Серце

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Се́рце — це м'язовий порожнистий орган кровоносної системи, який своїми ритмічними скороченнями прокачує кров або гемолімфу через судини тіла, забезпечуючи таким чином живлення і дихання тканин. У вищих тварин і людини серце є життєво необхідним органом. Під час ембріонального розвитку цей орган виникає одним із перших.

Історія досліджень[ред.ред. код]

Серце і кровоносні судини, Леонардо да Вінчі, 15 ст.

Стародавня Греція[ред.ред. код]

Клапани серця були описані медиками школи Гіппократа ще за 4 ст. до н.е., хоча їхні функції ще не розуміли. При розтині артерії зазвичай порожні, а кров збирається у венах. Древні анатоми вважали, що артерії заповенені повітрям і служать для циркуляції його в тілі. Ерасистрат зауважив, що при порізі живої людини артерії кровоточать. Він пояснив це тим, що повітря витісняється кров'ю через дрібні судини, постулювавши існування капілярів.

Гален уже знав, що в судинах тече кров й ідентифікував темну венозну кров і світлу артеріальну. На його думку ріст і енергія продукуються венозною кров'ю, що створюється в печінці, а артеріальна кров продукується в серці й містить пневму. Він вважав, що серце не перекачує кров, а всмоктує її під час діастол, а рух крові забезпечує пульсація самих артерій.

Типи сердець у тваринному світі[ред.ред. код]

Типи сердець за будовою[ред.ред. код]

Серця різних груп тварин за будовою можна віднести до трубчастого або камерного типу.

Трубчасте серце прокачує кров чи гемолімфу за допомогою хвилеподібних скорочень стінок (перистальтики). Таким чином, однонапрямлений потік рідини створюється навіть за відсутності серцевих клапанів. Трубчасте серце членистоногих знаходиться у спинній ділянці. В комах і деяких ракоподібних, таких, як артемія, серцева трубка може сягати значної довжини, тоді як у інших вона являє собою короткий м'язовий мішок. Кров чи гемолімфа надходить у трубчасте серце переважно через бічні отвори (лат. ostium) або ж з каудального кінця через вену, і скороченнями серцевої трубки нагнітається у краніальному напрямку в артерію, зворотньому рухові крові з якої перешкоджає клапан. При розслабленні серця отвори відкриваються і воно розширюється, що уможливлює надходження до нього крові (гемолімфи). Відтак серце членистоногих можна порівняти із всмоктувальним насосом. Трубчасті серця наявні також у покривників і в ембріонів хребетних.

У камерних серцях рухові крові у невірному напрямку перешкоджають клапани, здатні відкриватися лише в одному напрямку. Цей тип серця зустрічається переважно у молюсків та хребетних. Завдяки сильній мускулатурі таке серце діє як всмоктувально-нагнітаючий насос, що забезпечує високий тиск. У багатьох молюсків, зокрема в равликів, а також у нижчих хребетних наповнення серця кров'ю відбувається внаслідок створення вакууму у порожнині перикарду, яким воно оточене. Кожен шлуночок камерного серця має товсті м'язові стінки; кров у нього нагнітається внаслідок скорочень розташованого перед ним передсердя, м'язові стінки якого є менш товстими.

Типи сердець за видом регуляції[ред.ред. код]

Механізми регуляції роботи серця поділяються на міогенні (пов'язані із особливостями кардіоміоцитів) та нейрогенні (пов'язані із внутрішньосерцевою нервовою системою).

Серце скорочується у відповідь на дію електричного імпульсу. У міогенному серці цей імпульс виникає спонтанно і через рівні проміжки часу у спеціалізованій ділянці серцевого м'язу, що називається водієм ритму серця. Міогенні серця мають хребетні, покривники, молюски, чимало кільчастих червів і членистоногих (у тому числі комах). У птахів і ссавців клітини, що породжують такі імпульси, локалізовані у синусово-передсердному вузлі. Загальна електрична активність міогенного серця може бути зображена електрокардіограмою (ЕКГ), яка для кожного виду тварин матиме свій типовий вигляд.

У нейрогенному серці імпульс, що стимулює його скорочення, виникає у його нервових клітинах (точніше — у клітинах його гангліїв. Такий нейрогенний автоматизм зустрічається у деяких кільчастих червів і членистоногих, зокрема у представників ряду десятиногих, до яких належать омари, краби та ін. Якщо у міогенному серці збудження від водія серцевого ритму поширюється по суміжних кардіоміоцитах і врешті-решт охоплює все серце, то для нейрогенних сердець подібного способу поширення збудження поки що не виявлено, натомість вони мають розвинуту іннервацію м'язових клітин.

Однак міогенні серця (наприклад, серця молюсків і хребетних) часто також високою мірою іннервовані. Таким чином, скорочення міогенного серця — як і нейрогенного — можуть відбуватися під впливом нервової системи. Відповідні нервові імпульси можуть стимулювати чи гальмувати водій ритму серця, тим самим пришвидшуючи чи сповільнюючи серцебиття.

У членистоногих "довгі" серця частіше бувають нейрогенними, а "короткі" — міогенними. Серцеві скорочення сердець обох типів є зазвичай незалежними від будь-яких сигналів центральної нервової системи; ця властивість серця відома як автоматія, чи авторитмія.

Другорядні серця[ред.ред. код]

Більшість молюсків мають відкриту кровоносну систему з одним серцем, що містить передсердя і шлуночок. У головоногих молюсків, які мають більш досконалу закриту кровоносну систему, поряд із головним серцем є два допоміжних, що забезпечують кровообіг у зябрах. Таким чином, ці допоміжні серця функціонують аналогічно до правої половини серця ссавців, пов’язаної з легеневим колом кровообігу.

У міксин поряд із головним серцем є також портальне, кардинальні й каудальне серця. Другорядні серця знаходяться і у венах крил кажанів. До системи лімфо- та кровообігу земноводних входять так звані лімфосерця, що знаходяться в області куприка, мають нейрогенну автоматію, без водія ритму, і керуються вегетативною нервовою системою. Лімфосерця є також у деяких плазунів і птахів, зокрема у страусів.

У багатьох видів комах другорядні серця беруть участь у роботі крил, ніг й антен, покращуючи нагнітання гемолімфи крізь судини цих дрібних частин тіла.

Інші органи, що забезпечують кровообіг[ред.ред. код]

Частота серцевих скорочень[ред.ред. код]

Кров'яний тиск[ред.ред. код]

Серце хребетних[ред.ред. код]

Будова стінок серця[ред.ред. код]

Серце риб[ред.ред. код]

Серце земноводних[ред.ред. код]

Серце плазунів[ред.ред. код]

Серце ссавців і птахів[ред.ред. код]

Серце ссавців і птахів чотирикамерне. Розрізняють (за током крові): праве передсердя, правий шлуночок, ліве передсердя і лівий шлуночок. Між передсердями і шлуночками знаходяться фіброзно-м'язові клапани — праворуч трикуспідальний клапан, ліворуч мітральний клапан. На виході із шлуночків сполучнотканинні клапани (легеневий — праворуч і аортальний — ліворуч).

З однієї або двох передніх (верхніх) і задньої (нижньої) порожнистих вен кров надходить у праве передсердя, потім у правий шлуночок, потім по малому колі кровообігу кров проходить через легені, де збагачується киснем, надходить у ліве передсердя, потім в лівий шлуночок і далі в основну артерію організму — аорту (птахи мають праву дугу аорти, ссавці — ліву).

Положення і будова серця людини[ред.ред. код]

Серце
Heart with ventricles and arteries.jpg
Модель серця людини. Позначення: A — аорта; B — лівий шлуночок; C — правий шлуночок; D — стовбур легеневої артерії
Латинська назва Cor humanum
Докладніше: Серце людини

Маса серця дорослої людини становить 250—350 г. Серце розташоване у центрі грудної клітки, у нижній частині переднього середостіння, і знаходиться у навколосерцевій сумці — перикарді, який захищає його від механічних впливів та інфекцій і фіксує на інших структурах, що його оточують. Верхня частина серця фіксується на великих судинах, нижня частина є вільною і лежить на діафрагмі.

Зовнішня стінка серця людини складається з трьох шарів. Зовнішній шар називається епікардом чи вісцеральним перикардом, оскільки він одночасно являє собою внутрішній листок перикарду. Середній шар називається міокардом і складається зі скоротної серцевої мускулатури. Внутрішній шар називається ендокардом і перебуває у контакті з перекачуваною серцем кров'ю.

Серце людини є чотирикамерним: дві верхні камери називаються правим і лівим передсердями, дві нижні — правим і лівим шлуночками. Передсердя сполучається з відповідним шлуночком отвором, у якому знаходиться клапан: трикуспідальний клапан між правим передсердям та правим шлуночком і мітральний клапан між лівим передсердям та лівим шлуночком. Клапани запобігають рухові крові у зворотному напрямку. У серцевому циклі кожне з передсердь скорочується, через отвір нагнітаючи кров у відповідний шлуночок, після чого скорочуються шлуночки, виштовхуючи кров у велике і мале кола кровообігу.

У серце, а саме у передсердя, входять легеневі вени й верхня та нижня порожнисті вени, що забезпечують надходження крові до передсердь, а виходять з нього, а саме зі шлуночків, аорта і легеневий стовбур, якими кров надходить до кіл кровообігу. Щоб запобігти поверненню крові до шлуночків, між ними і артеріями знаходяться аортальний і легеневий клапани, утворені трьома півмісячними клапанами кожен.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів: 2002. — 240 с.
  • Свіридов О. І. Анатомія людини. — Київ: Вища школа, 2001. — 240 с.
  • Henry Gray Anatomy of the Human Body. — Gray Anatomy. — LEA & FEBIGER, 1918.
  • Гоффман В., Крейнфилд П. Электрофизиология сердца, пер. с англ.. — М.: 1962.
  • Косицкий Г. И., Червова И. А. Сердце как саморегулирующаяся система. — М.: 1968.
  • Гайтон А. Физиология кровообращения. Минутный объем сердца и его регуляция, пер. с англ.. — М.: 1969.
  • Самойлова С. В. Анатомия кровеносных сосудов сердца (атлас). — Л.: 1970.
  • Общая физиология сердца, пер. с англ.. — М.: 1972.
  • Косицкий Г. И. Афферентные системы сердца. — М.: 1975.
  • Удельнов М. Г. Физиология сердца. — М.: 1975.
  • Меерсон Ф. 3. Адаптация сердца к большой нагрузке и сердечная недостаточность. — М.: 1975.
  • Paulo Soltoski, Hratch Karamanoukian, Tomas Salerno Cardiac Surgery Secrets. — 2 edition. — Hanley & Belfus, 2003. — ISBN 1-56053-587-3

Посилання[ред.ред. код]