Бокс для покинутого немовляти

Бокс для немовляти у Німеччині

Бокс для покинутого немовляти, «вікно життя» — сучасний пристрій з підігрівом та ковдрою для тимчасового перебування покинутого немовляти.

Необхідність боксів для покинутих немовлят

Тема незаконнонародженості, появи позашлюбних дітей-байстрюків — болюча, неприємна і нерозв'язана проблема сучасності. У зв'язку з лібералізацією культури і слабким впливом християнства на суспільство і поведінку людей, проблема не зникає, кількість позашлюбних дітей не меншає або має тенденцію до зростання. Інерційне засудження незаконнонародженості, особливо в країнах поширення католицизму та заборони на аборти та використання контрацептивів, підвищують ризик появи позашлюбних та небажаних дітей та проблеми з ними. Бокс для покинутого немовляти — благодійний захід, спрямований на збереження життя покинутого немовляти і попередження знищення позашлюбних дітей.

Бокс отримав поширення в країнах Центральної Європи початку 21 століття, як капіталістичних, так і в декількох посткомуністичних, серед яких Німеччина, Угорщина, Австрія, Чехія, Румунія і Польща.

Вперше бокси для покинутих немовлят з'явились в Західній Європі ще за часів середньовіччя. Ними могли бути плетені кошики чи навіть отвір в монастирському мурі з полицею для покинутого немовляти. Сучасний бокс для покинутих немовлят напівпрозорий, оснащений підігрівом та ковдрою і має довідку для батьків чи родичів з телефонами на випадок, якщо вони передумають і забажають забрати новонародженого в оговорений термін. По закінченню терміну дитина автоматично отримує право на всиновлення в нову родину.

Історія питання. Венеційські оспедалє

Томас Кеннінґтон. Сироти (1885)

Худ. Бернардино Рочетті. Фреска зі сценами життя шпиталю для покинутих дітей.

Особливістю міського життя Венеції була наявність релігійних товариств та оспедалє (шпиталів-лікарень, що водночас були прихистками для хворих, прихистками для покинутих і позашлюбних дітей). З часом венеційські оспедалє стануть ще й школами, освітньо-професійними закладами, де позашлюбних дітей навчали деяким професіям, а дівчат — веденню домашніх справ, співу і навіть грі на музичних інструментах.

Кожний оспедалє мав власну спеціалізацію. Оспедалє Лазаря деї Мендиканті призначався для хворих проказою (але приймали і хворих іншими хворобами). Оспедалє деї Інкурабілі брав тільки невиліковних хворих. Саме сюди запроторювали також усіх венеційців, хворих на сифіліс.

З позицій сьогоденного розвитку медицини і протиепідемічних заходів розташування інфекційно хворих поряд з дитячим виховальним закладом здається неймовірним і вкрай небезпечним. Але саме так було в Венеції в 16 — 18 століттях. Особливим було і ставлення до безпритульних дівчаток і дівчат-сиріт. Для покинутих дівчат в портовій Венеції був лише один шлях заробити гроші і якось вижити — проституція, що не захищала ні від хвороб, ні від злиднів. Проституція в Венеції не зникала, але аби якось запобігти проблемі і врятувати дітей, кількість місць для покинутих дівчат була найбільшою. Малятами від року до п'яти опікувались місцеві церковні громади. Дівчатками у віці 6 — 10 −17 років і займались оспедалє. Декотрих дівчат віддавали в сільські родини на материк. Хлопців після 10 років передавали у ремісничі майстерні, і лише один виховний заклад спеціалізувався на музичній освіті для юнаків.

Дівчат затримували в оспедалє до 17 — 20 років. Для вихованок-сиріт було лише три шляхи:

• стати чорницями в численних монастирях
• працювати в тому ж оспедалє, де і мешкали, безоплатно і довічно
• вийти заміж. Останнє було досить непросто через чернечі устави закладів і обмеження в спілкуванні з чоловіками.

Фінансове забезпечення закладів

Церква та Оспедалє делла П'єта стали найбільшими прихистками для позашлюбних дітей і дівчат-сиріт. Заклад брав навіть немовлят. Для них в церковному мурі створили отвір, куди і клали покинутих малят. Застережливі написи не робити дітей сиротами  не спрацьовували, бо кількість бідних родин і позашлюбних дітей в Венеції не зменшувалась.

Оспедалє існували на пожертви вірян, добродіїв і, головне, активно заробляли гроші самі. Тут стали в пригоді спів і музичне виховання. Найздібніших навчали грі на музичних інструментах, бо розподілу на чоловічі і жіночі інструменти не було. Якщо дівчата мали добрий голос, їх готували до кар'єри церковних співачок. В церкві під час служби чи концертів дівчат з музичними інструментами та з хору ховали на особливому балконі з ґратами, аби перешкодити контактам з вірянами і запобігти гріху.

В оспедалє делла П'єта до вибору викладачів музики підходили досить прискіпливо, бо присутність чоловіків в жіночому, практично чернечому, закладі вважалась небажаною. Кожний чоловік-викладач музики мав рекомендації і запрошувався на роботу лише на один рік. Договір на працю поновлювали щорічно. Викладач працював не щоденно, він давав завдання, а репетиції проводили старші вихованки. Адже вони добре знали здібності виховного контингенту. Викладачами в оспедалє ставали і колишні жінки-вихованки, що досягли якихось успіхів в музичній кар'єрі. Саме це забезпечувало освітню і музичну традицію. Наявність оркестрів спонукала виробництво музичних інструментів, обумовила їх удосконалення. Жінки-викладачі розробили декілька методик гри на музичних інструментах. Музичні концерти і хорові співи стали в Венеції традицією. Публічні виступи оплачували окремо. Оспедалє делла П'єта часто давав публічні концерти для всіх бажаючих. В програмі концертів були як духовні твори, так і ораторії, і інструментальні п'єси. Але публіка знала відомих інструменталісток чи вокалісток з оспедалє лише за іменами. Під час концертів забороняли оплески, свою прихильність до виконавців слухачі здійснювали через грошові пожертви та поетичні, віршовані листи.

Осуд безжальних і піклування благодійників

Як і в середньовічній Європі, запровадження сучасних боксів для покинутих немовлят викликає осуд безжальних і піклування благодійників. Але невирішені проблеми з батьками-юнаками, біженцями, викраденням жінок і примусовою проституцією, ставлення до жінки лише як до об'єкту насолод за платню, не сприяло і не сприяє вирішенню проблем з покинутими та небажаними дітьми. Осуд безжальних — не запобігає проблемі і не сприяє збереженню життя покинутих дітей. Тому в Західній Європі набуває сили рух задля збільшення мережі сучасних боксів для покинутих немовлят. Адже сучасні бокси досить анонімні і мають постійний нагляд медичних працівників.

У деяких країнах законодавче ставлення до появи боксів досить позитивне. В тій же Угорщині вже діють поправки до закону, що зрівняли відмову від небажаної дитини через офіційний бокс — зі згодою батьків чи родичів на усиновлення такої дитини в новій родині. Водночас кинути небажану дитину в будь-якому іншому місці, як і раніше, залишається злочином через загрозу життю дитини.

Джерела і посилання

• Стівен Еванс. Як у Європі небажаних немовлят підкидають [Архівовано 29 червня 2012 у Wayback Machine.], Бі-Бі-Сі, Берлін, 27 червня 2012.

Див. також

• Подружня зрада
• Незаконнонародженість
• Капітан Корем благодійник
• Церква Ла П'єта, Венеція