Еретрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Еретрія
Ερέτρια
Еретрія is located in Греція
Еретрія
Еретрія
Координати: 38°24′ пн. ш. 23°48′ сх. д. / 38.400° пн. ш. 23.800° сх. д. / 38.400; 23.800
Країна Греція
Децентр. адміністрація Адміністрація Фессалії і Континентальної Греції
Периферія Центральна Греція
Периф. одиниця Евбея
Колишні адмін. одиниці
 - Регіон Центральна Греція
 - Ном Евбея
Розташування на мапі ному 
Dimos Eretrias.png
Висота над р.м. 8 м 
Населення (2001[1])
 - Усього 5969
Часовий пояс EET/EEST (UTC+2/3)
Поштовий код 340 08
Телефонний код(и) 22290
Авто ΧΑ

Еретрія (грец. Ερέτρια) — грецьке містечко, яке адміністративно відноситься до ному Евбея, у давнину — незалежне місто-держава. Розташований на узбережжі протоки Евріна, що відділяє Евбею та Беотію.

Історія[ред.ред. код]

«Місто гребців»[ред.ред. код]

Перше поселення, яке можна вважати попередником Еретрії, виникло приблизно у 3000 році до н. е. — посеред родючою долини поруч із нинішнім містом. Згодом, щоправда, поселенцям довелося перебратися на пагорб, де в подальшому знаходився міський акрополь. За мікенських часів поселення було вже доволі значним. Згадується Еретрія і в «Іліаді». Зазвичай її назва вивидиться з грец. ἐρέτης — гребець, що свідчить про те, що принаймні з гомерівських часів мешканці міста займалися мореплавством.

Біля 825 року до н. е внаслідок великої пожежі еретрійці змушені були залишити свої домівки і перенести місто трохи ближче до виходу з Евбейської затоки. Місто швидко розростається і переживає справжній розквіт. Зручне розташування на перехресті морських шляхів, що з'єднували Балканську Грецію з островами Егеїди і Анатолією, родюча земля Евбеї, близькість до покладів міді і заліза швидко перетворили Еретрію на одну з провідних держав тогочасної Еллади. До свої евбейських володінь вона додає острови Андрос, Тенос , Кея і землі у Беотії. Місто одним з перших почало карбувати власну монету, запровадило на своїй території єдину систему мір — так звані «евбейські міри».

Гектор на колісниці, аттичний чорнофігурний лекіф, знайдений в Еретрії, 490 р. до н. е., Лувр

Про царську владу в Еретрії повідомлень не залишилося, що може свідчити про її дуже раннє скасування. Принаймні з початку VIII століття до н. е. всю владу в місті зосередили в своїх руках представники місцевої аристократії — так званих «вершників» (грец. ἱππεύς). Страбон стверджує, що місцеве військо нараховувало 300 кіннотників і 60 колісниць, спорядити які в тодішніх умовах було під силу лише представникам родової знаті.

Боротьба за першість[ред.ред. код]

Еретрія однією з перших в Греції почала створювати власні колонії. Найдавнішими з них можна Пітекуси в Італії, що були «виведені» спільно з халкідянами приблизно у другій чверті VIII століття до н. е. Вірогідно, еретрійці брали участь і в заснуванні Посейдонії (Аль-Міни) у Сирії. Окремо від халкідян була заснована колонія на Керкирі, однак звідти переселенців у 730 р. до н. е. витіснили коринфяни. Приймати додому колоністів метрополія відмовилася, тому вони розселилися в Оріку і АбантидіІллірії) та Метоні у Халкідіці. В тому ж році еретрійці заснували Менду. Однак це призвело до конфлікту з давнім партнером — Халкідою.

У Лелантській війні Еретрії довелося воювати і з Халкідою, і з Коринфом одночасно. І хоча саму Еретрію підтримали її власні колонії, Мілет, Мегари, Егіна і Аргос, хід війни загалом складався не на її користь. Супротивникам вдалося виснажити еретрійців у дрібних сутичках, зруйнувати їхні опорні пункти на Андросі і на самій Лелантській рівнині і врешті решт завдати рішучого удару на їхній же території. Зазнавши загальної поразки, Еретрія втратила свої володіння у Беотії і на Кікладах, найродючіші землі на Евбеї і поступилася лідерством в Егеїді своєму союзнику Мілету. Щоправда, на відміну від переможців-халкідян еретрійці продовжували активну колонізаційну політику, зосередившись насамперед на фракійському узбережжі.

Тиранія Діагора і встановлення демократії[ред.ред. код]

Фігурний арибал з Еретрії, 510—500 рр. до н. е., Лувр

Загостренням внутрішніх протиріч і посиленням конкуренції між представниками аристократії скористався Діагор, який невдовзі після Лелантської війни встановив в Еретрії тиранію. Діагор товаришував, а можливо й був побратимом спартанського царя Клеомена і це значною мірою зміцнювало його владу.

Діагор «скасував» стан гіппеїв та позбавив еретрійських аристократів усіх їхніх старовинних привілеїв. Був ліквідований давній поділ громадян за племенами — філами, а натомість запроваджений новий — за місцем проживання. Нові територіальні об'єднання зберегли назву філ, але їх було вже не чотири, а шість (чи навіть вісім), і належали до них люди, котрі походили з різних куточків Південної Евбеї. Тиран намагався сприяти розвитку торгівлі і відновленню морської могутності Еретрії. Зрештою, саме у той час місто остаточно оговталося від поразки у Лелантській війні.

Але якими б не були наміри Діагора, усі ці заходи лише підточували його владу. Чим заможнішими і впевненішими у своїх силах ставали еретрійці, тим меншої була їхня зацікавленість у існуванні тиранії. Зрештою громадяни повстали і вигнали Діагора з міста. Всю владу в Еретрії перебрали на себе народні збори. В нагоді ставі новий територіальний поділ громади (можливо, що й запровадили його насправді самі демагоги, а не Діагор). Від кожної філи тепер обирали по одному посадовцю — так званому епіменівонту. Епіменівонти готували рішення для міської ради, а рада ставила їх на голосування на народних зборах.

Чимало питань взагалі не виносили на загальний розгляд, а вирішували на рівні найнижчої ланки самоврядування — дема. У кожному демі час від часу відбувалися загальні збори громадян, які до нього належали, — демотів. Вони ухвалювали постанови щодо поточного життя дема та обирали власних посадовців — демархів.

Позбавлений влади тиран не втрачав надії повернутися. По допомогу він вирушив до Спарти. Але еретрійські демагоги виявилися спритнішими — їхнє посольство дісталося Лакедемона першим. І здобули підтримку геронта Аристотеля, син Хілона. Діагор, зрештою, доїхав лише до Коринфа і там або був убитий найманими вбивцями, або ж сам наклав на себе руки, зрозумівши, що справу програно[2].

Еретрійська талассократія[ред.ред. код]

Діодор Сицилійський взагалі називає п'ятнадцятиліття на межі VI та V сторіч до нашої ери добою еретрійської талассократії (тобто морського владарювання). Вплив Еретрії поширювався не лише на Евбею, але й на сусідню Аттику — де в цей час був встановлений дружній до неї демократичний режим Клісфена, Андрос, Парос, а можливо, й інші Кікладські острови. За еретрійською підтримкою стався також демократичний переворот на Наксосі. Влада наксоських олігархів — так званих пахеїв («товстунів») — насправді не була міцною — навіть їхнє красномовне прізвисько натякає на непопулярність серед співгромадян. Тож досить було еретрійському флоту з'явитися біля наксоських берегів, як місцевий демос повстав і вигнав пахеїв з острова.

Під час Іонійського повстання (500 — 494 рр. до н. е. еретрійці підтримали мілетян та їхніх союзників. Але надана допомога була незначною і більшу частину експедиційного корпусу складали їхні спільники — афіняни. До того ж після перших же важких поразок вояки були відкликані додому. Тим не менше Дарій I вирішив покарати Еретрію. У 490 р. до н. е. він спрямував до Евбеї щонайменше з трьохсот трієр під командуванням Датіса та Артаферна. Після тижневої облоги — завдяки зраді двох місцевих аристократів — перси здобули та зруйнували місто. Усіх його мешканців, які не полягли в бою, вивезли на схід, а саму Еретрію зрівняли з землею[3].

Відродження і занепад[ред.ред. код]

Після перемоги над персами біля Саламіну Еретрію відновили і відбудували. 600 еретрійських гоплітів брали участь у битві при Платеях. Місто приєдналося до Делоського союзу. Проте у 446 р. до н. е. разом з іншими евбейськими громадами повстає проти афінської гегемонії. Придушення постання повернуло Еретрію до лав союзників Афін, але невдоволення продовжувало жевріти. Після перемоги спартанців у битві під Еретрією (414 р. до н. е.), евбейці приєдналися до переможців. Через чотири роки острів повернувся під контроль Афін, які розглядали його як «ближчу житницю». У 349 р. до н. е. еретрійці здобувають незалежність, у 343 р. до н. е. потрапляють під контроль Македонії, у 341-338 рр. до н. е. востаннє перебувають під владою Афін. Після поразки під Херонеєю місто остаточно опиняється під македонською владою.

За елліністичних часів Еретрія  була більше відома як батьківщина філософа Менедема, який заснував тут свою філософську школу.

У 198 р. до н. е. місто захоплюють і грабують римляни. З 146 р. до н. е. Еретрія перебуває у складі римської провінції Македонії. У 87 р. до н. е., під час війни з Митрідатом римляни остаточно руйнують місто.

У 1824 року в період грецької війни за незалежність на місці древньої Еретрії засновано містечко, куди переселилась частина мешканців острова Псара. Проте невдовзі через епідемію малярії селище майже спорожніло.

Відновлюється поселення лише після приєднання Евбеї до Грецької республіки (1833). У 18901894 роках американські археологи здійснювали на місці стародавньої Еретрії розкопки і знайшли античний театр. Нині Еретрія — доволі популярний курорт на узбережжі Евбеї.

Населення[ред.ред. код]

Рік Місто Муніципалітет
1981 3,711 -
1991 3,022 4,987
2001 3,156 5,969

Примітки[ред.ред. код]

  1. Δείτε τη Διοικητική Διαίρεση. Міністерство внутрішніх справ, децентралізації та електронного управління Греції (гр.). www.ypes.gr. Процитовано 2009-09-09. 
  2. Мустафін О. Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.45-46
  3. Мустафін О. Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.49-52

Посилання[ред.ред. код]

  • Archaic Eretria: A Political and Social History from the Earliest Times to 490 BC. Book by Keith G. Walker; Routledge, 2003.
  • Мустафін О. Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016.
  • Міністерство культури Греції