Жмеринка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 49°02′00″ пн. ш. 28°07′00″ сх. д. / 49.03333° пн. ш. 28.11667° сх. д. / 49.03333; 28.11667

Жмеринка
Coat of arms zhmerynka.PNG Прапор-Жмеринка.png
Герб Жмеринки Прапор Жмеринки
Панорама району міста навколо залізничного вокзалу
Панорама району міста навколо залізничного вокзалу
Жмеринка
на мапі Вінницької області
на мапі Вінницької області
Основні дані
Інша назва Столиця європейських залізниць[1]
Центр мировой культуры [2] [3]
Країна Україна Україна
Регіон Prapor Vinnytskoyi oblasti.svg Вінницька область
Район Жмеринська міська рада
Рада Жмеринська міська рада
Код КОАТУУ 0510300000
Засноване 1865 р.
Перша згадка Початок XVIII ст. [4]
Магдебурзьке право 1591[5]
Статус міста з 18 листопада 1903[4] року
Поділ міста 17 місцевостей
Населення 34 676 (1 червня 2016)[6]
Агломерація Вінницька
Площа 18,26 км²
Густота населення 1899,0 осіб/км²
Поштові індекси 23100-23107
Телефонний код +380-4332
Координати 49°02′33″ пн. ш. 28°05′57″ сх. д. / 49.04250° пн. ш. 28.09917° сх. д. / 49.04250; 28.09917
Висота над рівнем моря 326 м
Водойма р. Рів
Назва мешканців Жмеринчани, Жмеринчанка, Жмеринчанин
Міста-побратими Див. нижче
День міста перша неділя серпня
Номери автомобілів АВ, КВ
Відстань
Найближча залізнична станція Жмеринка, Жмеринка-Подільська
До станції 0 км
До обл./респ. центру
 - фізична 35 км
 - залізницею 47 км
 - автошляхами 46 км
До Києва
 - фізична 231 км
 - залізницею 268 км
 - автошляхами 311 км
Міська влада
Адреса 23100, Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Центральна, 4, 5-01-00
Веб-сторінка Жмеринська міськрада
Міський голова Кушнір Анатолій Петрович

Commons-logo.svg Жмеринка у Вікісховищі

Жме́ринка — місто обласного значення у Вінницькій області, центр Жмеринського району. Площа 18,2 км². Населення 35,4 тис. мешканців (2001, становить 90,2% до 1989), переважно українці. Відстань до обласного центру становить 35 км і проходить автошляхом E583, із яким збігається М21. В місті знаходиться великий залізничний вузол, що з'єднує Київ, Одесу, Львів та Могилів-Подільський, також можна дістатися багатьох Європейських міст. Функціонує 8 міських автобусних маршрутів.

Зміст

Географія[ред.ред. код]

Географічне розташування[ред.ред. код]

Жмеринка розташована у південно-східній частині Подільської верховини за 49 км від Обласного центру. Площа Жмеринки становить 18,2 км².

Середня висота над рівнем моря становить 326 м. Протяжність Жмеринки з півночі на південь — 5,7 км, із заходу на схід — 6,9 км.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірний, континентальний. Середньорічні температури повітря: літня — (+18.5°C), зимова — (-5.6°C). Середньорічна кількість опадів становить — 637 мм. За класифікацією кліматів Кеппена — Df(bo).

Переважають сірі та світло-сірі ґрунти, а також широколистяні дубово-грабові ліси.

Клімат Жмеринки
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2,4 −0,8 4,2 13,2 19,6 22,6 23,9 23,5 19,3 12,5 4,9 0,0 11,7
Середня температура, °C −5,6 −4,1 0,4 8,2 14,1 17,2 18,5 17,9 13,9 8,0 2,1 −2,6 7,3
Середній мінімум, °C −8,8 −7,4 −3,3 3,2 8,6 11,8 13,2 12,4 8,6 3,6 −0,7 −5,1 3,0
Норма опадів, мм 35 33 31 51 67 96 95 65 51 33 39 41 637
Джерело: Климат: Жмеринка - Климатический график, График температуры, Климатическая таблица - Climate-Data.org (рос.)

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

В кінці 60-х років XX століття під час земляних робіт пов'язаних з будівництвом басейну біля стадіону «Локомотив» були знайдені знаряддя праці первісних людей: зубила, скребки, крем'яні сокири, долота, а також черепки гончарних виробів, дивна статуетка, що нагадувала жінку. Отже на території міста жили наші пращури ще в сиву давнину. На території, що прилягає до міста є пам'ятник археології поселення трипільської культури. За 12 км від Жмеринки біля села Межирова збереглися вали Скіфського городища, а біля Станіславчика ще й досі височить козацька могила — свідок відчайдушної боротьби українського народу за незалежність.

Етимологія[ред.ред. код]

Свою назву Жмеринка отримала від сіл розташованих по обидві сторони від залізничної колії — Велика і Мала Жмеринка. Щодо походження назви, то існують різні версії: одні дослідники вважають, що вона походить від польського вислову «жму руку» (пол. «жме ренке»), сказаному при зустрічі двох переможців, інші вбачають її в тому, що на території сучасного міста було поселення, в якому жили гончарі, які з глини виготовляли різний посуд — «жали ринки». Інші дослідники шукали витоки значно глибше в історії краю, вважаючи походження назви від кореня «жмир», що означає самоназву кіммерійців, племен, які населяли цю землю до скіфського періоду. Є гіпотеза, що «джемері» — це густий темний ліс, хащі, на місці якого виникли ці поселення. Та найбільш ймовірною є наступна. Давньогрецький історик Геродот свідчить, що подільська земля відома світові ще за 5 сторіч до н. е.. Він згадує алозонів і неврів, які заселяли ці землі. З його праць ми дізнаємось, що південь України в ті далекі часи населяли кіммерійці, яких ассірійці називали «GIM(M)IR»(«ГІММІР»). В українській мові (як і в інших слов'янських мовах) звук «ж» чергується із звуком «г». Можливо звідси і пішла назва наших далеких предків. Вона збереглася у назвах подільських поселень Чемеринці, Чемер, Чемериси, в назві трави чемериці, одежі-чемерки, а згодом і назві поселення — Жмеринка.

Історія[ред.ред. код]

Жмеринка — велика вузлова станція Правобережжя України, заснована в 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка на місці вирубаного дубового пралісу.

Історично Жмеринка складалась із різних поселень, які зберегли свої назви — на схід від залізниці розмістилась власне Жмеринка, на північний схід — Велика Жмеринка, на південний схід — Петрівка, на південь Кавказ, ще південніше Корчівка. Безпосередньо до міста прилягають села Мала Жмеринка, Леляки, Тартак, Подільське та селище міського типу Браїлів. В історичних матеріалах згадується про Жмеринку на початку XVIII століття, як про село Браїлівської волості, Вінницького повіту, Подільської губернії. Саме тут пролягав давній Кучманський шлях.

Неподалік від міста протікала колись повноводна річка Баран[39]. Про це свідчать фахівці з водопостачання: на великій глибині вона протікає і тепер. В ті давні часи вона звивалася з північного сходу на південь. Про це свідчать назви околиць міста, які залишились в пам'яті пізніших поколінь: Заріччя, Порубаний ліс, Пеньківка, Грисяний лісок, Березина, Корчівка.

Заснування та розбудова міста[ред.ред. код]

Перша згадка про місто датується початком XVIII ст., вказується, що Жмеринка — село Браїлівської волості Вінницького повіту Подільської губернії[4].

Почесний громадянин міста граф Дмитро Гейден

Завдяки будівництву залізниці КиївБалта (18651870 рр.) обабіч колії виросло невелике селище залізничників, що розпочиналося з кількох будинків, які спорудив зі своїми синами один із засновників локомотивного депо в 1891 р. машиніст Бєлінський. Це була перша вулиця майбутнього міста, яка носить тепер ім'я І.Франка.

Вулиця в Жмеринці. Початок ХХ століття

Вигідне географічне розташування визначило розвиток Жмеринки як залізничного вузла півдня Російської імперії. 25 лютого 1870 р. розпочалася експлуатація першого залізничного вокзалу. Через збільшення потоку вантажів 1891 року побудовано паровозне депо, у 1898 — вагоноремонтні майстерні. В архівних документах 1899 р. знайдені відомості про місцевих дворян Ф. Й. Сухоржевського та А. А. Сабинського, які водночас працювали машиністами залізничної станції, а В. Садковський — вагонним майстром. Рух поїздів залізницею Одеса — Жмеринка — Київ розпочався 8 червня 1870 р. Залізницею Жмеринка — Волочиськ — у вересні 1871 року, Жмеринка — Могилів-Подільський — 30 вересня 1892 року.

Вулиця Базарна (нині Горького) в Жмеринці. Початок ХХ століття

Від заснування міста тривалий час землі навколо Жмеринки належали графам Олександру та Варварі де Шаузель-Гуф'є. Вони інвестували у будівництво нових храмів, а Варвара перед смертю заповіла весь свій статок вкласти у будівництво Земської гінекологічної лікарні на 36 ліжок, яку очолив Михайло Зарінський (нині — Жмеринська ЦРЛ; збереглося лише інфекційне відділення). До речі, 12 вересня 1909 р., за клопотання Подільської губернської комісії, Земській лікарні було присвоєне ім'я покійної графині. Після цього Велика Жмеринка була викуплена графом Дмитром Федоровичем Гейденом, рід якого походив з Вестфалії. Він ініціював створення у Жмеринці училища інструкторів з сільського господарства, при ньому було збудовано чоловічу гімназію, виділив кошти на облаштування православного та римо-католицького кладовищ. У одному з його маєтків, що на вулиці Графській, 24 (нині — Центральна), з 7 січня 1905 р. були розміщені міське управління та приймальня першого міського голови Жмеринки — Карла Вікентійовича Вронського, який до призначення на посаду управителя міста був управителем земель графа[40]. Доречі, в цьому будинку нині розміщений музей історії міста. У грудні 1909 р. Дмитро Федорович отримав звання Почесного громадянина міста. 1917 р. граф Гейден очолив спілку хліборобів України, а 1918 р. назавжди покинув ці землі. На розі вулиць Шевченка і Литвиненка і досі стоїть його садиба: нині будинок графа відреставровано і тут певний час розміщувався краєзнавчий музей.

З 1869 у Малій Жмеринці діяла церковно-парафіяльна школа, у Великій Жмеринці — однокласна міністерська школа. 1870 року у Жмеринці відкрито приватну однокласну школу для дітей (хлопчиків) залізничників, 1890 — двокласне вище початкове училище для дітей дріб. службовців, а також нове приміщення двокласного залізничного училища (нині — ЗОШ № 4), 1906 — чоловічу гімназію (у радянські часи — пошта, 1999 — знесена у зв'язку з аварійним станом), яку в 1909 р. переведено в нове приміщення (нині — ЗОШ № 1). У 1909 році у власному будинку Ганна Лукашевич заснувала жіночу гімназію (нині — Гімназія), 1912 року розпочало діяти вище початкове платне училище для хлопчиків, будівництвом керував міський управитель О. Добровольський (нині — ЗОШ № 3). Також у 1899 р. у місті була відкрита друкарня, керуючим став Н. Істочник. І у тому ж таки 1899 Жмеринці був наданий статус містечка.

Оскільки Жмеринка була містом залізничників, а ті в свою чергу користувалися прихильністю соціал-демократичних сил, в ніч на 28 квітня 1899 р., на залізничній станції Жмеринка, групою невідомих було розміщено 8 агітаційних плакатів, що закликали вийти на мітинг 1 травня, а також два примірники газети «Вперед». Поліція приклала чималих зусиль, аби запобігти заворушеню, та незважаючи на це, 1 травня, невелика група людей (~200 чоловік) вийшла на демонстрацію.

18 листопада 1903 р., за велінням імператора, Жмеринці надається статус міста. Крім цього, було передбачене таке:

« Представить вновь образованному городу в течении первых 10 лет льготы:

Освободить от казенних пошлин сделки по приобретению городом земель. Не возлагать на городские средства производства пособий казне:

а) пособий на содержание центрального управлення Министерства Внутренних Дел;
б) на полицейское управление Империи;
з) освободить городскую кассу от участия в расходах местного и губернского по городским делам Присутствия.
 »

З 1903 р. розпочався справжній розквіт Жмеринки. Із зростанням і розширенням вузлової станції йшло розширення її служб, ріст нових вулиць від станції в бік Великої і Малої Жмеринки. Тут почало діяти Товариство взаємного кредиту, основний капітал якого становив понад 44 тис. рублів.

В лютому 1905 року жмеринські залізничники оголосили страйк на знак солідарності з російськими пролетарями. Страйкарі висунули вимоги: 8-годинний робочий день, підвищення заробітної плати, безплатне навчання дітей, державне страхування, впорядкування медичної допомоги тощо. Страйк повторився у жовтні того ж року, залізниичники наполягали задовольнити вимоги, пред’явлені ними під час лютневих заворушень. 10 грудня застрайкували телеграфісти, пізніше їх підтримали працівники служби руху. 11 грудня за наказом губернатора, в Жмеринці оголошено воєнний стан. Грудневий страйк жмеринських залізничників було придушено збройною силою.

Незважаючи на численні заворушення з боку прихильників соціал-демократичних сил Росії, Жмеринка, як і вся Імперія, в час економічного розквіту розвивалась. Так, напередодні Першої світової війни у місті налічувалося 9 заводів та 36 майстерень, що забеспечували роботою 129 осіб. Решта жмеринчан працювали на залізниці. Населення становило 27 195 чоловік. У місті налічувалося 1737 дворів.

Перша світова у Жмеринці та визвольні змагання 1917–1921 років[ред.ред. код]

У часи революції та громадянської війни в місті точилася боротьба різних тогочасних військових формувань: української, білої, більшовицької, польської, армії Антанти й анархістів.

Звістка про повалення царизму викликала революційний настрій у прихильників комунізму Жмеринки. Робітники влаштовують демонстрації, роззброюють поліцію. Це пробудження використовують меншовики й есери, які мали підтримку серед службовців вузла та офіцерів місцевого гарнізону. Було обрано так звану демократичну думу, до складу якої входили представники саме цих партій. В умовах двовладдя з робітників-залізничників виникла невелика група (14 чоловік), очолювана токарем Г. К. Маниловським, яка підтримувала більшовиків, вела боротьбу за вплив на робітників вузла та селян навколишніх сіл.

12 квітня 1917 у приміщенні кінотеатру «Міраж» було обрано Раду робітничих і солдатських депутатів. У вересні того ж таки 1917 р. організовано червоногвардійський загін з 200 осіб. Це допомогло комуністам захопити владу у місті, яку проголошено 3 (16) листопада 1917 року за допомогою ревчастин 2-го гвардійського корпусу. За кілька днів було організовано ревком, у якому непристойно переважали більшовики. Але, нащастя, діяльність більшовицьких сил у Жмеринці припинилася після визволення міста силами Центральної Ради.

В останні дні грудня 1917 року до Жмеринки знову вступили війська 2-го гвардійського корпусу, більшовики поновили владу над містом. За перші два дні до щойно організованого загону Червоної гвардії записалося понад 200 робітників вузла. Він поповнювався також солдатами й селянами навколишніх сіл. На початку березня 1918 р. відбувся бій за залізничну станцію Жмеринка. По один бік були війська УНР та австро-угорські сили, а по інший — більшовики. Зазнавши значних втрат червоногвардійці відступили. Над Жмеринкою знову майорів жовто-синій прапор. У бою загинув машиніст Жмеринського локомотивного депо Й. С. Кашевич. Його ім'ям нині названа одна з вулиць міста. Ще один машиніст, що загинув під час битв по стороні червоної армії і на честь якого названа одна з вулиць — П. П. Птахін.

В травні 1918 р. створюється підпільна організація більшовиків. Під час страйку залізничників, що продовжувався з липня до вересня 1918 р. більшовики приклали чималих зусиль, аби і в Жмеринці припинився залізничний рух. Командування австро-угорських та німецьких військ, щоб відновити рух, викликало залізничників з Австро-Угорщини та Польщі.

У грудні 1918 року до Жмеринки вступили війська Симона Петлюри, місто стає столицею Української Народної Республіки.

20 березня до міста вступили червоногвардійці Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка. Тоді поновив роботу ревком. Його головою став П. Л. Кобринець, його ім'ям названа вулиця у Південно-Західному масиві.

29 березня 1919 р. вийшов перший примірник газети «Жмеринський комуніст», нині «Жмеринський Меридіан».

У травні 1919 радянські війська не змогли протидіяти переважаючим силам УНР і змушені були відступити. Місто було звільнене, але не надовго. Отримавши підкріплення більшовики почали наступати. Після тривалої оборони війська Директорії змушені були відступити. 7 липня Жмеринка знову опинилася у руках більшовиків.

Проте радянським військам ще раз довелося залишити місто 10 серпня 1919 року, оскільки у місто вступили щойно прибувші війська УГА, а також армія УНР. Після взяття міста проукраїнськими силами, на станції Жмеринка перебував транспорт з хворими на тиф вояками УГА (близько 2000 осіб) восени 1919 р. З них 200 були влаштовані в лікарні, невдовзі в підвалах станції було виявлено 600 тіл вояків. В цей час на станції виникла епідемія страшної, невиліковної тоді, хвороби.

Зустріч євреями голови Директорії УНР Симона Петлюри, Жмеринка, 1919 рік

У приміщенні колишньої жіночої гімназії був штаб армії Головного отамана, що його очолював колишній генерал-лейтенант царської армії Греков. 3-4 листопада 1919 року в Жмеринці у будинку за адресою вул. Графська, 20 відбулась нарада Головного Отамана УНР Симона Петлюри; на ній щодо ситуації зі станом Української Галицької Армії мав слово Дмитро Паліїв, який повідомив представників Директорії УНР, керівництва ЗУНР про крайню необхідність укладення тимчасового перемир'я з армією Денікіна через погане забезпечення грішми, умундируванням, амініцією, санітарним матеріалом, епідемію хвороб.[41]

10 листопада 1919 р., порушивши перемир'я з українськими військами, денікінці увірвались у місто, зайняте частинами бригади УСС.[42]

В жовтні того ж року червоноармійці перейшли у наступ. Через це армія Денікіна змушена була відступити. Відомо, що більшовики розстріляли в Сідавському лісі 45 місцевих гімназистів за те, що вони зустрічали на жмеринському вокзалі С. Петлюру і вголос співали «Ще не вмерла Україна». 6 січня 1920 року Жмеринка знову стає радянською. Партійна організація вийшла з підпілля. Але «перепочинок» був коротким, 30 квітня війська панської Польщі зайняли Жмеринку і Вінницю. Проти білополяків уряд Радянської Росії послав першу кінну армію, кавалерійську бригаду Григорія Котовського, 25 дивізію. Бої йшли за напрямками Жмеринка—Вапнярка, Жмеринка—Деражня. 23 червня місто знов захопили червоноармійці під керівництвом Котовського. Щоправда ще до листопада місяця прихильники Симона Васильовича Петлюри не припиняли спроб звільнення окремих сіл Браїлівської волості.

Післяреволюційний період[ред.ред. код]

6 лютого 1921 р. Жмеринку відвідав Григорій Петровський. На честь його приїзду у місті була названа вулиця у новому районі Петрівка, що нині носить ім'я В. Чорновола.

Головним завданням, що постало перед органами влади, була відбудова і налагодження безперебійної роботи транспорту. Насамперед треба було повернути кадрових робітників, подбати про матеріальні умови їхнього життя. В серпні 1923 року на 55% підвищили зарплату працівникам транспорту, і це значною мірою забезпечило подальші успіхи в роботі. Вже в листопаді локомотивне депо виконувало свій план на 200 %, а вагонні майстерні на 140 %. Запрацювала механічна майстерня, в локомотивному депо виконували середній і поточний ремонт локомотивів, поліпшилась його якість.

27 лютого 1923 р. прийнято рішення Президії Вінницького Окружного виконкому про перейменування Браїлівської волості у Жмеринську і перенесення її центру до Жмеринки.

В 1923 році робітники локомотивного депо і вагонних майстерень відремонтували паротяг і 36 вагонів. Під час влаштування комуністичними силами свята шостої річниці Жовтневої революції ешелон завантажили зерном і відправили до Москви зі словами: «В шості роковини великих пролетарських перемог над світовою буржуазією — засновнику і керівнику світового пролетарського Жовтня Володимиру Іллічу Леніну — подарунок від жмеринського залізничного пролетаріату».

28 листопада 1924 р., за рішенням Вінницького Окрвиконкому у місті організована Міська рада.

Окрім залізниці у місті розвивалися й інші галузі промисловості. 1929 р. став до ладу цегельний завод. У 1932 р. відкритий хлібозавод і пекарня, молочний завод, фабрика-кухня, тютюново-ферментаційний завод.

Голодомор 1932—1933 рр. забрав життя 252 осіб. Щоденно на вулицях міста підбирали десятки мерців. Багатьох бездоглядних дітей затримувала міліція. Одних відправляли за місцем проживання, інших — у дитячі розподільники. Щомісяця таких підбирали сотні. Таке явище спостерігалося у більшості містах із розвинутим залізничним вузлом (наприклад Козятин, Вапнярка, Вінниця, тощо)[43]. У похованні полеглих брали участь військові сили[4].

У 1933 році вагонні майстерні Жмеринського вузла були реконструйовані і перетворені на завод ім. 1 Травня. Вже 1936 року підприємство мало 9 виробничих цехів, де працювало 1100 чоловік.

19371938 рр. у Жмеринці проводиться реконструкція південного району міста та парку, встановлюється пам'ятник Пушкіну, парашутна вежа, розпочинається реконструкція стадіону «Локомотив», будується залізнична школа №56 (нині — Школа-інтернат) та Навчально-Виховний комплекс (нині — ЗОШ №2). Напротязі 19391940 рр. у місті дислокується військова частина, будують аеро- і танкодром. Напередодні наступу німецьких військ на територію Радянського союзу у місті діяли 8 ЗОШ, 13 бібліотек, Будинок культури, Клуб піонерів, Банно-пральний комбінат, Кінотеатр та Пожежне депо.

Жмеринка під час німецької окупації[ред.ред. код]

Вже в перші дні вторгнення німецьких військ місто зазнало нападу авіації. З 2 по 17 липня проводиться евакуація майна до Куйбишева, а це: рухомий склад локомотивного та вагонного депо, їхнє обладнання, а також 225 учнів та педколектив шкіл й училища. 10 липня радянські війська в районі Жмеринки змушені були відступити, а 17 липня фашистські війська захопили місто. На околиці міста окупанти розташували концентраційний табір для військовополонених, у якому було закатовано від 10 до 12 тис. осіб. Для єврейського населення створюється гетто. Через місяць після початку окупації на станції Жмеринка група партизанів підпалила і знищила 4 німецькі ешелони з бензином і боєприпасами. Восени 1941 року в місті створюються підпільні групи опору. З листопада 1941 року по грудень 1943 року вела боротьбу підпільна партизанська група паровозного депо, яка об’єднувала 24 особи. Її очолював М. С. Пархоменко. Підпільною групою вагонного депо в складі 23 чоловік керував К. А. Квятковський. З грудня 1942 року по березень 1944 року поблизу міста, в с. Чернятин, діяла підпільна група в складі 25 «народних месників» під керівництвом М. Д. Микитюка.

Восени 1942 року виникла підпільна організація «Радянські патріоти». Її створив і очолив журналіст К. Гришин. На честь нього у місті названий провулок у мікрорайоні Велика Жмеринка. Організація налічувала 13 груп, найбільші з яких були на вагоноремонтному заводі (керівник Г. Навроцький), на міській електростанції (керівник С. Бубновський), на станції водогону в с. Рів (керівник Е. Семілєтов) та інших об’єктах. Підпільники вчиняли диверсії на залізничному вузлі, влаштовували втечі військовополонених з табору, випускали газету «Красный партизан». У грудні 1943 року почались арешти підпільників. Вермахтівці схопили понад 200 чоловік. Допити арештованих тривали понад місяць, після чого їх вивезли до тираспольської в'язниці, де 18 осіб було розстріляно.

Окупація тривала 975 днів, або 2 роки, 8 місяців та 1 день. 18 березня 1944 року воїни 1-го Українського фронту визволили Жмеринку від військ Третього рейху. За час окупації фашистські війська повністю зруйнували залізничне господарство, промислові підприємства, культурно-освітні заклади, житлову забудову, в місті не було водопостачання й електроенергії. За 10 днів після визволення через станцію Жмеринка рушили військові ешелони. За успішне відновлення руху працівники залізничної сфери дістали подяку від командуючого 2-м Українським фронтом маршала Iвана Конева. 20 осіб були відзначені урядовими нагородами, 115 отримали нагороди від наркомату шляхів СРСР.

Разом з відбудовою транспорту відроджувались й почали випуск продукції хлібзавод, харчокомбінат, цегельний завод. До кінця 1944 року діяло 27 підприємств. Важко відзначилася зима 1945 року. Для забезпечення безперебійної роботи транспорту колективи підприємств брали шефство над окремими локомотивами, утепляли їх. У лютому 1945 року колективу жмеринської дистанції колії було присуджено перехідний Червоний прапор наркомату шляхів сполучення і грошову премію. 38 працівників вузла було нагороджено бойовими орденами і медалями, 710 — медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», ордена Леніна удостоєно машиніста М. Жеребецького.

Післявоєнна радянська Жмеринка[ред.ред. код]

Будинок науки і техніки

Після війни значно підвищили виробничі показники райпромкомбінат, артіль «Харчовик», ферментаційний завод. У грудні 1948 року на підприємствах міста розгорнулося змагання за виконання післявоєнної п’ятирічки в 4 роки. Попереду в змаганні йшов колектив локомотивного депо, який за 10 місяців перевиконав план перевезень на 9,2 %.

Проте лихо ще часто нагадувало про себе, відчувалися труднощі з житлом. З 399 будинків, які належали до міського громадського фонду перед війною, 235 будинків загальною площею 18 742 кв. м були зруйновані військами нацистської Німеччини. У перші повоєнні роки був реконструйований стадіон «Локомотив» на 15 тис. глядачів. У 1947 р. в місті відкривається будинок інвалідів. Він розташовується у мікрорайоні Петрівка, на вулиці Петровського. У 1949 р. був затверджений генеральний план розбудови міста. 1951 р. в місті відкрили 33-тю початкову залізничну школу (нині — ЗОШ № 6). В 1955 р. у місті почала працювати КМС-79. У 1956 р. в Жмеринці діє ТЕЦ, яка повністю забезпечила потреби міста в електроенергії, відкрита музична школа. 1957 рік — ЗШ № 33 стає семирічною і переводиться у приміщення гуртожитку вагоноремонтного заводу «Експрес» ім. 1-го травня. 2 березня 1963 з Жмеринки вперше відправляється тепловоз. З 25 червня 1965 с. Велика Жмеринка офіційно включене в межі міста.

До 50-ої річниці жовтневого перевороту працівники міста достроково виконали річну виробничу програму, що забеспечило додатковий прибуток у майже 2,3 млн. крб. надпланової продукції. За це локомотивному депо присвоєно ім’я 50-річчя Жовтня, а в 1968 р. йому надають статус підприємства комуністичної праці.

1969 року в місті відкрили перший в області широкоформатний кінотеатр «Супутник». В грудні того ж року у місті починає діяти завод «Сектор». У червні 1970 р. в місті відзначили 100-річчя Південно-Західної залізниці, а у серпні відкрито басейн «Юність». 1971 р. у Жмеринці відкривається нове приміщення районної бібліотеки (вул. В. Брезденюка, 9). У 1973 р. відбулося урочисте відкриття палацу культури залізничників (офіційно — Будинок науки і техніки). З 1975 р. Жмеринка отримує статус міста обласного значення і більше не підпорядковується райраді[44]. 1976 р. ЗОШ № 6 переводиться у нове приміщення по вул. Магістральній, 21. У грудні 1977 р. закінчилася електрифікація ділянки КозятинЖмеринка, зі станції відправляється перший електропоїзд. В 1980 р. був затверджений генеральний план розбудови міста, до 2000 р. ведеться активна забудова міста кооперативними багатоповерховими будівлями, магазинами, соціальними та навчальними заклдами, встановлюються пам'ятники. У березні 1985 р. хутрова фабрика отримує новий корпус, а 13 жовтня 1988 р. у нову будівлю переводиться й дитяча бібліотека (вул. Павлова, 11). 1989 р. електрифіковано дільницю ЖмеринкаКотовськ, в тому ж році завершена реконструкція скверу поруч із вул. Пушкіна.

Жмеринка у незалежній Україні[ред.ред. код]

Церква Олександра Невського

Після проголошення незалежності Україною, місто масово почали покидати його мешканці. Через економічну скруту у місті знесли багато старовинних будівель, до речі на рештках деяких із них нині розташовані пл. Миру та алея гр. Гейдена. Були закриті заводи, підприємства, що було типовою картиною в ті часи. Незважаючи на кризу у місті продовжувався розвиток. Створювалися нові парки, прогулянкові місця. Відкривалися магазини, кафе, відділення банків. До 2000 р. продовжувалася житлова забудова. 1994 р. у місті з'явився міськрайонний центр зайнятості, а 1998 (за іншими даними 1997) р. була перевадена на електротягу дільниця Жмеринка — Гречани. 1999 р. розпочалося будівництво церкви св. Олександра Невського, а також розпочали роботу привокзальний ринок та притулок для неповнолітніх. Продовжувалися роботи по встановленню пам'ятників та проведення газо- та водогонів. 25 травня 2000 р. Жмеринка розпочала побратимські стосунки із польським містом Скаржисько-Каменна. В 2001 р. у місті з'явився перший в Україні пам'ятник Остапу Бендеру (нині — демонтований, можливо буде поврнений[45]). У 2003 р. Жмеринка відсвяткувала свою соту річницю, як місто, тоді ж завершено будівництво церкви О. Невського, а наступного року відбулося відкриття міської синагоги. У місті проводиться шоу «Жмеринка має таланти». У 2012 р., до Європейської першості з футболу була відреставрована будівля залізничного вокзалу. Під час Революції гідності жмеринчани брали активну участь у підтримці мітингуючих, двоє мешканців міста загинули під час Євромайдану (Валерій Брезденюк та Леонід Полянський). Багато жмеринчан нині знаходяться у зоні АТО, деякі полегли в бою. 26 грудня 2015 р. у Південно-Західному масиві відкрито перший у місті критий ринок «Вишенька»[46]. 27 лютого 2016 р. до польського міста Сендзішув-Малопольський прибула делегація зі Жмеринки, а 28 лютого між представниками цих двох міст був підписаний договір про співпрацю. 31 березня у виданні місцевої газети був виміщений офіційний список перейменованих вулиць, алей та провулків, що складався із 70 пунктів.

Символіка[ред.ред. код]

Символіка міста Жмеринки затверджена рішенням 13 сесії 3 (23) скликання 8 серпня 2000 року Жмеринської міської ради. Автори проекту символіки міста — А. Гречило і У. Гречило.

Zhmerynka h.png

Освіта[ред.ред. код]

За період розвитку міста у Жмеринці відкривали, закривали та оновлювали багато навчальних закладів (див. розділ «Історія»). Станом на сьогоднішній день сформувалася така освітня мережа:

Дошкільні заклади:[ред.ред. код]

Середні загальноосвітні заклади:[ред.ред. код]

ЗОШ І-ІІІ ст. №1 — вул. М. Коцюбинського, 39

Технікуми та училища:[ред.ред. код]

Позашкільні заклади:[ред.ред. код]

Вулиці[ред.ред. код]

Докладніше у статті Вулиці Жмеринки

Головні вулиці Жмеринки:

Населення[ред.ред. код]

Динаміка чисельності населення[47]

У 1926 р. у місті мешкало 13 569 українців (61,0%), 4 380 євреїв (19,7%), 2 714 росіян (12,2%) та 1 004 поляків (4,5%).[48]

У 1939 р. у місті проживало 17 977 українців (69,0%), 4 630 євреїв (17,8%), 2 261 росіян (8,7%) та 802 поляки (3,1%)[49]

У 1989 р. українці становили 82,2% населення, росіяни бл. 14%, євреї — 1%.

У 2001 р. українці становили 91,2% населення, росіяни бл. 7%.[50]

Місцевості міста[ред.ред. код]

Офіційні[ред.ред. код]

Неофіційні, історичні, народні[ред.ред. код]

  • 5-й кілометр — назва житлової частини Подільського масиву. Назва походить від 5-кілометрової зони від станції Жмеринка, куди вивозили мертвих та ледь живих людей, що під час Голодомору 19321933 рр. намагалися потрапити до міста у надії ситого порятунку.[52]
  • Грисяний лісок — інша, більш давня назва Корчівки.[53]
  • Пеньки — місцевість в районі Залізничного училища.[54] Отримала свою назву, як уже раніше було згадано, від вирубаного лісу (від якого лишилися пеньки), на якому нині стоїть Жмеринка.
  • Поле чудес — народна назва північної частини Заріччя.
  • Сектор — частина мікрорайону Добробут та Подільського масиву навколо однойменного заводу.

Економіка[ред.ред. код]

Емблема заводу Експрес

Промисловість[ред.ред. код]

Промисловість міста складається із низки підприємств, що забезпечують значний прибуток міському бюджету. Ось найбільші із них:

  • ТОВ «Експрес» — здійснює капітальний та середній ремонт пасажирських вагонів, вагонів дизельних поїздів (типу Д-1 та ДР-1), а також їх модернізацію, ремонт залізничних полотен. Знаходиться за адресою: вул. Шекінська, 2. Сайт підприємства: http://www.ekspres.com.ua/index.html.
  • ПП «Корунд» — займається виробництвом агротехніки. Належить міському голові Жмеринки — Анатолію Кушніру.[55] Знаходиться за адресою: вул. Свободи, 112. Сайт підприємства: http://korund.org.ua/uk/.
  • ТОВ «Агромаш» — здійснює послуги з виготовлення відливків зі сталі та чавуна методом лиття по точним моделям, а також піщано-глинисту форму. Знаходиться за адресою: вул. Свободи, 169. Сайт підприємства: http://www.agromash-zhm.com/.
  • ПП «Диліжанс» — займається міськими та приміськими автотранспортними перевезеннями по Жмеринці та Жмеринському районі. Серед міських маршрутів обслуговує такі: 1а, 1б, 2а, 3, 5. Знаходиться за адресою: вул. Барляєва, 3. Картка підприємства: http://www.ua-region.info/32060481.
  • Філія «Жмеринський маслозавод» ПАТ «Тернопільський маслозавод» — виробляє молочні продукти. Знаходиться за адресою: вул. Миру, 33. Картка підприємства: http://b2bsky.co.ua/info/37556765.
  • ТОВ «Жмеринський м'ясокомбінат» — займається продукцією м'ясних виробів та спиртних напоїв. Знаходиться за адресою: вул. Верхня Трудова, 35. Картка підприємства: http://www.ua-region.com.ua/13302458.

Торгівля[ред.ред. код]

У місті розвинена приватна система приватної торгівлі.

Культура[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Докладніше: Пам'ятки Жмеринки

У Жмеринці під охороною держави перебувають 4 пам'ятки архітектури і містобудування, 4 пам'ятки монументального мистецтва і 9 пам'яток історії.

Власне, обличчя Жмеринки формує прилеглий до вокзалу квартал центру (кольорові дво- і триповерхові кам'янички в стилі кінця 1940-х років) та навколо центру — кільканадцять чималих дев'ятиповерхівок і «хрущовок». Усе це стоїть на найвищій точці пагорба. А вниз від тих висоток на значну площу розтікається хвилями ландшафту суцільне подільське село. А посередині причаївся готичний шпиль увінчаний 5 хрестами католицького костьолу святого Олексія, оточеного сторічними соснами. На площі Миру, на місці колишнього православного храму, спорудженого 1893 р., розграбованого і знищеного у 1928 р., збудовано однойменну церкву Олександра Невського.

площа Героїв Майдану

Вокзал міста, збудований у 18991904 рр. є пам'яткою історії та архітектури. За задумом автора — Зиновія Журавського — будова нагадує великий морський корабель, що на всіх вітрилах «пливе» у бік Чорного моря. Уважний спостерігач може побачити круглі вікна, що нагадують ілюмінатори, а вежі на даху і веранда другого поверху — палубу. Центральна вежа подібна до капітанського мостика. Якщо придивитися до оздоблення головного залу, ліпки в усьому приміщенні — всюди імітується морська рослинність.

На площі Миру споруджено пам'ятник Тарасові Шевченку. В оголошеному місцевою владою конкурсі переміг проект скульптора М. Крижанівського, який є автором скульптури О. Бендера на Привокзальній площі.

Перлиною Жмеринки є й місцевий парк культури та відпочинку М. Горького, дехто іменує його, на честь засновника, рощею Бєлінського, що є улюбленим місцем відпочинку жителів, особливо в свята. Масові гуляння тут супроводжуються грою духових оркестрів та закінчуються феєрверками. Прикраса і гордість парку — стадіон, де проводяться усі змагання міста і району.

Релігія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Церкви Жмеринки
У Жмеринці функціонують 12 храмів, з яких 5 належать до УПЦ МП, 1 УАПЦ, 1 РКЦ, 1 РСПЦ, 1 Церква християн адвентистів сьомого дня, 2 молитвених домів, 1 синагога. Найбільші із них — костел св. Олексія, церква св. Миколая Чудотворця, церква св. Олександра Невського, церква св. Архістратига Михаїла, міська синагога.

Незважаючи на те, що сьогодні у місті існує лише одна синагога, ще коли місто лише було засноване, єврейська громада становила значну частку населення, іноді навіть до 20 %. Тоді у місті функціонувало у різні часи до 6 синагог. Із них нині у робочому стані лише одна — «синагога м'ясників».[56]

Музеї[ред.ред. код]

Докладніше у статті Жмеринський міський історичний музей
У Жмеринці діють два музеї: міський історичний та краєзнавчий. У експозиції міського історичного музею представлені понад 3000 експонатів, серед яких:
  • Картини;
  • Предмети побуту жмеринчан кінця XIX початку XX ст.;
  • Мікромініатюри М. Г. Маслюка;
  • інше.

Музей розташований за адресою: вул. Центральна, 24.

Краєзнавчий музей знаходиться у будинку по вул. І. Франка, 64.

Спорт[ред.ред. код]

У місті діють:

  1. Спортивний комплекс «Локомотив»;
  2. ДЮСШ, що складається із:
    • Відділу греко-римської боротьби;
    • Відділу футболу;
    • Відділу волейболу;
    • Відділу легкої атлетики;
    • Відділу важкої атлетики.
  3. Міський клуб бойового самбо «Прайд»;
  4. Міська федерація Він Чунь;
  5. Міський спортивний клуб традиційного карате-до «Окамі»;[57]

У місті є футбольна команда Локомотив, що виступає у Першості Вінницької області і станом на закінчення І кола чемпіонату займає 9 позицію із 12 заліковими балами:[58]

М Команда І В Н П РМ О
1. ФК «Орлівка» 11 8 2 1 26:10 26
2. ФК «Томашпіль» 11 6 2 3 23:10 20
3. ФК «Поділля» (Крижопіль) 11 6 1 4 14:12 19
4. ФК «Бар» 11 5 3 3 18:13 18
5. ФК «Нива» (Тростянець) 11 5 2 4 16:15 17
6. ФК «Будівельник» (Іллінці) 11 5 1 5 11:15 16
7. ФК «Козятин» 11 4 1 6 12:20 13
8. ФК «Зірка» (Гайсин) 11 3 4 4 12:12 13
9. ФК «Локомотив» (Жмеринка) 11 3 3 5 12:15 12
10. ФК «Сатурн-Перемога» (Вапнярка) 11 3 2 6 12:13 11
11. ФК «Колос» (Муровані Курилівці) 11 3 1 7 11:21 10
12. ФК «Візит» (Соколова) 11 2 4 5 11:22 10

У 2005 р. «Локомотив» дійшов до фіналу Кубку області, де поступився Поділлю із Кирнасівки з рахунком 4:1. Ще до здобуття незалежності Україною, «Локомотив» був дуже сильним клубом і навіть пробивався до аматорського чемпіонату УРСР.[59] Свого часу за «Локомотив» грав Валентин Годлевський, тренував Володимир Степаненко.

ЗМІ[ред.ред. код]

Логотип «Жмеринської газети»

Преса[ред.ред. код]

  • Жмеринська газета — це газета, що описує життя, найважливіші події, а також історичні свідчення про Жмеринку
  • Жмеринський Меридіан — це газета, що описує життя Жмеринського району
  • Наша Газета — це газета, де розміщено оголошення та програма на ефірні та кабельне телебачення
  • ІНФО Жмеринка
  • Колорит

Радіо[ред.ред. код]

  • 67.34 FM радіостанція «Обрій» працює на частотах Першої програми Українського Радіо

Телебачення[ред.ред. код]

  • Кабельне телебачення. Раніше використовувалося місцеве телебачення «Децебал», після продажу підприємства київській фірмі місцеве телебачення транслюється фірмою «DataGroup»

Транспорт[ред.ред. код]

Докладніше: Транспорт Жмеринки

Пасажирський транспорт[ред.ред. код]

Міський[ред.ред. код]

Див. Жмеринський автобус

Автобус ПАЗ-32054 в центрі міста на зупинці ТЦ «Рубін»

Містом курсують такі маршрутні автобуси:

* З 7:00 по 9:00 і з 17:00 по 19:00 до Ветеринарної клініки, у базарні дні (понеділок та четвер) до речового ринку.

Приміський[ред.ред. код]

Розклад руху автобусів приміської автостанції

Див. Жмеринка (станція), Жмеринка-Подільська, з/п Садова, Жмеринська приміська автостанція

На Привокзальній площі розташована автобусна станція звідки відправляються автобуси до Станіславчика, Малої Жмеринки, Браїлова та інших населених пунктів Жмеринського району. У будівлі торгового центру поруч розташований розклад руху приміських автобусів.

Приміським залізничним сполученням можливо дістатися від станції Жмеринка та з/п Жмеринка-Подільська і Садова до Козятина, Хмельницького, Вапнярки, Рахнів-Лісових, Попелюх та Могилева-Подільського.[60]

Регіональний та міжнародний[ред.ред. код]

Див. Жмеринка (станція), Жмеринка-Подільська, Жмеринський автовокзал
Зв'язок із Вінницею, Житомиром, Баром та Шаргородом забезпечує автобусне сполучення, але найчастіше регіональне та міжнародне сполучення обслуговують виключно поїзди.

Відстань від Жмеринки до різних залізничних станцій
Lv-rail.pngКовель ~ 451 км
Південно-Західна залізниця.pngШепетівка ~ 230 км
Південно-Західна залізниця.pngКиїв-Пасажирський ~ 266 км
Південно-Західна залізниця.pngВінниця ~ 47 км
Південна залізниця logo.png Харків-Пасажирський ~ 755 км
Південно-Західна залізниця.pngКонотоп ~ 484 км
Lv-rail.pngУжгород ~ 645 км
Lv-rail.pngЛьвів ~ 348 км
Роза ветров
Одеська залізниця.pngІм. Т. Шевченка ~ 384 км
Dn.png Донецьк ~ 1005 км
Південно-Західна залізниця.pngКам'янець-Подільський ~ 211 км
Lv-rail.pngЧернівці ~ 418 км
Одеська залізниця.pngОдеса-Головна ~ 381 км
Одеська залізниця.pngІзмаїл ~ 668 км
Одеська залізниця.pngХерсон ~ 673 км
ДП Придніпровська залізниця.pngСевастополь ~ 1041 км

Персоналії[ред.ред. код]

Микола Яшниченко

Народились[ред.ред. код]

Померли[ред.ред. код]

Симон Петлюра

Проживали, перебували[ред.ред. код]

Міські голови:[ред.ред. код]

Міжнародні відносини[ред.ред. код]

Міста побратими[ред.ред. код]

Місто Дата угоди
Азербайджан Шекі невідомо
Польща Скаржисько-Каменна 25 травня 2000 р.[62]
Україна Липовець 23 листопада 2016 р.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Розміщення вузлової станції, а відтак і міста, напряму пов'язане з подружжям фон Мекк, чий маєток знаходився у Браїлові. Карл фон Мекк проектував залізницю і бажав вузлову станцію розмістити ближче до свого маєтку, проте його дружина Надія Філаретівна зауважила, що було б добре, аби станційна кіптява і галас були десь подалі від Браїлова, десь між селами Великою і Малою Жмеринками.
  • Саме у Жмеринці імператор Олександр ІІ оголосив про початок російсько-турецької війни 18771878 рр.
  • У єдиному на всю Україну музеї місцевого самоврядування у Жмеринській міській раді висять писані олією портрети колишніх керівників міста, дерев'яні портрети визначних українських постатей і героїв Жмеринки. На жаль, не змогли відтворити обличчя найпершого міського старости — Карла Вікентійовича Вронського — ніхто не знає як він виглядав, не залишилося жодної світлини, а тим часом з його ім'ям у Жмеринці пов'язана забудова (вона здійснювалася в основному у стилі ампір, що майже не зберігся), благоустрій та ремонт міських доріг.
  • Коли цар Микола ІІ вперше (у 1903 р.) приїхав подивитися на новий вокзал, то першими його словами були: «Вот сукин сын». Архітектор Зиновій Журавський ці слова сприйняв як незадоволення царя і застрелився. А імператор, нібито, був у захваті від творіння геніального архітектора. Проте ця розповідь підлянає сумнівам, оскільки є свідчення[63][64], що Журавський у 1910-их рр. брав участь у проектуванні київського вокзалу, а 1912 р. за його проектом закладена будівля привокзальної поштової контори знову ж таки у Києві.

Галерея[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Жмеринка Це незавершена стаття про Жмеринку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Такой красивой Жмеринка бывает раз в 100 лет - газета "Сегодня" №177 (1522) за 09.08.2003 г. (рос.)
  2. Центр мировой культуры — это Жмеринка, детка! | Українська правда _життя
  3. центр мировой культуры — Пошук Google
  4. а б в г д е ж и Історія Жмеринки
  5. Жмеринська РДА
  6. Управління статистики у Вінницькій області: Чисельність населення на 1 серпня 2013 року
  7. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Гданськ, Поморське воєводство, Польща. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  8. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Варшава, Мазовецьке воєводство, Польща. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  9. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Луцьк, Волинська область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  10. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Рівне, Рівненська область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  11. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Рига, Латвія. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  12. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Мінськ, Білорусь. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  13. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Коростень, Житомирська область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  14. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Житомир, Житомирська область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  15. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Нижній Новгород, Нижньогородська область, Росія. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  16. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Москва, Росія. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  17. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Київ, місто Київ. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  18. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Вінниця, Вінницька область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  19. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Мюнхен, Вільна земля Баварія, Німеччина. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  20. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Скаржисько-Камєнна, Свєнтокшиське воєводство, Польща. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  21. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Івано-Франківськ, Івано-Франківська область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  22. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Хмельницький, Хмельницька область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  23. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Астана, Казахстан. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  24. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Харків, Харківська область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  25. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Дніпро, Дніпропетровська область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  26. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Кропивницький, Кіровоградська область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  27. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Кам'янець-Подільський, Хмельницька область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  28. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Чернівці, Чернівецька область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  29. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Белґрад, Сербія. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  30. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Сараєво, Боснія і Гергецовина. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  31. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Шаргород, Вінницька область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  32. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Могилів-Подільський, Вінницька область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  33. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Кишинів, Молдова. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  34. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Варна, Варненська область, Болгарія. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  35. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Одеса, Одеська область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  36. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область - Миколаїв, Миеолаївська область. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  37. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Тбілісі, Грузія. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  38. станція Жмеринка, Жмеринка, Вінницька область, Україна - Шекі, Азербайджан. Карти Google. Процитовано 2016-08-17. 
  39. Офіційний портал Жмеринської міської ради та міста Жмеринка - Прогулянка вулицями міста. archive.is. Процитовано 2016-08-15. 
  40. Державна служба геодезії, картографії та кадастру. ДНВП «Картографія». Цикл карт Обличчя Міста, місто Жмеринка — видання 2009 року. Додатки: Історія міста Жмеринка
  41. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.— 368 с., іл. ISBN 5—7707—7867—9 с. 260–263
  42. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… с. 265
  43. Голод 1932-1933 рр. на Вінничнині (pdf-формат) (українська). 2003. 
  44. Указ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР 03.03.1975 «Про утворення районів у містах і віднесення деяких міст Української РСР до категорії міст обласного підпорядкування»
  45. Остапа Бендера знов просять у Жмеринку - 20 хвилин. Процитовано 2016-08-20. 
  46. Відкриття ринку «Вишенька» у мікрорайоні ТЕЦ. zhmerinka-adm.gov.ua. Процитовано 2016-08-20. 
  47. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm
  48. Всесесоюзная перепись населения 1926 года. М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928-29
  49. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР
  50. http://uaznavstvo.univ.kiev.ua/ua/Almanac/Almanac%2002/Sklyar.pdf
  51. Віктор Жеребнюк (2012-09-25). Віктор Жеребнюк - мікрорайон "Калінка" м. Жмеринка. Процитовано 2016-09-21. 
  52. Інформаційний випуск №3 (Жмеринська міська рада) (укр.). Видавництво "АРТ". 2003. с. 5. 
  53. Офіційний портал Жмеринської міської ради та міста Жмеринка - Прогуля…. archive.is. Процитовано 2016-10-30. 
  54. Школа-ліцей м. Жмеринка - Історія школи. lyceum.mzhedu.vn.ua. Процитовано 2016-09-21. 
  55. Корунд, ПП в Жмеринка | Інтернет-магазин Корунд, ПП Жмеринка (Україна). korund.all.biz. Процитовано 2016-10-30. 
  56. Жмеринка - центр мировой культуры. photohunt.org.ua. Процитовано 2016-10-31. 
  57. Гуртки та секції. zhmerinka-adm.gov.ua. Процитовано 2016-10-30. 
  58. Турнірна таблиця Чемпіонату області (перша ліга) сезону 2016-17 рр. І коло. www.voff.org.ua. Процитовано 2016-10-30. 
  59. ПРЕДСТАВЛЯЕМ СОПЕРНИКА. ФК"ЖМЕРИНКА" - 24 Квітня 2013 - сайт любителів футболу Бершадщини. bershad.at.ua. Процитовано 2016-10-30. 
  60. РОЗКЛАД РУХУ Приміських поїздів по станції Жмеринка. swrailway.gov.ua (укр.). Процитовано 25-08-2016. 
  61. а б в zhgazeta. Процитовано 2016-09-18. 
  62. Місто-побратим Скаржисько-Камєнна. zmerinka-adm.gov.ua. Процитовано 2016-08-20. 
  63. Журавський Зиновій - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 2016-09-16. 
  64. Веб публикация статей газеты. swrailway.gov.ua. Процитовано 2016-09-16. 

Джерела і посилання[ред.ред. код]