Джозеффо Царліно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джозеффо Царліно
Основна інформація
Дата народження 31 січня 1517(1517-01-31)
Місце народження Кіоджа
Дата смерті 4 лютого 1590(1590-02-04)
Місце смерті Венеція
Країна Італія Італія
Національність італієць
Професія теоретик музики, композитор, капельмейстер
Жанр мотет
commons: Файли у Вікісховищі
Портрет Джозеффо Царліно

Царліно (Zarlino) Джозеффо (італ. Gioseffo Zarlino) (Кіоджа 31 січня або 22 березня 1517 — Венеція 4 лютого 1590) — італійський теоретик музики, педагог і композитор, представник венеціанської композиторської школи.. Теоретичні праці писав італійською мовою. Його трактат «Основи гармоніки» (Le istitutioni harmoniche) у чотирьох книгах — найбільше досягнення музичної науки XVI століття в Італії. Вчення про музику Царліно справило значний вплив на західноєвропейську музичну науку пізнього Відродження і бароко.

Вважається набільшим після Гвідо д'Ареццо теоретиком музики між Аристоксеном та Рамо.

Біографічні дані[ред.ред. код]

Народився поблизу Венеції. Вчився мистецтвам у францисканців. Півчий (1536), потім органіст (1539—1540) у кафедральному соборі Кьоджа. Після висвячення в сан (1540) керівник хорової капели (Капела) школи Св. Франциска в Кьодже. Переїхавши до Венеції (1541), продовжив навчання музиці, ставши учнем Адріана Вілларта. Там же вивчав логіку і філософію (К. та Ліньяме) давньогрецька мова (Г. Фьяммінго). З 1565 капельмейстер і органіст собору Св. Марка.

Серед учнів Царліно: Джованні Артузі, Вінченцо Галілей, Джироламо Дірута, можливо, також Клаудіо Меруло. Мотети (на 4-6 голосів) і мадригали (на 5 голосів) Царліно написані в консервативній імітаційно-поліфонічній техніці, з обмеженим використанням хроматики і прийомів музичної риторики.

Вчення[ред.ред. код]

На тлі пошуків «давньогрецької» монодії, що завершилися на початку XVII століття встановленням гомофонного складу, а також інтенсивних експериментів в області хроматики і мікрохроматики[1], Царліно виступив як традиціоналіст, апологет контрапункту як основи композиційної техніки і одноголосних ладів, як основи звуковисотної системи:

Контрапункт — це узгодженість, або стрункість, яка народжується з якогось цілого, складеного з різних частин, тобто різних мелодій, укладених в [багатоголосої] музиці і утворених голосами, які відстоять один від одного на сумірні і гармонійні інтервали […]. Можна також сказати, що контрапункт — це вид гармонії, що містить в собі різні зміни звуків, або співочих голосів, [по висоті] виражених певним числовим відношенням і розмірених часом, або ж так: [контрапункт -] це якесь майстерне об'єднання різних звуків, доведене до узгодженості[2].

Найголовніше досягнення Царліно — теоретичне та естетичне виправдання великого і малого тризвуків, побудоване на свідомо відроджуваної ним «античної» концепції звучного числа (numero sonoro)[3]. «Природне» обґрунтування для малого тризвуку Царліно знайшов, поділивши квінту арифметичним середнім (6:5:4, наприклад, c-es-g), для великого — гармонічним середнім (15:12:10, наприклад, c-e-g)[4]. Таке обґрунтування (при всій його спекулятивності) фіксує повне і остаточне визнання інтерваліки натурального ладу як звукової матерії для багатоголосної музики. Знамениті емоційні характеристики обох терцій лягли в основу численних пізніших (також емоциального) характеристик мажору і мінору:

Якщо велика терція знаходиться в нижній частині квінти, то гармонія робиться веселою (allegra), а якщо вона знаходиться зверху, то гармонія стає сумною (mesta)[5].

У вченні про лади Царліно в цілому тримався середньовічної концепції монодичних модальних ладів, для яких встановив (як і Глареан) 12 різних октавних звукорядів. Разом з тим, він зробив характерне визнання, що в основі одних звукорядів лежить мала терція, інших — велика терція. Симптоматично, що сам порядок ладів також змінився[6]: як «перший лад» Царліно встановив октавний звукоряд від C (до)[7]. Структурна схема всіх 12 ладів Царліно:[8]

Zarlino-modes.jpg

Твори (трактати)[ред.ред. код]

  • Le istitutioni harmoniche ["Основы гармоники", в четырёх книгах]. Venezia, 1558; репринт видання 1558 року — New York: Broude Brothers, 1965 (Monuments of music and music literature in facsimile, II/1); репринт Venezia, 1562; 2-е, виправлене і доповнене видання, Venezia, 1573; репринт 2-го видання Ridgewood, NJ: Gregg Press, 1966.
  • Dimostrationi harmoniche ["Докази гармоніки"]. Venezia, 1571; репринти: New York: Broude Brothers, 1965 (Monuments of music and music literature in facsimile, II/2); Ridgewood, NJ: Gregg Press, 1966.
  • Sopplimenti musicali ["Музичні доповнення"]. Venezia, 1588; репринт Ridgewood, NJ: Gregg Press, 1966.
  • De tutte l'opere del R.M. Gioseffo Zarlino. Venezia, 1588-89, в 4 томах (повне зібрання творів Царліно; репринт Hildesheim: Georg Olms, 1968).
  • Music treatises: Facsimile and transcription by Frans Wiering. Utrecht:, 1997 (= Thesaurus Musicarum Italicarum, vol. 1) .

Переклади трактатів[ред.ред. код]

  • Установления гармонии. Перевод О. П. Римского-Корсакова // Музыкальная эстетика западноевропейского средневековья и Возрождения, под ред. В. П. Шестакова. — М., 1966, с. 423-510 (фрагменты).
  • Доказательства гармонии. Перевод М. В. Иванова-Борецкого // Музыкальная эстетика западноевропейского средневековья и Возрождения, под ред. В. П. Шестакова. — М., 1966, с. 510-514 (фрагменты).
  • The art of counterpoint. Part three of 'Le istitutioni harmoniche', 1558. Translated by Guy A. Marco and Claude V. Palisca // Music theory translation series. New Haven: Yale University Press, 1968 (перевод 3-й книги трактата «Основы гармоники» [первой редакции] на англ. язык).
  • On the modes: part four of Le istitutioni harmoniche, 1558, translated by Vered Cohen. Edited with an introduction by Claude V. Palisca // Music theory translation series. New Haven: Yale University Press, 1983 (перевод 4-й книги трактата «Основы гармоники» [первой редакции] на англ. язык).
  • Clendinning J.P. Zarlino and the Helicon of Ptolemy // Theoria 2 (1987), pp. 39–58 (комментированный перевод III.3 трактата «Дополнения к музыке» на англ. язык).
  • Theorie des Tonsystems: das erste und zweite Buch der «Institutioni harmoniche» (1573), aus dem Italienischen übersetzt, mit Anmerkungen, Kommentaren und einem Nachwort versehen von Michael Fend. Frankfurt am Main, New York: P. Lang, 1989. (1-я и 2-я книги трактата «Основы гармоники» [второй редакции] в переводе на немецкий язык).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Трактати Н. Вічентіно, В. Галілея, музика О. Лассо Л. Маренціо, К. де Роре і, нарешті, в 90-х рр. апогей хроматичної музики у Дж. Джезуальдо
  2. Inst. harm. III, 1.
  3. Ist. harm. I.18, I.19, IV.45 et passim; див. також споріднений термін quantità sonora (частіше pl.) в I.40, II.18, III.35 et pass.
  4. «…це властивість властива тільки даній пропорції, вона по суті називається Серединою, тому що в звуках середня струна з трьох струн, натягнутих [даному] відношенні членів, народжує з крайніми струнами те солодке співзвуччя, яке називається Гармонією. Ось і Петро з Абано [ca.1250-ca.1316], коментатор трактату „Проблеми“ Арістотеля, дуже добре сказав, що середина — це те, що народжує гармонію». Ist. harm. I,39
  5. «…quando si pone la Terza maggiore nella parte graue [della Quinta], l' Harmonia si fà allegra; et quando si pone nella parte acuta, si fà mesta». Ist. harm. III,31.
  6. Dimostr. harm. Rag.V, Def. 8, 14.
  7. Відомий у сучасній елементарної теорії музики як «іонійський» (Царліно не використав грецьких етнонімів для позначення ладів).
  8. Фрагмент трактата «Основи гармоніки», 2-а редакція, за виданням 1589 року (p.399).

Література[ред.ред. код]

  • Riemann H. Zarlino als harmonischer Dualist // Monatshefte für Musikgeschichte XII (1880), SS.155–7, S.174.
  • Zenck H. Zarlinos 'Istitutioni harmoniche' als Quelle zur Musikanschauung der italienischen Renaissance // Zeitschrift für Musikwissenschaft 12 (1929—1930), SS.540-578.
  • Dahlhaus C. War Zarlino Dualist? // Musikforshung X (1957), SS.286-291.
  • Powers H. Tonal types and modal categories in Renaissance polyphony // Journal of the American Musicological Society 34 (1981), pp. 428–470.
  • Palisca C. Humanism in Italian Renaissance musical thought. New Haven: Yale University Press, 1985.
  • Гуляницкая Н. С. Додекамодальная система Царлино // История гармонических стилей. Сб. трудов ГМПИ им. Гнесиных. Вып. 92. М., 1987.
  • Airoldi R. La teoria del temperamento nell' età di Gioseffo Zarlino. Cremona, 1989.
  • Сушкова Н. Царлино и Вичентино (к вопросу о теоретических дискуссиях в Италии середины XVI века) // Из истории теоретического музыкознания. Сб. трудов МГК. М., 1990, с.32-45.
  • Wiering F. The language of the modes: studies in the history of polyphonic modality. New York: Routledge, 2001.
  • Холопов Ю. Н., Поспелова Р. Л. Теория музыки времени Палестрины: о трактате Дж. Царлино «Установления гармонии» // Русская книга о Палестрине. Сб. статей. М.: МГК, 2002.
  • Judd C.C. Renaissance modal theory: theoretical, compositional and editorial perspectives // The Cambridge history of Western music theory.- New York: Cambridge University Press, 2002, pp. 364–406.
  • Музыкально-теоретические системы. Учебник для историко-теоретических и композиторских факультетов музыкальных вузов. М., 2006, с.132-154.

Посилання[ред.ред. код]