Брадикардія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Брадикардія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 R00.1
MeSH D001919

Брадикарді́я (дав.-гр. βραδύς повільний та καρδιά серце) — уповільнене серцебиття, іноді симптом деяких захворювань.

Під синусовою брадикардією розуміють таку зміну серцевого ритму, при якій відбувається зменшення частоти серцевих скорочень до 45-50 ударів в хвилину, обумовлене пониженням автоматизму синоатриального вузла (водій ритму). Цей водій ритму розташовується в гирлі верхньої і нижньої порожнистих вен, тобто в місці впадання їх в праве передсердя.

Класифікація[ред.ред. код]

Синусова брадикардія[ред.ред. код]

Синусовий ритм є частотою серцевих скорочень менше 60 раз за хвилину. Зустрічається як у клінічно здорових людей, так і у спортсменів. Дослідження показали, що 50-85% тренованих людей мають доброякісну синусову брадикардію, у порівнянні з 23% загальної кількості досліджуваних. Серцевий м'яз спортсменів має більшу масу, тому вимагається менше скорочень, щоб циркулював один і той же обсяг крові.

У патологічних випадках брадикардія може приймати форму синоатриальної блокади, відмови синусового вузла та синдрому брадикардії-тахікардії (фібриляція передсердь, пароксизмальна суправентрикулярна тахікардія).

Порушення провідності[ред.ред. код]

При відсутності електричного імпульсу від синусового вузла до атріовентрикулярного вузла розвивається атріовентрикулярна вузлова брадикардія. На ЕКГ виражається нормальним комплексом QRS, що супроводжується інвертованою Р-хвилею перед, під час або після комплексу QRS.

При частоті серцевих скорочень менше ніж 50 раз на хвилину розвивається ідіовентикулярний ритм, який ще називають як вентрикулярна брадикардія. Це захисний механізм, коли виникає недостатньо електричних імпульсів, які надходять від передсердь до шлуночків. Може поєднуватись з синусовою брадикардією, атріовентрикулярною блокадою.

У немовлят брадикардія визначається як частота серцевих скорочень менше 100 скорочень на хвилину, яка в нормі становить близько 120-160. Передчасно народженні діти частіше, ніж доношені, мають високий ризик по розвитку апное і брадикардії. Це може бути пов'язано з центрами головного мозку, які регулюють дихання і можуть бути недостатньо розвинені. В таких випадках рекомендується злегка поворушити дитину чи кувез (інкубатор для недоношених дітей). Подібні дії майже завжди змушують дитину знову починати дихати, або збільшують частоту серцевих скорочень. Медикаменти (теофілін або кофеїн) можуть бути використані для лікування цих станів у дітей у разі необхідності. Стандартна практика відділу інтенсивної терапії новонароджених (NICU) полягає в електронному моніторингу серця та легенів з цієї причини.

Класифікація брадикардії за ступенем вираженості клінічних ознак[ред.ред. код]

  • легкий ступінь (ЧСС від нижнього показника вікової норми знижується на 10 уд / хв);
  • помірна вираженість (ЧСС від нижнього показника вікової норми знижується на 20 уд / хв);
  • сильна вираженість (ЧСС від нижнього показника вікової норми знижується на 30 уд / хв);

Етіологія[ред.ред. код]

Можливі причини брадикардії:

Брадикардія може спостерігатись у здорових людей (спортсменів), але здебільшого є ознакою хворобливих станів (характерна при жовтяниці, уремії тощо). Пульс частий, але число ударів його відстає від рівня температури — відносна брадикардія.

Синусова брадикардія на ЕКГ, реєстрація зі швидкістю 25 мм/сек.

Діагностика[ред.ред. код]

Діагноз брадикардії у дорослих грунтується на частоті серцевих скорочень менше 60 скорочень на хвилину. Це визначається зазвичай пальпацією або за допомогою електрокардіографії.

Якщо хворого хвилюють клінічні симптоми, визначення електролітів може бути корисним для виявлення основної причини.

Лікування[ред.ред. код]

Лікування брадикардії входить до лікування основної хвороби, симптомом якої вона є, також залежить від того, чи є стан людини стабільним або нестабільним. Якщо є ознаки недостатності кисню, тоді повинне бути забезпечене його додаткове надходження.

Стабільний стан[ред.ред. код]

Екстрена терапія не потрібна, особливо якщо людина безсимптомна або спостерігається мінімальна проява клінічних ознак.

Нестабільний стан[ред.ред. код]

Якщо людина знаходиться в нестабільному стані, спочатку рекомендується лікування атропіном, який вводиться внутрішньовенно. Дози менше 0,5 мг не слід використовувати, оскільки це може додатково знизити ЧСС. Якщо подібна терапія неефективна, тоді внутрішньовенно вводиться інтотроп (дофамін, адреналін) або виконується електростимуляція. Електростимуляція також може бути необхідною, якщо причина брадикардії не може бути швидко усунута.

Дітям рекомендується подавати кисень, підтримуючи їх дихання та тонус судин.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]