Воронович Михайло Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Михайлович Воронович
Міністр сповідань
14 листопада 1918 — к.листопаду 1918
Гетьман Павло Скоропадський
Отаман Ради міністрів Сергій Гербель
Попередник(и) Олександр Лотоцький
Наступник(и) Констянтин Мирович (як керуючий); Олександр Лотоцький (як мінстр сповідань у уряді Директорії)
Товариш міністра внутрішніх справ
4 травня 191814 листопада 1918
Гетьман Павло Скоропадський
Отаман Ради міністрів Федір Лизогуб
Особові дані
Місце смерті Жмеринка, УНР
Вища освіта Імператорське училище правознавства
Професія юрист

Михайло Михайлович Воронович (? — листопад 1918, Жмеринка, Вінницька область) — російський і український правник і чиновник, державний діяч Української держави, дійсний статський радник.

Біографія[ред. | ред. код]

Походив із родини українських дворян.

1890 — по закінченні з золотою медаллю Імператорського училища правознавства[1] працював у чині титулярного радника товаришем (заступником) прокурора Новгородського, а пізніше Петербурзького окружного суду.

1904-1905 — під час російсько-японської війни був уповноваженим Червоного Хреста.

Завдяки своїй зацікавленості у земельних справах, по закінченню війни був запрошений на посаду начальника управління землеробства Херсонської губернії. На цій посаді пропрацював до 1915, коли був призначений бессарабським губернатором.

1917 — звільнений Тимчасовим урядом з посади за власним проханням[2].

Переїхавши до Києва, став однимі з чільних діячів Союзу земельних власників, був пов'язаний з Українською Народною Громадою. Під час Всеукраїнського з'їзду хліборобів (квітень 1918) підтримав Павла Скоропадського та утворення Української Держави.

Був призначений товаришем міністра внутрішніх справ у кабінеті Федора Лизогуба. На цій посаді відповідав за організацію поліції. Коли Лизогуба змінили на Гербеля, зайняв посаду міністра віросповідань замість Олександра Лотоцького.

Був направлений урядом на Ясську нараду країн Антанти замість Івана Коростовця, що мав стати міністром закордонних справ, для інформування їх щодо точки зору уряду Української Держави на поточну ситуацію та для повідомлення про готовність гетьмана підтримати білогвардійців.

Вбитий супротивниками гетьманського режиму у Жмеринці.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Н. Л. Пашенный. Императорское Училище Правоведения и Правоведы в годы мира, войны и смуты. Издание Комитета Правоведской Кассы. — Мадрид, 1967.
  2. Журнал заседаний Временного правительства № 17 от 13 марта 1917 г. / Журналы заседаний Временного правительства, март—октябрь 1917 года: в 4 т. — М.: Росспэн, 2001. Т. 1: Март—апрель 1917 года. — С. 90

Література[ред. | ред. код]

  • Журналы заседаний Временного правительства, март—октябрь 1917 года: в 4 т. — М.: Росспэн, 2001. Т. 1: Март—апрель 1917 года / сост. Е. Д. Гринько, О. В. Лавинская; отв. ред. тома Б. Ф. Додонов
  • Н. Л. Пашенный. Императорское Училище Правоведения и Правоведы в годы мира, войны и смуты. Издание Комитета Правоведской Кассы. — Мадрид, 1967.