Курбський Андрій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Курбський
рос. Андрей Курбский
Facial Chronicle - b.23, p. 006.jpg
князь Курбський біля Зарайську
Ім'я при народженні Андрій
Псевдо Андрій Крупський
пол. Andrzej Krupski
Народився 1528
Московія
Помер 1583
Миляновичі
Підданство Russian-coat-arm-1667.svg Московське царство, POL COA Pogoń Litewska Książęca.svg Велике Князівство Литовське, Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg Річ Посполита
Діяльність письменник, військовий керівник, публіцист
Відомий завдяки полководець,
письменник
Знання мов російська
Титул князь,
шляхтич
Посада Кревський староста
Військове звання воєвода
Конфесія християнство
Рід Курбські
Батько Михайло Михайлович
Мати Марія Михайлівна Тучкова-Морозова
Родичі брати Іван і Роман
Брати, сестри Ivan Kurbskyd
У шлюбі з 1) Єфросинія
2) Марія Юріївна Гольшанська
3) Олександра Петрівна Семашко
Діти Семен;
Марина, Дмитро[ru]
Герб

герб «Леварт»

Андрі́й Ку́рбський (рос. Андрей Михайлович Курбский, пол. Andrzej Kurbski, Andrzej Krupski; бл. 1528, Московія —1583, Миляновичі) — князь династії Рюриковичів, московський боярин, воєвода; урядник Великого князівства Литовського, шляхтич Речі Посполитої. Вважається в історії Росії першим російським дисидентом, «перший російський політичний біженець»[1]. Був близьким другом і великим полководцем царя Івана Грозного, перш ніж стати одним із його найзапекліших супротивників. Його листування з царем після заслання в Польщу є унікальним джерелом для історії Росії 16 століття. Курбський з відзнакою брав участь у поході царя Івана IV на Казань, Крим і Лівонію, став губернатором Тарту, але через гнів царя мусив тікати до польського короля в Лівонію. 30 квітня 1564 року втік до Литви, мотивуючи це прихованими репресіями. Він написав історію Івана IV, що представляє психологічний інтерес. Велику історичну та літературну цінність має його полемічне листування з царем, уривки з якого можна знайти в Історії російської культури Альфреда Єнсена. У 1573 році він написав політичний памфлет, у якому висловив перші самостійні принципи несхвалення сповзання Івана до самодержавства. У своїх творах Курбський звинувачує царя в серії патологічно жорстоких злочинів, але історики досі сперечаються, чи варто вірити його заявам.

Життєпис[ред. | ред. код]

У Великому Князівстві Литовському Речі Посполитої був записаний під прізвищем Крупський[2][3][4] гербу «Леварт»[5]. Деякі сучасні російські історики вважають з погляду сучасної паспортної системи, що ця зміна прізвища сталася помилково[6].

До 1564 був учасником Лівонської війни.

На початку правління Івана Грозного Курбський обіймав найвищі адміністративні й військові посади. Згодом між ними виникнули суперечності щодо внутрішньої і зовнішньої політики, що врешті призвело до того, що 30 квітня 1564 року князь Андрій Курбський перейшов на службу до польського короля Сигізмунда II. Отримав від короля значні земельні володіння на Волині, зокрема Ковель, Вижву, Миляновичі та 28 прилеглих до них сіл.

З 1570 року мав феодальний конфлікт із князем Андрієм Вишневецьким.

Листувався з Кадіяном Чапличем; обурення князя викликав факт надання ним притулку у своїх маєтностях одному з товаришів Феодосія Косого (Ігнатію) — визнавцю юдаїстично-раціоналістичного напрямку в християнстві — після їхнього прибуття з Москви до ВКЛ.[7]

1581 року склав заповіт перед військовим походом, яким заповів третій дружині та їхнім дітям усе майно.[8]

Сім'я та діти[ред. | ред. код]

Після втечі його за наказом Івана Грозного перша дружина князя Андрія була ув'язнена з сином.

Друга дружина — княжна Марія Гольшанська, донька князя Юрія Івановича (він був її третім чоловіком);[9] з нею розлучились, стосунки залишились ворожими. Бл. 1581 року подала на нього позов до суду митрополита через незаконне, на її думку, розлучення. У відповідь він записав в актові книги гродського суду Володимира на неї донос про її зради, привів 2 свідків. Справа закінчилась укладення мирової між колишнім подружжям
Третя — Олександра Семашко, прожив з нею 3 роки, мав дітей[10].

Літературні твори[ред. | ред. код]

Музика[ред. | ред. код]

Андрію Курбському присвячений фото та аудіо енхансед CD альбом — Петров-Тверський «У дельті Міссісіпі» (С) 2010 р.

Театр[ред. | ред. код]

Андрію Курбському присвячена п'єса «Зрада, Государ!»[11][12].

Кіно[ред. | ред. код]


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Frost, Robert I. (2000). The Northern Wars: War, State, and Society in Northeastern Europe, 1558—1721. Modern wars in perspective. Upper Saddle River, New Jersey: Pearson Education. — P. 25-26. — ISBN 0-582-06429-5. (англ.)
  2. Wolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy. — Warszawa, 1895. — Cz. 1. — S. 194—197 (Kurbski-Jaroslawski).— Cz. 2, str. 662 (Kozar-Krupski)
  3. с.504-506 tom 1 (Index, Tesserae gentiliciae in regno Poloniae s M. D. Lit.), «Orbis Poloni», Simone Okolski, Cracov, 1641;
  4. c.554 (herb Krupskich), «Poczet herbow szlachty Korony Polskiey y Wielkiego Xięstwa Litewskiego: gniazdo y perspektywa staroświeckiey cnoty», Potocki Wacław, Krakow, 1696 r.;
  5. с. LII «Skorowidz do herbow» (с. 871) «Herby Rycerstwa Polskiego. przez Bartosza Paprockiego zebrene i wydane r. p. 1584 (1789). Wydanie Kazimierza Jozefa Turowskiego. Krakow. Nakladem wydawnictwa biblioteki polskiej. 1858».
  6. Морозов Б. Н., «Князья Курбские на службе в России в XVII в.» // Историк во времени: Третьи Зиминские чтения: Докл. и сообщ. науч. конф. / Рос. гос. гуманит. ун-т. Ист.-архив. ин-т. Рос. Акад. наук. Ин-т рос. истории, Санкт-Петербург, фил. Ин-та рос. истории, Археогр. комис, Гос. архивная служба Российской Федерации; Сост.: Е. А. Антонова, И. Н. Данилевский, Р. Б. Казаков, В. А. Муравьев, Л. Н. Простоволосова, М. Ф. Румянцева; Вступ. Ю. Н. Афанасьев. — Москва, 2000. — 208 с. (рос.)
  7. Chodyński K. Czaplic Szpanowski Kadian, h. Kierdeja (†po 1575) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — T. IV/2, zeszyt 17. — S. 171. (пол.)
  8. Левицький О. Сім'я і побут українців у XVI ст. / На переломі. — К. : Україна, 1994. — С. 253. — ISBN 5-319-01070-2.
  9. Książęta Holszanscy i Dubrowiccy (01) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  10. Левицький О. Сім'я і побут українців у XVI ст.… — С. 253—254.
  11. «Измена, государь! [Архівовано 23 травня 2015 у Wayback Machine.]», Открытая история — театр, сайт «Театральное дело» (рос.)
  12. «Измена, государь! [Архівовано 5 серпня 2018 у Wayback Machine.]», Афиша, сайт Театр ОТКРЫТАЯ ИСТОРИЯ (рос.)
  13. Фильм «Царь Иван» [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.], сайт «Solovki Encyclopaedia» (рос.)
  14. «Иоанн Грозный — Андрей Курбский [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]», сайт «Россия-1» (рос.)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]