Координати: 15°20′54.000000098802″ пн. ш. 44°12′23.000000100407″ сх. д. / 15.34833° пн. ш. 44.20639° сх. д. / 15.34833; 44.20639

Ємен (вілаєт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ємен
Дата створення / заснування 1872
Континент Азія
Країна  Османська імперія
Столиця Сана
Кількість населення 2 500 000 осіб
Замінений на Протекторат Аден
На заміну Ємен
Час/дата припинення існування 1918
Площа 200 000 км²
Мапа розташування
Мапа
CMNS: Ємен у Вікісховищі

15°20′54.000000098802″ пн. ш. 44°12′23.000000100407″ сх. д. / 15.34833° пн. ш. 44.20639° сх. д. / 15.34833; 44.20639

Єменський вілаєт (осман. ولايت یمنVilayet-i Yemen) — вілаєт Османської імперії, що розташовувався на півдні Аравійського півострова. Утворений 1872 року замість Єменського еялету з площею 200 тис. км². Припинив існування після поразки Османської імперії в Першій світовій війні.

Історія

[ред. | ред. код]

Протягом 1860-х років становище Османської імперії в Ємені було відновлено. Втім, удалося розташувати залоги лише на півночі, оскільки Аден було окуповано Великою Британією, а на південному сході утворилися самостійні держави. У 1872 році еялет Ємен було перетворено на Єменський вілаєт. Адміністративним центром стало місто Сана. У відповідь на спробу захоплення Тіхами війська Асіру в 1872 році турки взяли їхню столицю Абду, стратили ватажків династії аль-Аїд і включили Асір до складу вілаєту. Втім, влада османів практично не поширювалася за межі міст, а їх загони не ризикували виходити за стіни фортець.

Втім, уже в 1890-х проти османської влади повстали імами-зейдити. Бойові дії тривали до 1905 року, коли султанський уряд надав певну автономію гірським районам Ємену, де отаборилися Зейдити. Водночас там було скасовано цивільний кодекс та відновлено норми шаріату. У 1902 та 1904 роках відбувалися сутички між васалами султана та арабами з протекторату Аден.

У 1906 році повстали Ідрісіди в Асірі, що до 1910 року захопили більшу частину цього санджаку. Для відновлення влади проти асірців виступили османські війська з вілаєту Хиджазу та загони з Сани, які відновили владу султана в Асірі. Втім у 1912 році війська Ідрісі з Асіру намагалися допомогти італійцям під час італо-турецької війни. У 1911 році було укладено черговий договір з зейдітами, імами яких визнано духовними лідерами в шиїтській частині Ємену, надано ім право збирати податки. У 1914 році владнали прикордонні суперечки з Аденським протекторатом, що належав Великій Британії.

Під час Першої світової війни вдалося зберегти владу в Північному Ємені. Після початку війни утворився так званий південноаравійський фронт. Османські війська спробували захопити Аден. У листопаді 1914 року сили Османської імперії з Єменського вілаєту почали наступ на Аден і досягли певних успіхів, зайнявши значну частину Аденського протекторату та султанату Лахедж. Втім, до 1916 року османські війська були зупинені силами британської Аденської бригади і прибулими підкріпленнями, що призвело до припинення бойових дій на цьому фронті.

Водночас 1915 року почалися повстання в на півдні Асірського санджаку. У 1916 році з початком потужного арабського повстання в Хиджазі, Єменський вілаєт опинився відрізаним від постачання з основних районів Османської імперії. У 1917 році Асір став незалежним.

У 1918 році після капітуляції султана війська турків залишили Ємен, а імам Ях'я бен Мухаммед Хамід-ад-Дін з династії аль-Касимі оголосив Північний Ємен незалежною державою. У 1926 році імам Ях'я оголосив себе королем Єменського Мутаваккілітського Королівства, а також зейдитським духовним лідером.

Структура

[ред. | ред. код]

Вілаєт складався з 4 санджаків:

  • Санський санджак мав 9 кази: Сана, Джебель-і Нараз, Кевкебан, Анеш, Хічче, Зімар, Єрим, Реда, Умран.
  • Асірський санджак — 7 кази: Абха, Махаіл, Рікал уль-Ма, Бені-Сехр, Гамід, Сабья, і Канефіде.
  • санджак Ходейда — 7кази: Ходейда, Зебід, Ліхьє, Ріме, Гюкур, Баджіл, Абу-Аріш;
  • Таїзький санджак — 5 кази: Таїз, Еб, Адейн, Катіба, Ніджріє.
  • Ахмед Мухтар Паша Катирджіоглу (1872—1873)
  • Ахмед Еюб Паша (1873—1875)
  • Мустафа Асім Паша (1875—1879)
  • Ізмаїл Хаккі Паша Бодгоріджелі (1879—1882)
  • Мехмед Ізет Паша (1882—1884)
  • Ахмед Февзі Паша (1884—1886)
  • Ахмед Азіз Паша (1886—1887)
  • Топал Осман Нурі Паша (1887—1889)
  • Осман Нурі Паша Потіріклі (1889—1890)
  • Ізмаїл Хаккі Паша Бодгоріджелі (1890—1891)
  • Гасан Едіп Паша (1891)
  • Ахмед Фавзі Паша (1891—1898)
  • Гусейн Хілмі Паша (1898—1902)
  • Черкес Абдулла Решид Паша (1902—1904)
  • Бірен Мехмед Тевфік Паша (1904—1905)
  • Ахмед Февзі Паша (1905—1908)
  • Арнауд Гасан Тахсін Паша (1908—1910)
  • Каміл-бей (1910)
  • Мехмед Алі Паша (1910—1911)
  • Акділек Махмуд Паша (1911—1918)

Населення

[ред. | ред. код]

Відповідно до перепису 1885 року в вілаєті мешкало 2,5 млн осіб[1]. Втім, ці цифри дослідникам здаються значно завищеними.

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • John Baldry: al-Yaman and the Turkish Occupation 1849—1914. In: Arabica, T. 23, Fasc. 2 (Jun., 1976), S. 156—196
  • Joshua Teitelbaum (2001). The Rise and Fall of the Hashemite Kingdom of Arabia. C. Hurst & Co. Publishers. p. 59. ISBN 978-1-85065-460-5
  • Caesar E. Farah (2002-06-29). The Sultan's Yemen: 19th-Century Challenges to Ottoman Rule. I.B.Tauris. p. 97. ISBN 978-1-86064-767-3.
  • Robert D. Burrowes, Historical Dictionary of Yemen, The Scarecrow Press, 2010, p. 275
  • Bruce Masters (2013-04-29). The Arabs of the Ottoman Empire, 1516—1918: A Social and Cultural History. Cambridge University Press. p. 189. ISBN 978-1-107-03363-4