Волкович Анатолій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Анатолій Васильович Волкович
отець Анатолій
Народився 2 липня 1866(1866-07-02)
Помер 1923(1923)
Поховання Варшава
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР
Польща Польща
Діяльність капелан Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Російської імператорської армії
капелан Coat of Arms of UNR.svg Армії УНР
Alma mater Духовна семінарія
Титул протоієрей
Посада полковий капелан
Конфесія Московський патріархат,
УАПЦ
Батько Василь Волкович
Нагороди
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня

Волкович Анатолій Васильович (2 липня 1866(18660702) р., с. Жукотки Чернігівської губернії — †1923 р.)[1] — пан отець Армії УНР, капелан (душпастир) окремої Запорізької дивізії, член Головної управи військового духовенства, протоієрей.

Походження та освіта[ред.ред. код]

За національністю українець. Православного віросповідання. За походженням — селянин. Уродженець с. Жукотки на Чернігівщині. Закінчив повний курс Духовної семінарії. Володів іноземними мовами: польською, російською та трохи німецькою.

Служба в РІА[ред.ред. код]

9 грудня 1889 року висвячений у священики. З 3 лютого 1894 року служив панотцем 13-го гусарського Наврського полку Російської імператорської армії. У Першій світовій війні, 14 листопада 1914 року, отримав контузію у с. Ліпкіське Наврського повіту. Служив в полку до 12 лютого 1918 р. — дня його остаточного розформування. Одержав російській військові нагороди: Орден Святої Анни 3 ступеня, Орден Святої Анни 2 ступеня з мечами. 8 лютого 1917 року був затверджений у сані протоієрея, згодом одержав нагородного золотого хреста. Остання посада у російській армії — полковий протоієрей (капелан).

Служба в Армії УНР[ред.ред. код]

В Армії УНР з 17 березня 1918 року. Цього дня генералом Натіївим був зарахований до штату при штабі Окремої Запорізької дивізії.[2] 3 6 липня 1918 р. був відряджений для душпастирської праці на фронт в Кінний кошового отамана Костя Гордієнка полк, де служив до його повного розформування.[3] 30 вересня 1918 р. наказом отамана Окремої Запорізької дивізії був призначений на посаду панотця в 4-й Запорізький гетьмана Петра Дорошенка полк і служив в ньому до 12 січня 1919 року. 31 грудня 1918 р. згідно з персональним наказом отамана Лівобережної армії за сімейними обставинами був переведений в 2-гу легку Гарматну бригаду в м. Полтаву.[4] Наказом по 2-й Пішій дивізії від 14 лютого 1919 р. за ч.37 призначений в.о. благочинного дивізії. По розформуванні гарматної бригади, наказом отамана 1-ї пішої Запасової бригади від 22 березня 1919 р. ч.64 призначений на посаду панотця в 2-й піший Запасовий полк, в якому служив до його розформування. 5 травня 1919 року Головною управою військового духовенства, згідно з клопотанням, призначений на вільну посаду панотця до полку ім. Костя Гордієнка.[5] Служив у полку до його інтернування польською владою (7 грудня 1919 р.). 6 червня 1920 року повернувся з польського полону. За два тижні після цієї події, 22 червня 1920 року, був призначений до 4-ої Запасової бригади.

Наказ Головної команди військ УНР № 32 від 5 жовтня 1920 р.[6]:

На підставі висновків реєстраційної комісії на дійсну українську військову службу по військово-духовній офіції зараховуються: до складу штабу 4-ої Київської дивізії-протоієрей Микола Мариніч, до складу штабу 2-ої Волинської дивізії — протоієрей Василь Сукачів, до складу штабу 4-ої Київської запасної бригади — протоієрей Анатолій Волкович, до складу штабу Окремої кінної дивізії — протоієрей Михайло Овертович

У березні 1921 р. був на з'їзді українських військових капеланів у м. Тарнові організованому міністром ісповідань УНР Іваном Огієнко[7].

Згодом служив панотцем у 5-й Херсонській дивізії, з якою вийшов на еміграцію[8].

Похований у православному секторі цвинтаря «Воля», м. Варшава.

Родина[ред.ред. код]

Був одруженим, мав чотирьох дітей. Станом на 1 серпня 1920 р., дві доньки були ще малолітніми: одній два рочки, а іншій — сім. З початку Першої світової війни родина Волковичів весь час мешкала у Полтаві. Доля родини лишається досі не з'ясованою.

Примітки[ред.ред. код]

  1. ЦДАВОУ. Ф. 1075. Реєстраційні картки різних військових осіб. — Оп. 1. — Спр. 68. — Арк. 23-24
  2. Наказ командира Окремої Запорізької дивізії З. Натіїва від 17 березня 1918 ч. 35
  3. Посвідка отамана Окремої Запорізької дивізії від 23 вересня 1918 р. ч.3396
  4. Наказ по 2-й Пішій дивізії від 9 січня 1919 р. ч.7
  5. Повідомленням корпусного благочинного від 5 травня 1919 р. ч.16
  6. Слюсаренко П. М., «Душпастирська служба в армії Української народної республіки періоду російсько-польської війни 1920 року» // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості. Матеріали ХІІІ Міжнародної науково-практичної конференції 16 травня 2003 р. — Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта», 2003. — С.290–292.
  7. Михалевич Віктор, Духівництво у військових структурах: історичний досвід і сучасністьPDF, 2012 р. // «Волинь і волиняни у Другій світовій війні: збірник наукових праць». —— С.130.
  8. З. Стефанів. Душпастирство у війську. Енциклопедія Українознавства, т. 2.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]