Археологія Вірменії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Археологія Вірменія - вивчення доісторичного суспільства за культурними залишками стародавнього населення сучасної Вірменії, від найдавнішого відомого перебування людини на Вірменському нагір’ї за нижнього палеоліту більше 1 мільйона років тому до залізної доби та виникнення історично відомої держави Урарту в 9 століття до Р.Х., кінець якої в VI сторіччі до Р.Х. означає початок Стародавньої Вірменії.

Давньокам'яна доба[ред. | ред. код]

Вірменське нагір’я було заселене людськими групами від нижнього палеоліту до сучасних днів. Перші людські сліди підтверджуються наявністю ашельських знарядь, що, як правило, близьких до виходів обсидіану датуванням понад 1 мільйона років тому.[1] Також були виявлені поселення середнього та підньої давньокам'яної доби, такі як печера Ховк 1 та тріалетійська середньокам'яна культура.[2]

Найновіші та найважливіші розкопки - на місцевості кам'яної доби Нор-Гегі 1 у долині річки Раздан.[3] Тисячі 325000-річних артефактів можуть свідчити, що цей етап технологічних інновацій людини відбувався з перервами по всьому Стародавньому Світі, а не поширювався з Африки, як вважалося раніше.[4]

Новокам'яна доба[ред. | ред. код]

Сайти Акнашен і Араташен в Араратській долині, як вважають, належать до новокам'яної доби[5] Археологічні розкопки Местамор, розташовані на південний захід від вірменського села Таронік в Армавірському марзі, також свідчення про заселення за новокам'яної доби. 

Шулавері-шомуська культура в центральному Закавказзі є однією з найдавніших відомих доісторичних культур у цьому районі, що датується вуглецем приблизно 6000 - 4000 роками до Р.Х.. Шулавері-шомуська культура в цьому районі стала наступником Кура-аракської культури бронзової доби, датованої приблизно 3400 - 2000 роками до Р.Х..

Бронзова доба[ред. | ред. код]

Могильник бронзової доби Зорац-Карер (також відомий як Карахундж).
Територія вірменської мови, як видається, приблизно збігалася з хуррійською та близькоспорідненою урартською (з темним затіненням). Маловідома і, мабуть, споріднена неіндоєвропейська мова етіо розташована на півночі. Багато з цих мов займали частково попередню територію куро-аракської культури (легке затінення). Найближчими індоєвропейськомовними сусідами вірмен були гутії та хітії (включно з лувіями та палаями), жоден з яких не розмовляв мовами, тісно пов'язаними з вірменською. Ассирійська мова була неіндоєвропейською мовою. Поховання з колісницями виявлені в Тріалеті та Лчашені.[6]

Культурою раннього бронзової доби Вірменії була куро-аракська культура, що датується 4000-2200 роками до Р.Х.. Найдавніші залишки цієї культуру виявлені на Араратській рівнині звідки вона поширилася до 3000 року до Р.Х. на Грузію (але так і не дійшла до Колхіди), просувалася на захід та на південний схід, в край нижнього сточища Урмії та озера Ван.

У 2200-1600 роках до Р.Х. тріалетійськ-ванадзорська культура квітла у Вірменії, на півдні Грузії та північному сході Туреччини.[7][8] Існує припущення, що вона належала індоєвропейцям.[9][10][11] Тоді інші, імовірно споріднені культури були поширені по всьому Вірменському нагір’ю, а саме в краї гори Арагац та Севанського озера.[12][13][14]

Вчені початку 20 сторіччя припустили, що назва "Вірменія", ймовірно, була вперше зафіксована на написі, де згадується Армані (або Арманум) разом з містом Ібла, що відносилися до країни завойованої Нарам-Сіном (2300 рік до Р.Х.), і що тепер ототожнюються з акадською колонією в сучасній турецькій провінції Діярбакир; проте точні місця розташування і Армані, і Ібла нез'ясовані. Деякі сучасні дослідники розмістили Армані (Армі) у загальній зоні сучасного Самсата[15] і припустили, що воно було населене, принаймні частково, носіями давньоіндоєвропейської мови.[16] Сьогодні сучасні ассирійці (які традиційно розмовляють новоарамейською, а відтак не акадською мовою) називають вірмен стародавним ім'ям Армані.[17] Єгипетський фараон Тутмос III у 33-му році свого правління (1446 рік до Р.Х.) згадував народ "Ерменен", коли стверджував, що в їх країні "небо спирається на його чотири стовпи". Вірменія, можливо, пов'язана з Маннаєю, що тотожня згаданому в Біблії краю Мінні. Проте визначено з упевненістю найрання згадка назви "Вірменія" походить з Бехістунського напису (близько 500 року до Р.Х.).

Найранньою формою слова "Хаястан", ендоніма Вірменії, може бути князівство на Вірменському нагір'ї Хаяса-Аззі, яке засвідчене в хетських літописах за 1500-1200 роки до Р.Х..

У 1200-800 роках до Р.Х. більша частина Вірменії була об'єднана у конфедерацію племен, яку ассирійські джерела називали Наїрі, що з асирійської мови значить "Країна річок".[18]

За пізньої бронзової доби й раннього залізної доби (1300-600 рр. до РХ.) археологічною культурою племен Закавказзя була центральнозакавказька культура, у якій простежуються джерела культури сучасних народів Південного Кавказу.

Залізна доба[ред. | ред. код]

Головною метою раннього вторгнення Ассирії у Вірменію було отримання металів. Залізна доба усюди слідувалп за бронзовою. Її вплив помітний у Вірменії, а перехідний період добре визначено. В гробницях металеві знахідки відносяться до давнішої доби бронзи. На більшості досліджених кладовищ були виявлені як бронзові, так і залізні вироби, що свідчить про поступове просування до залізної доби.

Дивитися також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Dolukhanov, Pavel; Aslanian, Stepan; Kolpakov, Evgeny; Belyaeva, Elena (2004). Prehistoric Sites in Northern Armenia. Antiquity. 78 (301). Архів оригіналу за 29 травня 2017. Процитовано 19 березня 2021.
  2. ↑ Pinhasi, R.; Gasparian, B.; Wilkinson, K.; Bailey, R.; Bar-Oz, G.; Bruch, A.; Chataigner, C. (2008). Hovk 1 and the Middle and Upper Paleolithic of Armenia: a preliminary framework. Journal of Human Evolution. 55 (5): 803—816. doi:10.1016/j.jhevol.2008.04.005. PMID 18930308.
  3. ↑ Adler, D. S.; Wilkinson, K. N.; Blockley, S.; Mark, D. F.; Pinhasi, R.; Schmidt-Magee, B. A.; Nahapetyan, S.; Mallol, C.; Berna, F. (26 вересня 2014). Early Levallois technology and the Lower to Middle Paleolithic transition in the Southern Caucasus. Science (англ.). 345 (6204): 1609—1613. Bibcode:2014Sci...345.1609A. doi:10.1126/science.1256484. ISSN 0036-8075. PMID 25258079.
  4. ↑ 325,000 Year Old Stone Age Site In Armenia Leads To Human Technology Rethink. Архів оригіналу за 6 березня 2021. Процитовано 19 березня 2021.
  5. ↑ The earliest finds of cultivated plants in Armenia: evidencefrom charred remains and crop processing residues in pise´from the Neolithic settlements of Aratashen and Aknashen [Архівовано 8 квітня 2022 у Wayback Machine.], Roman Hovsepyan, George Wilcox, 2008
  6. ↑ "Armenians" in Encyclopedia of Indo-European Culture or EIEC, edited by J. P. Mallory and Douglas Q. Adams, published in 1997 by Fitzroy Dearborn.
  7. ↑ Joan Aruz, Sarah B. Graff, Yelena Rakic, Cultures in Contact: From Mesopotamia to the Mediterranean in the Second Millennium B.C. The Metropolitan Museum of art symposia. Metropolitan Museum of Art, 2013 ISBN 1588394751 p12-24
  8. ↑ Aynur Özifirat (2008), The Highland Plateau of Eastern Anatolia in the Second Millennium BCE: Middle/Late Bronze Ages [Архівовано 15 січня 2021 у Wayback Machine.] pp.103-106
  9. ↑ John A. C. Greppin and I. M. Diakonoff, Some Effects of the Hurro-Urartian People and Their Languages upon the Earliest Armenians Journal of the American Oriental Society Vol. 111, No. 4 (Oct. - Dec., 1991), pp. 721
  10. ↑ Joan Aruz, Kim Benzel, Jean M. Evans, Beyond Babylon: Art, Trade, and Diplomacy in the Second Millennium B.C. Metropolitan Museum of Art (New York, N.Y.) (2008) pp. 92
  11. ↑ Kossian, Aram V. (1997), The Mushki Problem Reconsidered, архів оригіналу за 29 серпня 2019, процитовано 19 березня 2021 pp. 254
  12. ↑ Daniel T. Potts A Companion to the Archaeology of the Ancient Near East. [Архівовано 19 травня 2020 у Wayback Machine.] Volume 94 of Blackwell Companions to the Ancient World. John Wiley & Sons, 2012 ISBN 1405189886 p.681
  13. ↑ Simonyan, Hakob Y. (2012). New Discoveries at Verin Naver, Armenia. Backdirt. The Cotsen Institute of Archaeology at UCLA (The Puzzle of the Mayan Calendar): 110—113. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 5 серпня 2019.
  14. ↑ Martirosyan, Hrach (2014). Origins and Historical Development of the Armenian Language (PDF). Leiden University: 1—23. Архів оригіналу (PDF) за 4 серпня 2019. Процитовано 5 серпня 2019.
  15. ↑ Archi, Alfonso (2016). Egypt or Iran in the Ebla Texts?. Orientalia. 85: 3. Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 8 червня 2019.
  16. ↑ Kroonen, Guus; Gojko Barjamovic; Michaël Peyrot (9 травня 2018). Linguistic supplement to Damgaard et al. 2018: Early Indo-European languages, Anatolian, Tocharian and Indo-Iranian: 3. Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 19 березня 2021.
  17. ↑ Martiros Kavoukjian, "The Genesis of Armenian People", Montreal, 1982.
  18. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 19 березня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Археологія_Вірменії&oldid=42187363