Бурштин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бурштин
Amber Bernstein many stones.jpg
Різновиди бурштину
Загальні відомості
Клас мінералу органічні мінерали
Генезис викопна смола хвойних дерев
Хімічна формула С40Н64О4
Ідентифікація
Колір кремовий, блідо-жовтий, коричневий, всі відтінки оранжевого кольору, червоний; рідко блакитний, зеленуватий, злегка фіолетовий і майже чорний
Форма кристалів аморфний
Спайність Відсутня
Злам Раковистий; в'язкий (при старінні стає крихким)
Твердість за шкалою Мооса 2 - 2,5
Блиск восковий до матового
Прозорість Прозорий до непрозорого
Колір риски Білий
Оптичні властивості кристалів
Показник заломлення n = 1,540 (−0,001...+0,005)
Подвійне променезаломлення немає
Інші властивості
Плавкість 250-300
Подібні мінерали немає

Буршти́н[1] або янта́р[2] — природна органічна сполука, щільна та в'язка (скам'яніла) викопна смола хвойних дерев у вигляді тьмяних, прозорих і напівпрозорих каменів. Використовується для виготовлення ювелірних прикрас, у парфумерії, народній медицині та електриці.

Етимологія[ред.ред. код]

Древні греки називали камінь «електроном» (дав.-гр. ἤλεκτρον), що означає «той, що притягує, приваблює» — через його властивість притягувати легкі тіла — пушинки, нитки, волосся[3][4]. Саме досліди з електризацією бурштину поклали початок вченню про електрику, а від грецької назви каменю йде і сам термін. Якщо камінь потерти до вовни, він притягуватиме до себе шматочки діелектриків. Римляни називали камінь harpax (від грец. ἁρπάζω — «тягаю»), а перси — «кавубою», тобто каменем, здатним притягувати полову[4].

Латинська назва бурштину succinum походить від succus («сік», «живиця»)[5]. Пліній Старший у своїй «Природничій історії» називає бурштин словом lyncurium[6] і, пов'язуючи назву зі словом lynx («рись»), стверджує, що бурштин утворюється з сечі цього звіра[7]. Інші версії виводять назву lyncurium від грец. λιγυρός («ясний», «чистий»)[7][8] чи від назви давньоримської провінції Лігурія (Lyguria) на північному заході сучасної Італії[7].

Українське «бурштин» походить від пол. bursztyn, у свою чергу, запозиченого з середньонижньонімецької мови, де слово bernstein означало «жар-камінь»[9]. Синонім «янтар» відомий з часів Київської Русі (давньорус. ентарь) і походить, ймовірно, з балтійських мов (пор. лит. giñtaras, латис. dzĩtars, dziñtars)[10][11].

Історія в культурі[ред.ред. код]

Бурштинові прикраси Бронзової доби

Предметом торгівлі бурштин став у неоліті (6 тис. років тому) і особливо цінувався балтійський бурштин. За красу балтійський бурштин називали «золотом Півночі». Він продавався на вагу золота, а фігурки з такого бурштину можна було виміняти на рослого і сильного раба[12]. У давнину бурштин цінувався вище від дорогоцінних каменів і металів і був особливо популярний у країнах Середземного моря[12]. Тому серед помітних торгових шляхів був Бурштиновий шлях, який служив надійною мережею для далекої торгівлі бурштином. Вже за доби бронзи бурштин уміли фарбувати і виготовляти з нього різної форми прикраси[13]. У давнину цим каменем торгували фінікійці. Надходив він із Скитії, де його добували вздовж берегів річок. Був поширеним серед єгиптян, римлян та греків. На території України знайдені декоративні вироби з бурштину в скіфських курганах[13]. Згідно з Плінієм, римляни вміли фарбувати бурштин в червоний колір і такий бурштин цінувався як золото[14].

Бурштиновий шлях

Найдавнішу писемну згадку про бурштин зафіксовано на клинописній табличці — пам'ятці писемності Х ст. до н. е. Відомості про «електрон» (так елліни називали бурштин) є у творах античних авторів: Гомера, Софокла, Есхіла, Арістотеля, Фалеса Мілетського.[15] У всі часи люди описували красу та властивості «сонячного каменю», або «сліз Геліад», вивчали легенди, в яких опоетизовано виникнення «горючого каменю»[16]. Певна увага приділялася походженню бурштину ще за античності. Софокл вважав, що бурштин утворився із сліз птахів, які оплакували відважного воїна Мелеагра[17]. Давньогрецький поет Есхіл твердив, що це сльози сестер, що ніяк не могли забути свого загиблого брата Фаетона[17]. Нікей доводив, що бурштин — концентрат сонячних променів, який час від часу накопичується в морі[17].

У XIII столітті територія Пруссії належала лицарям-меченосцям, які мали монополію на бурштин. Хрестоносці, а згодом і пруські герцоги, ввели «бурштинну реґалію», згідно з якою весь видобутий бурштин належало віддавати владі. У Пруссії діяли спеціальні «бурштинові суди», які судили тих, хто дозволяв собі привласнити шматок бурштину.

Першу відому майстерню з виготовлення бурштинових виробів у Кеніґсберґу заснували наприкінці XV столітті Тут виточували прегарні броші, скриньки, сережки, найрізноманітніші намиста. Найвищого рівня техніка обробки сягнула у XVII—XVIII століттях.

Балтійським бурштином була облицьована бурштинова кімната, виготовлена в 1701—1709 роках у Прусії і в 1716 році подарована Петру I[14]. З 1755 року вона була прикрасою одного із залів Єкатеринінського палацу у Царському Селі[14].

Від 70-их років XIX століття бурштин почали добувати промисловим способом.

Археологічні знахідки на території України[ред.ред. код]

Бурштинові прикраси — характерна деталь жіночого вбрання на території Лісостепового Правобережжя, про що свідчать жіночі поховання ранньоскіфського часу. Найяскравіші комплекси зафіксовано в курганному комплексі № 100 поблизу с. Синявка та № 35 поблизу с. Бобриця (Черкаська обл.). В комплексі 100 знайдено намисто із сердоліку, агату і скла (26 екземплярів), а також бурштину — 84 намистини у формі октаедра складали разок[18].

У кургані № 35 на вбранні однієї з небіжчиць знайшли дві низки намиста: верхня — 32 намистини з топазу, сердоліку, агату, гірського кришталю і хризоліту; нижня — 40 зразків різнокольорового каміння, серед яких 2 великі бурштинові намистини (у формі неправильної зрізаної пірамідки).[19][20] У могилі поховали ще одну жінку, яка мала крім чорного та білого намиста зі склоподібної маси ще 125 кулястих дрібних бурштинових намистин[19][21].

Бурштинові прикраси знайдено також у похованнях жінок, які не належали до високих соціальних верств, хоча мали золоті прикраси у костюмі (курган № 25 поблизу с. Казаровка, Медвин, розкопки 1906 року)[22].

Серед пам'яток цього часу — прикраси начільної стрічки у кургані Реп'яхувата Могила (с. Матусів Черкаської обл.): 39 циліндричних блакитних з непрозорого скла та 32 кулястих з бурштину (розміром 0,4-0,7 см)[23].

Бурштинові намистини, з яких робили нашийні та наручні прикраси, знайдено серед декоративних деталей костюмів у жіночих похованнях в курганах на р. Тясмин поблизу сіл Жаботин (№ 524), Гуляй Город (№ 33, 38, 40, 330), Журавка (№ 406, 407, 432, 447)[13].

Серед племен дніпровського лісостепового лівобережжя (зокрема на Посуллі) окремі намистини зафіксовано у кількох комплексах V століття до н. е. Окремі бурштинові намистинки знайдено у пограбованих курганах № 6 та «Б» поблизу с. Басівка[24].

Розповсюдження[ред.ред. код]

Промислове значення мають головним чином вторинні розсипні прибережно-морські родовища.

Бурштин-сукциніт — викопна смола з сосни «пінус сукциніфера» — охоплює кілька областей на карті місцезнаходжень. У геологічному плані найбільше поширення має балтійський сукциніт. Такий самий за складом самоцвіт знайдено і на території України (поблизу Києва, Харкова, на Волині)[25].

В Україні у відкладах палеогену та неогену є в Рівненській (Сарненський, Володимирецький і Дубровицький р-ни), Київській (Київський бурштин — продукт випадкового вимивання викопної смоли, тобто, це джерело не мало постійного характеру),[26] Житомирській, Львівській та Харківській областях. Велике Клесівське родовище (на Поліссі) почали розробляти відносно недавно, бо сукциніт тут залягає досить глибоко.

Див. також: Поліський бурштиноносний район

За кордоном відомі родовища в Примор'ї (Росія), Італії, Польщі, М'янмі, Канаді, США, Домініканській Республіці, Мексиці, але 90 % світового запасу бурштину видобуваються в Калінінградській області (Росія). Балтійське родовище довгий час належало повністю Німеччині, а після 1945 року це родовище відійшло Радянському Союзу.[27]

Породи, які містять бурштин, залягають на різній глибині — чим далі від Балтійського моря, тим вона більша. Тому саме на узбережжі Балтійського моря від острова Рюгена до Західної Двіни здавна видобували бурштин. Знаходять цей камінь в пісках Балтійського моря.[28] Пласти, що містять бурштин, розташовані нижче рівня Балтійського моря, і прибій часто вимиває із них шматочки бурштину, викидуючи їх на берег.[14] Особливо часто він зустрічається біля Калінінграду.[28] Тут в поселенні Янтарний станом на 1965 рік працював великий комбінат.[28] В поселенні Янтарний знаходиться одне з найбільших в світі промислових родовищ.[14] Вироби з бурштину, видобутого на березі Балтійського моря, в Європі з'явились дуже давно — існують збережені підвіски, кільця, фігурки тварин і людей, дрібні амулети, вік яких складає декілька тисячоліть.[14]

Ерозії і зсуви, а також рух льодовиків поширили бурштин на великі відстані. Вторинні скупчення бурштину, знайдені у Польщі, Німеччині, Данії, Білорусі та Україні.[29]

Склад і властивості[ред.ред. код]

Необроблений балтійський бурштин

Хімічна формула  —  С40Н64О4 (або C10H16O). Містить домішки сірки. Аморфний.
Густина — 1,05-1,10 г/см³.
Твердість  за шкалою Мооса — 2-2,5
Колір —  жовтий, червоно-коричневий.
Блиск — смоляний.
Температура плавлення —  250-300 °C, легко згоряє.

Зустрічається у вигляді зерен, жовен і пластин розміром від декількох міліметрів до 50 см. Часто прозорий, колір переважно жовтий (сукциніт), помаранчевий до вишнево-червоного (руменіт, бірміт), відомі восковий («бастард») і молочно-білий («кістяний») бурштин.

Бурштин має органічне (рослинне) походження — смоли хвойних дерев в процесі фосилізації зазнавали окиснення і полімеризації з утворенням абієтинової та інших органічних кислот, частково сукцинітової. На стадії катагенезу бурштин ущільнюється і набуває темнішого забарвлення (руменіт, бірміт).

Бурштин здатний до фотолюмінісценсії під дією ультрафіолетового випромінювання.[30]

Різновиди[ред.ред. код]

Різнокольоровий балтійський бурштин

Спеціалісти розрізняють декілька десятків кольорів і відтінків бурштину, від блідо-жовтого до червоно-коричневого Інколи зустрічається бурштин блакитний, зелений, білий і безколірний.[14] Відомо 32 види бурштину.[30]

  • бурштин апеннінський (бурштиноподібна смола);
  • бурштин бірманський (бірміт),
  • бурштин гнилий (ґеданіт — викопна смола з Балтійського узбережжя);
  • бурштин жадеїтовий (те ж саме, що й бурштин пресований),
  • бурштин істрійський (назва бурштину з родовищ Істрії);
  • бурштин канадський (седарит, цедарит — викопна смола з оз. Седар, Канада);
  • бурштин крихкий (ґеданіт);
  • бурштин мексиканський (копаліт, копалін — викопна смола з Мексики);
  • бурштин моравський (різновид бурштину, подібний до смоли — мукіту);
  • бурштин морський (бурштин, викинутий на берег штормовими хвилями прибою або бурштин видобутий з моря),
  • бурштин неспілий (кранцит — викопна смола складу C10H16O);
  • бурштин пресований (сплавлені або спресовані під тиском невеликі шматочки бурштину внаслідок дії пластового або водного тиску),
  • бурштин сицилійський (симетит — червоно-жовта викопна смола з р. Сімето, о. Сицилія; склад у %: C — 69,48; H — 9,24; O — 20,76; S — 0,52);
  • бурштин тасманський (тасманіт),
  • бурштин чорний (гагат),
  • бурштин швейцарський (алінгіт — викопна смола зі Швейцарії);
  • бурштин японський (різновид природної смоли, склад у %: C — 83,5; H — 10,5; O — 6,0).
  • бурштин домініканський
  • бурштин балтійський
  • Бірміт, бурміт (рос. бирмит, англ. birmite, * нім. Birmit) — темно-бурий, червонуватий або жовтий різновид бурштину.
  • Шланіт — бурштиноподібна смола з кам'яного вугілля Чехії.
  • Дамштейн, делятиніт, руменіт, шрауфіт.

Використання[ред.ред. код]

Бурштинові підвіски з модифікованого бурштину

Використовується як виробне каміння, найкращі зразки — як дорогоцінне каміння, бурштинова крихта — для картин з бурштину. В давні часи з бурштину виготовляли посуд, скриньки, підсвічники, табакерки, гребні, брошки, намисто, ґудзики, грубки.[14] Бурштин був і залишається матеріалом мистецтва, ювелірних прикрас і сувенірів. Виготовлення бурштинових виробів не потребує складних у технологічному плані прийомів.[13] Відомий в Литві майстер Костас Толейкис виготовляв з бурштину не лише прикраси, а й панно, картини, люстри, люльки.[14] З відходів художньої переробки бурштину — крихти, обрізків — шляхом сухої перегонки сплавлених і спресованих відходів отримували бурштинову кислоту.[28] Лаком, виготовленим з дрібних кусочків бурштину покривали скрипки.[31] Інколи цей лак використовували для електроізоляції.[31]

Станом на 1965 рік в Литві в знак дружби все ще дарували бурштин.[28]

Хороший електроізоляційний матеріал.

Способи видобутку бурштину[ред.ред. код]

Розробка бурштину в поселенні Янтарний (Калінінградська область, Росія)
Див. також: Нелегальний видобуток бурштину

Як правило, бурштин добувають у глибоких кар'єрах. У середньому в одному кубічному метрі породи знаходять до 1,2 кг бурштину, найчастіше у вигляді невеликих горошин, але трапляються шматки вагою в декілька кілограмів.[14]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Поширені латиські імена Дзітарс і Дзінтра (латис. Dzitars, Dzintra), а також литовські Гінтарас і Гінтаре (лит. Gintaras, Gintarė) можна буквально перекласти як «Бурштин» і «Бурштина».
  • Назва відомої концертної зали в Юрмалі «Дзінтарі» (латис. Dzintaru koncertzāle) означає «Концертна зала бурштинів», «Бурштинова».
  • Палеонтологи США, Канаді і Китаю виявили у шматку янтаря курча[32]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 262. Бурштин
  2. Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 646. Янтар
  3. Инженер Т. И. Никифоров. Самое древнее электричество / «Химия и жизнь» Научно-популярный журнал Академии наук СССР. — 1972, № 1 (с.: 36)
  4. а б Карцев В. П. Приключения великих уравнений (Издание третье). — М.: Знание, 1986. — 288 с. (Жизнь замечательных идей) (с.: 24-32)
  5. Subhuti Dharmananda. Succinum (Amber) Use in Chinese Medicine. 
  6. Gaius Plinius Secundus.Naturalis Historia. Liber VIII.  (лат.)
  7. а б в Hofmann J. Lexicon universale LYNX.  (лат.)
  8. Greek morphological index (Ελληνική μορφολογικούς δείκτες) λιγυρόν.  (англ.)
  9. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с.
  10. Етимологічний словник української мови : у 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. ; Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — Т. 6 : У — Я / уклад.: Г. П. Півторак та ін. — 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  11. Янтарь.  Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  12. а б Сребродольский Б. И. Янтарь — Москва: Наука, 1984 — с.110
  13. а б в г Клочко Л. Бурштинові шляхи за скіфських часів // Геолог України. Науковий журнал. — 2011, № 3-4
  14. а б в г д е ж и к л И.Константинов — Янтарь Балтики / «Наука и жизнь», М.: Правда, 1991, № 04 ISSN 0028-1263 (с.: 64-65)
  15. Савкевич С. С. бурштинь. — Спб., 1970. — С. 11-14.
  16. Сребродольский Б. И. Мир бурштиня. — К., 1988. — С. 89
  17. а б в Дванадцять місяців 1991: Настільна книга-календар Для молодшого шкільного віку / Упорядник М.Слабошпицький — К.: Веселка, 1990.- 190 с. ISBN 5-301-00623-1
  18. Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1887 — Т. I. — С. 138. — Табл. XVII, 10
  19. а б Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1887 — Т. I. — С. 112. — Табл. XVIII
  20. Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1894 — Т. II. — Табл. ХХІ, 1
  21. Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1894 — Т. І. — С. 112, табл. XVIII, 7.
  22. Ковпаненко Г. Т. Курганы раннескифского времени в бассейне р. Рось.- К., 1981. — С. 26, 47,119
  23. Ильинская В. А., Мозолевский Б. Н., Тереножкин А. И. Курганы VI в. до н.э. у с. Матусова // Скифия и Кавказ. — К.,1979 — С.35.
  24. Ильинская В. А. Скифы Днепровского Лесостепного Левобережья. — К., 1968. — С. 29, табл. VIII, 11-13
  25. Мацуй В. М., Епатко Ю. М. Алатырь-камень — бурштинь. — К.: Дажбог, 2006. — С. 12-15
  26. Сребродольский Б. И. Мир бурштиня. — К., 1988. — С. 18.
  27. Доминиканский янтарь — окно в прошлое земли. / Ежемесячный научно-популярный журнал «Наука и жизнь», 2010, № 3 ISSN 0028-1263 (с.: 76-80)
  28. а б в г д Еромицкий А., Подгорный И. Янтарь — камень жизни / «Юный техник», 1965, № 03 (с.: 19)
  29. (латис.)Aisti
  30. а б Кандидат химических наук Балуева Г. А. Кислота из янтаря / Научно-популярный журнал Академии Наук СССР «Химия и жизнь», 1983, № 11 ISSN 0130-5972 (с.: 58-61)
  31. а б «Мёд полудней — царственный янтарь» / Научно-популярный журнал Академии Наук СССР «Химия и жизнь», 1983, № 11 ISSN 0130-5972 (с.: 60-63)
  32. http://hronika.info/neverojatnoe/235101-v-kuske-drevnego-yantarya-uchenye-obnaruzhili-ptenca.html

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]