Перейти до вмісту

Водійське посвідчення

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Водійське посвідчення
Польське водійське посвідчення
Тип документупосвідчення водія
Призначенняідентифікація особи

Водійське посвідчення, або посвідчення водія — документ, що посвідчує право фізичної особи на керування транспортним засобом. Для отримання посвідчення водія необхідно пройти необхідне навчання та скласти іспит. Правила і вимоги, що стосуються ліцензування водіїв, варіюються у різних юрисдикціях.

Історія водійських посвідчень

[ред. | ред. код]
Дозвіл, виданий Карлу Бенцу на керування своїм автомобілем на дорогах

Перша ліцензія на водіння транспортного засобу була видана винахіднику сучасного автомобіля Карлу Бенцу в 1888 році. Шум і запах його Motorwagen викликав скарги громадян, тому Бенц запросив і одержав письмовий дозвіл управляти своїм автомобілем на дорогах загального користування герцогства Баден.[1]

Аж до початку XX століття у європейських країнах не видавались ліцензії на керування транспортними засобами.[1] Вперше обов'язкову ліцензію і тестування запровадили в Прусії 29 вересня 1903 року.[1] У 1910 році німецький імперський уряд започаткував ліцензування водіїв у національному масштабі, було створено систему випробувань і освіти для водія, яка згодом слугувала моделлю для ліцензування в інших країнах.[1] Останньою країною, де було запроваджено ліцензування, стала Бельгія, де до 1977 року було можливо придбати і мати ліцензію без проходження іспиту з водіння.[2]

1928 рік

[ред. | ред. код]

В Англії в 1928 році не існує спеціальних дозволів на право керування автомобілем і кожен може керувати автомобілем і мотоциклом.[3] В СРСР право на керування автомобілем і мотоциклом має лише невеличка група спортсменів, які є професійними водіями, на відміну від США і Англії — де автомобілями керують прості люди.[3]

В Англії не існує жодних екзаменів для одержання права на їзду: люди просто подають заяву урядові, і за дуже незначну плату отримують водійський листок; в Нідерландах — потрібно лише пред'явити медичне свідоцтво, що ти здоровий; в Бельгії немає жодних свідоцтв на право їзди та не потрібні також і медичні свідоцтва; у Франції необхідне складання практичного іспиту (без теорії) в поліції, а сам іспит є дуже полегшеним; в США ліцензію на водіння видають протягом кількох хвилин на основі письмової, усної, або навіть телефонної заяви.[4]

В СРСР — дорого[4] і болісно: СРСР ніби знову переживає «радіозаборонений період», коли дозвіл на радіоприймач коштував багато грошей, часу і нервів.[4]

Обкладинка водійського посвідчення СРСР (1985 р.)

Щоб отримати дозвіл на їзду, радянський громадянин повинен:[4]
1. Пройти психологічне випробування (вартість: 4 рублі);
2. Надати посвідчення із МУУР'а про відсутність судимостей (вартість: 2 рублі);
3. Пред'явити посвідчення особи;
4. Написати заяву в письмовій формі;
Отримати ці документи займає багато часу. Отримання посвідчення із МУУР'а займає місяці, так само займає і потрапляння в чергу по психо-технічному випробуванню.[4]
Отримавши ці папери:[4]
5. Теоретичний екзамен в МКХ (вартість: 3 рублі, 25 копійок);
6. Безкоштовний практичний іспит з їзди. Найкоротший строк, за який цей іспит можна скласти, становив близько місяця.

При цьому, за Статистичними даними Центрального Статистичного управління СРСР у 1928 рік число автомобілів в експлуатації у Великій Британії становило 1 023 700 одиниць, Франції — 891 000, коли в СРСР — 20 600; число жителів на 1 автомобіль у Великій Британії становило 34 осіб, Франції — 46, СРСР — 7 000.[5]

Україна

[ред. | ред. код]
Українське посвідчення водія зразка 2013 р.

Офіційна назва згідно з ПДР — посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії[6][7].

Цифрова версія

[ред. | ред. код]

У 2020 році в Україні для всіх громадян стала доступна цифрова версія їхнього водійського посвідчення в додатку державних послуг Дія. Відтоді зникла потреба мати з собою картку чи свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Їх замінив QR-код, що генерується в додатку, та може бути перевірений на чинність працівником поліції. Таким чином Україна приєдналася до 10 країн світу, що першими впровадили подібну послугу.[8]

Корупційні зловживання

[ред. | ред. код]

В 2010-х роках в Україні спостерігалася корупційна практика купівлі водійських посвідчень.[9][10] За різними оцінками водійське посвідчення купили від 49,6% до 90% українських водіїв.[11][12][13]

Можливістю купити водійське посвідчення в Україні користуються також мешканці сусідніх країн, зокрема, Польщі.[14][15]

Категорії транспортних засобів

[ред. | ред. код]

Відповідно до чинного законодавства, залежно від їх типів і призначення, виділяють 14 видів категорій транспортних засобів, керування якими дозволено при наявності у водія відповідного посвідчення водія:

А1 — мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт;

А — мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше;

В1 — квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів;

В — автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, — восьми, состав транспортних засобів з тягачем категорії B та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів.[16]

С1 — призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів);

С — призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів);

D1 — призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16;

D — призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16;

ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE — состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів;

Т — трамваї та тролейбуси[7].

Вікові обмеження

[ред. | ред. код]

Право на керування транспортними засобами надається з такого віку:[17]

  • з 16 років — категорії А1, А;
  • з 18 років — категорії В1, В, С1, С;
  • з 19 років — категорії BE, C1E, СЕ;
  • з 21 року — категорії D1, D, D1E, DE, Т.

В США водійське посвідчення носить назву «ліцензія водія».

Саудівська Аравія

[ред. | ред. код]

У Саудівській Аравії жінкам заборонялося кермувати автомобілем з 1950-х років до 24 червня 2018 року, коли ця країна стала останньою у світі, що скасувала подібну заборону. До 2013 року жінкам там заборонялося навіть водити велосипед[18].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Lutteroth, Johanna. Der Lappen, der die Welt bedeutet. einestages (German) . Spiegel Online. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 2 серпня 2008.
  2. Altes vom Auto: Meldungen aus 125 Jahren: Tops und Flops (a summary of the highlights and lowlights of the first 125 years of motoring history). Auto Motor u. Sport. Heft 4 2011: Seite 16. date 27 January 2011.
  3. а б В. Залесский. «Автомобильные знания — в массы!». — Журнал «За рулем» № 5, 1928 рік. (сторінка: 24)
  4. а б в г д е Н. Клер. «За границей просто, у нас — бюрократично („право на езду“)». — Журнал «За рулем» № 6, 1928 рік. (сторінки: 40, 41)
  5. Проф. Е. А. Чудаков «Промышленности в СССР». — Журнал «За рулем» № 1, 1928 рік. Тираж 15 000 (сторінки: 5-6)
  6. Про Правила дорожнього руху: Кабінет Міністрів України; Постанова, Перелік, Правила від 10.10.2001 № 1306. Архів оригіналу за 14 лютого 2018. Процитовано 10 жовтня 2013.
  7. а б Див. також: Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами: Кабінет Міністрів України; Постанова, Положення від 08.05.1993 № 340 [Архівовано 9 березня 2018 у Wayback Machine.]
  8. ПРЯМИЙ ЕФІР. Зеленський, Аваков, Гончарук - презентація додатку "ДІЯ" | НАШ 06.02.20 (укр.), архів оригіналу за 31 грудня 2021, процитовано 7 лютого 2020
  9. Продажні права, 16 жовтня 2015, Антикор
  10. Посвідчення водія за $400. Українці купують права не виходячи з дому [Архівовано 28 травня 2019 у Wayback Machine.], 11 лютого 2017, ФАКТИ. ICTV
  11. Експерти: Кожен другий український водій платив хабар під час отримання прав [Архівовано 28 травня 2019 у Wayback Machine.], 1 серпня 2011, Кореспондент
  12. Водії голосують за хабарі ДАІ-шникам [Архівовано 28 травня 2019 у Wayback Machine.], 7 лютого 2008, Тема
  13. У Львові протестували проти корупції при видачі водійських прав [Архівовано 1 червня 2019 у Wayback Machine.], 22 травня, 2019, День
  14. Чому поляки їздять до України по водійські права? [Архівовано 28 травня 2019 у Wayback Machine.], 28 Травень 2019, Радіо Свобода
  15. Поляки масово отримують водійські права в Україні [Архівовано 28 травня 2019 у Wayback Machine.], 20.09.2017, Finance.ua
  16. ПОСТАНОВА № 1306 Про Правила дорожнього руху - Кабінет Міністрів України
  17. Категорії водійських прав в Україні. Архів оригіналу за 28 грудня 2019. Процитовано 4 червня 2022.
  18. Женщинам в Саудовской Аравии разрешили водить машину. Запрет действовал с 1950-х годов / Медуза, 24 июня 2018. Архів оригіналу за 25 червня 2018. Процитовано 24 червня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]