Апіон (граматик)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Апіон
Народився не раніше 20 до н. е. і не пізніше 39 до н. е.
Оаза Сива, Матрух, Єгипет
Помер 45
Рим, Римська імперія[1]
Діяльність письменник, філософ
Галузь граматика
Відомі учні Пліній Старший
Знання мов латина

Апіон (20-ті роки до н. е. — близько 45-48 року н. е.) — греко-єгипетський граматик, софіст.

Апіон народився в єгипетський оазі Сива. Його ім'я, швидше за все, походить від імені єгипетського бога Апіса, що вказує на його єгипетське походження. Сам Апіон стверджував, що він народився в Александрії, але ймовірно, він лише переїхав туди, де і вчився. Коли Теон, голова гімнасії в Александрії помер, Апіон став його наступником на цій посаді. У 40-му році під час міжобщинних зіткненнь у Єгипті входив до складу делегації, яка захищала перед імператором Калігулою сторону грецької громади. Суперечки були присвячені статусу александрійських євреїв. З цього приводу Апіон виступив з великою промовою проти євреїв. У результаті Калігула став на бік грецької делегації.

З цього приводу римсько-єврейський історик Йосип Флавій написав трактат, що розповідає про давність єврейського народу — «Проти Апіона». А Апіон залишився жити в Римі та відкрив там школу, у якій навчався Пліній Старший, і викладав риторику в Римі за правління імператора Клавдія. Приблизно в 45-48 роках Апіон «помер від загноєння в страшенних муках»[2].

Апіон написав ряд робіт, з яких жодна не збереглася повністю. Відомо про його п'ятитомні «Історії Єгипту», а також історія «про раба Андрокла й лева» з його книги «Чудеса Єгипту». За словами Авла Геллі, Апіон «відзначався великою начитаністю» й мав прізвисько «Плістонік»[3]. Відомо, що він коментував поему Гомера «Іліада»[4].

Повторивши звинувачення проти євреїв своїх попередників (Манефон, Лісімах, Посідоній, Молон)[5], Апіон намагався також звинуватити євреїв у людських жертвопринесеннях і канібалізмі. В одній з книг Апіон написав, що сирійський цар Антіох Епіфан був у Єрусалимському храмі, і там до нього звернувся грек, який стверджував, що його спеціально відгодовують для подальшого вбивства й поїдання. Йосип Флавій висміяв цей твір, вказавши, що в юдаїзмі немає людських жертвопринесень, і те, що в описуваній частини храму язичника-грека просто не могло бути[6]. Проте, ця легенда набула широкого поширення й згодом стала основою для кривавого наклепу[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Любкер Ф. Apion // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, Л. А. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — Санкт-Петербург: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 112.
  2. Йосип Флавій. Проти Апіона. II. 13.
  3. Авл Геллі. Аттичні ночі. V. 14. 1.
  4. Hazel, John Who's who in the Roman World books.google.com. Accessed 2009-4-10.
  5. Kaufmann Kohler, 1906.
  6. Йосип Флавій, Проти Апіона. 2: 89-102
  7. Кардаш А. (20.11.2003). К 90-летию дела Бейлиса. «Окна» (Израиль). Процитовано 24 серпня 2018. 

Література[ред. | ред. код]