Бриків (Шумський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Бриків
Церква святого Георгія Побідоносця
Церква святого Георгія Побідоносця
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Шумський район
Код КОАТУУ 6125880901
Основні дані
Засноване 1566
Населення 955
Територія 4.208 км²
Поштовий індекс 47140
Телефонний код +380 3558
Географічні дані
Географічні координати 50°06′02″ пн. ш. 26°08′48″ сх. д. / 50.10056° пн. ш. 26.14667° сх. д. / 50.10056; 26.14667Координати: 50°06′02″ пн. ш. 26°08′48″ сх. д. / 50.10056° пн. ш. 26.14667° сх. д. / 50.10056; 26.14667
Водойми Кума
Відстань до
районного центру
3 км
Найближча залізнична станція Лепесівка
Відстань до
залізничної станції
23 км
Місцева влада
Адреса ради 47140, с.Бриків
Карта
Бриків. Карта розташування: Україна
Бриків
Бриків
Бриків. Карта розташування: Тернопільська область
Бриків
Бриків

Бри́ків — село Шумського району Тернопільської області. Розташоване на річці Кума, на сході району. Входить до складу Шумської ОТГ.

Населення — 955 осіб (2016).

На території села розміщена природно-заповідна зона «Бобрів Гай».

Історія[ред. | ред. код]

Виявлено археологічні пам'ятки двох стоянок пізнього палеоліту, поселення трипільської культури, бронзові наконечники стріл скіфського періоду, скарб римських монет ІІ ст., 2 городища та курганний могильник часів Київської Русі.

За переказами, село мало назву Валево, і розташовувалось в 4-5 км на схід від теперішнього місця. Підставою для такого твердження є назва урочищ, які збереглися досі: "Довгий город", "Малий город", "Брід", "Стависько". Також, на це вказують розповіді старожилів про знахідки предметів домашнього вжитку та побуту в урочищах "Малий" та "Довгий город".

Перша писемна згадка — 1566 року під назвою Бриківці, коли князь Збаражський, Кременецький староста, не хотів допустити до володіння селом Бриківці князя Юрія Воронецького. Це був документ незаконного захоплення села в Кременецькому повіті.ьУ більш пізніх документах село іменується Бриків, а не Бриківці.

У 1570 році село було у власності Андрієвої-Дибовської. Пізніше в 1583 році Бриків перейшов у власність Каспора Колодзінського. Оскільки село знаходилось на захід від сучасного розташування, ближче до Шумська, існувала велика незручність. Селяни-кріпаки змушені були проходити та проїжджати через садибу поміщика Менжинського. Тому, за його наказом, село перенесли на теперішнє місце. Після польського повстання 1863-1864 років село було забране у державну власність, а потім подароване у власність графу Блудову разом з 1463 десятинами землі. Такий щедрий подарунок був зроблений графу в подяку за виховання та догляд царських дітей.

Бриківська церква була побудована зусиллями прихожан у 1800 році. Споруда церкви — дерев'яна, на кам’яному фундаменті, така ж і дзвіниця На прохання графині Блудової у 1879 році Хрисанф Сакович приймає священство і стає священиком Св. Георгіївської церкви у Брикові. Після шести років священства отця Христофора Святий Синод нагородив золотим наперсним хрестом. Багаторічна слава про подвижника-священика сприяла виникненню думки у єпархіального начальства запропонувати прийняти монашество у Почаївській лаврі, на що він дав згоду. У 1886 році Хрисанф Сакович залишає Бриків. У Почаївській лаврі він був пострижений у монахи під іменем Христофор.

У 1889 році по плану архітектора Павла Базилевського церкву розширили добудовою з північної і південної сторін.

Перша згадка про навчальний заклад у с. Бриків, який називався «Бриківське народне училище», відноситься до 1873 року. Про це відомо з книги «Крестная песнь», яку написав Хрисанф Сакович. Із архівів Кременецького краєзнавчого музею відомо, що відкриття в с. Бриків церковнопарафіяльної школи відбулося 17 жовтня 1899 року. У 1897 році село нараховувало 114 дворів. Населення становило 870 жителів, в тому числі 405 чоловіків і 465 жінок.

Пізніше землі і село у Блудових викупили пани Савицькі, які на той час жили в Петербурзі. Маєток став літньою дачею.

Згідно з переписом населення в 1911 році панам Савицьким належало 1413 десятин землі. У сім’ї поміщиків було шестеро дітей, після одруження дочки Олени з поляком Дембицьким, який працював прокурором у м. Луцьку, батьки в посаг віддали бриківський маєток.

У 1917 році жителі села разом з жителями Шумська забрали сільгосп-інвентар у поміщиків, а в 1919 році разом з жителями Рохманова захопили млин. У 1919 році у Брикові було проголошено Радянську владу.

Під час Громадянської війни село належало Дембицьким і було під владою Польщі. У цей період у селі ходили польські гроші, викладалась у церковно-приходській школі польська мова і Закон Божий, а жителі Брикова служили в польській армії. Загальна чисельність населення на 1920 рік – 1008 осіб, в т.ч. 430 чоловіків і 578 жінок.

За селом проходив кордон Польщі з Радянським Союзом, тут стояла польська застава (постерунок).

У вересні 1939 року відбулося об’єднання Західних та Східних земель України. Тоді ж було повторно встановлено Радянську владу та створено селянський комітет. Його очолив учасник Громадянської війни Столяр Дмитро Оксентович. Землі поміщиків та церковні землі були конфісковані. Також було забрано інвентар та худобу у заможних селян (так званих куркулів). Почалися перші спроби організації колгоспу. Щодо пані Дембицької нависла загроза арешту й вивезення в Сибір, тому вона зібрала деякі речі, таємно вночі за допомоги одного з жителів села Брикова покинула маєток.

Врешті в 1940 році з великими труднощами був створений колгосп. Першим головою колгоспу став Йосип Бойко, а пізніше на посаді його змінив Столяр Дмитро, який був головою до моменту захоплення села німецькими військами.  

Сторожили розповідали, що спочатку через село кілька днів йшли червоноармійці, які відступали. В перших числах липня 1941 року без жодного пострілу у село увійшли німецькі війська. Відразу був поставлений староста та розклеєні накази нової влади, почалася вивозка молоді до Німеччини на примусові роботи.

Разом з німцями в село повернулася Олена Дембицька, яка поселилася в своєму маєтку. Покинула село пані Дембицька майже перед відступом німецьких військ з села. У пані часто гостювали німецькі офіцери, серед яких був її брат, який ніби-то служив перекладачем гауляйтера Еріха Коха в Рівному.

У лютому 1944 році село Бриків було звільнене від німецько-фашистських окупантів. З 162 молодиків, що пішли на фронт, 53 не повернулися з війни, частина стали інвалідами. 95 жителів нагороджені орденами та медалями. В пам'ять про загиблих у Другій Світовій війні в 1967 році було встановлено пам'ятник в центрі села.

За період 1946–1958 роки в селі було збудовано клуб, дитячий садок, будинок сільради та медпункту, електростанцію.

У кінці 1950-х років село під’єднали до загальної електричної енергосистеми. У 1960 році було встановлено пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку біля сільського клубу.

1 вересня 1984 року відбулося урочисте відкриття Бриківської восьмирічної школи. У перший навчальний рік у школі було 116 учнів і 13 учителів. Через 5 років, в зв’язку з тим, що не вистачало навчальних приміщень, школа була добудована.

У 1961 році під час меліорації земель колгоспу "Вільне життя" неподалік села було знайдено дві гармати шведського виробництва (періоду Карла ХІІ). Одна з цих гармат була передана в краєзнавчий музей м. Кременець, а друга довгий час знаходилась на території колгоспу.

Неподалік від місця, де знаходився панський будинок, росте велике могутнє дерево, яке в селі називають «Безсоромниця» - голе дерево (на його стовбурі та гіллі не має кори). Насправді це дерево - Платан лондонський. Три деревця були привезені панам Блудовим в подарунок з Лондона, але на даний час росте лише одне дерево.

Релігія[ред. | ред. код]

Є церква святого Георгія Побідоносця (1800; дерев'яна), капличка (реконструйована 2003). 21 січня 2019 року парафія Святого Великомученика Георгія Побідоносця УПЦ МП перейшла до єдиної Помісної Церкви[1].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Пам'ятник Тарасові Шевченку

Споруджено пам'ятники: Т. Шевченку (1960),

  • полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967),
  • першому голові колгоспу І. Бойку (1987).

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, кафе-бар, торгівельний заклад.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. На Тернопіллі ще три парафії перейшли до об'єднаної Української Православної Церкви
  2. Бігус М., Уніят В., Мельничук Б. Бриків… С. 185
  3. Галькевич Г. Сакович Xристофор / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 223. — ISBN 978-966-528-279-2.

Література[ред. | ред. код]