Наперсний хрест

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наперсний хрест
Зображення
Названо на честь Пектораль
CMNS: Наперсний хрест у Вікісховищі

Напе́рсний хре́ст — священник носить під одягом або поверх його, на шнурі або ланцюжку, надягнутий кругом шиї поверх ряси або фелоні.

Відомості[ред. | ред. код]

Вселенський патріарх Варфоломій I із наперсним хрестом

Наперсні хрести для священників з'явилися в Руській Православній Церкві порівняно недавно. До XVIII століття їх мали право носити тільки єпископи.

Після того, як у вжиток увійшли змінені грецькі підрясники, ряси і клобуки, одяг священників перестав відрізнятися від одягу дияконів і келійних одягів ченців, що повинно було сприяти появі особливих знаків, за якими можна було б відрізнити священника від інших духовних осіб. Такою відмінністю став наперсний хрест, який до 1896 року мав статус церковного ордена[де?]: наперсним хрестом як нагородою і знаком монаршої милості нагороджували заслужених ієреїв за довголітнє служіння без шкоди. Цей хрест має чотири кінці, з подовженим нижнім кінцем. З лицьового боку він має рельєфне зображення Розп'яття, із внутрішнього боку напис «Пресвітеру, що дає образ вірним словом і житієм. Встановлений у благочестиве царювання великого государя імператора Павла I 1797 року, 18 грудня».

Хрест носять[хто?] на ланцюгу з великих плоских ланок, з'єднаних подвійними дрібними кільцями. У середині ланцюга — перемичка, так що ланцюг спереду охоплює шию, а ззаду спускається на спину.[1]

Світлини[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Булгаков С. В. Настольная книга для священно-церковнослужителей. Киев, 1913. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

  • Васильев А. Андрей Рублев и Григорий Палама. ЖМП. 1960. № 10. (рос.)
  • Архиеп. Вениамин. Новая скрижаль. Изд. 12-е. СПб., 1859. (рос.)
  • Голубинский Е. История Русской Церкви. М., 1881.
  • Дмитриевский А. Ставленник. Киев, 1904
  • Прот. Ермолатий Н. Конспект по церковному Уставу для 1-го класса Волынской духовной семинарии, 1958.
  • Историческое, догматическое и таинственное изъяснение Божественной Литургии. СПб.: Изд. И. Л. Тузова, 1896.
  • Митрополит Макарий. История Русской Церкви, Т. II. Изд. 3-е. СПб., 1889.
  • Миронов А. М. История христианского искусства. Казань, 1914.
  • Нестеровский Е. Литургика, Ч. I. М., 1909.
  • Никольский К. Пособие к изучению Устава богослужения Православной Церкви. Изд. 7-е. СПб., 1907.
  • Писания святых отцов и учителей Церкви, относящиеся к истолкованию православного богослужения. Т. II. СПб., 1856.
  • Покровский Н. В. Церковная археология в связи с историею христианского искусства. Пг., 1916.
  • Полный православный богословский энциклопедический словарь. Изд. П. Сойкина. СПб., 1912.
  • Прот. Рудаков А. Краткое учение о богослужении Православной Церкви. Изд. 41-е. СПб., 1913.
  • Соколов Д. Краткое учение о богослужении Православной Церкви.
  • Успенский Л. Смысл и язык икон // ЖМП. 1955. № 6, 7.
  • Успенский Л. Храм, его символика и значение в жизни христианина. ЖМП // 1953. № 11.
  • Свящ. Флоренский П. Иконостас. Богословские труды. № 9. М., 1972.
  • Свящ. Флоренский П. Экклезиологические материалы // Богословские труды. № 12. М., 1974.
  • Церковный Устав. Конспект для 1-го класса Московской духовной семинарии.
  • Иванов В. Таинства Агнца. Московский Патриархат 1917—1977 гг. М., 1978. С. 68-79.