Будинок Чубука-Подільського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Будинок Чубука-Подільського
Chubuk dim 2013.jpg
Будинок В. А. Чубука-Подільського. На подвір’ї група журналістів (м. Переяслав-Хмельницький, 11.04.2013)
Розташування м. Переяслав-Хмельницький, Київська область
Країна Україна Україна
Архітектор Кричевський Василь Григорович
Клієнт Чубук-Подільський Володимир Андрійович
Дата початку спорудження проект 1924 року
Адреса м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сковороди, 24

Буди́нок Чубука́-Поді́льського — приватний будинок у м. Переяславі-Хмельницькому (Київська область), споруджений за проектом українського архітектора Василя Кричевського на замовлення Володимира Чубука-Подільського.

Історія[ред.ред. код]

Портретна світлина В. Чубука-Подільського і чорно-біла копія обкладинки архівної справи

Проект плану «будинку В. А. Чубука-Подільського в місті Переяславі» Василь Кричевський виконав 1924 року, що засвідчує особистий підпис архітектора на оригіналах креслень[1]. Замовник проекту Володимир Андрійович Чубук-Подільський[2] — нащадок козацького роду, син церковнослужителя православної віри Андрія Петровича Чубука-Подільського (походив із заможних селян, котрі здавна мешкали на родовому хуторі Чубуки й у с. Андруші під Переяславом).

Забудовник, він же перший власник оселі, жив у Києві, з кінця 1920-х працював у Інституті Тараса Шевченка (нині Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України). Після Голодомору в Україні зазнав репресій: органи ГПУ звинуватили його в антисовєтській агітації. Відомий тим, що подарував музейній установі (нині Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав») унікальну сімейну реліквію — Литовський статут XVII ст., що є культурною цінністю[3][4]. Крім того, В. Чубук-Подільський допоміг Михайлові Сікорському — багаторічному директорові заповідника — зберегти для держави й таку цінну історичну реліквію, як мідна запоясна чорнильниця генерального писаря Війська Запорозького. Вона, за родинними переказами, в різні часи належала Богданові Хмельницькому, Іванові Виговському, Павлові Тетері, сотнику Григорію Чубукові-Подільському, генерал-фельдмаршалу Степанові Апраксіну, князю Олександрові Горчакову[5]. Брат В. Чубука-Подільського Олександр Андрійович Чубук-Подільський був урядовцем УНР, представником Канцелярії Директорії, згодом — православний священик у Польщі[6], протопресвітер, член Варшавської духовної консисторії, настоятель кафедрального собору, з 1948-го — декан Краківського округу (помер 1960 року, похований у Варшаві на цвинтарі «Воля»)[7].

Перший власник будинку жив у ньому до 1967 року, помер у Переяславі-Хмельницькому. Як і його дружина Єлизавета Іванівна (1885–1958), похований неподалік від каплиці на Заальтицькому міському кладовищі. Реабілітований 1989-го — у період масового перегляду в УРСР архівної спадщини совєтських репресивних органів.

У переяславському будинку багато років жила разом з батьком єдина його донька Ксенія Володимирівна Мех з чоловіком Яковом Петровичем і синами Станіславом та Валерієм (усіх їх уже немає серед живих), померла 1992 року, похована в Переяславі-Хмельницькому поруч з батьками та чоловіком. Будинок успадкувала правнучка В. Чубука-Подільського Олена Мех[8], київська журналістка і громадська діячка.

Зовнішній вигляд пам'ятки, дах якої під час війни 1941–1945 років пошкодив снаряд, після ремонтів зазнав змін, згодом в оселі зроблено систему водяного опалення, проведено газ, на початку 2000-х років зміцнено фундамент, а дубові стіни обкладено білою цеглою.

Тривалий час залишався невідомим широкому загалові факт спорудження саме цього житлового будинку за проектом В. Кричевського. Шукач національного образу модерної споруди згадав свій переяславський архітектурний проект у власноручному переліку праць, але вказав рік виконання роботи — 1925[9]. Як оригінали, виконані рукою славетного митця, креслення ідентифікував український письменник, краєзнавець Сергій Шевченко (першу згадку про віднайдену пам'ятку він опублікував 2010 року в книжці «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті»). Найповніша розповідь у друкованих джерелах про господарів будинку — стаття цього ж автора «Переяславське відкриття» в його збірці публіцистики «Соловецький реквієм» (2013). Дві кольорові ілюстрації креслень проекту плану будинку В. А. Чубука-Подільського вміщено на стор. 475 наукового видання «Василь Григорович Кричевський : хрестоматія. Том І. 1891—1943 рр.» (2016)[10].

Сучасність[ред.ред. код]

Будинок Чубука-Подільського і присадибна ділянка в доглянутому стані, про що дбають їхні власники.

Цікаві факти[ред.ред. код]

У творчій спадщині Тараса Шевченка-художника 1845 року є малюнок хати села Андруші. За спогадами В. Чубука-Подільського, на малюнку — стара попівська хата, в якій мешкав священик Микита Міхновський. Згодом (аж до 1909–1910 років) у тій оселі проживали батьки автора спогадів і там же минуло дитинство В. Чубука-Подільського.[11]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дмитро Вєдєнєєв, Сергій Шевченко. Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті. — К.: Фенікс, 2010. — С. 96
  2. Газета «День». Роман Подкур. «Соловецький реквієм»: з думкою про День гніву
  3. Микола Махінчук. Переяславський скарб. — К.: Молодь, 1989
  4. Спогад Людмили Мех «З повагою до слова...» у книжці « Михайло Іванович Сікорський: творець історії й хранитель часу: Книга присвячена 90-річчю з дня народження М. І. Сікорського. — Переяслав-Хмельницький: НІЕЗ «Переяслав», 2013. — C. 420-423
  5. Микола Махінчук. Переяславський скарб Михайла Сікорського. — К.: Криниця, 2005
  6. Епістолярна спадщина Івана Огієнка (митрополита Іларіона (1907–1968) / Пам'ятки. — К., 2001. — Т.2. — С. 451)
  7. Олена Мех. «Чубуки-Подільські: нові сторінки в історії козацького роду» // Вісник Переяславщини, 22.10.2014
  8. Сергій Шевченко. Переяславське відкриття / Соловецький реквієм. — К.: Експрес-Поліграф, 2013. — C. 561–568
  9. Рубан-Кравченко В. В. Кричевські і українська художня культура ХХ століття. Василь Кричевський / В. В. Рубан-Кравченко. — К. : Криниця, 2004. — С. 629
  10. Василь Григорович Кричевський : хрестоматія. Том І. 1891—1943 рр. / передм. І. О. Ходак ; упорядн. тому О. О. Савчук. — Харків : Видавець Савчук О. О., 2016. — 532 с., 472 іл. — Серія «Слобожанський світ». Випуск 10
  11. «Історія села Андруші (стислий, короткий нарис)». Переяславський літопис: зб. наук. статей. Вип. 5. — Переяслав-Хмельницький, 2014. — С. 82.

Література[ред.ред. код]

  • Сергій Шевченко. Соловецький реквієм. — К.: Експрес-Поліграф, 2013.
  • Михайло Іванович Сікорський: творець історії й хранитель часу: Книга присвячена 90-річчю з дня народження М. І. Сікорського: [кол. монографія] / [упоряд. О. М. Жам]. — Переяслав-Хмельницький: НІЕЗ «Переяслав», 2013. — C. 420—423.
  • Олена Мех, Сергій Шевченко. Досвід і талант організатора: громадська діяльність Людмили Мех / Золоте перо. Людмила Мех. — К.: Експрес-Поліграф, 2012. — C. 7—38.
  • Дмитро Вєдєнєєв, Сергій Шевченко. Прем'єр-богослов / Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті. — К.: Фенікс, 2010. — C. 83—98.
  • Переяславський літопис: зб. наук. статей. Вип. 5. — Переяслав-Хмельницький, 2014.

Посилання[ред.ред. код]