Ван (вілайєт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ванський вілайєт

Late Ottoman Flag 1844-1922.png

Прапор

Van Vilayet, Ottoman Empire (1900).svg

Ванський вілайєт (осман. ولايت وان) — вілайєт Османської імперії, що розташовувався на сході Малої Азії, біля озера Ван. Утворений 1878 року з частини Ерзурумського еялету з площею 39 тис. км². У 1922 році увійшов до складу Турецької республіки, після чого його реформовано.

Історія[ред. | ред. код]

У 1864 році Ванський еялет став частиною Ерзурумського еялету, а у 1875 році виокремлено у самостійний вілайєт Ван. У 1888 році до Ванського вілайєту було долучено вілайєт Хаккярі. Розташування біля кордонів Російської імперії та Персії призвело до перетворення вілайєту на своєрідну фортецю: практично усі міста мали оборонні споруди, також на кордоні у 1880-1890-х роках зведено потужні фортеці та укріплення.

У 1879 році звідси поширилося повстання курдів на чолі із Шейхом Убайдаллахом, що невдовзі охопила райони навколо озера Урмія в Персії. У 1880 році його вдалося придушити спільними діями османських та перських військ. У 1895—1896 роках за намовою султанського уряду відбулася різанина вірмен в селах вілайєту, проте населення міста Ван було захищено організаціями Арменакан, Гнчак і Дашнакцутюн.

Під час Першої світової війни вірмени та ассирійці розглядали російські війська як захисників проти мусульман, тому усіляко їм сприяла. У відповідь османський уряд у 1915 році влаштував різанину вірменського та ассирійського населення. Безпосередньо керував діями валі (губернатор) Ванського вілайєту Гевдет-бей. Але в травні почалося повстання вірменського населення, яке захопило місто Ван й витримало важку облогу до підходу російських військ. Втім невдовзі османські війська відвоювали місто Ван. В подальшому вілайєт став місцем запеклих битв. Лише в середині 1916 року було втрачено Ван та увесь вілайєт, де російське командування створило Ванську область під орудою генерал-губернатора (йому також підпорядковувалися інші захоплені вілайєти османської імперії).

У 1917 році після повалення Тимчасового уряду Росії та відходу військ османська армія відвоювала Ванський вілайєт. З 1918 року він став об'єктом боротьби з Вірменію, що стала незалежною. У 1920 році за Севрським договором колишній османський вілайєт повинен був стати частиною Вірменської республіки, проте поразки Греції та Франції у війни з Турецькою республікою змінило хід подій. Водночас в Ван поширився курдський рух за незалежність. Лише у 1922 році турецький уряд зумів встановив тут свою владу. Того ж року вілайєт було реформовано в провінції Хаккярі, Ширнак, Ван.

Структура та адміністрація[ред. | ред. код]

Вілайєт складався з 2 санджаків:

  • Ванський санджак мав 5 кази: Ван, Ерджиш, Чатак, Аділджеваз, Геваш.
  • санджак Хаккарі — 6 кази: Хаккярі, Башкале, Озалп, Шемдінлі, Юксекова, Гюрпинар.

Лише в цьому вілайєті збереглися автономні володіння курдів. Це була вимушена дія уряду з огляду на кількість курдського населення та вливовість їх очільників. На 1900 рік залишилася 4 володіння: Хаккярі, Махмуді (зі столицею в м. Сарай), Оджаклік-Кутуз та Оджаклік-Мютюз.

Населення[ред. | ред. код]

Відповідно до перепису 1885 року в провінції мешкало 376,297 осіб.

У 1906 році згідно офіційного перепису (не включено жінок та дітей) в вілайєті було 179 422 мусульман (насамперед курдів), 67 797 вірмен, 1,383 — юдеїв. Згідно відомостей Константинопольського патріархату Вірменської апостольської церкви в Ванському вілайєті в 1912 році було 313 тис. мусульман, 130 тис. вірмен та 65 тис. — ассирійців та халдеїв, 1.798 — юдеїв. В результаті подій 1915—1917 років кількість вірмен та ассирійців значно зменшилася. У 1918 році почалося переслідування курдів-єзидів, багато з яких вимушені булі тікати до Грузії.

Економіка[ред. | ред. код]

Основу становили землеробство і тваринництво. При цьому першим займалися християни, а другим — курди. Вирощувалися пшениця, просо, кукурудза, льон, конопля, овочі, фрукти. У значній кількості вирощувався тютюн, що експортувався до Персії. Пшениця та просо насамперед були поширені на півночі вілайєту, а кукурудза — в центральних санджаках. Також в провінції вироблялася значна кількість вина, що постачалася до інших вілайєтів.

Доволі розвиненим було вівчарство. Перед Першою світовою війною нараховано більш ніж 3 млн овець. З огляду на це Ванський вілайєт був значним постачальником вовни на фабрики імперії, її також вивозили через Трабзон до Європи. Зберігалися традиційні ремесла, насамперед виготовлення килимів.

З огляду на прикордонний статус мінеральні багатства (нафта та газ в Кордзоті, буре вугілля, свинець, мідь, аурипігмент, граніт, крейда, гіпс, вапно, золото, блідень та сіль) були не усі достатньо розроблені. В значних кількостях добували сіль, блідень, мідь, вапно, гіпс.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Prothero, W.G. (1920). Armenia and Kurdistan. London: H.M. Stationery Office. p. 60—71.
  • Krikorian, Mesrob K. (1977). Armenians in the Service of the Ottoman Empire: 1860—1908. ISBN 9780710085641.
  • Karpat, Kemal (1985). Ottoman Population, 1830—1914: Demographic and Social Characteristics. University of Wisconsin Press. ss. 182—183. ISBN 9780299091606.