Історія торгівлі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Римська торгівля з Індією

Етнографія знає небагато народів, яким торгівля не була б відома хоча б у самій елементарній формі. Таким народом є жителі Вогняної Землі, яким до знайомства з європейцями і в значній мірі навіть пізніше незнайома була сама ідея торгівлі. Поряд з ними стоять або, вірніше, стояли багато з австралійських дикунів. Цейлонські ведди — навіть прийшовши в зіткнення з культурними прибульцями, могли додуматися тільки до самого первісного виду обміну, який Шарль Летурно (французький етнограф-соціолог) називає «commerce par depots» (торгівля продуктом, який виробляється у даному районі). Такий продукт і по теперішній час зустрічаються, крім веддів, у ескімосів, у полінезійців, у африканських маврів, в Абісинії, за яким можна відрізнити обмін, як такий, від символічної міни. Уже у дикунів зустрічаються в ембріональній формі дві істотно необхідних умови для розвитку торгівлі: спеціалізація промисловості і монета. Роль останньої в різних місцях грають коштовності, прикраси (раковини), хутра, раби, худоба тощо.

У Межиріччі, Стародавньому Єгипті торгові відносини стали складатися вже більш визначено, з'явилися одиниці розрахунку, почала утворюватися закономірна схема: товар — гроші — товар.

Клинопис вавилонян розповідає про угоди з купівлі та продажу рабів, худоби, землі. Тоді ж почали складатися і кредитні відносини між людьми, освоюватися шляхи, по яких вантажі, раби і худоба доставлялися в Персію, Вірменію, Мідію, Аравію та Індію. Цими ж шляхами доставлялися дорогоцінні камені, спеції і пахощі, тканини та вироби зі срібла та золота. Міста, через які проходила транспортування вантажів, процвітали.

Значення фінікійців в історії торгівлі[ред.ред. код]

З фінікійцями торгівля набирає нової фази розвитку. Раніше вона майже не виходила з рамок простого обміну продуктами між різними державами і племенами Сходу; тепер вона стає всесвітньою і робиться переважно морською. Спочатку фінікійці відвідували найближчі місця: Індію, Палестину, Аравію, Єгипет, Грецію — морем, Ассиро-Вавилонію, Вірменію — сухим шляхом. Особливо тісні торговельні зв'язки існували у фінікійців з євреями. В обмін на місцеві (будівельний ліс, плоди і метали) і привізні (слонова кістка, коштовності, скло та ін.) продукти фінікійці отримували з Палестини зерно, масло, вино і всяку сировину. З Сирії вони отримували вино і тонку шерсть, яку фарбували своєю знаменитою пурпуровою фарбою і розвозили по всьому світу, з Каппадокії — коней, з Кавказу — мулів. Всі предмети торгівлі обмінювалися одні на інші і фінікійці отримували величезні бариші. Ці бариші ще у багато разів збільшилися, коли фінікійські купці стали заїжджати далі на захід по Середземному морю. Обережно пробираючись берегом, вони досягли Іспанії, де заснували колонію (нині Кадіс). Срібло з рудників Піренейського півострова обмінювалося на продукти Сходу; звідти вивозили масло, віск, вино, хліб, шерсть, свинець і ін. Геркулесові стовпи не зупинили фінікійських купців; вони дісталися до Балтійського моря, всюди зав'язуючи торгові стосунки; і вивозили з селищ Європи рибу, шкіри, бурштин, олово.

Історія торгівлі в Греції і Римській імперії[ред.ред. код]

Історія торгівлі в стародавній Греції, а згодом і в Римській імперії, відбилася в міфах і художніх творах. Грецький бог Гермес і римський Меркурій допомагали людям в успішному обміні товарами, а в їх честь зводилися храми, їм приносилися священні дари. І якщо древні греки не тільки завозили, але і продавали різні товари, то римляни, як правило, їх тільки ввозили. Римська імперія закуповувала хліб і сочевицю в Єгипті, м'ясо і молочні продукти в Галлії, з Африки доставлялися фрукти і оливкове масло, з Китаю — шовк. Практично весь світ вів відносини з Римом.

Після падіння цієї великої імперії історія торгівлі повертається в інше русло. Утворюються нові європейські держави, які для процвітання повинні займатися продажем. За часів імператора Юстиніана в VI столітті н. е. Візантія виходить на світову арену і налагоджує відносини між європейськими країнами та Сходом, прокладаються морські і річкові шляхи доставки вантажів. Візантія завозить із Сирії бавовну і цукор, торгує з Індією, Китаєм, країнами Причорномор'я, поки італійські купці не стають їх конкурентами, викравши у китайців секрет виробництва шовку. З того часу європейці самі почали виготовляти ці вишукані тканини.

Late Medieval Trade Routes.jpg

Середньовіччя і Відродження[ред.ред. код]

Середні віки не були сприятливими для процвітання та розвитку купівлі-продажу, і тільки в епоху Відродження історія торгівлі отримала новий напрямок. Люди почали відкривати нові, незвідані землі, процвітає мореплавання, освоюються невідомі раніше шляхи, по яких доставляються вантажі. У той же час з'являються надлишки товарів, які необхідно реалізовувати. Цей період характеризується і тим, що історія розвитку торгівлі починає набувати негативний характер.

Масовий вивіз рабів з Африки аж до 19 століття — це страшна ганьба цивілізованої Європи. Людей продавали гірше, ніж худобу, й вивозили в Старий і Новий Світ.

Україна[ред.ред. код]

Від найдавніших часів Україна завдяки природним умовам була хліборобською країною і такою підпала під російське панування. Політика царської Росії зводилася увесь час до послаблення України. Цар Петро І після битви під Полтавою в 1709 p., щоб ослабити Україну економічно, наказав направляти товари, що йшли з України за кордон, не ближчим шляхом через Україну, Польщу й Литву, а через новозбудований Петербург, а то й Архангельськ над Білим морем, щоб таким способом творити в цих містах торговельні центри й купецький стан та давати працю московитам, а не українцям.

Українські купці, майстри-ремісники, міщани були змушені через те шукати праці в Московщині, або кидати торгівлю й ремесло та ставати хліборобами. Так Україна економічно занепадала, а Московщина розвивалася, бо там зосереджувалися майже всі фабрики. Україна мусила купувати товари в Московщині, бо якісно кращий товар у Західній Європі було купувати заборонено.
У парі з упадком українського купецтва й ремесла українські міста пустіли й денаціоналізувалися. На Лівобережжі місце українських купців і ремісників займали московські. На Правобережжі, що належало до Польщі, у торгівлі та промислі головну роль відігравали євреї, які дуже часто підпадали під впливи польської культури і ставали захисниками, ба навіть інструментом польського панування в Україні. Крім того, розвиток сільського господарства й торгівлі гальмували різні митні тарифи, які накладалися на українські продукти, як також великі податки. Взагалі фінансова політика Росії доводила Україну до економічної руїни.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]