Беляєв Віктор Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Беляєв Віктор Миколайович
Беляев, Виктор Николаевич.JPG
Народився 28 березня 1896
Московська губернія
Помер 25 липня 1953
Москва
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the USSR (1936-1955).svg СРСР
Діяльність авіакосмічний інженер
Нагороди |Орден Трудового Червоного Прапора — 1933 Орден Трудового Червоного Прапора — 1945

Віктор Миколайович Бєляєв (рос. Виктор Николаевич Беляев; 28 березня 189625 липня 1953) — радянський авіаконструктор, доктор технічних наук, професор, голова ОКБ-4; один з засновників науки про міцність металевих літаків.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Віктор в сім'ї інженера Микола Васильович Бєляєва, засновника Верхньо-Волжської залізною дороги. По материнській лінії був родичем театрального режисера Костянтина Станіславського. До революції 1917 навчався в МДУ на математичному відділені, після революції продовжував навчатися Московському політехнічному університеті 19201922) і одночасно в 1-м МДУ (19221923).

В 1918 році працював на залізній дорозі, з 1925 року працював в авіаційній промисловості, інженером в по міцності в КБ Д.П. Григоровича.

В 1926 році перевівся в КБ Туполєва, в бригаду В. М. Петлякова, де займався розрахунком міцності в літаках: АНТ-6, АНТ-7, АНТ-9, АНТ-14, АНТ-20. Через певний час, бригада Петлякова стала окремим КБ, Бєляєв в 1931 році став начальником розрахункової бригади. В 1930 році Віктор Миколайович паралельно почав працювати науковим співробітником у відділі міцності ЦАГІ.

На початку 1930-х Бєляєв створив планер БП-2 (ЦАГИ-2), планер мав крило зворотньої стрілоподібності, та був виконаний по схемі літаючого крила.

В 1934 році, в Коктебелі планер показав гарні льотні характеристики

В 1935 році, Бєляєв створив рекордний планер БП-3, перший політ здійснив 18 червня 1935. Аеродинамічна якість була висока - 33 одиниці.

В 1935 році, АвіаВНІТС (Авиаційне всесоюзне наукове інженерно-технічна спілка) разом з газетою "За рулём" об'явивили конкурс на швидкісний транспортний літак. Конструкторськая група Бєляєва представила проект двомоторного та двофюзеляжного літака незвичайної схеми, літак отримав назву "АвиаВНИТО-3". Проект увійшов в число переможців конкурса і був до побудови, втім ні один з конкурсних літаків не був створений.

В 1937 році на основі проекта АвиаВНИТО-3 конструкторський колектив почав роботу над бомбардульником ДБ-ЛК.

В 1939 році, Віктор Миколайович був призначеним одним з головних конструкторів Завода особливих конструкцій ЦАГІ. В липні 1940 року, разом з авіаконструкторами А. І. Мікояном, М. І. Гуревичем, Н. І. Камовим та іншими, дали посаду головного конструктора третьої категорії.

Після повернення з евакуації, в 1943 году і до останніх днів життя, Бєляєв працював в ЦАГІ.

В 1940 році без захисту дисертації йому дали науковий ступінь доктора технічних наук, а в 1946 році — звання профессора.

16 вересня 1945 отримав Орден Трудового Червоного Прапора.

Помер 25 липня 1953 року в Москві, похований на Захар'їнському кладовищі на південному-заході в Москві.

Літальні апарати[ред. | ред. код]

БП-2(ЦАГИ-2) - планер зі зворотної стрілоподністю крила, виконаний по схемі літаюче крило. Перший політ здійснив в серпні 1934 року в Коктебелі.

БП-3 - планер, виконаний по безхвостовій схемі , мав дуже гарні льотні характеристики, перший політ здійснив 18 липня 1935 року.

УК-1А - експерементальний літак з "упругым крылом".

ЭОИ - експерементальний одномісний винишувач.

ДБ-ЛК - дальній бомбардувальник з конструкцією літаючого крила з двома кабінами над двигунами. ДБ-ЛК був побудований в 1 екземплярі, перший політ здійснив в 1939 році, а в 1940 пролетів над Красною площею під час параду. У випробуваннях в деяких характеристиках перевищив літаки ДБ-3 та АНТ-40, але поступився по дальності та висоті польоту. У виробництво не пішов, а 1 екземпляр був списаний на початку Великої відчизняної війни.

Сім'я[ред. | ред. код]

Батько - Микола Васильович Бєляєв, засновник Верхньо-Волжської залізною дороги.

Мати - Олександра Олександрівна, родом з молодшої гілки сім'ї купців Олексійових, донька Олександра Івановича, власника Лубянського пасажу у Москві. Емігрувала до Ніцци.

Старші брати та сестри також емігрували після революції:

  • Олександр (1891—1977) — в Берлін.
  • Микола (1892—1969) — в Париж.
  • Ксенія (1894—1985) — в Ніццу.
  • Олексій (1897—?) - лишився в СРСР.