Арпади

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Арпа́ди (Арпадовичі) — династія угорських князів (8891001), потім королів (10011301).

Заснована князем Арпадом (бл. 890 р. — за ін. даними, 889907), який об'єднав угорські племена і знищивши Великоморавську державу заснував Угорщину.

Найвизначніші представники Арпадів:

За правління двох останніх Угорщина досягає найбільшої могутності. У цей час (кінець 11 століття) Арпади починають загарбувати Закарпаття.

В наступний період правління Арпадів розпочався процес занепаду угорської держави. Вже Андрій II (12051235) змушений видати в 1222 році Золоту буллу, яка містила значні поступки магнатам і дворянству і посилювала феодальну роздрібленість Угорщини.

З ХІ столяття встановлюються династичні зв’язки між Арпадами та Рюриковичами. Король Андраш I (1046—60) був одружений з Анастасією Ярославною, донькою Ярослава Мудрого, донька Бели I (1060—63) Ланка стала дружиною Ростислава Володимировича, донька Ласло I Святого (1077—95) вийшла заміж за волинського князя Ярослава Святополчича. Король Коломан (1095—1114) був одружений з Євфимією Володимирівною, донькою Володимира Мономаха, а його син Алмош — з Предиславою, донькою Святополка Ізяславича. Онука Мономаха Єфросинія Мстиславна була дружиною короля Гези II, а їхній син Стефан III був заручений з дочкою галицького князя Ярослава Володимировича. Син короля Андраша II Андрій був одружений з донькою Мстислава Мстиславича Удатного Марією. За руських князів вийшли заміж доньки сина Андраша II Бели IV: Констанція стала дружиною Льва Даниловича, АннаРостислава Михайловича. Діти від останнього шлюбу влилися до правлячого прошарку Угорщини, започаткувавши династію банів Мачви[1].

Тісні зв’язки з політичною елітою Давньоруської держави давали змогу Арпадам активно втручатися у внутрішньо політичне життя Русі, зокрема обстоювати свої права на Галицьке князівство. На столі у Галичі (давньому) певний час сиділи син Бели III Андраш II, його сини Коломан та Андрій. Лише після кількох десятиріч боротьби з королем Белою IV Данило Галицький зміг відстояти незалежність Галицько-Волинського князівства. На рубежі ХІІІ—XIV стіліть, після згасання династії Арпадів, угорський стіл з 1301 року посіла Анжуйська династія.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рівнина в південно-західній частині Сербії.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Baumgarten N. Généalogies et mariages occidentaux des Rurikides Russes du X-е au XIII-е siècle. Roma, 1927;
  • Пашуто В. Т. Древняя Русь и Венгрия. В кн.: Славяне и Русь. М., 1968;
  • Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь, Візантія і Угорщина в XII ст. В кн.: Україна в Центрально-Східній Європі: Студії з історії XI—XVIII століть. К., 2000.