Вальтер Райнгардт
| Вальтер Райнгардт | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| нім. Walther Reinhardt | ||||||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||||||
| Народився |
24 березня 1872[1][2][3] Штутгарт, Німецька імперія[1] | |||||||||||||||||||
| Помер |
8 серпня 1930[1][2][3] (58 років) Берлін, Німецька імперія ·інфаркт міокарда | |||||||||||||||||||
| Країна |
.svg){kind=small} Німеччина | |||||||||||||||||||
| Діяльність | політик, військовослужбовець | |||||||||||||||||||
| Знання мов | німецька | |||||||||||||||||||
| Учасник | Перша світова війна | |||||||||||||||||||
| Посада | list of war ministers of Prussiad | |||||||||||||||||||
| Військове звання | генерал | |||||||||||||||||||
| Брати, сестри | Wilhelm Reinhardtd | |||||||||||||||||||
| Нагороди |
| |||||||||||||||||||
Вальтер Райнгардт (нім. Walther Reinhardt; 24 березня 1872, Штутгарт — 8 серпня 1930, Берлін) — німецький воєначальник, генерал піхоти рейхсверу. Кавалер ордена Pour le Mérite з дубовим листям.
Біографія[ред. | ред. код]
Син генерал-майора Вюртемберзької армії Августа фон Райнгардта (1827 — 1907) та його дружини Емілії, уродженої Віденманн. В 1891 році вступив в гренадерський полк «Королева Ольга» № 119 Вюртемберзької армії. В 1912/15 роках — перший офіцер, з 1915 року — начальник Генштабу 13-го армійського корпусу. З 1916 року — начальник штабу 11-ї армії в Македонії, з 1917 року — штабу 7-ї армії у Франції. 4 листопада 1918 року переведений у військове міністерство Пруссії як директор відділу. Райнгардт відповідав за демобілізацію військ, що поверталися.
З 3 січня по 13 вересня 1919 року — останній військовий міністр Пруссії. Одночасно з 13 лютого до 1 жовтня 1919 року — член імперського кабінету без права голосу. У зв'язку з майбутнім підписанням Версальського договору та поступкою областей у Східній Німеччині був одним із планувальників проголошення незалежної східної держави, від якої згодом мало виходити національне повстання по всій Німеччині. Ці ідеї зазнали невдачі через Вільгельма Гренера.
З 13 вересня 1919 року — командувач рейхсверу в Пруссії. Райнгардт розширив цю посаду до посади командувача армії і став вищим за начальника Управління військ Ганса фон Зекта. Потім між ними виникла напруга. Вюртембержець Райнгардт намагався схилити рейхсвер до лояльного ставлення до Веймарської республіки, тоді як пруссак Зект досить критично ставився до нової форми правління. Ще до початку Каппського заколоту Вальтер фон Лютвіц зажадав від Фрідріха Еберта заміни Райнгардта на додаток до розпуску Веймарських національних зборів. Зект сказав під час путчу «Військовики не стріляють у військовиків», а Райнгардт, з іншого боку, був єдиним високопосадовцем, який поділяв думку Густава Носке про те, що на насильство можна відповісти лише насильством. Райнгардт високо цінував Носке під час його перебування на посаді міністра оборони. Він був єдиним членом керівництва рейхсверу, який хотів розпочати військові дії проти путчистів. Після путчу 27 березня 1920 року пішов у відставку з посади командувача армії , а його наступником став Зект.
З 16 травня 1920 по 1 січня 1925 року — командувач 5-м військовим округом і військами у Вюртемберзі, а також командир 5-ї дивізії. В 1925/27 року — головнокомандувач 2-ї групи в Касселі. Після звільнення з дійсної служби отримав дозвіл носити форму 13-го (Вюртемберзького) піхотного полку і став ініціатором курсів Райнгардта, мета яких полягала в тому, щоб спонукати офіцерів Генштабу мислити не лише у вузькій військовій сфері, відвідуючи цивільні університети.
Звання[ред. | ред. код]
- Фенріх портупеї (9 лютого 1891)
- Другий лейтенант (9 лютого 1892)
- Перший лейтенант (16 липня 1899)
- Гауптман (10 березня 1904)
- Майор (10 вересня 1910)
- Оберстлейтенант (18 червня 1915)
- Оберст (18 квітня 1918)
- Генерал-майор (вересень-жовтень 1919)
- Генерал-лейтенант (16 червня 1920)
- Генерал піхоти (1 січня 1925)
Нагороди[ред. | ред. код]
- Столітня медаль
- Орден Фрідріха (Вюртемберг)
- лицарський хрест 1-го класу
- командорський хрест 2-го класу
- Орден Червоного орла 4-го класу
- Залізний хрест 2-го і 1-го класу
- Князівський орден дому Гогенцоллернів, почесний хрест 2-го класу з мечами
- Орден Альберта (Саксонія), офіцерський хрест
- Орден «За військові заслуги» (Баварія) 4-го класу з мечами і короною
- Орден «За військові заслуги» (Вюртемберг), лицарський хрест
- Орден Вюртемберзької корони, почесний хрест
- Хрест «За вислугу років» (Вюртемберг) 1-го класу
- Медаль «За відвагу» (Гессен)
- Ганзейський Хрест (Гамбург і Бремен)
- Хрест «За військові заслуги» (Брауншвейг) 2-го і 1-го класу
- Галліполійська зірка (Османська імперія)
- Орден «За військові заслуги» (Болгарія), командорський хрест
- Королівський орден дому Гогенцоллернів, командорський хрест з мечами
- Pour le Mérite з дубовим листям
- орден (30 квітня 1917)
- дубове листя (3 червня 1918)
Бібліографія[ред. | ред. код]
- mit Hans Zenker: Wehrwille und Wehrgedanke in Deutschlands Jugend – Zwei Vorträge auf der Freusburger Schulungswoche 1929, Bernard & Graefe, 1930
- Wehrkraft und Wehrwille. Aus dem Nachlaß mit einer Lebensbeschreibung, herausgegeben von seinem Bruder Ernst Reinhardt, 1932 (posthum)
Література[ред. | ред. код]
- Bruno Thoß: Reinhardt, Walther Gustav. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 21, Duncker & Humblot, Berlin 2003, ISBN 3-428-11202-4, S. 363 (Digitalisat).
- William Mulligan: The creation of the modern German Army. General Walther Reinhardt and the Weimar Republic, 1914–1930. (= Monographs in German History. Bd. 12). Berghahn Books, New York NY u. a. 2005, ISBN 1-57181-908-8.
- Hans Meier-Welcker (Begründer), Othmar Hackl, Manfred Messerschmidt (Hrsg.): Handbuch zur deutschen Militärgeschichte 1648–1939. Band 6: Rainer Wohlfeil, Edgar Graf von Matuschka: Reichswehr und Republik (1918–1933). Bernard & Graefe Verlag für Wehrwesen, Frankfurt am Main 1970
- Heinrich August Winkler: Weimar 1918–1933. Die Geschichte der ersten deutschen Demokratie. Beck, München 1993, ISBN 3-406-37646-0
- Wolfgang Niess: Die Revolution von 1918/19, Europa-Verlag 2017, ISBN 978-3-95890-074-5
- Jörg Hauptmann: Militärgeschichte in der Offiziersausbildung. Grin, München 2007, ISBN 978-3-638-66469-1, S. 23
- Rangliste des Deutschen Reichsheeres. 1930, ZDB-ID 380055-6, S. 41.
- Ernst, Fritz: Aus dem Nachlaß des Generals Walther Reinhardt, Stuttgart 1958
- Kohlhaas, Wilhelm: Walther Reinhardt – General der Infanterie, 1872-1930, in: „Lebensbilder aus Schwaben und Franken“, 17. Band, Stuttgart 1991, S. 306-316
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118744291 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Munzinger Personen
- Народились 24 березня
- Народились 1872
- Уродженці Штутгарта
- Померли 8 серпня
- Померли 1930
- Померли в Берліні
- Кавалери ордена «Pour le Mérite» з дубовим листям
- Кавалери Залізного хреста 1-го класу
- Кавалери Залізного хреста 2-го класу
- Нагороджені Столітньою медаллю
- Командори 2-го класу ордена Фрідріха (Вюртемберг)
- Кавалери 1-го класу ордена Фрідріха (Вюртемберг)
- Кавалери ордена Червоного орла 4-го ступеня
- Кавалери почесного хреста 2-го класу ордена дому Гогенцоллернів
- Офіцери ордена Альберта (Саксонія)
- Кавалери ордена «За військові заслуги» 4-го класу (Баварія)
- Кавалери Почесного хреста ордена Корони (Вюртемберг)
- Нагороджені хрестом «За вислугу років» (Вюртемберг)
- Нагороджені медаллю «За відвагу» (Гессен)
- Нагороджені Ганзейським хрестом (Гамбург)
- Нагороджені Ганзейським хрестом (Бремен)
- Нагороджені хрестом «За військові заслуги» (Брауншвейг)
- Нагороджені Галліполійською зіркою
- Кавалери ордена «За військові заслуги» 3-го ступеня (Болгарія)
- Командори ордена дому Гогенцоллернів
- Оберсти (Вюртемберг)
- Німецькі військовики Першої світової війни
- Генерали піхоти (Рейхсвер)