Оаза Сива

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оаза Сива на мапі Єгипту (згори ліворуч).
Панорама оази

Оаза Сива (бербер. ⵉⵙⵉⵡⴰⵏ, Isiwan; араб. واحة سيوةWāḥat Sīwah, з берберської Сива — здобич птаха, захисника бога сонця Амона[1]) — оаза в Єгипті, розташована між Катарською депресією і Єгипетським Піщаним морем в Лівійський пустелі. Це найбільш західна з п'яти найбільших оаз Єгипту, розташована лише за 50 км на схід від лівійського кордону і за 560 км від Каїру[2][3][4]. Має 80 км завдовжки і 20 км завширшки[2]. Дістатися до неї можна із сусідньої оази Бахарія, а краще з міста Мерса-Матрух, розташованого на узбережжі Середземного моря. Сиву з Мерса-Матрух пов'язує трьохсот-кілометрова шосейна траса.

Оаза Сива — це маленький рай з пишною рослинністю в самому серці пустелі. Від решти єгипетських оаз вона відрізняється наявністю декількох великих солоних озер, розміри яких змінюються протягом року.[5]

Сива є ізольованим поселенням, з населенням 23 000 чоловік, в основному етнічні бербери[2], які говорять місцевою берберською мовою, відомою як таСивіт.

Оаза відома, головним чином, через те, що в античні часи мала храм оракула Амона, руїни якого є дуже популярними серед туристів.

Історія[ред.ред. код]

Хоча відомо, що оазу було заселено щонайменше з 10 тисячоріччя до Р.Х., перша згадка про Сиву відноситься до часів XXVI династії єгипетських фараонів, коли був споруджений некрополь. Давньоєгипетська назва Сиви - Нехт-ам. «Земля пальм»[2][6]

Грецькі колоністи з Киренаїки мали контакти з Сивою приблизно в той же час (VII століття до Р. Х.), і за часів Геродота вже був відомий храм оракула Амона (грецького Зевс-Амона).

Перед завоюванням Персії Александр Македонський відвідав Сиву, ймовірно, прямуючи в пустелі за птахами. Кажуть, що оракул оголосив йому про його божественну природу і назвав законним фараоном Єгипту.

Пізніше римляни використовували оазу як місце для заслання.

Відомості про християнство в Сиві викликають сумнів. Проте у 708 році населення Сиви вчинило опір ісламський армії і, швидше за все, не приймало іслам до XII століття. Місцевий манускрипт, що датується 1203 роком, згадує, що в оазі проживало всього сім сімей з 40 чоловік.

Мухамед Алі Єгипетський приєднав Сиву до Єгипту в 1819, але його влада була нестійкою, і в той час відбулося кілька повстань.

В Сиві сталося кілька битв за часів Першої та Другої світових війн.

Клімат[ред.ред. код]

Показник Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень Рік
Абсолютний максимум °С 26.5 26.9 29.6 35.0 41.6 47.3 46.7 47.1 39.5 34.8 30.6 27.5 47.3
Середній максимум °С 15.8 16.6 19.9 24.7 28.5 33.2 37.7 35.6 28.5 24.0 19.5 16.1
Середній мінімум °С 9.4 11.5 14.6 16.8 19.2 23.0 24.3 23.2 18.0 14.4 11.1 8.8
Абсолютний мінімум 1.0 2.4 4.4 6.9 9.0 11.0 11.4 11.5 8.6 4.2 1.7 0.7 0.7
Норма опадів 10.5 9.8 5.0 4.9 0.6 0.0 0.2 0.1 0.8 4.7 10.0 14.9 61.5

Сільське господарство[ред.ред. код]

У Сиві вирощують фініки і оливки. Оливкова олія експортується до Європи (сорт Extra virgin olive oil). Крім цього, Сива відома джутом.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • У 2007 в Сиві були знайдені відбитки людських ступень, вік яких оцінюється в 3 мільйони років. Це найдавніші людські сліди у світі[7].

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Координати: 29°11′ пн. ш. 25°33′ сх. д. / 29.183° пн. ш. 25.550° сх. д. / 29.183; 25.550

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ilahiane, Hsain (2006). Siwa Oasis. Historical dictionary of the Berbers (Imazighen). Historical dictionaries of peoples and cultures 5. Lanham, MD: Scarecrow Press, Inc. с. 111. ISBN 9780810854529. 
  2. а б в г Siwa. Encyclopædia Britannica. 2007. .
  3. Bard, Kathryn A.; Shubert, Steven Blake (ред.). Encyclopedia of the Archaeology of Ancient Egypt. Routledge (UK). ISBN 0-415-18589-0. .
  4. Arnold, Dieter; Strudwick, Helen; Strudwick, Nigel, ред. (2003). The Encyclopaedia of Ancient Egyptian Architecture. I B Tauris. ISBN 1-86064-465-1. 
  5. Corinna Rossit. Oases: Siwa - The Oracle of Amun. Egyptvoyager.com. Oasis of the Western Desert. Процитовано 03.09.2016. (англ.)
  6. Ammon. Encyclopædia Britannica. 2007. 
  7. Reuters: Human footprint may be oldest ever found August 20, 2007.