Барласи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Барлас (народ))
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Барласи (Барлас, Барулас, Борулас, Барлос, Борілас[1], узб. Barlos, уйг. بارلاس‎, каз. Барлас) — одне з тюркських і монгольських[2][3] племен, що брало участь у походах Чингісхана[4].

Здебільшого мають тюркське походження й асимілювались у складі узбецького етносу[5], ставши його етнографічною групою[6][7]. Барласи зазначені в списку 92 узбецьких племен, складених у Мавераннахрі, наприклад, у списку з рукопису 4330.3 зі збірки Інституту сходознавства Узбекистану[8].

Походження[ред. | ред. код]

Монгольська імперія бл. 1207

Згадка про барласів є також у Таємній історії монголів і в «Алтан дебтер», витяги з якої наводив Рашид ад-Дін[9]. На думку останнього рід Барлас походить від роду Борджигін, заснованого Бодончаром. Від Бодончара, який народився 970 року[10], ведеться родинне Золоте дерево, з якого вийшов Тимур.

Етнонім барлас відомий з часів Чингісхана. Рашид ад-Дін писав, що 4-тисячне військо, що його виділив Чингісхан своєму сину Чаґатаю, складалось, зокрема, з барласів[11] і що, як і джалаїри, вони були первинно монгольським племенем під назвою барулос[12].

Історія[ред. | ред. код]

Первинно барласи населяли території сучасної Монголії. На думку деяких дослідників барласи були одним з ранніх і могутніх тюркських племен[7], що увійшли до складу узбеків[13].

Більшість джерел подають барласів як плем'я, тюркизоване у другій половині XIII століття й таке, що до XIV століття вже цілком[14] спілкувалось тюркською чагатайською мовою (також називається староузбецькою та староуйгурською)[15][16]. Частина барласів переселилась до оаз Середньої Азії після 1266 року. В основному вони розмістились на території Кеша (сучасний Шахрисабз).

Барласи сягнули піку могутності за правління Тамерлана (1370—1405) й Тимуридів (1405—1507) у Мавераннахрі й Хорасані. Сам Тимур походив з роду барласів і під час своїх походів спирався на барлаських воєначальників, хоч у його війську були представлені різні тюркські племена й роди. Барласи оселились в Кашкадар'їнській оазі у першій половині XIV століття. За покровительства Тамерлана барласи почали переселятись і до інших регіонів. Відомо, що й після смерті Тамерлана барласи займали почесне положення в державах Тимуридів. На початку XVI століття частина барласів разом з Бабуром, після розгрому його військ дашті-кипчакськими узбеками, вирушила в Афганістан[12][17].

1406 року у війську онука Тимура Умара, правителя Азербайджану, загинула більша частина чоловічого населення племені барласів. Знищив їх Абу Бакр-мірза, інший онук Тимура, правитель західного Ірану[18]. 1427 року війська Улугбека розбила армія чингізида Барак-хана[19].

У XVI столітті барласи жили на лівому та правому берегах Амудар'ї. До того часу плем'я виросло за рахунок приєднання до нього інших племен, оскільки вступати в союз з ним вважалось престижним. Втім у подальшому, після встановлення влади Шибанідів, барласи втратили свої позиції.

За часів Бухарського ханства частина барласів продовжувала вести напівкочовий образ життя й займатись тваринництвом, зберігаючи свою назву й традиційну внутрішню єдність. Це виявлялось в укладенні шлюбів переважно між членами племені, а також у володінні особливим красномовством, що було своєрідною «візитівкою» членів племені барлас.

Барласи Шахрисабзу, що розташований поряд із Самаркандською областю, навпаки вважають, що їхні пращури тривалий час жили в Гісарі, після чого повернулись до своїх рідних місць — Кашкадар'їнську оазу. Серед жителів села Юкорі Тарагай (Кашкадар'я) існує легенда, що в минулому вони залишили ті місця й вирушили в Гісар, звідки повернулись тільки на початку XIX століття. Інші джерела зазначають, що в середині XVIII століття мангут Мухаммад Рагім переселив близько 20 тисяч родин барласів на території Самарканда й Шахрисабза[12].

Сучасність[ред. | ред. код]

Рід барлас поширений серед халха-монголів у Монголії[20].

До початку XX століття в Мавераннахрі їх залишалось небагато, багато хто з них був асимільований чи переселився до Афганістану, Пакистану й Північної Індії. 1920 року барласи були зафіксовані майже виключно в гірських районах Самаркандській області й Шахрисабзькій оазі. Барласи також жили в Гісарській долині[21].

Доволі численна група барласів — нащадків переселенців з басейну Кашкадар'ї, утворила у першій половині XIX століття на схід від Пенджикента компактну групу поселень із центром в Суджині. На південь від того поселення, в Магіані, вони утворили село Чорбог, а на північ, в Афтобруї — село Юкарі-кишлак (Турки дач)[22].

Нині в Самаркандській, Кашкадар'їнській областях збереглись етнічні назви барласів, але в інших регіонах Узбекистану назва барлос зустрічається тільки у формі етнотопоніма, наприклад село Барлас Саріасійського району Сурхандар'їнської області. Невелика група катаганів села Катаган Кашкадар'їнської області називає себе барласами, а місце свого проживання — барлоступ.

За даними перепису населення Таджикистану 2010 року чисельність барласів у країні становила 5271 осіб[23].

Присутність барласів відзначається також і в національному складі Баткенської області Киргизстану[24].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Родинні зв'язки Чингісхана й Тамерлана. Архів оригіналу за 7 червня 2012. Процитовано 26 березня 2018.
  2. ↑ M.S. Asimov & C. E. Bosworth, History of Civilizations of Central Asia (История цивилизаций Центральной Азии), UNESCO Regional Office, 1998, ISBN 9231034677, стор. 320
  3. ↑ B.F. Manz, The rise and rule of Tamerlan, Cambridge University Press, Cambridge 1989, стор. 28
  4. ↑ Рашид ад-дін, Збірка літописів. Т.1., кн.1. М., 1952, с. 189
  5. ↑ Кармышева Б. Х., Очерки этнической истории южных районов Таджикистана и Узбекистана. М.,1976 (рос.)
  6. ↑ Радянська історична енциклопедія, том 2, Москва, 1962, с. 134
  7. ↑ а б Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. Москва, 1976, с. 179
  8. ↑ Матеріали з історії киргизів і Киргизії. М., 1973, с. 210
  9. ↑ Рашид ад-Дін. Збірка літописів. — Т. 1, кн. 2. — С. 48.
  10. ↑ Гумільов Л. М. Пошуки видуманого царства (Легенда про «державу пресвітера Івана») = Поиски вымышленного царства (Легенда о «государстве пресвитера Иоанна»). — М. : Айрис-пресс, 2002. — С. 98. — ISBN 5-8112-0021-8.
  11. ↑ Рашид ад-Дін. Збірка літописів. М.; Л., 1952. Т. 1. Кн. 1. С. 257
  12. ↑ а б в Узбецькі племена та роди. БАРЛАСИ. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 26 березня 2018.
  13. ↑ Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. Москва, 1976, с.182
  14. ↑ барлас. Архів оригіналу за 4 червня 2013. Процитовано 26 березня 2018.
  15. ↑ Лін фон Паль. Помста Тамерлана. — М. : АСТ, 2008. — С. 14. — ISBN 5-235-02842-2.
  16. ↑ M.S. Asimov & C. E. Bosworth, History of Civilizations of Central Asia (Історія цивілізацій Центральної Азії), UNESCO Regional Office, 1998, ISBN 9231034677, стор. 320
  17. ↑ Захріддін Мухаммед Бабур. Бабур-наме. Ташкент, 1960. С. 232—236
  18. ↑ В. Андреєва. Міф про узбецьку державу. Частина 1. Архів оригіналу за 5 липня 2017. Процитовано 26 березня 2018.
  19. ↑ Історія Казахстану. Том 2. Алмати: Атамура, 2010, с. 137
  20. ↑ Ж.СЭРЖЭЭ, МОНГОЛ ОВГИЙН НЭРИЙН УЧИР, УБ, 1999 (монг.)
  21. ↑ Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. М., 1976, с. 79
  22. ↑ Бушков В., Населення північного Таджикистану: формування та розселення. М., 1995, с. 67
  23. ↑ Том 3. Національний склад і володіння мовами, громадянство населення Республіки Таджикистан (2010) [Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Агентство зі статистики при Президенті Республіки Таджикистан
  24. ↑ Jacta :: На юге Киргизии жгли таджикские дома [Архівовано 29 грудня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Кармишева Б. Х., Нариси етнічної історії південних районів Таджикистану й Узбекистану. М., 1976

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Барласи&oldid=39610291