Адонц Микола Георгійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Микола (Нікогайос) Георгійович Адонц (10 (22) січня 1871, Брнакот — 27 січня 1942, Брюссель) — вірменський історик і філолог, вірменознавець, візантолог.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у 1971 році в селі Брнакот, Вірменія. Початкову освіту отримав в школі при Татевському монастирі. Потім навчався в Духовній семінарії Геворкян в Ечміадзині і в 2-й класичній гімназії Тифліса. У 1894 році вступив на історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету, з наступного року паралельно відвідував заняття на факультеті східних мов, який закінчив у 1899 році з золотою медаллю. Був одним з учнів сходознавця М. Я. Марра[1]. У 1899–1902 роках вивчав візантологію в університетах Мюнхена, Сорбони і Оксфорда[2].

У 1903 році повернувся на Кавказ[3], де вивчав грузинську мову і пізніше працював в Ечміадзинському сховищі давньовірменських рукописів[1]. У 1908 році опублікував одну зі своїх найзначніших робіт «Вірменія в епоху Юстиніана». У 1909 році здобув ступінь магістра і став приват-доцентом Санкт-Петербурзького університету[3]. У 1916 році, захистивши роботу «Діонісій Фракійський і вірменські тлумачі», отримав ступінь доктора вірменської словесності і був обраний професором кафедри вірменської і грузинської словесності Санкт-Петербурзького університету[3]. Цього ж року взяв участь в експедиції до Ечміадзину, потім в Муш і Ван[1].

У 1920 році емігрував до Європи. Спершу жив у Лондоні, у 1921 році переїхав до Парижу. Він продовжував науково-дослідницьку роботу, друкувався у французьких і вірменських журналах. У 1930 році очолив кафедру вірменістики у Брюссельському вільному університеті і наступного року переїхав до Брюсселю. Основною темою його лекцій були вірмено-візантійські відносини. В ці роки у різних виданнях, зокрема, в журналі «Byzantion», з'явились його найкращі роботи. У 1940 році, коли Бельгію зайняли німецькі війська, Брюссельський університет припинив свою діяльність[1].

27 січня 1942 року Микола Адонц помер у Брюсселі. Його рукописна спадщина була переправлена до Парижу і зберігалась в Комітеті допомоги вірменам, книги придбала вірменська колонія Брюселля[1].

Наукові праці[ред.ред. код]

Є автором близько 120 досліджень, серед яких найбільш відомі[2]:

  • «Вірменія в епоху Юстиніана» (1908),
  • «Діонісій Траційський і вірменські тлумачі» (1915),
  • «Критична історія Вірменії» (завершений 1-й том).

Автор джерелознавчих статей, в яких досліджуються твори вірменських істориків Мовсеса Хоренаці, Фавстоса Бузанда, Корюна[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д В. А. Арутюнова-Фиданян. Адонц Николай Георгиевич // Православная энциклопедия (рос.)
  2. а б Петрос Оганесян. Не знаю, как я дышу. . . после увиденого" // Голос Армении (рос.)
  3. а б в Юзбашян К. М. Ադոնց, Նիկողայոս Գևորգի (Адонц Микола Георгійович). Вірменська радянська енциклопедія. Єреван: Вірменська академія наук, 1974, том. 1, с. 77.
  4. Адонц Николай Георгиевич у Великій радянській енциклопедії (рос.).