Вайлдер Пенфілд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вайлдер Пенфілд
англ. Wilder Graves Penfield
Народився26 січня 1891(1891-01-26)[1][3][…]
Спокан, Вашингтон, США[5]
Помер5 квітня 1976(1976-04-05)[1][2][…] (85 років)
Montréal-Nordd, Монреаль, Квебек, Канада
·рак шлунка
Країна Канада
Діяльністьхірург, нейронауковець, нейрохірург, викладач університету, невролог
Галузьнейрохірургія
Alma materПринстонський університет, Мертон коледжd і Школа медицини Джонса Гопкінсаd
Науковий ступіньдокторський ступінь[6]
Науковий керівникЧарлз Скотт Шеррінгтон, Гарві Кушинг і Otfrid Foersterd
ВчителіГарві Кушинг
Знання мованглійська[7]
ЗакладУніверситет Макгілла
ЧленствоЛондонське королівське товариство, Академія наук СРСР, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Паризька медична академія, Національна академія наук США і Польська академія наук
Нагороди

Ва́йлдер Грейвс Пе́нфілд (англ. Wilder Graves Penfield; 25 січня 1891, Спокен — 5 квітня 1976, Монреаль) — канадський нейрохірург американського походження, письменник.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в місті Спокен, штат Вашингтон.

Навчався в Принстонському університеті. Отримав стипендію Родса і разом з тим продовжив навчання в коледжі Мертона Оксфордського університету. Там Пенфілд вивчав невропатологію під керівництвом Шеррінгтона. Після цього перевівся в Університет Джонса Гопкінса, який завершив у 1918 році й отримав диплом лікаря. Під час подорожі до Іспанії у 1924 році навчався методу нейрогістологічного дослідження у Рамон-і-Кахаля, а в Німеччині Пенфілд стажувався у нейрохірурга Отфріда Ферстера[en] в Бреслау.

Після стажування в Гарвея Кушинга працював в неврологічному інституті у Нью-Йорку. Там Пенфілд почав проводити перші операції з метою вилікувати епілепсію. У 1921—1928 роках працював у Колумбійському університеті й водночас практикував хірургію в неврологічному інституті. У Нью-Йорку відбулось знайомство Пенфілда з Девідом Рокфеллером, який дав згоду проспонсорувати інститут для вивчення хірургічного лікування епілепсії. Але через скептичне відношення з боку колег, Пенфілд переїхав до Монреалю. 

У 1934 Пенфілд став засновником та першим директором Монреальського неврологічного інституту[en], який було створено на гроші з фонду Рокфеллера. Упродовж 1965-1968 років він займав пост президента інституту сім'ї.

З 1960 року Пенфілд присвятив себе й літературі. Він написав автобіографічну новелу «No man Alone» і роман «Смолоскип», у якому описував життя Гіппократа

Іноземний член Лондонського королівського товариства, Американської академії мистецтв і наук.

Помер Пенфілд в Монреалі 5 квітня 1976 року від раку шлунка. 

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Багато часу та уваги Пенфілд приділяв хірургічному лікуванню епілепсії. Його метод лікування полягав у деструкції тих ділянок кори головного мозку, в яких відбувалась спазматична активність. Разом з електрофізіологом Гербертом Джаспером він розробив метод: під час операції на відкритому мозку проводиться електростимуляція різних його ділянок. Це давало можливість більш точно визначити епіцентр епілепсії. При цьому пацієнти були при свідомості й словесно описували відчуття. Ці дані фіксувались а потім ретельно аналізувались.

Отриману в результаті таких операцій інформацію Пенфілд використав для створення карти кори головного мозку. Він зміг узагальнити картографічно сенсорні та моторні ділянки кори мозку людини, а також вперше визначив ті частини, що відповідають за мовлення. Крім того, Пенфілд зміг з допомогою електростимуляції визначити ділянки, активація яких відбувалась разом з активацією м'язів людини а також різних органів. Для кращого розуміння пропорцій цих ділянок Пенфілд створив «Гомункулуса» (його ще називають терміном «Гомункулус Пенфілда») — скульптуру чоловічка, в якій на тілі зберігаються ті ж самі пропорції, що є в корі головного мозку. Пальці рук, губи та язик у цій скульптурі значно більші, ніж ноги та тулуб, адже на них значно більше нервових закінчень й їхня активність активізує пропорційно більшу частину кори головного мозку.

Пам'ять

[ред. | ред. код]
  • Ім'я Пенфілда занесено до залу слави канадської медицини у 1994 році.
  • Його іменем назване авеню в Монреалі.
  • На честь Вайлдера Пенфілда письменник Філіп Дік у своєму науково-фантастичному романі «Чи мріють андроїди про електричних овець?» назвав прилад — адаптер настрою «Пенфілд».[8]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в SNAC — 2010.
  2. а б Find a Grave — 1996.
  3. а б в Who Named It?
  4. Académie nationale de médecine
  5. Пенфилд Уайлдер Грейвс // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. Deutsche Nationalbibliothek Record #137431198 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  7. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  8. Архівована копія. Архів оригіналу за 26 квітня 2018. Процитовано 26 квітня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)