Жмеринка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 49°02′00″ пн. ш. 28°07′00″ сх. д. / 49.03333° пн. ш. 28.11667° сх. д. / 49.03333; 28.11667

Жмеринка
Coat of arms zhmerynka.PNG Прапор-Жмеринка.png
Герб Жмеринки Прапор Жмеринки
Панорама району міста навколо залізничного вокзалу
Панорама району міста навколо залізничного вокзалу
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область
Район/міськрада Жмеринський район
Рада Жмеринська міська рада
Код КОАТУУ 0510300000
Засноване XVIII століття
Магдебурзьке право 1591[1]
Населення 35 431 (1 серпня 2013)[2]
Площа 18,26 км²
Густота населення 944,8 осіб/км²
Поштові індекси 23100-23107
Телефонний код +380-4332
Координати 49°02′33″ пн. ш. 28°05′57″ сх. д. / 49.04250° пн. ш. 28.09917° сх. д. / 49.04250; 28.09917
Висота над рівнем моря 326 м
Водойма р. Рів
Назва мешканців Жмеринчани, Жмеринчанка, Жмеринчан
Міста-побратими Азербайджан Шекі
ПольщаСкаржисько-Каменна(2000)
День міста перша неділя серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Жмеринка, Жмеринка-Подільська
До станції 0 км
До обл./респ. центру
 - фізична 35 км
 - залізницею 47 км
 - автошляхами 46 км
До Києва
 - фізична 231 км
 - залізницею 268 км
 - автошляхами 303 км
Міська влада
Адреса 23100, Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Центральна, 4, 5-01-00
Веб-сторінка Жмеринська міськрада
Міський голова Кушнір Анатолій Петрович

Жме́ринка — місто обласного значення у Вінницькій області, центр Жмеринського району. Площа 18,2 км². Населення 35,4 тис. мешканців (2001, становить 90,2% до 1989), переважно українці. Відстань до областного центру становить 35 км і проходить автошляхом E583, із яким збігається М21. В місті великий знаходиться залізничний вузол, що з'єднує Київ, Одесу, Львів та Могилів-Подільський, також можна дістатися багатьох Європейских міст. Функціонує 9 міжміських, 16 приміських та 7 міських автобусних маршрутів.

Географія[ред.ред. код]

Географічне розташування[ред.ред. код]

Жмеринка розташована у південно-східній частині Подільської верховини за 49 км від Обласного центру (автошляхи М21, E583). Площа Жмеринки становить 18,2 км².

Середня висота над рівнем моря становить 326 м. Протяжність Жмеринки з півночі на південь — 5,7 км, із заходу на схід — 6,9 км.

Відстань від Жмеринки до різних міст (автошляхами)[3]
Шепетівка ~ 194 км
Старокостянтинів ~ 184 км
Київ ~ 317 км
Вінниця ~ 35 км
Біла Церква ~ 243 км
Погребище ~ 126 км
Івано-Франківськ ~ 341 км
Хмельницький ~ 135 км
Роза ветров
Немирів ~ 98 км
Умань ~ 220 км
Кам'янець-Подільський ~ 169 км
Чернівці ~ 258 км
Шаргород ~ 37 км
Могилів-Подільський ~ 88 км
Тульчин ~ 123 км
Миколаїв ~ 512 км

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Жмеринки
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру
Середня температура, °C -
Джерело: Опис клімату Жмеринка

Клімат помірний, континентальний. Середньорічні температури повітря: літня — (+ °C), зимова — (- °C). Середньорічна кількість опадів становить –  мм.

Переважають вітри північно-західного напряму.

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

В кінці 60-х років XX століття під час земляних робіт пов'язаних з будівництвом басейну біля стадіону «Локомотив» були знайдені знаряддя праці первісних людей: зубила, скребки, крем'яні сокири, долота, а також черепки гончарних виробів, дивна статуетка, що нагадувала жінку. Отже на території міста жили наші пращури ще в сиву давнину. На території, що прилягає до міста є пам'ятник археології поселення трипільської культури. За 12 км від Жмеринки біля села Межирова збереглися вали Скіфського городища, а біля Станіславчика ще й досі височить козацька могила — свідок відчайдушної боротьби українського народу за незалежність.

Етимологія[ред.ред. код]

Свою назву Жмеринка отримала від сіл розташованих по обидві сторони від залізничної колії — Велика і Мала Жмеринка. Щодо походження назви, то існують різні версії: одні дослідники вважають, що вона походить від польського вислову «жму руку» (пол. «жме ренке»), сказаному при зустрічі двох переможців, інші вбачають її в тому, що на території сучасного міста було поселення, в якому жили гончарі, які з глини виготовляли різний посуд — «жали ринки». Інші дослідники шукали витоки значно глибше в історії краю, вважаючи походження назви від кореня «жмир», що означає самоназву кіммерійців, племен, які населяли цю землю до скіфського періоду. Є гіпотеза, що «джемері» — це густий темний ліс, хащі, на місці якого виникли ці поселення. Та найбільш ймовірною є наступна. Давньогрецький історик Геродот свідчить, що подільська земля відома світові ще за 5 сторіч до н. е.. Він згадує алозонів і неврів, які заселяли ці землі. З його праць ми дізнаємось, що південь України в ті далекі часи населяли кіммерійці, яких ассірійці називали «GIM(M)IR»(«ГІММІР»). В українській мові (як і в інших слов'янських мовах) звук «ж» чергується із звуком «г». Можливо звідси і пішла назва наших далеких предків. Вона збереглася у назвах подільських поселень Чемеринці, Чемер, Чемериси, в назві трави чемериці, одежі-чемерки, а згодом і назві поселення — Жмеринка.

Історія[ред.ред. код]

Жмеринка — велика вузлова станція Правобережжя України, заснована в 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка на місці вирубаного дубового пралісу. Завдяки будівництву залізниці КиївБалта (18651870 рр.) обабіч колії виросло невелике селище залізничників, що розпочиналося з кількох будинків, які спорудив зі своїми синами один із засновників локомотивного депо в 1891 р. машиніст Бєлінський. Це була перша вулиця майбутнього міста, яка носить тепер ім'я І.Франка.

Історично Жмеринка складалась із різних поселень, які зберегли свої назви — на схід від залізниці розмістилась власне Жмеринка, на північний схід — Велика Жмеринка, на південний схід — Петрівка, на південь Кавказ, ще південніше Корчівка. Безпосередньо до міста прилягають села Мала Жмеринка, Леляки, Тартак, Подільське та селище міського типу Браїлів. В історичних матеріалах згадується про Жмеринку на початку XVIII століття, як про село Браїлівської волості, Вінницького повіту, Подільської губернії. Саме тут пролягав давній Кучманський шлях.

Про те, що була річка біля міста, свідчать фахівці з водопостачання: на великій глибині вона протікає і тепер. В ті давні часи вона звивалася з північного сходу на південь. Про це свідчать назви околиць міста, які залишились в пам'яті пізніших поколінь: Заріччя, Порубаний ліс, Пеньківка, Грисяний лісок, Березина, Корчівка.

Визвольні змагання 1917–1921 років[ред.ред. код]

Зустріч євреями голови Директорії УНР Симона Петлюри, Жмеринка, 1919 рік

У часи революції та громадянської війни в місті точилася боротьба різних тогочасних військових формувань: української, білої, більшовицької, польської, армії Антанти й анархістів. Жмеринка, як і Вінниця виконувала роль столиці Директорії. У приміщенні колишньої жіночої гімназії був штаб армії Головного отамана, що його очолював колишній генерал-лейтенант царської армії Греков. Відомо, що більшовики розстріляли в Сідавському лісі 45 місцевих гімназистів за те, що вони зустрічали на жмеринському вокзалі С. Петлюру і вголос співали «Ще не вмерла Україна».

На станції Жмеринка перебував транспорт з хворими на тиф вояками УГА (близько 2000 осіб) восени 1919 р. З них 200 були влаштовані в лікарні, невдовзі в підвалах станції було виявлено 600 тіл вояків.

4 листопада 1919 року в Жмеринці відбулась нарада Головного Отамана УНР Симона Петлюри; на ній щодо ситуації зі станом Української Галицької Армії мав слово Дмитро Паліїв, який повідомив представників Директорії УНР, керівництва ЗУНР про крайню необхідність укладення тимчасового перемир'я з армією Дєнікіна через через погане забезпечення грішми, умундируванням, амініцією, санітарним матеріалом, епідемію хвороб.[4]

10 листопада 1919 р., порушивши перемир'я з українськими військами, дєнікінці увірвались у місто, зайняте частинами бригади УСС.[5]

Розбудова міста[ред.ред. код]

Вулиця в Жмеринці. Початок ХХ століття

Вигідне географічне розташування визначило розвиток Жмеринки як залізничного вузла півдня Російської імперії. Через збільшення потоку вантажів 1891 року побудовано паровозне депо, у 1898 — вагоноремонтні майстерні. В архівних документах 1899 р. знайдені відомості про місцевих дворян Ф. Й. Сухоржевського та А. А. Сабинського, які водночас працювали машиністами залізничної станції, а В. Садковський — вагонним майстром. Рух поїздів залізницею Одеса — Жмеринка — Київ розпочався 8 червня 1870 р. Залізницею Жмеринка — Волочиськ — у вересні 1871 року, Жмеринка — Могилів-Подільський — 30 вересня 1892 року.

Вулиця в Жмеринці. Початок ХХ століття

Свого часу землі навколо Жмеринки та в її межах належали графам де Шуазель-Гуф'є й Гейден. Ці зросійщені нащадки французьких аристократів спонсорували будівництво храмів у навколишніх селах, а Варвара де Шуазель-Гуф'є за власні кошти заклала у Жмеринці лікарню, яка нині офіційно називається центральною районною, а неофіційно — земською (збереглося лише інфекційне відділення). Чимало для міста зробив граф Дмитро Гейден. Він ініціював створення у Жмеринці училища інструкторів з сільського господарства, планував побудувати чоловічу гімназію, виділив кошти на облаштування православного та римо-католицького кладовищ. За це у грудні 1909 р. отримав звання Почесного громадянина міста. 1917 р. граф Гейден очолив Спілку хліборобів України, а 1918 р. назавжди покинув ці землі. На розі вулиць Шевченка і Литвиненка і досі стоїть його садиба: нині будинок графа відреставровано і тут розмістився краєзнавчий музей.

З 1869 у Малій Жмеринці діяла церковно-парафіяльна школа, у Великій Жмеринці — однокласна міністерська школа. 1870 року у Жмеринці відкрито приватну однокласну школу для дітей (хлопчиків) залізничників, 1890 — двокласне вище початкове училище для дітей дріб. службовців, 1906 — чоловічу гімназію (у радянські часи — пошта, 1999 — знесена у зв'язку з аварійним станом), яку в 1909 р. переведено в нове приміщення (нині ЗОШ № 1). У 1909 році у власному будинку Г. Лукашевич заснував жіночу гімназію (нині навчально-виховний комплекс), 1912 року розпочало діяти вище початкове платне училище для хлопчиків (нині ЗОШ № 3).

18 листопада 1903 р., за велінням імператора, Жмеринці надається статус міста. Крім цього, було передбачене таке:

« Представить вновь образованному городу в течении первых 10 лет льготы:

Освободить от казенних пошлин сделки по приобретению городом земель. Не возлагать на городские средства производства пособий казне:

а) пособий на содержание центрального управлення Министерства Внутренних Дел;
б) на полицейское управление Империи;
з) освободить городскую кассу от участия в расходах местного и губернского по городским делам Присутствия.
 »

З 1903 р. розпочався справжній розквіт Жмеринки. Із зростанням і розширенням вузлової станції йшло розширення її служб, ріст нових вулиць від станції в бік Великої і Малої Жмеринки. Тут почало діяти Товариство взаємного кредиту, основний капітал якого складав більше 44 тис. рублів. Напередодні Першої світової у Жмеринці вже працювало 9 фабрик і заводів, 36 ремісничих майстерень. Серед них: машинобудівний завод сільськогосподарського профілю, чавуноливарний, лісопильний та 2 цегельні заводи. Більша частина населення міста працювала на залізниці. На той час у ньому налічувалося 1737 будинків, населення становило більше 21 тис. чоловік (1926 — 22 200 осіб.

Під час голодомору 1932–1933 рр. померло 252 особи.

Символіка[ред.ред. код]

Символіка міста Жмеринки затверджена рішенням 13 сесії 3 (23) скликання 8 серпня 2000 року Жмеринської міської ради. Автори проекту символіки міста — А. Гречило і У. Гречило.

Герб Жмеринки

Пам'ятки[ред.ред. код]

Докладніше: Пам'ятки Жмеринки

У Жмеринці під охороною держави перебувають 4 пам'ятки архітектури і містобудування, 4 пам'ятки монументального мистецтва і 9 пам'яток історії.

Власне, обличчя Жмеринки формує прилеглий до вокзалу квартал центру (кольорові дво- і триповерхові кам'янички в стилі кінця 1940-х років та навколо центру — кільканадцять чималих дев'ятиповерхівок і «хрущовок». Усе це стоїть на найвищій точці пагорба. А вниз від тих висоток на значну площу розтікається хвилями ландшафту суцільне подільське село. А посередині причаївся готичний шпиль увінчаний 5 хрестами католицького костьолу святого Олексія, оточеного сторічними соснами. На площі Миру, на місці колишнього православного храму, спорудженого 1893 р., розграбованого і знищеного у 1928 р., збудовано однойменну церкву Олександра Невського.

Вокзал міста, збудований у 18991904 рр. є пам'яткою історії та архітектури. З будівництвом вокзалу пов'язана трагічна доля його архітектора. Коли цар Микола ІІ приїхав подивитися на новий вокзал, то першими його словами були: «Вот сукин сын». Архітектор Журавський ці слова сприйняв як незадоволення царя і застрелився. А імператор, як виявилося, був у захваті від творіння геніального архітектора. За задумом автора будова нагадує великий морський корабель, що на всіх вітрилах «пливе» у бік Чорного моря. Уважний спостерігач може побачити круглі вікна, що нагадують ілюмінатори, а вежі на даху і веранда другого поверху — палубу. Центральна вежа подібна до капітанського мостика. Якщо придивитися до оздоблення головного залу, ліпки в усьому приміщенні — всюди імітується морська рослинність.

На площі Миру споруджено пам'ятник Тарасові Шевченку. В оголошеному місцевою владою конкурсі переміг проект скульптора М. Крижанівського, який є автором скульптури О. Бендера на Привокзальній площі.

Перлиною Жмеринки є й місцевий парк культури та відпочинку М. Горького, дехто іменує його, на честь засновника, рощею Бєлінського, що є улюбленим місцем відпочинку жителів, особливо в свята. Масові гуляння тут супроводжуються грою духових оркестрів та закінчуються феєрверками. Прикраса і гордість парку — стадіон, де проводяться усі змагання міста і району.

Релігія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Церкви Жмеринки

Вулиці[ред.ред. код]

Докладніше у статті Вулиці Жмеринки

Населення[ред.ред. код]

Динаміка чисельності населення[6]

У 1926 р. у місті мешкало 13 569 українців (61,0%), 4 380 євреїв (19,7%), 2 714 росіян (12,2%) та 1 004 поляків (4,5%).[7]

У 1939 р. у місті проживало 17 977 українців (69,0%), 4 630 євреїв (17,8%), 2 261 росіян (8,7%) та 802 поляки (3,1%)[8]

У 1989 р. українці становили 82,2% населення, росіяни бл. 14%, євреї — 1%.

У 2001 р. українці становили 91,2% населення, росіяни бл. 7%.[9]

Місцевості міста[ред.ред. код]

Економіка[ред.ред. код]

Нині господарський комплекс складають підприємства транспорту, машинобудування, легкої та харчової промисловостей. Серед найбільших — вагонне та локомотивне депо, ЗАТ «Жмеринський тютюн.-ферментац. завод», ТОВи — «Експрес», «Жмеринський м'ясокомбінат». В місті розташовані КМС-79, КЧ-9.

ЗМІ[ред.ред. код]

Преса[ред.ред. код]

Радіо[ред.ред. код]

  • 67.34 FM радіостанція «Обрій» працює на частотах Першої програми Українського Радіо

Телебачення[ред.ред. код]

  • Кабельне телебачення. Раніше використовувалося місцеве телебачення «Децебал», після продажу підприємства київській фірмі місцеве телебачення транслюється фірмою «DataGroup»

Транспорт[ред.ред. код]

Докладніше: Транспорт Жмеринки

Міський транспрт[ред.ред. код]

Див. Жмеринський автобус

Автобус ПАЗ-32054 в центрі міста на зупинці ТЦ «Рубін»

Містом курсують такі маршрутні автобуси:

* З 7:00 по 9:00 і з 17:00 по 19:00 до Ветеринарної клініки, у базарні дні (понеділок та четвер) до Водоканалу.

Приміський та міжміський транспорт[ред.ред. код]

Автовокзал на вулиці Пушкіна

Див. Жмеринка (станція), Жмеринка-Подільська, Жмеринський автовокзал, Жмеринська приміська автостанція
Район з'єднується автобусами, але міжміське та міжнародне сполучення (поїзд № 89-90 ЖмеринкаМосква) обслуговують виключно поїзди та електрички.

Відстані до найголовніших залізничних станцій від зал. ст. Жмеринка-Пасажирська:[ред.ред. код]

Відстань від Жмеринки до різних залізничних станцій
Ковель ~ 451 км
Шепетівка ~ 230 км
Київ-Пасажирський ~ 266 км
Вінниця ~ 47 км
Харків-Пасажирський ~ 755 км
Конотоп ~ 484 км
Ужгород ~ 645 км
Львів ~ 348 км
Роза ветров
Ім. Т. Шевченка ~ 384 км
Донецьк ~ 1005 км
Кам'янець-Подільський ~ 211 км
Чернівці ~ 418 км
Одеса-Головна ~ 381 км
Ізмаїл ~ 668 км
Херсон ~ 673 км
Севастополь ~ 1041 км

Персоналії[ред.ред. код]

Пишаються жмеринчани своїми видатними земляками.

  • У Жмеринці свого часу жив і творив відомий на всю Європу мікромініатюрист Михайло Григорович Маслюк, людина неординарна і талановита. Його роботи були унікальні. Він створив жіночий портрет за розмірами в тисячу разів меншим від макового зернятка та томик Пушкіна, в шістнадцять разів менший за оригінал. Його модель паровоза, така мініатюрна, що на зрізі людського волоска таких локомотивчиків у містилося б 3500. Довжина паротяга - 8 мікрон, ширина - 3 мікрона, висота − 2 мікрона. Найменший у світі паровоз Маслюка був занесений у Книгу рекордів Гіннеса у 1968 р. На всесвітній виставці у японському місті Осака у 1965 р., де Радянський Союз представляв свої досягнення у розвитку науки, були представлені мініатюри Михайла Маслюка. Японці були настільки вражені його роботами, що спеціальним наказом міністерства освіти зобов'язали всіх учнів обов'язково подивитися на твори Маслюка у радянському павільйоні… Та не лише мікрошедеврами мистецтва дивував світ заслужений майстер народної творчості України, його умілі руки також багато зробили для нашої науки. Так на прохання вчених-медиків виготовив комплект мікрохірургічних інструментів для досліджень судин кори головного мозку, зшивання роговиці ока, операцій вуха з метою ліквідації глухоти. Користуватися такими інструментами можна тільки під спеціальним мікроскопом. Весь свій талант, весь мікросвіт душі зумів помістити в півтисячі експонатів — шедеврів, мікромініатюрист, заслужений майстер народної творчості України Михайло Григорович Маслюк — людина, яка на весь світ прославилася оригінальною творчістю, ставши однією з найвизначніших візитівок не лише Жмеринки, а й усього Поділля.
  • Родом з Жмеринки талановитий художник-авангардист і поет Василь Хмелюк, картини якого мав у своїй колекції великий знавець і поціновувач мистецтва митрополит Андрей Шептицький. Мистецький доробок славного майстра досі експонується у музеях Парижа, Стокгольма, Нью-Йорка, Лондона, Філадельфії, Мюнхена, Торонто. Французька преса писала про нього як про «провідного художника нашого часу». В. Хмелюк — учасник визвольних українських змагань часів революції 19171920 рр. Тому, зрозуміло, чому його життя минуло поза межами батьківщини. Він похований у Парижі, де прожив більшу частину віку. Але все своє життя цей талановитий митець мріяв про Україну, думав і працював для неї.
  • Цікаво, що на художників Жмеринці щастило і щастить досі. Серед цієї когорти Михайло Чорний, Ігор Біньківський, Василь Мельник, Аркадій Боднарчук, Іван Мазур.
  • Ще один художник, Анатолій Базилевич — неперевершений ілюстратор книг. Він автор малюнків до творів Тараса Шевченка: «Причинна», «Катерина», «Перебендя», «Відьма», «Єретик», «Гайдамаки» та І Котляревського «Енеїди».
  • У 18781880 рр. у Жмеринці перебував видатний російський композитор П. І. Чайковський.
  • У місті закінчував гімназію і почав свої перші трудові кроки Юрій Смолич. Події в Жмеринці початку ХХ ст. він описав в романах «Вісімнадцятилітні», «Наші тайни» та в книгах спогадів.
  • Також у Жмеринці перебував Володимир Сосюра. Про це він згадує у романі «Третя рота».
  • Тут навчався і починав працювати у місцевому театрі народний артист СРСР, двічі лауреат Державної премії СРСР актор МХАТу М. П. Болдуман.
  • У Жмеринці, в 1898 р. Антон Федорович Турчанович, винахідник польової кухні, будучи заступником командира 12-го піхотного полку по господарській частині, зробив розрахунки і креслення польової кухні на колісному ходу.

Народились[ред.ред. код]

Проживали, перебували[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Розміщення вузлової станції, а відтак і міста, напряму пов'язане з подружжям фон Мекк, чий маєток знаходився у Браїлові. Карл фон Мекк проектував залізницю і бажав вузлову станцію розмістити ближче до свого маєтку, проте його дружина Надія Філаретівна зауважила, що було б добре, аби станційна кіптява і галас були десь подалі від Браїлова, десь між селами Великою і Малою Жмеринками.
  • Саме у Жмеринці імператор Олександр ІІ оголосив про початок російсько-турецької війни 18771878 рр.
  • У єдиному на всю Україну музеї місцевого самоврядування у Жмеринській міській раді висять писані олією портрети колишніх керівників міста, дерев'яні портрети визначних українських постатей і героїв Жмеринки. На жаль, не змогли відтворити обличчя найпершого міського старости — Карла Вікентійовича Вронського — ніхто не знає як він виглядав, не залишилося жодної світлини, а тим часом з його ім'ям у Жмеринці пов'язана забудова (вона здійснювалася в основному у стилі ампір, що майже не зберігся), благоустрій та ремонт міських доріг.

Галерея[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Жмеринка Це незавершена стаття про Жмеринку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]