Адріан Вілларт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адріан Вілларт
Adrian Willaert.jpg
Народився 1490[1]
Брюгге
Помер 7 грудня 1562[2][1]
Венеція
Громадянство/підданство Бельгія
Діяльність композитор
Студент у Jean Mouton[d]
Відомі студенти Чіпріано де Роре

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Адріан Вілларт (Willaert; бл. 1490, Брюгге — 7 грудня 1562, Венеція) — нідерландський композитор і педагог, представник франко-фламандської поліфонічної школи, основоположник венеціанської школи.

Біографія[ред.ред. код]

Вчився у Жана Мутона, французького композитора. Працював переважно в Італії, куди переїхав приблизно в 1514 році. З 1515 перебував на службі (в історичних документах згадується як «співак Адріан») у кардинала Іполита д'Есте у Феррарі, в 1518 відвідав з ним Угорщину (можливо також Польщу). З 1527 керівник капели собору Св. Марка у Венеції. Основоположник венеціанської школи, серед учнів — Андреа Габріелі, Джозеффо Царліно, можливо також Кипріан де Роре і Нікола Вічентіно.

Творчість[ред.ред. код]

Писав духовну (меси, мотети, гімни, багатоголосні псалми) і світську (італійські Вілланелла і мадригали, французькі шансони і річеркари) музику. Основна частина спадщини — 175 мотетів на канонічні і вільно складені латинські тексти, здебільшого на чотири, п'ять і шість голосів, п'ять мотетів — семи-і восьмиголосні. У ранніх мотетах (найвідоміші— «Christi virgo» ["Діва Христова"], «Saluto te sancta virgo» ["Радуйся, свята Діво"], «Magnum hereditatis mysterium» ["Велике таїнство зачаття"]) Вілларт активно експериментував в області контрапункту і гармонії, музичної декламації та ритму.

У загадковому (неоднозначно розшифровуваному) мотеті на гумористичний текст Горація «Quid ebrietas non dissignat» (бл. 1519) композитор послідовно проходить тональності квінтового кола, у тому числі незвичайні для свого часу тональності далеких ступенів споріднення (за сучасними уявленнями), керуючись незвичайним дидактичним завданням — навчити музикантів співу в натуральному строї.

Титульна сторінка збірки
«Нова музика», 1559

Вершина творчості Вілларта — пізні мотети, масштабні композиції, зразки запаморочливої поліфонічної техніки (опубліковані у збірнику «Нова музика», 1559). Шести- і семиголосні мадригали (з того ж збірника) написані на повні тексти сонетів Петрарки з книги віршів «Канцоньєре», — приклади різноманітного і деталізованого трактування поетичного тексту. За музичною стилістикою мадригали Вілларта близькі мотетам. Рясне використання в них імітаційної поліфонії ускладнює безпосереднє сприйняття співаного тексту.

Видання творів[ред.ред. код]

Adriani Willaert Opera omnia, ed. H. Zenck and others // Corpus mensurabilis musicae. Vol.3 // Rome, 1950-.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б data.bnf.fr: open data platform, платформа відкритих даних, платформа открытых данных, plateforme de données ouvertes, piattaforma di dati aperti, Opendata-Plattform, otevřená data platforma, åben-data-platform, տվյալների բաց շտեմարան, platforma za odprte podatke, plataforma de datos abierta, plataforma de dados aberta, платформа адкрытых дадзеных, платформа на отворените данни, platforma otwartych danych, ашық деректер платформасы, ачык маалыматтарды платформа, açıq data platforma, ochiq ma'lumotlar platforma, açık verilerin platformu, платформа отвореног података, platforma otvorenih podataka, platforma otvorenog podataka, platforma otvorených údajov, πλατφόρμα ανοικτών δεδομένων, platformu atklātā datu, platforma atvira duomenų, platvormi avatud andmete, avoimen datan foorumi, nyílt adatok platformja, პლატფორმა ღია მონაცემები, платформа за отворени податоци, нээлттэй мэдээллийн тавцан, platformă de date deschise, platformo de malferma datumoj — 2011.
  2. Record #118771957 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.

Література[ред.ред. код]

  • Lowinsky E. Adrian Willaert's Chromatic 'duo' re-examined // Tijdschrift voor Muziekwetenschap, 18 (1956), pp. 1–36.
  • Maniates M. Mannerism in Italian music and culture, 1530—1630. Chapel Hill, 1979, pp. 284–287.
  • Pirrotta N. Willaert and the Canzone Villanesca // Music and culture in Italy from the Middle Ages to the Baroque. Cambridge, MA, 1984, pp. 175–97
  • Fenlon I., Haar J. The Italian madrigal in the early sixteenth century. Cambridge, 1988.
  • Wibberley R. Quid non ebrietas dissignat? Willaert's didactic demonstration of Syntonic tuning // Music Theory Online, 2004, No.1.