Амфіполіс
| Амфіполіс Ἀμφίπολις | ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
 | ||||
  | ||||
| Основні дані | ||||
| 40°48′00″ пн. ш. 28°03′00″ сх. д. / 40.80000° пн. ш. 28.05000° сх. д. | ||||
| Країна | Греція | |||
| Регіон | ном Серрес | |||
| Засновано | 437 до н. е. | |||
| Площа | 38,9 км² | |||
| Населення | 18 253 | |||
| Висота НРМ | 73 м | |||
| Часовий пояс | UTC+2 і UTC+3 | |||
| OSM | ↑2346618 ·R (Амфіполіс) | |||
| Міська влада | ||||
| Мер міста | Янніс Сонтрас | |||
| Вебсайт | www.edessacity.gr | |||
| Мапа | ||||
 | ||||
|
| ||||
|
| ||||
 Амфіполіс у Вікісховищі | ||||
Амфі́поліс, також Амфіполь (грец. Ἀμφίπολις) — місто Греції та давньогрецький поліс у сучасній грецькій області Східна Македонія та Фракія на узбережжі Егейського моря.
Історія[ред. | ред. код]
Від початку своєї історії місто належало фракійському племені едонів, але у 437 до н. е. його захопили та зробили своєю колонією Афіни. Амфіполь був одним з найуспішніших міст Греції, оскільки його жителі отримували дохід від видобутку золота на розташованій поблизу гори Пангей (Пангейські рудники) — в Амфіполісі знаходився склад видобутого золота. Крім того, у районі міста здійснювалась масштабна заготівля дерева, яке використовувалося Афінами для побудови свого військового флоту.
У 424 до н. е. під час Пелопоннесської війни, Амфіполь відкрив ворота спартанцям. Афіни втратила свою багату колонію, у цій невдачі був звинувачений історик Фукідід, який також займався політичною та громадською діяльністю. Він знаходився з підлеглим йому флотом неподалік від Амфіполіса[1].
Після Пелопоннесської війни місто повернуло собі незалежність, однак у 357 до н. е. цар Македонії Філіпп II Македонський захопив його і перетворив на один з основних центрів карбування монети.
У римську добу місто отримало статус «вільного міста». За переказами, по дорозі до Салонік Амфіполь відвідав апостол Павло.
Достеменно відомо, що Амфіполіс був центром на Віа Егнатія, та й сьогодні через нього лежить сучасна магістраль Егнатіа Одос.
Археологічні знахідки[ред. | ред. код]
Під час розкопок були виявлені руїни ряду античних споруд, проте здогадатися про те, що колись тут існувало потужне квітуче місто, було майже неможливо.
Найзначнішою пам'яткою вважається мармуровий лев — кенотаф одного з полководців Александра Македонського. Відновлений американськими та французькими археологами в 1937, Лев з Амфіполіса височить на правому, західному березі річки Стрімон — просто навпроти давнього міста.
Знахідкою століття називають в Греції гробницю в Амфіполісі. У вересні 2010 року на ділянці античного Амфіполя грецькі археологи розпочали розкопки кургана Каста, у якому могли бути поховані дружина Александра Македонського Роксана та їхній спільний син. Після смерті Александра Роксана перебувала у вигнанні в районі Амфіполя, про що свідчать стародавні джерела[2][3].
Майбутнє Амфіполіса[ред. | ред. код]
Амфіполіс може стати сполучною ланкою між басейнами Середземного і Чорного морів — на місці давньої гавані планується побудувати сучасний морський порт. Місто може стати відправною точкою для західних туристів, що бажають здійснити круїз по Чорному морю. Зараз такі кораблі відпливаютьє з Риму. Якщо починати подорож з Амфіполіса, час шляху до Чорного моря скорочується в 2 рази. Крім цього, планується відкрити причали для яхт і рибальських шхун.[4]
Наприкінці вересня 2008 року у місті Одеса в однойменному готелі відбулась конференція «Black Sea Cruise». У ній узяла участь й делегація Міністерства транспорта Греції, яка презентувала ідею відродження порту Амфіполіс і заявила, що наразі проект знаходиться на стадії узгодження документації.
Примітки[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Амфіполіс |
- ↑ Онлайн Энциклопедия «Кругосвет». Архів оригіналу за 22 грудня 2008. Процитовано 4 березня 2009.
- ↑ Археологи начали поиски могилы жены и сына Александра Македонского. Архів оригіналу за 3 вересня 2010. Процитовано 4 вересня 2010.
- ↑ Поиски могилы жены Александра Македонского[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Греки хотят участвовать в круизном бизнесе на Чёрном море. Архів оригіналу за 15 жовтня 2009. Процитовано 4 березня 2009.
| |||||||
|
