Андрійчук Михайло Омелянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрійчук Михайло Омелянович
Народження21 листопада 1927(1927-11-21)
Нехворощ, Андрушівський район, Бердичівська округа, Українська СРР, СРСР
Смерть1 листопада 2020(2020-11-01) (92 роки)
 Хмельницький, Україна
Країна СРСР
 Україна
Жанрпортрет і побутовий жанр
НавчанняОдеське художнє училище (1956) і Київський державний художній інститут (1962)
Діяльністьхудожник
ВчительПавлюк Микола Артемович, Селіванов Іван Михайлович і Пащенко Олександр Софонович
ПрацівникХмельницький національний університет
ЧленСпілка радянських художників України
ДітиАндрійчук Тарас Михайлович
Нагороди

CMNS: Андрійчук Михайло Омелянович у Вікісховищі

Миха́йло Омеля́нович Андрійчу́к, (21 листопада 1927, Нехворощ — 1 листопада 2020, Хмельницький) — український графік і педагог; член Спілки радянських художників України з 1964 року. Батько художника Тараса Андрійчука[1].

Біографічні відомості

[ред. | ред. код]

Народився 21 листопада 1927 року в селі Нехворощі (нині Бердичівський район Житомирської області, Україна) у селянській сім'ї[1]. Протягом 1951—1956 років навчався в Одеському художньому училищі, був учнем Миколи Павлюка; у 1956—1962 роках — на відділенні графіки в Київському художньому інституті у Івана Селіванова, Олександра Пащенка. 1960 року працював керівником образотворчої студії для дорослих і викладачем дитячої художньої школи при Феодосійській картинній галереї імені Івана Айвазовського.

Викладачі секції дизайну кафедри технології і конструювання швейних виробів Хмельницького національного університету (2004 рік)

Від 1962 року працював у Хмельницькому на художньо-виробничому комбінаті: був членом художньої ради, головою художньої ради, головним художником. Протягом 2002—2012 років — доцент Хмельницького національного університету[2]. Мешкав у Хмельницькому в будинку на вулиці Кам'янецькій, № 48, квартира № 13. Помер у Хмельницькому 1 листопада 2020 року.

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював у галузі станкової графіки, створював картини переважно побутового та портетного жанру. Серед робіт:

серії графічних творів
  • «Трударі Поділля» (1970);
  • «Мої земляки» (1976);
  • «Сільські торжества» (1979);
  • «108 вад людських» (1997);
літографії
  • «Чекають молодих» (1957);
  • «Доярки» (1962);
  • «Літо» (1962);
  • «Улюблениця» (1962);
  • «Гаряча пора» (1962);
  • «Додому» (1962);
  • «Якби зустрілися ми знову…» (1963);
  • «А ти, всевидящеє око…» (1963);
  • «Воля незламна» (1964);
  • «Про людей хороших» (1964);
  • «Нові обряди на поділлі» (1967);
  • «Ленінське слово» (1969);
  • «Побратими» (1979);
  • «Рапортують механізатори» (1979);
  • «Подолянки» (1980);
  • «Павло — тракторист» (1981);
  • «Вродило — і ради не дам...» (1982);
  • «Родина механізаторів» (1982);
  • «Леся Українка» (1994);
серії композицій
монументальні твори

Брав участь у республіканських виставках з 1957 року. Персональні виставки відбулися у Хмельницькому у 1977, 1995, 1998 роках, Чернівцях у 1978 році, Кам'янеці-Подільському у 1979 році, Києві у 1982 році, Нетішині у 1998 році.

Роботи митця зберігаються у Бердянському, Горлівському, Запорізькому, Донецькому художніх музеях, Запорізькому краєзнавчому музеї, Києво-Печерському національному історико-культурному заповіднику, Київському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки.

Відзнаки

[ред. | ред. код]
премії

У 2011 році за досягнення у розвитку мистецтва нагороджений спеціальною відзнакою регіональної премії «Скарби землі Болохівської»; у 2012 році став переможцем 16-го Подільського регіонального рейтингу популярності «Людина року» — «Гордість краю».[2].

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]