Перейти до вмісту

Андрій Вишневецький

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Андрій Вишневецький
ПсевдоКорибут
Народився1528(1528)
Вишневець
Помер1584(1584)
ПідданствоВелике князівство Литовське
Діяльністьполітик, військовик
УчасникЛівонська війна[1]
Титулкнязь
ПосадаВолинські воєводи[2], Брацлавський воєвода[3], волинський каштелян[d][4] і Q66200947?[1]
Конфесіяправославний
РідВишневецькі
БатькоІван Вишневецький
МатиАнастасія Олізарович
Брати, сестриДмитро Вишневецький, Сигізмунд Вишневецький і Вишневецький Костянтин Іванович
У шлюбі зЕуфимія Вержбицька
ДітиСапєга Ганна Андріївна[5][6], Єлизавета Еуфімія Радзивілл[7], Софія Анна Вишневецька[8][9], Ізабела Олександра Вишневецька[10], Q130281309?[11], Q130281310?[11] і Q130281311?[11]
Герб
Герб

Андрій Вишневецький (1528 — 1584) — руський магнат, князь гербу Корибут, політичний та військовий діяч Великого князівства Литовського й Речі Посполитої.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з князівського та магнатського роду Вишневецьких. Син Івана Вишневецького та Анастасії Олізарович.

Про молоді роки мало відомостей. Уперше князь Андрій згадується у документі, датованому 1554 роком: спільно з молодшим братом Костянтином зобов'язався дати пану Ходкевичу на викуп з татарського полону своєї тітки княгині Марини 600 кіп грошей, на ту суму уступає йому маєток Сейни[12].

10 травня 1561 р. Сигізмунд Август наказує князям Андрію, Костянтину та Максиму Вишневецьким з'явитися до замка Зелборк 15 травня до війська гетьмана Миколи Радзивілла в зв'язку з війною з Лівонією.

1562 р., 15 квітня Сигізмунд Август наказує князям Андрію, Костянтину і Максиму Вишневецьким з'явитися до замку Речиця до війська луцького і брацлавського старости кн. Богуша Корецького у зв'язку з війною з Московською державою[13]. Того ж року оженився з удовою Яна Завіши, взявши під опіку пасинка Андрія Яна.

1564 рік: успадкував родинні землі після смерті брата Дмитра «Байди»; був серед магнатів ВКЛ, хто відмовився від своїх виняткових привілеїв у судовій сфері. Будучи власником значних маєтностей, згідно з описом війська литовського за 1564 рік, князь Андрій Вишневецький зі своїх волинських і литовських маєтків зобов'язувався виставляти до армії власним коштом 71 кіннотника, з них 57 важкоозброєних (гусарів) і 14 легкоозброєних (козаків).

1568 рік стає каштеляном волинським. 1569 року обирається разом з князями Костянтином Василем Острозьким, Романом Санґушком, Олександром Чорторийським, Костянтином Вишневецьким, Андрієм Капустою послом від магнатів та шляхти українських земель на з'їзд у Любліні. Разом з іншими зміг домогтися рівності прав української шляхти, вільного віросповідання, збереження дії Другого Литовського Статуту на українських землях, гарантії цілісності воєводств, непорушності місцевих традицій та вживання у діловодстві та публічному спілкуванні староукраїнської мови. Підписав разом з іншими згоду на унію та утворення Речі Посполитої.

1570 року починається конфлікт за землі з Андрієм Курбським, тривав з перемінним успіхом, відбувались збройні сутички, судові засідання. У 1572 році став воєводою брацлавським (турбота — захист українських земель від татар).

Брав участь в обранні Генріха Валуа королем, розробці так званих «Генріхових артикулів». 1574 року А.Вишневецький начебто здолав Курбського — король Генріх I видав універсал на користь Андрія Вишневецького; незабаром Генріх втік з Польщі, тому Андрій Курбський не став виконувати королівське рішення. Новий король Стефан Баторій 1575 року ухвалив компромісне рішення.

1576 р. призначений воєводою волинським. Наступного — 1577 — р. не зміг відбити напад значного загону татар на Вишневець, який був суттєво зруйнований. 1582 р. за його сприяння було відбудовано родинний замок.

Брав участь у Лівонській війні 1558—1583 років проти Московського царства. У 1581 році під час походу короля Стефана Баторія відзначився під час облоги Пскова.

1580 р. отримав у керування староства луцьке, любецьке, лоївське. 16 листопада 1580 р. отримав у довічне володіння землі останніх двох староств, що разом з посадою воєводи волинського перетворило його на найвпливовішу людину Волині.

Помер у 1584 році.

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина — Еуфимія Вербицька (Вержбіцка, 1539—1589), донька Єжи Вербицького і небога Вацлава Вербицького, єпископа Жмудського

Діти:

Власність

[ред. | ред. код]

Олексинці

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia roduPoznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 88. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  2. Urzędnicy wołyńscy XIV-XVIII wieku: spisy / за ред. M. WolskiKórnik: Biblioteka Kórnicka, 2007. — С. 152. — 188 с. — ISBN 978-83-85213-51-2
  3. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. WolffKraków: 1885. — С. 8.
  4. Urzędnicy wołyńscy XIV-XVIII wieku: spisy / за ред. M. WolskiKórnik: Biblioteka Kórnicka, 2007. — С. 73. — 188 с. — ISBN 978-83-85213-51-2
  5. Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыіМінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 86. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  6. Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia roduPoznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 89, 91. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  7. Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia roduPoznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 89, 96. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  8. Pacowie : materyjały historyczno-genealogiczne / за ред. J. WolffPetersburg: 1885. — С. 51. — 377 с.
  9. Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia roduPoznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 89, 94. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  10. Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia roduPoznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 89, 92. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  11. а б в Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia roduPoznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 89. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  12. Wolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od konca czternastego wieku. — Warszawa, 1895. — S. 567.
  13. Я. Р. Д а ш к е в и ч , Л. А. П р о ц е н к о , 3. С. Х о м у т е ц ь к а (1971). Каталог колекції документів Київської археографічної комісії (PDF) (укр) . Київ: Наукова думка. с. 27. Архів оригіналу (PDF) за 8 квітня 2019. Процитовано 8 квітня 2019. [Архівовано 2019-04-08 у Wayback Machine.]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]