Бойова психічна травма
| Бойова психічна травма | |
|---|---|
| Спеціальність | психіатрія |
| Причини | Бойова психічна травма |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| MeSH | D003130 |
 Combat stress reaction у Вікісховищі | |
Бойова психічна травма (БПТ) — психічна травма, викликана впливом факторів бойової обстановки. Призводить до розладів психіки різного ступеня тяжкості. Боєць, який отримав БПТ, не здатний вести бойові дії[1]. Слід відрізняти від контузії, отруєння та інших бойових ушкоджень, які мають соматичний характер[2].
Історія[ред. | ред. код]
Ще у 1871 році Якоб Мендес да Коста описав психосоматичні порушення у солдатів часів громадянської війни в США. В клінічній картині у них домінували кардіологічні симптоми, що дозволило автору назвати цей стан «солдатське серце»[3].
Бойова психічна травма (англ. shellshock — снарядний шок) вперше була визнана як особливий феномен воєнного часу під час Першої світової війни у Канаді, США та більшості європейських країн. Зважаючи на те, що багато солдатів ставали паралізованими, глухими й німими без будь-яких вказівок на органічні ушкодження, деякі невропатологи та психіатри почали розглядати можливість того, що артилерійський вогонь сам по собі викликає невротичну хворобу. Термін shellshock був уведений в обіг британським психіатром Чарльзом Майерсом узимку 1915 року та з самого початку викликав суперечки. У 1917 році британське військово-медичне товариство (The Army Medical Society) навіть наклало заборону на його використання.
Однак ще до цього, під час російсько-японської війни 1904—1905 років, російські психіатри закликали військово-медичну владу офіційно визнати психіатричних пацієнтів, які опинилися у військових госпіталях, саме психічно хворими (а не симулянтами або соматичними хворими). Ряд російських психіатрів пропонував пояснювати неврози, пов'язані з війною, за допомогою поняття «травматичний невроз». П. М. Автократов, начальник психіатричного відділення варшавського Уяздовського військового госпіталю, був призначений уповноваженим Червоного Хреста з психіатричних питань на Далекому Сході. До осені 1904 року він почав організовувати психіатричний госпіталь у Харбіні, кілька психіатричних приймально-сортувальних станцій на лінії фронту та спеціальні евакуаційні поїзди для перевезення психічно хворих на довгострокове лікування. Саме це змусило одного американського спостерігача заявити, що «вперше у світовій історії фахівці особливо доглядали за психічно хворими — від лінії фронту до тилу».[4]
На початку Першої світової війни Міністерство внутрішніх справ Російської імперії 25 липня (7 серпня) 1914 року розіслало циркуляр губернаторам з проханням визначити кількість наявних місць у будинках для душевнохворих і підготувати земські психіатричні лікарні, а також психіатричні палати лікарень для прийняття нових військових пацієнтів. Але взимку 1914—1915 років потік психіатричних пацієнтів з фронту і з тилових підрозділів не вміщувався в існуючі психіатричні установи Росії[5][6]. Перша світова війна була більш психотравмуючою порівняно з попередніми війнами. Артилерійська канонада цілими тижнями, величезні втрати живої сили, коли лише один снаряд міг виводити з ладу десятки людей, позиційна війна, що означала багато тижнів і місяців перебування у брудних, сирих окопах, в очікуванні смерті, викликали виснаження нервової системи[5][7].
Друга світова війна відновила інтерес до військових стресових реакцій[8], з'явився термін «невроз воєнного часу». У 1952 році Американське психіатричне товариство включило в класифікацію DSM 2 «реакцію на сильний емоційний і фізичний стрес»[9][3].
Значущість[ред. | ред. код]
Досвід бойових дій підтверджує, що війська поряд з неминучими фізичними втратами несуть відчутні психологічні втрати. Це, насамперед, пов'язано з отриманням воїнами бойових психічних травм, які, в свою чергу, призводять до розладів психічної діяльності, повної або часткової втрати боєздатності.
— (рос.)О. О. Кадочніков «Психологічна підготовка до рукопашного бою» // «Фенікс» 2003.- 301 с. ISBN 5-222-3320-1
 | Цей розділ потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Причина — Такого висловлювання не має в наведеному джерелі. (травень 2022) |
Класифікація[ред. | ред. код]
Існує кілька класифікацій та мовних формулювань. Одною із найрозповсюдженіших є класифікація, де БПТ розглядається як різновид посттравматичного стресового розладу (ПТСР).[10]
Причини[ред. | ред. код]
Одним із важливих чинників, що призводить до БПТ, є небезпека, що загрожує життю і здоров'ю, що як правило, пов'язано зі сприйняттям картини загибелі та поранень інших людей.[11]
Клінічна картина[ред. | ред. код]
БПТ можна розділити на дві групи. У першому випадку прояви БПТ виникають у відносно короткий проміжок часу, практично в момент виникнення психотравмуючої ситуації. Військовослужбовець, який отримав БПТ, може впасти в повну загальмованість (ступор), слабо або зовсім не реагувати на навколишню обстановку або, навпаки, виявляти високу рухову активність (кидатися, кричати тощо). У важких випадках виникають порушення слуху, зору, мови, координації рухів.
При цьому БПТ потрібно відрізняти від прояву розгубленості або боягузтва: ніякі заклики, умовляння, погрози, ляпаси не виводять людину із стану дезорієнтації і лише можуть погіршити наслідки БПТ.
До другої групи відносяться БПТ, що розвиваються відносно тривалий час під впливом менш виражених, але постійних факторів. У цьому випадку накопичення психічної напруги відбувається постійно та непомітно для військовослужбовця. Він може стати замкнутим, похмурим, грубо реагувати на звернення до себе з боку товаришів.
Командири підрозділів повинні вміти своєчасно виявляти військовослужбовців з ознаками розвитку психотравм, при яких вони повинні бути евакуйовані з поля бою. Критеріями при цьому є неможливість виконання бойових обов'язків, деморалізаційний вплив осіб з БПТ на особовий склад підрозділу, загроза з їхнього боку безпеці інших людей.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ О.А.Блінов, 2019, С.7
- ↑ Hochschild, Adam (2012). To End All Wars - a story of loyalty and rebellion, 1914-1918. Boston, New York: Mariner Books, Houghton, Mifflin Harcourt. с. xv, 242, 348. ISBN 978-0-547-75031-6.
- ↑ а б Юр'єва Л. Н. Кризові стани. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 10 грудня 2014.
- ↑ О.А.Блінов, 2019, С.11-16
- ↑ а б О.А.Блінов, 2019, С.16-29
- ↑ Фрідлендер К. Кілька аспектів shellshock'а в Росії. 1914—1916. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 10 грудня 2014.
- ↑ Асташов А. Б. Війна як культурний шок. Аналіз психопатологічного стану російської армії у Першу світову війну. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 10 грудня 2014.
- ↑ О.А.Блінов, 2019, С.35-40
- ↑ О.А.Блінов, 2019, С.40-53
- ↑ О.А.Блінов, 2019, С.75-79
- ↑ О.А.Блінов, 2019, С.57-75,232-254
Література[ред. | ред. код]
- Бойова психічна травма / О. А. Блінов. – Київ : Талком, 2019. – 699 с. Зміст [Архівовано 7 березня 2022 у Wayback Machine.] ISBN 978-617-7832-14-9
- Охорона психічного здоров'я в умовах війни. Київ: АУМФ, «Наш Формат». (2011) 2017. с. 1068. ISBN 978-966-2502-12-1.
{{cite book}}:|access-date=вимагає|url=(довідка) (Т.1. — ISBN 978-966-2502-10-7, Т.2. — ISBN 978-966-2502-11-4) - В. В. Кононенко, В. З. Скоробреха, О. Д. Паламар. Бойова психічна травма // Одеський медичний журнал. — 2001. — № 3. — С. 99-101.
Посилання[ред. | ред. код]
- Бойова психічна травма [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.] /Словник професійної термінології для майбутніх фахівців Національної гвардії України
- (рос.)Бойова психічна травма: причини, прояви, перша допомога [Архівовано 22 жовтня 2013 у Wayback Machine.] Крахмальов А. В., Кучер А. А.
- Thure von Uexküll: Grundfragen der psychosomatischen Medizin. Rowohlt Taschenbuch, Reinbek bei Hamburg 1963, Kap. Die Vorgeschichte der psychosomatischen Medizin, S. 17(нім.).
- Sven Olaf Hoffmann und Hochapfel, G.: Neurosenlehre, Psychotherapeutische und Psychosomatische Medizin. 1999, CompactLehrbuch, Schattauer, Stuttgart, 2003, ISBN 3-7945-1960-4, S. 175, 230(нім.).
- Coulthart, Ross. The Lost Diggers, Sydney: HarperCollins Publishers, 2012. ISBN 978-0-7322-9461-8(нім.)
- Jones, E, Fear, N and Wessely, S. «Shell Shock and Mild Traumatic Brain Injury: A Historical Review» [Архівовано 13 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. Am J Psychiatry" 2007; 164:1641-1645
- Hochschild, A. To End all Wars — a story of loyalty and rebellion, 1914—1918 Mariner Books, Houghton, Mifflin Harcourt, Boston, New York, 2011. ISBN 978-0-547-75031-6(англ.).
- Leese, Peter. Shell Shock. Traumatic Neurosis and the British Soldiers of the First World War, Palgrave Macmillan, 2002. ISBN 978-0-333-96926-7(англ.).
- Mcleod, A. D. «Shell shock, Gordon Holmes and the Great War» [Архівовано 26 березня 2020 у Wayback Machine.] J. R. Soc Med. 2004 February; 97(2): 86-89(англ.).
- Myers, C. S. «A contribution to the study of shell shock». Lancet, 1', 1915, pp. 316–320(англ.).
- Shephard, Ben. A War of Nerves: Soldiers and Psychiatrists, 1914—1994. London, Jonathan Cape, 2000(англ.).
- Wessely, S. The Life and Death of Private Harry Farr [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] Journal of the Royal Society of Medicine, Vol 99, September 2006(англ.).
- (рос.) «Сучасний бій і його вплив на психіку військовослужбовців».[недоступне посилання з 12.03.2018]
|
