Бурштин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Бурштин
Amber Bernstein many stones.jpgРізновиди бурштину
Загальні відомості
Клас мінералу органічні мінерали
Генезис викопна смола хвойних дерев
Хімічна формула С40Н64О4
Ідентифікація
Колір кремовий, блідо-жовтий, коричневий, всі відтінки оранжевого кольору, червоний; рідко блакитний, зеленуватий, злегка фіолетовий і майже чорний
Форма кристалів аморфний
Спайність Відсутня
Злам Раковистий; в'язкий (при старінні стає крихким)
Твердість за шкалою Мооса 2 - 2,5
Блиск восковий до матового
Прозорість Прозорий до непрозорого
Колір риски Білий
Оптичні властивості кристалів
Показник заломлення n = 1,540 (−0,001...+0,005)
Подвійне променезаломлення немає
Інші властивості
Плавкість 250-300
Подібні мінерали немає

Буршти́н[1] або янта́р[2] — природна органічна сполука, щільна та в'язка (скам'яніла) викопна смола хвойних дерев у вигляді тьмяних, прозорих і напівпрозорих каменів. Використовується для виготовлення ювелірних прикрас, у парфумерії, народній медицині та електриці.

Етимологія[ред.ред. код]

Древні греки називали камінь «електроном» (дав.-гр. ἤλεκτρον), що означає «те, що притягує, приваблює» — через його властивість притягувати легкі тіла — пушинки, нитки, волосся[3][4]. Саме досліди з електризацією бурштину поклали початок вченню про електрику, а від грецької назви каменю йде і сам термін. Якщо камінь потерти до вовни, він притягуватиме до себе шматочки діелектриків. Від давньогрецької назви бурштину походить і позначення мінералу електруму: за характерний жовтий колір.

Римляни називали камінь harpax (від грец. ἁρπάζω — «тягаю»), а перси — «кавубою», тобто каменем, здатним притягувати полову[4].

Латинська назва бурштину succinum походить від succus («сік», «живиця»)[5]. Пліній Старший у своїй «Природничій історії» називає бурштин словом lyncurium[6] і, пов'язуючи назву зі словом lynx («рись»), стверджує, що бурштин утворюється з сечі цього звіра[7]. Інші версії виводять назву lyncurium від грец. λιγυρός («ясний», «чистий»)[7][8] чи від назви давньоримської провінції Лігурія (Lyguria) на північному заході сучасної Італії[7].

Українське «бурштин» походить від пол. bursztyn, у свою чергу, запозиченого з середньонижньонімецької мови, де слово bernstein означало «жар-камінь»[9]. Синонім «янтар» відомий з часів Київської Русі (давньорус. ентарь) і походить, ймовірно, з балтійських мов (пор. лит. giñtaras, латис. dzĩtars, dziñtars)[10][11].

Історія в культурі[ред.ред. код]

Бурштинові прикраси Бронзової доби

Предметом торгівлі бурштин став у неоліті (6 тис. років тому) і особливо цінувався балтійський бурштин. За красу балтійський бурштин називали «золотом Півночі». Він продавався на вагу золота, а фігурки з такого бурштину можна було виміняти на рослого і сильного раба[12]. У давнину бурштин цінувався вище від дорогоцінних каменів і металів і був особливо популярний у країнах Середземного моря[12]. Тому серед помітних торгових шляхів був Бурштиновий шлях, який служив надійною мережею для далекої торгівлі бурштином. Вже за доби бронзи бурштин уміли фарбувати і виготовляти з нього різної форми прикраси[13]. У давнину цим каменем торгували фінікійці. Надходив він із Скитії, де його добували вздовж берегів річок. Був поширеним серед єгиптян, римлян та греків. На території України знайдені декоративні вироби з бурштину в скіфських курганах[13]. Згідно з Плінієм, римляни вміли фарбувати бурштин в червоний колір і такий бурштин цінувався як золото[14].

Бурштиновий шлях

Найдавнішу писемну згадку про бурштин зафіксовано на клинописній табличці — пам'ятці писемності Х ст. до н. е. Відомості про «електрон» (так елліни називали бурштин) є у творах античних авторів: Гомера, Софокла, Есхіла, Арістотеля, Фалеса Мілетського.[15] У всі часи люди описували красу та властивості «сонячного каменю», або «сліз Геліад», вивчали легенди, в яких опоетизовано виникнення «горючого каменю»[16]. Певна увага приділялася походженню бурштину ще за античності. Софокл вважав, що бурштин утворився із сліз птахів, які оплакували відважного воїна Мелеагра[17]. Давньогрецький поет Есхіл твердив, що це сльози сестер, що ніяк не могли забути свого загиблого брата Фаетона[17]. Нікей доводив, що бурштин — концентрат сонячних променів, який час від часу накопичується в морі[17].

У XIII столітті територія Пруссії належала лицарям-меченосцям, які мали монополію на бурштин. Хрестоносці, а згодом і пруські герцоги, ввели «бурштинну реґалію», згідно з якою весь видобутий бурштин належало віддавати владі. У Пруссії діяли спеціальні «бурштинові суди», які судили тих, хто дозволяв собі привласнити шматок бурштину.

Першу відому майстерню з виготовлення бурштинових виробів у Кеніґсберґу заснували наприкінці XV столітті Тут виточували прегарні броші, скриньки, сережки, найрізноманітніші намиста. Найвищого рівня техніка обробки сягнула у XVII—XVIII століттях.

Балтійським бурштином була облицьована бурштинова кімната, виготовлена в 1701—1709 роках у Прусії і в 1716 році подарована Петру I[14]. З 1755 року вона була прикрасою одного із залів Єкатеринінського палацу у Царському Селі[14].

Від 70-их років XIX століття бурштин почали добувати промисловим способом.

Археологічні знахідки на території України[ред.ред. код]

Бурштинові прикраси — характерна деталь жіночого вбрання на території Лісостепового Правобережжя, про що свідчать жіночі поховання ранньоскіфського часу. Найяскравіші комплекси зафіксовано в курганному комплексі № 100 поблизу с. Синявка та № 35 поблизу с. Бобриця (Черкаська обл.). В комплексі 100 знайдено намисто із сердоліку, агату і скла (26 екземплярів), а також бурштину — 84 намистини у формі октаедра складали разок[18].

У кургані № 35 на вбранні однієї з небіжчиць знайшли дві низки намиста: верхня — 32 намистини з топазу, сердоліку, агату, гірського кришталю і хризоліту; нижня — 40 зразків різнокольорового каміння, серед яких 2 великі бурштинові намистини (у формі неправильної зрізаної пірамідки).[19][20] У могилі поховали ще одну жінку, яка мала крім чорного та білого намиста зі склоподібної маси ще 125 кулястих дрібних бурштинових намистин[19][21].

Бурштинові прикраси знайдено також у похованнях жінок, які не належали до високих соціальних верств, хоча мали золоті прикраси у костюмі (курган № 25 поблизу с. Казаровка, Медвин, розкопки 1906 року)[22].

Серед пам'яток цього часу — прикраси начільної стрічки у кургані Реп'яхувата Могила (с. Матусів Черкаської обл.): 39 циліндричних блакитних з непрозорого скла та 32 кулястих з бурштину (розміром 0,4-0,7 см)[23].

Бурштинові намистини, з яких робили нашийні та наручні прикраси, знайдено серед декоративних деталей костюмів у жіночих похованнях в курганах на р. Тясмин поблизу сіл Жаботин (№ 524), Гуляй Город (№ 33, 38, 40, 330), Журавка (№ 406, 407, 432, 447)[13].

Серед племен дніпровського лісостепового лівобережжя (зокрема на Посуллі) окремі намистини зафіксовано у кількох комплексах V століття до н. е. Окремі бурштинові намистинки знайдено у пограбованих курганах № 6 та «Б» поблизу с. Басівка[24].

Поширення[ред.ред. код]

Промислове значення мають головним чином вторинні розсипні прибережно-морські родовища.

Бурштин-сукциніт — викопна смола з сосни «пінус сукциніфера» — охоплює кілька областей на карті місцезнаходжень. У геологічному плані найбільше поширення має балтійський сукциніт. Такий самий за складом самоцвіт знайдено і на території України (поблизу Києва, Харкова, на Волині)[25].

В Україні у відкладах палеогену та неогену є в Рівненській (Сарненський, Володимирецький і Дубровицький р-ни), Київській (Київський бурштин — продукт випадкового вимивання викопної смоли, тобто, це джерело не мало постійного характеру),[26] Житомирській, Львівській та Харківській областях. Велике Клесівське родовище (на Поліссі) почали розробляти відносно недавно, бо сукциніт тут залягає досить глибоко.

Див. також: Поліський бурштиноносний район

За кордоном відомі родовища в Примор'ї (Росія), Італії, Польщі, М'янмі, Канаді, США, Домініканській Республіці, Мексиці, але 90 % світового запасу бурштину видобуваються в Калінінградській області (Росія). Балтійське родовище довгий час належало повністю Німеччині, а після 1945 року це родовище відійшло Радянському Союзу.[27]

Породи, які містять бурштин, залягають на різній глибині — чим далі від Балтійського моря, тим вона більша. Тому саме на узбережжі Балтійського моря від острова Рюгена до Західної Двіни здавна видобували бурштин. Знаходять цей камінь в пісках Балтійського моря.[28] Пласти, що містять бурштин, розташовані нижче рівня Балтійського моря, і прибій часто вимиває із них шматочки бурштину, викидуючи їх на берег.[14] Особливо часто він зустрічається біля Калінінграду.[28] Тут в поселенні Янтарний станом на 1965 рік працював великий комбінат.[28] В поселенні Янтарний знаходиться одне з найбільших в світі промислових родовищ.[14] Вироби з бурштину, видобутого на березі Балтійського моря, в Європі з'явились дуже давно — існують збережені підвіски, кільця, фігурки тварин і людей, дрібні амулети, вік яких складає декілька тисячоліть.[14]

Ерозії і зсуви, а також рух льодовиків поширили бурштин на великі відстані. Вторинні скупчення бурштину, знайдені у Польщі, Німеччині, Данії, Білорусі та Україні.[29]

Склад і властивості[ред.ред. код]

Необроблений балтійський бурштин

Хімічна формула  —  С40Н64О4 (або C10H16O). Містить домішки сірки. Аморфний.
Густина — 1,05-1,10 г/см³.
Твердість  за шкалою Мооса — 2-2,5
Колір —  жовтий, червоно-коричневий.
Блиск — смоляний.
Температура плавлення —  250—300 °C, легко згоряє.

Зустрічається у вигляді зерен, жовен і пластин розміром від декількох міліметрів до 50 см. Часто прозорий, колір переважно жовтий (сукциніт), помаранчевий до вишнево-червоного (руменіт, бірміт), відомі восковий («бастард») і молочно-білий («кістяний») бурштин.

Бурштин має органічне (рослинне) походження — смоли хвойних дерев в процесі фосилізації зазнавали окиснення і полімеризації з утворенням абієтинової та інших органічних кислот, частково сукцинітової. На стадії катагенезу бурштин ущільнюється і набуває темнішого забарвлення (руменіт, бірміт).

Бурштин здатний до фотолюмінісценсії під дією ультрафіолетового випромінювання.[30]

Різновиди[ред.ред. код]

Різнокольоровий балтійський бурштин

Спеціалісти розрізняють декілька десятків кольорів і відтінків бурштину, від блідо-жовтого до червоно-коричневого Інколи зустрічається бурштин блакитний, зелений, білий і безколірний.[14] Відомо 32 види бурштину.[30]

  • бурштин апеннінський (бурштиноподібна смола);
  • бурштин бірманський (бірміт),
  • бурштин гнилий (ґеданіт — викопна смола з Балтійського узбережжя);
  • бурштин жадеїтовий (те ж саме, що й бурштин пресований),
  • бурштин істрійський (назва бурштину з родовищ Істрії);
  • бурштин канадський (седарит, цедарит — викопна смола з оз. Седар, Канада);
  • бурштин крихкий (ґеданіт);
  • бурштин мексиканський (копаліт, копалін — викопна смола з Мексики);
  • бурштин моравський (різновид бурштину, подібний до смоли — мукіту);
  • бурштин морський (бурштин, викинутий на берег штормовими хвилями прибою або бурштин видобутий з моря),
  • бурштин неспілий (кранцит — викопна смола складу C10H16O);
  • бурштин пресований (сплавлені або спресовані під тиском невеликі шматочки бурштину внаслідок дії пластового або водного тиску),
  • бурштин сицилійський (симетит — червоно-жовта викопна смола з р. Сімето, о. Сицилія; склад у %: C — 69,48; H — 9,24; O — 20,76; S — 0,52);
  • бурштин тасманський (тасманіт),
  • бурштин чорний (гагат),
  • бурштин швейцарський (алінгіт — викопна смола зі Швейцарії);
  • бурштин японський (різновид природної смоли, склад у %: C — 83,5; H — 10,5; O — 6,0).
  • бурштин домініканський
  • бурштин балтійський
  • Бірміт, бурміт (рос. бирмит, англ. birmite, * нім. Birmit) — темно-бурий, червонуватий або жовтий різновид бурштину.
  • Шланіт — бурштиноподібна смола з кам'яного вугілля Чехії.
  • Дамштейн, делятиніт, руменіт, шрауфіт.

Використання[ред.ред. код]

Бурштинові підвіски з модифікованого бурштину

Використовується як виробне каміння, найкращі зразки — як дорогоцінне каміння, бурштинова крихта — для картин з бурштину. В давні часи з бурштину виготовляли посуд, скриньки, підсвічники, табакерки, гребні, брошки, намисто, ґудзики, грубки.[14] Бурштин був і залишається матеріалом мистецтва, ювелірних прикрас і сувенірів. Виготовлення бурштинових виробів не потребує складних у технологічному плані прийомів.[13] Відомий в Литві майстер Костас Толейкис виготовляв з бурштину не лише прикраси, а й панно, картини, люстри, люльки.[14] З відходів художньої переробки бурштину — крихти, обрізків — шляхом сухої перегонки сплавлених і спресованих відходів отримували бурштинову кислоту.[28] Лаком, виготовленим з дрібних кусочків бурштину покривали скрипки.[31] Інколи цей лак використовували для електроізоляції.[31]

Станом на 1965 рік в Литві в знак дружби все ще дарували бурштин.[28]

Хороший електроізоляційний матеріал.

Способи видобутку бурштину[ред.ред. код]

Розробка бурштину в поселенні Янтарний (Калінінградська область, Росія)
Див. також: Нелегальний видобуток бурштину

Як правило, бурштин добувають у глибоких кар'єрах. У середньому в одному кубічному метрі породи знаходять до 1,2 кг бурштину, найчастіше у вигляді невеликих горошин, але трапляються шматки вагою в декілька кілограмів.[14]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Поширені латиські імена Дзітарс і Дзінтра (латис. Dzitars, Dzintra), а також литовські Гінтарас і Гінтаре (лит. Gintaras, Gintarė) можна буквально перекласти як «Бурштин» і «Бурштина».
  • Назва відомої концертної зали в Юрмалі «Дзінтарі» (латис. Dzintaru koncertzāle) означає «Концертна зала бурштинів», «Бурштинова».
  • Палеонтологи США, Канаді і Китаю виявили у шматку янтаря курча[32]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бурштин // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Янтар // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Инженер Т. И. Никифоров. Самое древнее электричество / «Химия и жизнь» Научно-популярный журнал Академии наук СССР. — 1972, № 1 (с.: 36)
  4. а б Карцев В. П. Приключения великих уравнений (Издание третье). — М.: Знание, 1986. — 288 с. (Жизнь замечательных идей) (с.: 24-32)
  5. Subhuti Dharmananda. Succinum (Amber) Use in Chinese Medicine. 
  6. Gaius Plinius Secundus.Naturalis Historia. Liber VIII.  (лат.)
  7. а б в Hofmann J. Lexicon universale LYNX.  (лат.)
  8. Greek morphological index (Ελληνική μορφολογικούς δείκτες) λιγυρόν.  (англ.)
  9. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  10. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  11. Янтарь.  Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  12. а б Сребродольский Б. И. Янтарь — Москва: Наука, 1984 — с.110
  13. а б в г Клочко Л. Бурштинові шляхи за скіфських часів // Геолог України. Науковий журнал. — 2011, № 3-4
  14. а б в г д е ж и к л И.Константинов — Янтарь Балтики / «Наука и жизнь», М.: Правда, 1991, № 04 ISSN 0028-1263 (с.: 64-65)
  15. Савкевич С. С. бурштинь. — Спб., 1970. — С. 11-14.
  16. Сребродольский Б. И. Мир бурштиня. — К., 1988. — С. 89
  17. а б в Дванадцять місяців 1991: Настільна книга-календар Для молодшого шкільного віку / Упорядник М.Слабошпицький — К.: Веселка, 1990.- 190 с. ISBN 5-301-00623-1
  18. Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1887 — Т. I. — С. 138. — Табл. XVII, 10
  19. а б Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1887 — Т. I. — С. 112. — Табл. XVIII
  20. Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1894 — Т. II. — Табл. ХХІ, 1
  21. Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1894 — Т. І. — С. 112, табл. XVIII, 7.
  22. Ковпаненко Г. Т. Курганы раннескифского времени в бассейне р. Рось.- К., 1981. — С. 26, 47,119
  23. Ильинская В. А., Мозолевский Б. Н., Тереножкин А. И. Курганы VI в. до н.э. у с. Матусова // Скифия и Кавказ. — К.,1979 — С.35.
  24. Ильинская В. А. Скифы Днепровского Лесостепного Левобережья. — К., 1968. — С. 29, табл. VIII, 11-13
  25. Мацуй В. М., Епатко Ю. М. Алатырь-камень — бурштинь. — К.: Дажбог, 2006. — С. 12-15
  26. Сребродольский Б. И. Мир бурштиня. — К., 1988. — С. 18.
  27. Доминиканский янтарь — окно в прошлое земли. / Ежемесячный научно-популярный журнал «Наука и жизнь», 2010, № 3 ISSN 0028-1263 (с.: 76-80)
  28. а б в г д Еромицкий А., Подгорный И. Янтарь — камень жизни / «Юный техник», 1965, № 03 (с.: 19)
  29. (латис.)Aisti
  30. а б Кандидат химических наук Балуева Г. А. Кислота из янтаря / Научно-популярный журнал Академии Наук СССР «Химия и жизнь», 1983, № 11 ISSN 0130-5972 (с.: 58-61)
  31. а б «Мёд полудней — царственный янтарь» / Научно-популярный журнал Академии Наук СССР «Химия и жизнь», 1983, № 11 ISSN 0130-5972 (с.: 60-63)
  32. http://hronika.info/neverojatnoe/235101-v-kuske-drevnego-yantarya-uchenye-obnaruzhili-ptenca.html

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]