Робер Форіссон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Робер Форіссон

Робер Форіссон ((нар. 25 січня 1929 в Шеппертоні)) — французький академік, літературознавець, історик[1], письменник, який заперечує Голокост. На Міжнародній тегеранській конференції «Огляд голокосту: глобальне бачення» виступив з доповіддю «Перемоги ревізіонізму».

Форіссон викликав великі суперечки низкою статей, опублікованих у журналі Journal of Historical Review і в інших виданнях, а також різними листами, які він надіслав до французьких газет (особливо в Le Monde), які піддають сумніву різні аспекти Голокосту, у тому числі наявність смертоносних газових камер у нацистських концентраційних таборах, в реальності систематичного вбивства євреїв Європи з використанням газу під час Другої світової війни, справжність «Щоденника Анни Франк», та достовірність розрахунків Елі Візеля та його страждання під час війни[2].

Після прийняття у Франції закону проти заперечення Голокосту в 1990 році, було порушено кримінальну справу і Форіссона оштрафували. У 1991 році він був звільнений зі своєї посади академіка.

Біографія[ред.ред. код]

Форіссон пройшов підготовку як професор французької літератури, здобувши конкурсну ліцензію на навчання в 1956, і звання доктора в 1972 році. Він був викладачем, а потім професором французької літератури в Ліонському університеті в період між 1973 і 1990 роками.

Форіссон уперше почав активно заперечувати Голокост у 1974 році, коли він звернувся в Яд Вашем з докладним листом, що містив ряд доводів, які, на його думку, доводили, що не було геноциду євреїв під час Другої світової війни[3][4]. Ці твердження були засновані на його інтерпретації архівних записів і власному скептицизмі з приводу тверджень і свідчення різних історичних діячів, у тому числі нацистських посадових осіб, таких як Рудольф Гесс.

У 1991 році Форіссона було звільнено з університетської кафедри на підставі закону про неможливість заперечення Голокосту. Після винесення вироку він звернувся до Комітету ООН з прав людини зі скаргою, що його засудження є порушенням гарантій свободи слова, визначених в статті 19 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права. Комітет з прав людини зазначив, що засудження було виправданим втручанням в його права, гарантовані статтею 19 Пакту. Комітет погодився із аргументом уряду Франції, що заперечення Голокосту є головним інструментом антисемітизму у Франції[1].

Справа Форіссона[ред.ред. код]

За 1979 м. Робер Форіссон написав книгу, яка стверджує, що нацисти не користувалися газовими камерами, не починали геноцид євреїв і що ці міфи були створені сіоністами заради Ізраїлю проти Німеччини та Палестини.

Форіссон був побитий студентами-сіоністами і звільнений з університету (обґрунтування — неможливість забезпечити безпеку працівника). Пізніше він був засуджений за звинуваченням у фальсифікації історії. Вирок передбачав три місяці ув'язнення і 21 000 франків штрафу.

Пізніше за ініціативи лібертаріанців була складена петиція до французьких властей з вимогою «забезпечити Роберу Форіссону безпеку і можливість користуватися своїми конституційними правами», включаючи свободу слова. Під петицією було поставлено близько 500 підписів з усього світу; одним з підписантів був відомий учений і публіцист Ноам Хомський. Єврей за походженням, він заперечував свою підтримку висновків Форіссона, але відстоював право будь-якого вченого на дослідження, непопулярні в суспільстві.

Зокрема, Хомський написав:

Я не бачу антисемітизму в запереченні існування газових камер або голокосту. Я також не бачу антисемітизму в заявах, що голокост (незалежно від упевненості заяв в його існуванні) використовується апологетами ізраїльських репресій і насильства. (Процитовано за «У пошуках правди Ноамом Хомським»)
Оригінальний текст (англ.)

I see no anti-Semitic implications in denial of the existence of gas chambers or even denial of the Holocaust. Nor would there be anti-Semitic implications, per se, in the claim that the Holocaust (whether one believes it took place or not) is being exploited, viciously so, by apologists for Israeli repression and violence.

Ця заява викликала гостру полеміку в наукових і громадських колах Європи, Америки та Ізраїлю. Відповідаючи критикам, Хомський наголошував, що є різниця між «підтримкою чиїхось поглядів» і «захистом його права їх висловлювати» (згідно з відомим афоризмом Вольтера: «Мені глибоко неприємні Ваші погляди, але я готовий померти за те, щоб у Вас було право їх висловити»).

Справа Форіссона показала, що існують значні розбіжності в інтерпретації поняття «права людини» і меж його застосування.

Напади[ред.ред. код]

Робер Форіссон був серйозно поранений під час нападу 16 вересня 1989 року[5].

Засліпивши сльозоточивим газом, троє нападників жорстоко побили його, зламавши щелепу, заподіявши переломи ребер і завдавши серйозної травми голови, що потягло за собою багатогодинну операцію.

Відповідальність за цей дикий напад узяла на себе група, що називає себе «Сини пам'яті євреїв». У своїй заяві група погрожувала: «Професор Форайссон перший, але не останній. Нехай усі, хто заперечує голокост, остерігаються»[6]. Хоча були всі підстави підозрювати в нападі єврейську організацію Tagar/Betar, французька поліція офіційно визнала тільки «трьох молодих єврейських активістів з Парижа»[7].

Політичні та громадські діячі й організації Франції, разом із найвпливовішою щоденною газетою країни Le Monde, засудили цей напад. Однак Сердж Кларсфелд із французько-єврейського «Нацистського мисливця» намагався виправдати або обґрунтувати злочин. «Ті, хто провокував єврейське співтовариство протягом багатьох літ, повинні бути готові до такого розвитку подій, — сказав він. — Не можна безкарно ображати пам'ять про жертви»[6].

Хоча напад на Форайссона у вересні 1989 був найзухвалішим, він не був ані першим, ані останнім. Між листопадом 1978-го і травнем 1993-го, на професора було вчинено ще десять подібних нападів[8].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Анна Юдківська. Чи є кримінальна відповідальність за заперечення геноциду порушенням свободи слова? Деякі аспекти світового досвіду
  2. Charny, Israel W. Encyclopedia of Genocide. 1999, page 182
  3. Levy, Richard S. Antisemitism. 2005, page 225
  4. UN HRC views in case Faurisson v. France, No. 550/1993
  5. «L´agression contre M. Robert Faurisson revendi-quee par ´Les fils de la memoire juive´», Le Monde, Sept. 19, 1989, p. 14.; Sunday Telegraph (London), Sept. 24, 1989; "Historian severely beaten for disputing Holocaust, " Reuters dispatch, Philadelphia Inquirer, Sept. 18, 1989; IHR Newsletter, October 1989; M. Weber, Christian News (New Haven, Mo.), Oct. 16, 1989, p. 22.
  6. а б Le Monde, Sept. 19, 1989, p. 14.; Sunday Telegraph (London), Sept. 24, 1989; Christian News (New Haven, Mo.), Oct. 16, 1989, p. 22.
  7. Letters by R. Faurisson to the IHR of June 16, 1992, October 24, 1992, May 28, 1993, and September 14, 1993
  8. Letters by R. Faurisson to the IHR of July 15, 1993, September 14, 1993 and Nov. 27, 1993; In Stockholm, Fa-urisson has been attacked twice. The first attack, on March 17, 1992, was reported widely in the Swedish press. The second attack, on May 22, 1993, also received coverage in Swedish newspapers; The attack against Fauris-son in Paris on May 30, 1993, was reported in: "Faurisson, incident au cours de la Réunion de la Tribune des athées, " Liberation, (Paris), June 1, 1993.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]