Антигістамінні препарати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Антигістамінні препарати (АГП[1], протигістамінні препарати[2], H1-блокатори гістаміну[3]) — група лікарських засобів, що гальмують дію гістаміну, здійснюючи блокаду (наприклад, конкурентну) його рецепторів в організмі.

Коли «йде мова» про АГП, загалом мають на увазі препарати групи Н1- блокаторів.[2][4]

Види[ред. | ред. код]

Виділяють три групи препаратів (відповідно до рецепторів, що ними блокуються):[джерело?]

  • H1-блокатори (використовують у терапії алергійних захворювань):
    • БРГ-І (перше покоління)
    • БРГ-ІІ (друге покоління)[3]
  • H2-блокатори — використовують при лікуванні захворювань шлунка (сприяють зниженню шлункової секреції).
  • H3-блокатори — використовують в терапії неврологічних захворювань.

H1-блокатори[ред. | ред. код]

У їх числі хіфенадин, димедрол, клемастин, і зупиняють емісію (наприклад, кромолін) або дію (як дифенгідрамін) гістамінів.

Гістамін як медіатор здатний впливати на дихальні шляхи (спричинюючи набряк слизової носа, бронхоспазм, гіперсекрецію слизу), шкіру (свербіж, гіперемію, уртикарні висипання), шлунково-кишковий тракт (кишкова колька, стимуляцію шлункової секреції), серцево-судинну систему (розширення капілярних судин, підвищення проникності судин, гіпотензію, порушення серцевого ритму), гладку мускулатуру.

Багато в чому саме перебільшення цього впливу обумовлюють алергійні реакції. І антигістамінні препарати в основному використовуються саме з метою боротьби з проявами алергії.

Випускають у вигляді таблеток, назального спрею або крапель, в тому числі очних, форм для парентерального введення.

Покоління[ред. | ред. код]

Існує кілька поколінь антигістамінних препаратів.[5] З кожним поколінням зменшується частота та вираженість побічних ефектів і вірогідність звикання, збільшується тривалість дії.

  • Друге покоління
  • Третє покоління — є активними метаболітами препаратів другого покоління. Крім більшої ефективності, вони позбавлені побічних кардіотоксичних властивостей.

Станом на 2020 рік тривають наукові суперечки щодо визнання третього покоління.[7]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Антигістамінні препарати: огляд сучасних клінічних досліджень [Архівовано 23 вересня 2021 у Wayback Machine.] 26.12.2018
  2. а б Основи фармакології з рецептурою: підруч. для студ. вищих мед. навч. закл. I—II рівнів акредитації / М. П. Скакун, К. А. Посохова ; МОЗ України. — 3-е вид.. — Тернопіль: ТДМУ, 2019. — 608 с. ISBN 978-966-673-257-9 (С.366)
  3. а б Н1-БЛОКАТОРИ ГІСТАМІНУ: ЗРОСТАЮЧЕ ЗНАЧЕННЯ В ЛІКУВАННІ АЛЕРГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ // Скорочений виклад, F. Estelle, R. Simons, J Allergy Clin, Immunol, Oct 2003, Vol 112, No 4, S42-S52 Ел.джерело [Архівовано 21 листопада 2021 у Wayback Machine.] (переклад)
  4. І. В. Нековаль, Т. В. Казанюк, 2011, С.421.
  5. Сучасні протиалергічні препарати: клініко-фармакологічні та фармакоекономічні особливості. Г. В. Зайченко, Л. В. Яковлєва, Т. О. Брюханова, О. М. Колос [Архівовано 23 вересня 2021 у Wayback Machine.]// УКР. МЕД. ЧАСОПИС, 6 (92) — XI/XII 2012.- C.134-136.
  6. ХІФЕНАДИН (QUIFENADINUM). Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021. 
  7. АНТИГІСТАМІННІ ПРЕПАРАТИ В ПРАКТИЦІ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ: ЗАПИТАННЯ І ВІДПОВІДІ [Архівовано 23 вересня 2021 у Wayback Machine.] (2020)

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]