Валерій Іванович Межлаук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Mezhlauk Valery Ivanovich (1893-1938).jpg

Валерій Іванович Межлаук (латис. Valērijs Mežlauks; 7 лютого 1893, Харків 29 липня 1938) — радянський партійний і державний діяч. Відомий своїми карикатурними малюнками, зробленими під час різних засідань.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився в Харкові в родині Івана Мартиновича Межлаука (Мешлаука), вчителя-латиша дворянського походження і матері-німкені, яка володіла двома прибутковими будинками на нинішній вулиці Ольминського. Батько в ранзі статського радника перед революцією був директором Новохоперської чоловічої гімназії і викладав там же латину.

Закінчив Харківський університет: у 1914 — історико-філологічний факультет; у 1917 — юридичний факультет (екстерном).

У 1913–1916 роках — викладач, магістр Харківського університету. З жовтня 1916 року — однорічник Російської Армії. З березня 1917 року - член, а потім - голова агітаційної комісії Харківської Ради. У жовтні 1917 року - член Харківського військово-революційного комітету та штабу боротьби з контрреволюцією.

Нарком фінансів ДКР[ред.ред. код]

У лютому-квітні 1918 року нарком фінансів Донецько-Криворізької республіки, член Донецького обкому РКП (б).

Першого березня Межлаук відповідно до рішення Всеросійського раднаркому змушений був видати наказ про те що в Донецькій республіці поряд з грошовими знаками мають обов'язкове ходіння 20, 25, 100 рублеві облігаціі — «Позики свободи».

РРФР[ред.ред. код]

Коли Червона армія залишила територію республіки, евакуював цінності з Держбанку України (Харків) в Москву. У травні-червні 1918 заступник голови ліквідаційної комісії радянських військ Півдня Росії. Наприкінці 1918 входив до Реввійськради (РВС) 5-ї і 10-ї армій. У січні-червні 1919 нарком і заступник наркома з військових справ України, пізніше член РВС різних армій. З січня 1920 член РВС 2-й Трудовий залізничної армії у Воронежі. З 1920 комісар різних залізниць. 1921–1922 — заступник Головного комісара Народного комісаріату шляхів сполучення СРСР. (Ф. Е. Дзержинського), комісар Центрального залізничного управління. 1922–1924 — член Колегії, керуючий справами Наркомату шляхів сполучення РРФСР — СРСР. 1924–1928 — член Президії, в 1928–1931 заступник голови ВРНГ СРСР. Одночасно з 1924 заступник голови, в 1926–1928 голова Главметалла ВРНГ. З листопада 1931 перший заступник Голови, c 25 квітня 1934 по 25 лютий 1937 і з 17 жовтня по 1 грудня 1937 Голова Держплану СРСР і заступник голови Ради Народних Комісарів СРСР, а в 1934-37 також і заступник голови Ради Праці і Оборони. Один з головних теоретиків і організаторів системи радянського планування і розподілу, автор книги «Про плановій роботі та заходи її поліпшення». Під його керівництвом проводилася індустріалізація в СРСР. [3] З лютого 1937 нарком важкої промисловості СРСР, в серпні-вересні 1937 нарком машинобудування СРСР. Партійна і суспільне життя [ред. • ред. код] У 1907 вступив в РСДРП. У червні 1917 прийнятий в РСДРП (б). У 1917 депутат Харківської ради. З 1927 кандидат в члени, з 1934 член ЦК ВКП (б). На XV з'їзді ВКП (б) і XVI з'їзді ВКП (б) обирався кандидатом в члени ЦК ВКП (б). На XVII з'їзді ВКП (б) обирався кандидатом в члени ЦК ВКП (б). Член ЦВК СРСР 4 — 7 скликань. Брав участь у розробці планів I, II і III п'ятирічок, вклав великий внесок у створення та розвиток виробничої бази авіаційної та танкової промисловості. Відповідальний редактор газети «За індустріалізацію».

На думку М. С. Хрущова: "Межлаук, найбільший економіст і організатор. Він очолював Держплан. Я вважаю, що з голів Держплану він був кращим після Куйбишева ".

Про позитивної ролі В. І. Межлаука у долі бібліотеки Царськосельського Ліцею см. С. Шумихин «Дивна доля бібліотеки Царськосельського Ліцею».

Арешт, звинувачення і загибель[ред.ред. код]

Звинувачувався в контактах з німецьким урядом, участю з 1925 р. в угрупованні «правих» і в керівництві латиським контрреволюційним підпіллям. Виведений зі складу членів ЦК ВКП (б) опитуванням. 1 грудня 1937 заарештований (разом із дружиною Софією Петрівною). Засуджений до смертної кари та розстріляний. Дружина заслана на Колиму, де загинула (згадується в табірних спогадах Євгенії Гінзбург).

Сім'я[ред.ред. код]

Сім'я Його брат — Межлаук Іван Іванович — був заарештований на наступний день після його арешту, також засуджений до смертної кари і розстріляний. Через два тижні після арешту братів заарештований і третій брат, Валентин Іванович, керував будівництвом електростанції в Ростовській області. У 1956 обидва брати були реабілітовані. Ще один брат, Мартин (1895–1918), був розстріляний білогвардійцями після взяття Казані.

Нагороди[ред.ред. код]

  • Орден Леніна
  • Орден Червоного Прапора

Джерела[ред.ред. код]

Биография на сайте «Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898–1965»