Гіппократ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гіппократ
Ἱπποκράτης
Hippocrates.jpg
Народився 1 січня 460 до н. е.(-460-01-01)
о.Кос, Греція
Помер бл. 370 до н. е.
місто Лариса, Греція
Діяльність лікар, філософ і письменник
Відомий лікар
Студент у Herodicus[d][1], Горгій[1] і Демокріт[1]
Відомі студенти Polybus[d] і Thessalus[d]
Діти Thessalus[d]

q: Висловлювання у Вікіцитатах

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Гіппокра́т із Ко́су (грец. Ιπποκράτης; бл. 460 до н. е. — бл. 370 до н. е.) — грецький лікар золотої доби Афін (Класична Греція), який вважається однією з найвизначніших осіб в історії медицини. На знак визнання його значного внеску до розвитку цієї науки, зокрема за створення Гіппократової школи медицини, Гіппократа називають «батьком сучасної медицини». Створена ним інтелектуальна школа здійснила революцію медицини стародавньої Греції[en], встановивши її як окремішну від теургії та філософії наукову дисципліну та, відповідно, як окремий фах.

Досягнення авторів Корпуса[en], практиків Гіппократової медицини та діяльність самого Гіппократа завжди змішувались, тому і дуже мало відомо, про що Гіппократ насправді думав, що писав і що робив. Гіппократа традиційно змальовують як взірця стародавньої лікарської справи, а йому приписують створення клятви Гіппократа, що не втрачає свого значення і сьогодні. Гіппократу приписують також значний внесок до розвитку практичної медицини, впорядкування історично нагромаджених медичних знань попередніх шкіл і надання практичних інструкцій іншим лікарям через Корпус та інші праці.

Біографія[ред.ред. код]

Народився близько 460 р. до н. е. на острові Кос, Греція. Гіппократ був з роду Асклепіадів — династії лікарів, що вела свій рід від Асклепія — бога медицини.

Сім'я Асклепіадів, що також називають Косською школою, зберігала в V ст. до н. е. релігійні форми та звичаї, наприклад, у них була заведена клятва, що тісно пов'язувала учнів із учителем, із побратимами за професією. Першу науку медицини Гіппократ отримав від батька — лікаря Геракліда. Із метою наукового вдосконалення Гіппократ у молодості багато мандрував та вивчав медицину в різних країнах з практики місцевих лікарів та з обітниць, що вивішувалися на стінах храмів Асклепія — асклепейонів.

Гіппократ жив за часів Перикла, Сократа й Платона, лікував від удаваного божевілля усміхненого філософа Демокрита. Він є однією з видатних фігур в історії медицини, визнаний «Батьком медицини» та засновником власної медичної школи. Ця інтелектуальна школа докорінно змінила медицину в Давній Греції, відокремила її від чаклунства й філософії, з якими вона традиційно була пов'язана, й зробила медицину професією.

Гіппократу приписують авторство відомого Кодексу Гіппократа. Утім, це збірка трактатів практикуючих фахівців медицини, що належали до школи Гіппократа, й особистих творів Гіппократа; тому дуже мало відомо про те, що сам Гіппократ справді думав, написав й зробив. Але без сумніву, Гіппократ протягом багатьох століть сприймається як взірець лікаря. Зокрема, з ним пов'язують систематичне вивчення клінічної медицини, систематизацію медичних знань попередніх шкіл та інші роботи. З ім'ям Гіппократа пов'язують Присягу, яка регламентує діяльність лікарів і в якій вперше було сформульовано етичні засади медицини.

Імовірно, він помер у місті Лариса, де тривалий час жив і працював, у віці 83 чи 90 років, хоча деякі підрахунки свідчать про те, що він жив понад 100 років.

Теоретичні погляди Гіппократа[ред.ред. код]

Асклепійон на острові Кос

Гіппократа сприймають як першого лікаря, який відкинув забобони, легенди й віру, що хвороба надприродна та є породженням божественної сили. Гіппократа критикували послідовники Піфагора, які поєднували теологію та медицину. Він відокремив медицину як дисципліну від релігії, стверджуючи та переконуючи, що хвороба не є покаранням, божою карою, але радше продуктом зовнішніх чинників, дієти та шкідливих звичок. Справді, у текстах, що належать до Корпусу Гіппократа, немає жодної згадки про містичні причини хвороб. Проте у Гіппократа є роботи з поглядами, що спиралися на недосконалі знання анатомії та фізіології.

Школи давньогрецької медицини сперечалися про те, як чинити з хворобою. Медицині за часів Гіппократа майже нічого не було відомо про людську анатомію й фізіологію через грецьке табу на розтин тіла людини. Тому лікарі не в змозі були розрізнити, коли одна хвороба викликала багато різних симптомів. Школа Гіппократа домоглася більшого успіху, використовуючи узагальнені діагнози й нешкідливе лікування. Акцент був на догляді за пацієнтом й прогнозі, а не діагнозі. Це допомогло фактично лікувати хвороби і ви́кликало великий прогрес у клінічній практиці.

До важливих положень Гіппократа належать вимоги чистоти (для пацієнтів і лікарів), помірність в їжі й питві, можливість надати природі вести своє лікування, жити там, де чисте повітря: він був упевнений, що здоров'я залежить від балансу «рідин» в організмі людини, а порушення спричиняє хворобу. Ці ідеї пізніше були сприйняті Галеном.

Родовід[ред.ред. код]

За легендарним родоводом Гіппократа простежується його родовий зв'язок із Асклепієм за батьковою лінією та з Гераклом за материнською лінією. Відповідно до «Хіліад» Цецеса[en], поколінний розпис Гіппократа II виглядає так:

1. Гіппократ II. «Батько медицини»

2. Гераклід

4. Гіппократ I

8. Гносидик

16. Небр

32. Сострат III

64. Теодор II

128. Сострат II

256. Теодор

512. Клеоміттад

1024. Крізаміс

2048. Дардан

4096. Сострат

8192. Гіпполох

16384. Подалірій[en]

32768. Асклепій

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Дереворит вправлення вивиху плеча за допомогою Гіппократового пристрою

Література[ред.ред. код]

  • Adams, Francis (translator) (1891) (1994) [1891]. Works by Hippocrates. The Internet Classics Archive: Daniel C. Stevenson, Web Atomics © 1994–2000. .
  • Coulter, Harris L (1975). Divided Legacy: A History of the Schism in Medical Thought: The Patterns Emerge: Hippocrates to Paracelsus 1. Washington, DC: Weehawken Book. 
  • Craik, Elizabeth M. (ed., trans., comm.), The Hippocratic Treatise On glands (Leiden; Boston: Brill, 2009) (Studies in ancient medicine, 36).
  • Di Benedetto, Vincenzo (1986). Il medico e la malattia. La scienza di Ippocrate. Turin: Einaudi. 
  • Edelstein, Ludwig (1943). The Hippocratic Oath: Text, Translation, and Interpretation. Baltimore: Johns Hopkins University Press. 
  • Goldberg, Herbert S. (1963). Hippocrates, Father of Medicine. New York: Franklin Watts. 
  • Heidel, William Arthur (1941). Hippocratic Medicine: Its Spirit and Method. New York: Columbia University Press. 
  • Hippocrates (1990). У Smith, Wesley D. Pseudepigraphic writings : letters, embassy, speech from the altar, decree. Leiden: Brill. ISBN 90-04-09290-0. 
  • Jouanna, Jacques (1999). Hippocrates. M. B. DeBevoise, trans. Baltimore: Johns Hopkins University Press. ISBN 0-8018-5907-7. 
  • Jori, Alberto (1996). Medicina e medici nell'antica Grecia. Saggio sul 'Perì téchnes' ippocratico. Bologna (Italy): il Mulino. .
  • Kalopothakes, M. D. (1857). An essay on Hippocrates. Philadelphia: King and Baird Printers. .
  • Langholf, Volker (1990). Medical theories in Hippocrates : early texts and the "Epidemics". Berlin: de Gruyter. ISBN 978-3-11-011956-5. 
  • Levine, Edwin Burton (1971). Hippocrates. New York: Twayne. 
  • Lopez, Francesco (2004). Il pensiero olistico di Ippocrate. Percorsi di ragionamento e testimonianze. Vol. I. Cosenza (Italy): Edizioni Pubblisfera. ISBN 978-88-88358-35-2. .
  • Moon, Robert Oswald (1923). Hippocrates and His Successors in Relation to the Philosophy of Their Time. New York: Longmans, Green and Co. 
  • Petersen, William F. (1946). Hippocratic Wisdom for Him Who Wishes to Pursue Properly the Science of Medicine: A Modern Appreciation of Ancient Scientific Achievement. Springfield, IL: Charles C Thomas. 
  • Phillips, E.D. (1973). Aspects of Greek Medicine. New York: St. Martin's Press. 
  • Pliny the Elder, Natural History: Book XXIX., translated by John Bostock. See original text in Perseus program.
  • Sargent, II, Frederick (1982). Hippocratic heritage : a history of ideas about weather and human health. New York: Pergamon Press. ISBN 0-08-028790-5. 
  • Smith, Wesley D. (1979). Hippocratic Tradition. Cornell University Press. ISBN 0-8014-1209-9. 
  • Temkin, Owsei (1991). Hippocrates in a world of pagans and Christians. Baltimore: Johns Hopkins University Press. ISBN 0-8018-4090-2. 

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в Dictionnaire des philosophes antiques III // Dictionnaire des philosophes antiques Paris: Centre national de la recherche scientifique, 2000. — P. 772.