4. Пліній Старший (Naturalis Historia, VI, V, 22.) «Танаїс перейшли Сатархи Гертіхеї, Спондоліки, Сінгети, Анаси, Ісси, Катаети, Тагори, Карони, Неріпи, Агандеї, Меандареї, Сатархи Спалеї»

Примітки. Джерела. Посилання[ред.ред. код]

  1. (англ.) H. W. Bailey. Indo-Scythian Studies being Khotanese Texts. Volume VII. Cambridge University Press. 1985.
  2. а б (рос.) Л. А. Боровкова. Кушанское царство (по древним китайским источникам). М., 2005.
  3. Сіхоу (ліхоу) — спеціальний китайський титул, який використовувався виключно для позначення вищого суспільного прошарку кочовиків (в першу чергу усунь та юечжі), представників найвищої родової верхівки, близький за рівнем до китайського «ван» — князь. На території Хань його надавали двічі: у 147 р. до н. е. Ханданю та у 131 р. до н. е. Чжао Сіню, які перейшли від хунну до Хань й, можливо, були юечжами, що залишились в Ганьсу та стали васалами шаньюя. Докладніше:(англ.) Nicholas Sims-Williams and E´tienne De la Vaissière. Jabḡuya, Arabo-persian form of the Central Asian title yabḡu. 2007.
  4. (англ.) John E. Hill. The Western Regions according to the Hou Hanshu. Second Edition. University of Washington. 2003.
  5. (фр.) Frantz Grenet. Nouvelles données sur la localisation des cinq Yabghus des Yuezhi. L'arrière plan politique de l'itinéraire des marchands des Maès Titianos. Journal Asiatique 294/2. 2006
  6. (англ.) Yang Juping. Some Notes On Dayuezhi, Daxia, Guishuang, And Dumi In Chinese Sources. The Silk Road 14. 2016
  7. (англ.) Zhang Defang. Discussion on Some Documents Concerning the Western Region (Xi Yü;) in the Inscribed Slips of Han Dynasty from Xuan Quan. History of Relationship between China and Foreign Countries: New Sources and New Problems . (Ed.) Rong Xinjiang, Li Xiaocong. Beijing, 2004 (德芳. 懸泉漢簡中若干西域資料考論 中外關係史:新史料與新問題;)
  8. (англ.) Osmund Bopearachchi: Nasten, a Hitherto Unknown Iranian Ruler in India, In: Studies In Silk Road Coins and Culture, The Institute of Silk Road Studies, Kamakura, 1997. Наразі питання походження монети Наштена залишається відкритим, відповідно й належність цього династа до юечжисько-тохарської спілки під питанням.
  9. (англ.) The coins gallery: Sapalbizes
  10. (англ.) Coins of Arselis
  11. (англ.) The coins gallery: Pabes. Щодо монет цього династа, то слід звернути увагу на відмінності його чеканів від попередніх.
  12. (англ.) R. Bracey. Evidence for Sapadbizes and West Bactria under the Yu-chi. 2001.
  13. (рос.) Тюрин С. С. Индо-парфянское царство: гипотезы, исследования, нумизматические данные. «Иран-наме», 1-2 (33-34), 2015.
  14. а б (англ.) N. Sims–Williams. Bactrian Historical Inscriptions of the Kushan Period. The Silk Road, 10. 2012. pp.76-80.
  15. а б (рос.) Д. И. Эдельман. Этимологический словарь иранских языков. Т. 5. 2015.
  16. (англ.) H. Falk. Kushan rule granted by Nana: The background of a heavenly legitimation. Kushan histories. Hempen Verlag. Bremen. 2015.
  17. (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, V, 22. «Tanain vero transisse Satharcheos Herticheos, Spondolicos, Synhietas, Anasos, Issos, Cataeetas, Tagoras, Caronos, Neripos, Agandaeos, Meandaraeos, Satharcheos Spalaeos.»
  18. рос. Ptol., Geo., III, V, 23 грец. "...ὑπὸ δὲ τοὺς Βαστέρνας πρὸς τῇ Δακία Τάγροι..."
  19. Стрижак О. С. Етнонімія Птолемеєвої Сарматії. — К.: Наукова думка, 1991.
  20. (рос.) Десятчиков Ю. М., 1973. Сатархи. ВДИ. № 1.
  21. цитовано за: (рос.) Л. А. Боровкова. Кушанское царство (по древним китайским источникам). М., 2005.
  22. (рос.) Чжан Цянь «Шицзи», гл. 123
  23. (рос.) Бань Гу. «Хань Шу»
  24. Духу (сіюй-духу) — спеціальна додаткова військова посада для чиновників високого 3-ого рангу 2-ого ступеню служби палацової охорони (Гуанлусюнь), на час їхньої служби за межами імперії, а саме для охорони залежних царств Західного Краю. Запроваджено у 60 р. до н. е. Штат усієї служби духу комплектувався з військових. (рос.) Боровкова Л. А. Царства западного края во II—I веках до н.э. Институт востоковедения РАН, Крафт+, 2001.
  25. (гр.)Strab. 11.8.2
  26. (рос.) Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «Historiarum Philippicarum». М., «Росспэн». 2005.
  27. (англ.)Ptol. Geo.VI.14.

Додатково[ред.ред. код]

  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — Київ.: Либідь, 1996.
  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — Київ.: Либідь, 2000.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
  • Юечжі // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)