Павло Тетеря

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павло «Тетеря» Мошковський
Pavlo Teterya.jpg
Гетьман України
Правління 1663-1665
Обрання 1663
Попередник Юрій Хмельницький
Наступник Степан Опара
Інші титули Шляхтич
Біографічні дані
Імена Павло Мошковський
Релігія католицтво
Народження 1620-1622
невідомеd[1]
Смерть початок квітня 1671
Адріанополь
Поховання Едірне
Дружина Тетяна Виговська, Олена (або Катерина) Хмельницька
Другий шлюб Катерина Хмельницька
Династія Мошковські
Рід Мошковські
Батько Іван Мошковський-Тетеря
Мати Анастасія
Alex K Pavlo Teteria.svg
P.Teteria Signature.png
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Павло́ Тете́ря, або Павло Тетера[2], у народній творчості Тетеренко[3], власне Павло Мошковський гербу Радван[4][5][6] або Сліповрон (1620/1622[5] — початок квітня 1670, Едірне, Османська імперія) — український дипломат, військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави Правобережної України (16631665). До 1648 року був писарем ґродського суду у Володимирі, 1649 — писар (канцлер) Переяславського полку Гетьманщини, із 1653 — переяславський полковник. Був у складі українського посольства в Москві у березні 1654 року для оформлення Переяславської угоди. Ставши гетьманом, проводив політику на скасування унії України із московським монархом. Секретар короля[7], полоцький стольник. Зять гетьмана Богдана Хмельницького.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Павло Тетеря — шляхетського роду з Мошковських[8][a] Київського воєводства (Переяслав). Мати — Анастасія, жила 1670 року, тоді була монахинею-василіянкою. Не доведене припущення, що його хрещеним був Богдан Хмельницький[5].

Освіта[ред. | ред. код]

Навчався в унійній школі Мінська, ректором якої був майбутній єпископ Унійної церкви Яків (Суша) —із цим архієреєм Павто Тетеря згодом підтримував тісні зв'язки. Добре знав латину, у Мінську, певне, опанував ораторське мистецтво. 1639 перебував у Пражмуві — родинному «гнізді» магнатів Пражмовських — як магнатський слуга — шляхтич-компаньйон Миколая Пражмовського — майбутнього примаса Речі Посполитої та Коронного Канцлера. Імовірно перебував у Італії разом із ним.[9]

Вихованець Києво-Могилянської Колегії та член Львівського православного Братства.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Наприкінці 1640-х розпочав кар'єру канцеляриста як підписок Луцького гродського суду (його начальник — писар Станіслав Казімеж Беневський[10] гербу Радван). У Луцьку познайомився з майбутніим гетьманом Іваном Виговським.[5]

У серпні у 1648 під час взяття армією України Луцька став на бік Гетьманату. У козацькому реєстрі 1649 записаний як Павло Мошковський.[4] 1649, певне, став писарем (канцлером) Переяславського адміністративного полку, очолив посольство до Дьйордя Ракоці (можна назвати одним з тих, хто заклав підвалини козацько-трансільванської дипломатії). Для нього як дипломата було характерним вміння вести вишукану подвійну гру, що оцінив гетьман Богдан Хмельницький.

Весною 1651, разом із осавулом Переяславського полку Демком, козаками і татарами, облягав Кам'янець на Поділлі. Павло Тетеря супроводжував Тимоша Хмельницького в дорозі до Яс з метою укладення династичного шлюбу (1 вересня 1652) з Розандою, дочкою молдавського господаря Василія Лупу. Влітку (перша згадка — 13 липня) 1653 р. Тетеря став Переяславським полковником.

16571659 роках — генеральний писар за гетьмана Івана Виговського. Брав активну участь разом із Юрієм Немиричем у Гадяцьких переговорах про союз України з Польщею та Литвою.

1658 добився припинення походу королівських військ в Україну (перемовини почались у березні, тривали півроку, партнером був С. Бєнєвський). В основному перебував на Поліссі та Волині[11], у Межирічі та Корці, їздив до Чигирина. Певний час тоді проживав поруч зі своїм покровителем з луцьких часів волинським каштеляном С. Беневським, з яким погоджував певні пункти Гадяцького договору. У Гощі 5 липня 1658 були датовані «пункти Тетері» до Гадяцького договору. 28 жовтня 1658 року мав авдієнцію у короля та королеви Марії Людвіки. Присутній на ній посол П'єр де Нуає (Нуає П'єр де) писав до Людовика XIV, що «Тетеря — поставний, гарних манер, убраний… в сукню з зеленого оксамиту з золотими ґудзиками»[12]. У 16581661 роках зміцнив серед поляків думку про себе як про знавця справ в Україні,[13] у якій перебував недовгими наїздами.

У листопаді 1660 — Генеральний Писар в уряді Гетьмана Юрія Хмельницького[13]. У лютому 1662 виїхав з Варшави до Чигирина як посол короля й сенату із завданням не допустити зв'язків Гетьмана із московськими людьми і татарами[14].

1661 перебував на Підляшші або у Варшаві[13]. Як свідчать записи сейму 1661 року, був зарахований до числа «польського лицарства»[7]. Згодом Павло Тетеря став відвертим прихильником польської орієнтації й виступав як агент Речі Посполитої: спільно із сеймовим комісаром Станіславом Беневським намагався окреслити в Гадяцькому договорі основну концепцію Великого князівства Руського; противник Івана Виговського, був причетний до його страти поляками, але у складеній перед смертю духівниці Виговський не звинувачував Тетерю.

Гетьман України[ред. | ред. код]

Magnum Dux Cosacorum (Великий князь козаків) Павло Мошковський «Тетеря», фундатор варшавського колегіуму єзуїтів. Портрет (гравюра XVII ст.)

Гетьманом став після зречення Юрія Хмельницького або у його присутності в середині чи другій половині жовтня 1662 року. У листі від 15 листопада 1662 року козацькі делегації титулують його гетьманом.[15] У грудні 1662 року у листі до короля заперечував факт обрання. 21 січня 1663 року написав королю нового листа, в якому визнав факт обрання, але проти його волі (лист передав посол Григорій Гуляницький)[16].

Поява Павла Тетері на посаді гетьмана стала великою несподіванкою для королівського двору. Тетеря поставив перед королем кілька вимог, зокрема:

  • шанувати привілеї та гідність козацтва, звільнити Івана Богуна та ув'язнених козацьких старшин
  • повернути православним захоплені уніатами церкви
  • дозволити самостійні дипломатичні стосунки з Молдавією, Волощиною
  • розпочати мирні перемовини РП з Московією, вимагати від Москви звільнення ув'язнених козацьких старшин
  • готувати похід на Лівобережжя
  • гарантувати допомогу кримських та буджацьких татар.

Усі вимоги, крім церковної, були виконані.[17] Павло Тетеря відіслав назад гетьманські клейноди, прислані королем у березні 1663 через гінця Івана Мазепу (згідно статусу, їх мав привезти посол).

В 16631665 роках, як гетьман Правобережної України, брав участь у поході Яна II Казимира на Лівобережжя, а потім допомагав річпосполитській армії на чолі зі Стефаном Чарнецьким і татарами боротися проти козацьких повстань на Правобережжі. Зокрема, на початку 1665 року розбив Івана Сербина біля Умані (полковник загинув[18]).

Жорстокою розправою над Іваном Поповичем тільки озлобив суспільство[19].

Десь на початку червня[18] 1665 року ватажок повстанців Василь Дрозденко розбив урядове військо Павла Тетері під Брацлавом. Опоненти гетьмана захопили чималі скарби та знищили гетьманський архів, що, може, раніше зробив Іван Сірко[18]. Гетьман розпустив вірних козаків, з невеликим почтом через Бар, Кам'янець пішов на захід. За одними даними, був змушений зректися гетьманства (але Я. Дашкевич стверджував, що «гетьманства … не зрікся і булави не поклав»), захопивши військову скарбницю, державний архів і гетьманські клейноди. Виїхав до Речі Посполитої, де перейшов у католицтво й дістав звання стольника у білоруському Полоцьку та старости брацлавського (попередник Стефан Чарнецький; з правом передачі власності у випадку смерті дружині Олені[17]), ніжинського, чигиринського.

У жовтні 1665 року Ян Собеський писав дружині, що в Тетері у Варшаві можна купити кілька сороків прекрасних соболів. Юрій Хмельницький та Блаженнійший митрополит Київський та всієї Руси Йосип Тукальський, яких звільняли з ув'язнення, 29 листопада 1665 склали присягу на вірність королю, що було умовою звільнення, а також погодились, що місце перебування в Україні їм вкаже гетьман Павло Тетеря[20].

«Після гетьманства» — політичний емігрант[ред. | ред. код]

За даними польського дослідника Каспера Несецького, отримав посади барського та ніжинського старост та маєтності.

З 1665 року проживав у Варшаві. Став членом Львівського Ставропігійського православного братства, у якому залишив під заставу своє срібло за 300 дукатів[21].

Вироком Люблінського трибуналу 1669 року став банітою та інфамом, але зміг добитися відкладення вироку на півроку. З невеликим гуртом людей перейшов кордон Молдавії в першій половині липня 1669 року, серед яких сестрінок Василь Іскрицький[21].

Османський період[ред. | ред. код]

Пограбований єзуїтами у Варшаві (в еміграції, щоб відплатити Стефану[22] Пісочинському, ведучи подвійну гру, підтвердив дарування варшавським єзуїтам маєтку у Висоцьку) і не діставши підтримки уряду Речі Посполитої, Тетеря схилився на бік Османської імперії, виїхав до Молдови (Ясси), де його приймав молдовський господар Георгій Дука та Молдовський митрополит, звідти — до Адріанополя, де, мабуть, готував якусь антипольську акцію на боці Османської імперії, але незабаром помер — був отруєний на початку квітня 1670 року. Іскрицький та Піроцький, які були біля нього в еміграції, звинуватили у смерті Пісочинського, який не заперечував вбивства, але казав, що то зробив не він.[23]. За іншою версією, Тетеря помер від хвороби, яку надбав під час мандрівки, при чому він устиг висповідатися у православного священика, що відкидає версію про його католицтво. Поховали Павла Тетерю, можливо, в одній із грецьких православних церков Едірне, а самого місця поховання ніхто спеціально не розшукував.

Від султана отримував щоденну пенсію 200 аспрів (або 40 флоринів), у Ларіссі (Тессалійські гори) — санджак (султанський прапор, що означало затвердження протекції)[23].

Власність[ред. | ред. код]

«Збирати маєтки» почав бл.1652 року, купив у Сулимів Демидів[24] яким володів спільно з сестрою Євою, а потім подарував сестрінку Василю Іскрицькому, майбутньому тестю Гетьмана Данила Апостола[25]. До цього маєтку приєднав розташовану неподалік Литурівку[26]. 1654 року від московського монарха, васала Кримського хана, отримав малозначущі документи на місто Сміла. 1656 мав млин на Попівцях поблизу Переяслава. Пізніше отримав Козаровичі, Глібівку, Ясногороди, які подарував Києво-Межигірському монастирю[25]. Сейм у березні 1659 затвердив його шляхетство, надання королем маєтків у Берестейській економії (з королівських столових маєтностей) — Кийовець (Київець[25]), Мелешиці з містечком Піщате правом дідича[7], Демидів[24]. Також мав села Абрагамівка, Раківка, Вороньківка[7], право на володіння якими (також Литурівкою) затвердив сейм 1661 року[13].

Вдова Адама Киселя продала йому маєтність Гощу[12]. Від Юрія Хмельницького як тимчасову резиденцію отримав Суботів[13].

1659 року, коли за Гадяцькою угодою вірні та заслужені козаки Речі Посполитої винагороджувались землями, Гуляйпіль з околицями був наданий Павлу Тетері. Проте сандомирський воєвода Станіслав Александер Конецпольський згадав на сеймі за свою дідівщину і вимагав її повернення. Попри те, що сейм задовольнив прохання Конецпольського на підставі «конституцій» 1661 і 1662 року, Гуляйпіль певний час тримав у своїй власності гетьман Тетеря.

1665 вислав на сейм свого шваґра Іскрицького з настановою, в якій змушував його просити про надання у власність Ольховця з Гуляйполем, «…котрі він, Гетьман запорозький, за привілеєм королівським тримає через право по життєве… на шляхах тих самих сидить татарських; до Дикого Поля належить, і перед цим там помешкання були, бо люди займалися ловінням риби і звірів на луках»[27].

29 квітня 1670 надав «повновласть» на свої маєтки матері Анастасії, Інокентію Ґізелю, Феодосію Софоновичу, чоловіку сестри Атанасія Піроцького.[21][28].

Позичив коронному стражнику Самуелю Лещинському[29] понад 42000 золотих, контракт уклали в Любліні 12 вересня 1665, в ньому П. Тетеря названий, зокрема, чигиринським старостою[20].

Львівському Ставропігійському православному братству залишив під заставу своє срібло за 300 дукатів наприкінці весни — влітку 1665 року[21].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Павло Тетеря на українській марці

Родина[ред. | ред. код]

Мав рідного брата Юрія і зведеного Шурла, а також двох сестер які повиходили заміж за українських шляхтичів Михайла Іскрицького й Атанаса Піроцького.

Дружини[32]:

  1. Тетяна Виговська (сестра Івана Виговського), була похована у Києві 13 жовтня 1657 року. Виговські не дали Павла Тетері належну йому спадщину покійної[11].
  2. Олена Хмельницька, донька Богдана Хмельницького, вдова Данила Виговського. Одружились 1660 року[13]. Під час повстання 1664 року приєдналася до опонентів Павла Тетері, за що потім була вивезена до Речі Посполитої.
    За іншими даними — Катерина Хмельницька[33].

Зауваги[ред. | ред. код]

  1. варіант прізвища Моржковський походить з російського перекладу слова Morzkowski — написання його прізвиша польською мовою

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Енциклопедія історії УкраїниНаукова думка, 2003. — ISBN 966-00-0632-2
  2. Андрусяк М. Павло Тетера та Львівська Ставропігія [Архівовано 29 листопада 2018 у Wayback Machine.] // Записки НТШ. Праці історично-філософічної секції. — Львів, 1931. — Т. CLI. — С. 181—185.
  3. Дашкевич Я. Павло Тетеря… — С. 255; 275.
  4. а б Дашкевич Я. Павло Тетеря… — С. 255.
  5. а б в г Дашкевич Я. Павло Тетеря… — С. 257.
  6. Богдан Сушинський стверджує, що його прізвище — Морожковський; див.: Сушинський Б. Козацькі вожді України. Історія України в образахїї вождів та полководців XV—XIX ст. Історичні есе у 2-х томах. — Одеса : ЯВФ, 2006. — Т. ІІ. — Вид. друге, доповнене. — С. 58. — (Козацька Україна). — ISBN 966-8286-64-2..
  7. а б в г Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 352. (пол.)
  8. УСЕ. Архів оригіналу за 29 червня 2014. Процитовано 25 травня 2012. 
  9. Дашкевич Я. Павло Тетеря… — С. 256.
  10. У книзі — Бєнєвський.
  11. а б Дашкевич Я. Павло Тетеря… — С. 260.
  12. а б Дашкевич Я. Павло Тетеря… — С. 261.
  13. а б в г д е Дашкевич Я. Павло Тетеря… — С. 263.
  14. Там само. — С. 264.
  15. Там само. — С. 265.
  16. Там само. — С. 266.
  17. а б Дашкевич Я. Павло Тетеря… — С. 267—268.
  18. а б в Ярослав Дашкевич. Павло Тетеря… — С. 272.
  19. Там само. — С. 268.
  20. а б Ярослав Дашкевич. Павло Тетеря… — С. 273.
  21. а б в г Дашкевич Я. Павло Тетеря… — С. 279.
  22. Wysock // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 117. (пол.) — S. 117. (пол.)
  23. а б Дашкевич Я. Павло Тетеря… — С. 280—281.
  24. а б Demidów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 953. (пол.) — S. 953. (пол.)
  25. а б в Дашкевич Я. Павло Тетеря… — С. 262.
  26. інші джерела називають село Литвинівка
  27. У збірнику Костянтина Свідзінського
  28. перелік: Богаївка, містечко Крушинка, Стеблів, Шандерівка з оточенням, Іллінці, Городниця, містечка Мачоха і Олеговець у Брацлавському старостві; містечко Холом, Туромча, Демидів, Литвинівка, дві Воронківки, Абрамівка, Раківка, Загальче з суміжн. землями, Містечко Кам'яний Брід з прилеглостями, Чорна Кам'янка, Боярка
  29. у книзі Лєщинському
  30. Перелік вулиць Богунського району міста Житомир. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 25 жовтня 2021. 
  31. Архівована копія. Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 15 квітня 2016. 
  32. Реєнт Олександр, Коляда Ігор. Усі гетьмани України. Архів оригіналу за 21 травня 2014. Процитовано 20 травня 2014. 
  33. Korduba M. Chmielnicki Bohdan Zenobi (ur. ok. 1595†1657) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — T. III/1, zeszyt 11. — S. 329. (пол.)

Джерела і література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Юрій Хмельницький
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Гетьман Правобережної України
1663-1665
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Наступник
Степан Опара