Венцеслав I (король Богемії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Венцеслав I
Dei gracia Bohemie Rex
Václav I..jpg
Король Богемії
Правління 1205-1253
Коронація 1228
Попередник Пржемисл Оттокар I
Наступник Пржемисл Отакар II
Біографічні дані
Дата народження близько 1205
Прага
Дата смерті 23 вересня 1253(1253-09-23)
Кралув-Двур[1]
Місце поховання Анежський монастир
Дружина Кунігунда Швабська
Діти Владислав, Оттакар, Беатріс, Агнес
Династія Пржемисловичі
Батько Пржемисл Оттокар I
Мати Констанція Угорська з дому Арпадів
EU Member States' CoA Series- Czech Republic.svg

Венцесла́в I[2] (або Венцеслаус I лат. Wenceslaus I Bohemian; також — Вацлав I чеськ. Václav I; пол. Wacław I Czeski; мав прізвисько «Одноокий») (* близько 1205 — †23.09.1253) — король Богемії з 1230 до 1253 року. Походив з династії Пржемисловичів.

Життєпис[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Венцеслав I — син Пржемисла I Оттокара та його другої дружини Констанції Угорської з дому Арпадів. Подружжя мало 9 дітей, Венцеслав був п'ятою їхньою дитиною.

Повідомляють, що з дитинства Венцеслав мав замкнутий характер, любив блукати на самоті, часто нервувався. Це посилилось, коли на полюванні, яке він дуже любив, Венцеслав втратив ліве око, через що його надалі прозвали Однооким. В подальшому, згідно літописів, король Венцеслав зненавидів звук церковних дзвонів, який спричиняв в нього сильний головний біль і напади, схожі на епілептичні. Тому всюди, де він з'являвся, забороняли дзвонити у дзвони. Найімовірніше, що у нього внаслідок отриманої на полюванні травми сформувалась посттравматична епілепсія, яка мала звукову ауру.

Коронування[ред.ред. код]

Пржемисл I Оттокар хотів, щоб його сина Венцеслава визнали легітимним королем Богемії. Він сподівався, що на Празькій асамблеї чеської знаті у 1216 році хтось це запропонує, до чого мав би приєднатися брат Пржемисла I Оттокара моравський маркграф Владислав. Пржемисл I мав вдавано цьому здивуватися і погодитися. імператор Священної Римської імперії Фрідріх II, як сюзерен Богемського короля, на це згодився. Таким чином Пржемисл I Оттокар сильно поламав древній звичай дому Пржемисловичів, згідно якого мав наслідувати трон старший син. Постійні конфлікти провокувалися саме старим порядком успадкування престолу найстаршим представником дому. Хоча з часів Вратіслава I цей порядок наслідування часто порушували, Пржемисл I Оттокар хотів бути впевненим, що саме Венцеслав буде королем Богемії після нього, тому й заручився підтримкою імператора. Таким чином від наслідування були відвернуті представники бічних гілок дому Пржемисловичів.

6 лютого 1228 року Венцеслава І коронував архієпископ Майнцький, митрополит Праги як співправителя його батька. При цьому вперше не застосували древній слов'янській ритуал коронації. Тим часом батько Венцеслава добився об'єднання Богемії з Моравією, що тільки укріпило королівство.

Події, що передували королюванню Венцеслава І[ред.ред. код]

До того першим великим дипломатичним успіхом Богемії та Пржемисла стали заручини у 1219 році його восьмирічної дочки Агнеси (Анежки) з чотирнадцятирічним принцом Генріхом, сином і спадкоємцем Фрідріха II. Ця подія дуже вплинула на подальший розвиток ситуації в Богемії та, взагалі. в Європі.


Початок самостійного королювання[ред.ред. код]

Венцеслав 1224 року оженився на дочці римського короля Філіпа Швабського Кунігунді, з якою його обручили у віці семи років, коли їй було лише два. Подружня пара в подальшому мала п'ятьох дітей.

15 грудня 1230 року батько Венцеслава І Пржемисл I Оттокар загинув, і Венцеслав став повноцінним королем Богемії. Спочатку на його королювання великий вплив мала мати та сестра. Інвеституру від імператора він отримав тільки 1231 року, звернувшись до нього із цим проханням не особисто, а через послів. Це показало, як далеко пішла Богемія: інвеститура, яка щоразу провіщала бурю в богемській історії, постійно надаючи імператорам слушну нагоду втручатися у богемські справи, перетворилася тепер на звичайнісіньку формальність.

Його раннє правління було хитким через загрозу, яка існувала для Богемії від Фрідріха II Бабенберга, герцога Австрійського. Експансіонізм герцога викликав заклопотаність і протести від ряду інших правителів. У 1236 році імператор Фрідріх II взявся воювати проти Ломбардської ліги. Імператор зажадав аби Венцеслав та інші правителі-васали Священної Римської імперії дали йому частину своїх військ для його військових зусиль. Венцеслав очолив групу цих правителів, які висловили своє небажання відводити будь-які війська з-під захисту своїх територій, посилаючись на страх вторгнення Австрійського герцога. Вони попросили імперського втручання в цю ситуацію.

У червні 1236 року імператор проголосив імператорський бан відносно герцога Австрії. Імперські війська, послані проти герцога, змусили його втекти з Відня до Вінер-Нойштадту. Імператор оголосив пряме імперське правління в Австрії і Герцогстві Штирія, яке надало прихисток герцогу Австрійському. Венцеслав I був не задоволений цим очевидним розширенням прямого імперського правління настільки близько до кордонів Богемії. В результаті Венцеслав I і герцог Австрійський уклали союз проти імператора. Імператор вирішив відкликати бан у 1237 році, аби загасити цей відкритий фронт проти нього. Венцеслав зміг домовитися про розширення Богемії на північ від Дунаю. Венцеслав і герцог Австрійський знайшли іншого союзника — Оттона II Світлішого Віттельсбаха, герцога Баварії. У червні 1239 року Венцеслав і Оттон II покинули рейхстаг в Егері, діставши відмову у відлученні імператора Фрідріха II від влади і обранні антикороля. У 1245 році папа римський Інокентій IV оголосив Фрідріха II та його сина Конрада IV Німецького недійсними володарями Німеччини й Священної Римської імперії. Тільки у 1246 році Генріха Распе, ландграфа Тюрингії обрали королем Німеччини в опозицію імператору Фрідріху II і Конраду IV Німецькому.

Печатка Вацлава I.
Король Вацлав I їде на лицарський турнір. Картина Карела Свободи (1824—1870 роки).

Вторгнення монголів[ред.ред. код]

Конфлікт між Венцеславом I та імператором Фрідріхом II. Картина Венцеслава Черні, XIX століття.

Фрідріх II перебував тоді на вершині своєї могутності, придушивши опір в Німеччині та змусивши міста Ломбардії визнати його суверенітет. Можливо, він плекав наміри знову звести Богемію до її колишнього приниженого становища в імперії. Це пояснило б, чому Вацлав І приєднався на деякий час до папської партії. Через традиційні симпатії до Гогенштауфенів він вагався і невдовзі повернувся до імператорської партії. Однак конфлікт із Фрідріхом Австрійським, який тепер примирився з імператором, тривав далі, і тільки загальна загроза для Центральної Європи з боку монголів змусила двох суперників дійти згоди. Австрієць погодився на шлюб своєї племінниці Гертруди з Вацлавовим сином Владиславом (1241 pік). Монголи, які сплюндрували Сілезію, на щастя, не здолали перевалів, що вели до Богемії. Спустошення зазнали лише Моравія та Австрія. Коли монгольська небезпека минула, конфлікт з Австрією відновився. Здається, що Фрідріх II по смерті своєї дружини-англійки сам звернув свої думки, якщо й не почуття, до Гертруди, маючи на оці австрійські землі для зміцнення політики свого роду в Німеччині. Вважають, що 1245 р. він пообіцяв герцогу Фрідріху піднести Австрію та Штирію до рангу королівства. Наразившись на цю нову небезпеку, Вацлав І тримався папи Інокентія IV та його кандидата на імператорський трон Вільгельма Голландського. На його щастя, Фрідріх Австрійський раптово помер під час нової війни з угорцями (1246 p.). Чеський князь Владислав побрався з Гертрудою, але через кілька місяців після весілля помер.

Дарча грамота 1250 року короля Вацлава I костьолу Святого Віта у Празі.

Це було ударом для чеського короля, якого незабаром спіткала інша невдача — заколот чеської знаті, незадоволеної його пропапською політикою. Чеські гібеліни обрали маркграфа та правителя Моравії, королевського сина Пржемисла, співправителем. Громадянська війна тривала до 1250 p., коли Вацлав І примирився зі своїм сином. Ця боротьба була відгомоном на богемському ґрунті конфлікту між гвельфами й гібелінами і закінчилася вирішальною перемогою гвельфів та їхньої пропапської програми. Проте цей поворот у політиці зрештою допоміг королю здійснити свої наміри щодо Австрії. У 1251 р. помер другий чоловік Гертруди, Герман Баденський, і чеські перспективи в Австрії знову значно покращилися. Правителя Моравії Пржемисла було обрано станами Австрії герцогом і за допомогою племінника чеського короля, архієпископа Зальцбурзького, він зміг перебрати владу над герцогством. Щоб підтвердити свої претензії та придушити будь-яку можливу опозицію, Пржемисл вирішив одружитися з удовою короля Генріха VII Маргаритою, хоч вона за віком годилася йому в матері та мала серйозні наміри піти в монастир. Нерівну пару поєднав політичний шлюб у 1254 р. Ускладнення виникли з Белою IV Угорським, котрий вимагав Штирію, політично об'єднану з Австрією. Після кількох кривавих сутичок завдяки втручанню курії було підписано мирну угоду, за якою Австрія та частина Штирії відходили до Пржемисла, а решта Штирії — синові Бели, Іштвану.

Помер Венцеслав I 23 вересня 1253 року.

Результати правління Венцеслава I[ред.ред. код]

За час його правління Чехія дійшла до розвиненого готичного стилю життя, сформувалась культура лицарських турнірів, набула популярності придворна поезія і пісні. Його правління пов'язане з укріпленням чеської державності, набуттям все більшого впливу в Європі, зростанням сили чеської знаті, покращенням та інтенсифікацією будівництва, міського розвитку, торгівлі та ремесел.

Венцеслав, як його батько і, в подальшому, син, сприяли приходу етнічних німців в країну. Венцеслав був також першим королем, що надав пільги євреям, які платили за це, однак, значні суми.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Кунігунда (1200—1248), донька Пилипа Гогенштауфена, герцога Швабії

Діти:

  • Владислав (1228—1247 роки).
  • Оттакар (1230—1278 роки).
  • Беатріс (1231—1290 роки), дружина Оттона III Асканія, маркграфа Бранденбурзького.
  • Агнес (д/н-1268 рік), дружина Генріха III Веттіна, марграфа Мейсенського.
  • Не іменована дочка, яка померла без хрещення[3].

Міста, що їх заснував Венцеслав I[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чеське місто (чеськ. Králův Dvůr) в районі Бероун Середньочеського краю.
  2. The Royal Route [1]
  3. За іншими даними — Венцеслава.

Джерела[ред.ред. код]

  • Josef Žemlička: Století posledních Přemyslovců. 1986, Panorama, Praha. — 324 stran textu (чес.)
  • ANTONÍN, Robert. České země za posledních Přemyslovců I. (1192—1253). Praha: Libri, 2012. 432 s. ISBN 978-80-7277-446-3. (чес.)
  • BÁRTA, Stanislav. Smíření otce se synem. Uzavření sporu krále Václava I. s markrabětem Přemyslem roku 1249. In NODL, WIHODA, Martin. Rituál smíření: konflikt a jeho řešení ve středověku: sborník příspěvků z konference konané ve dnech 31. května — 1. června 2007 v Brně. Brno: Matice moravská, 2008. ISBN 978-80-86488-48-6. S. 101—108. (чес.)
  • NOVOTNÝ, Václav. České dějiny I./III. Čechy královské za Přemysla I. a Václava I. (1197—1253). Praha: Jan Laichter, 1928. 1085 s. (чес.)
  • SOVADINA, Miloslav. Dvůr Václava I. Sborník archivních prací. 1995, roč. 45, s. 3–40. ISSN 0036-5246. (чес.)
  • TŘEŠTÍK, Dušan; ŽEMLIČKA, Josef; SOMMER, Petr, a kol. Přemyslovci. Budování českého státu. Praha: Nakladatelství Lidové noviny, 2009. 779 s. ISBN 978-80-7106-352-0. (чес.)
Попередник
Пржемисл I Оттакар
Blason Boheme.svg Король Богемії
1230-1253
Blason Boheme.svg Наступник
Пржемисл Отакар II