Вільгельм Крістер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільгельм Крістер
W. G. Krister.jpg
Народився 1812
Королівство Саксонія
Помер 1890
Київ, Російська імперія
Поховання
Громадянство
(підданство)
Німецький союз
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Діяльність садівник, підприємець

Будинок В. Крістера до знесення
Віковий дуб Крістера
Гірка Крістера

Вільге́льм Ґо́тліб (Васи́лій Ґо́тлібович) Крі́стер (Wilhelm Gottlieb Christer, 1815(1815)[1], Саксонія — 1890, Київ) — садовод і підприємець, засновник садівничої фірми та агрошколи у Києві. У радянську добу В. Крістер та його фірма не були загальновідомими, тепер києвознавці стверджують, що саме завдяки діяльності розплідника й школи Крістера Київ на початку XX століття здобув репутацію одного з найбільш зелених міст світу.

Біографія[ред. | ред. код]

В. Г. Крістер народився в південній Саксонії у 1815 році, отримав спеціальність ткача. У 1838 році князь Радзивілл запросив його як досвідченого фахівця для роботи на суконній фабриці в містечку Хабно (нині Поліське) Київської губернії. Фабрика Радзивілла виробляла до 3000 штук сукна на рік, яке продавалося за ціною від 1,5 до 4,5 рублів за аршин. Майстрами тут працювали 7 іноземців, у тому числі й В. Крістер. Заробіток майстра був досить високим — близько 6500 рублів на рік.

Захопленням Крістера було садівництво, і пропрацювавши на фабриці близько 10 років він накопичив заощадження і зміг реалізувати свою давню мрію. У 1848 році він купив у князя Естергазі ділянку площею 38 десятин (близько 40 га) на Пріорці (на той час — передмістя Києва), а потім і переїхав на це місце.

У 1850 році заснував фірму „Садоводство и семенное хозяйство «В. Кристер»“ („Садівництво і насіннєве господарство «В. Крістер»“), яка стала згодом знаменитим розплідником, що постачав саджанці плодових і декоративних рослин не тільки приватним садівникам, але і для благоустрою паркових зон у Києві. Пізніше на базі цього господарства була відкрита агрошкола, випускники якої працювали садівниками по всій Україні. У господарстві були також виноградники, городи, молочна ферма, пасіка, риборозплідні ставки.

Сади і ферми Крістера поступово перетворили Пріорку на центр зразкового сільського господарства. Раніше тут обробка землі велася примітивними способами, місцеві жителі використовували посадковий матеріал низької сортності. Садовод-аматор Вільгельм Крістер зумів налагодити високоефективне розведення різних культур, підбираючи сорти, найпридатніші для місцевого клімату. Насіння та саджанці продавалися місцевим жителям за доступними цінами. Доступ до господарства був відкритий для всіх бажаючих, і до Крістера часто приходили за консультаціями. У 1870 році він видав популярну брошуру «Хозяйственный садовник, или Краткое наставление для посева семян известнейших огородных и цветочных растений и дальнейшего за ними ухода, применяясь к здешнему климату и почве, — для ознакомления покупателей с делом садоводства» («Господар-садівник, або Коротке наставляння для посіву насіння найвідоміших городніх і квіткових рослин та подальшого за ними догляду в умовах тутешнього клімату та ґрунту — для ознайомлення покупців зі справою садівництва»). В брошурі Крістер докладно розповів про свої, фактично ексклюзивні для того часу, спостереження і прийоми роботи.

Помер В. Г. Крістер у 1890 році і був похований на території своєї школи. Могила збереглася, але знаходиться у занедбаному стані, з неї вкрадено мармуровий надгробок.

Сім'я і нащадки[ред. | ред. код]

У В. Крістера була дружина Марія і шестеро дітей, троє синів і три дочки — Юліус, Едмунд, Едвард, Матильда, Емма і Лаура. Добре відомі два його сини — Юліус (1848 — 2 грудня 1916) і Едмунд (? — 1892), які продовжили справу свого батька і відкрили на Хрещатику садівничі магазини. Едмунд (середній син) заснував власне господарство на Куренівці, але незабаром помер і його частка спадщини перейшла до вдови Оттонії Анни-Катерини.

Старший син Карл Юліус (Юлій Васильович) був одружений на мешканці Пріорки Пелагеї Гусьєвій, у них було семеро дітей — Василь, Ольга, Володимир, Євгеній, Віра, Лідія і Надія. Він вважав себе сином слов'янської землі, особистою трагедією для нього стала війна з Німеччиною, батьківщиною батька. Його син Євген пішов добровольцем на війну і загинув, дочки під час війни працювали в київському шпиталі. Василь за радянських часів був репресований.

Правнук Юліуса Крістера С. В. Вандаловський (нар. 7 грудня 1961) — художник-іконописець, член Національної спілки художників України, працює в майстернях Києво-Печерської лаври.

Залишки садиби Крістерів[ред. | ред. код]

На місці колишнього садового господарства тривалий час перебували теплиці квітникарства (державне підприємство «Цветоводство»), потім воно було частково забудовано житловими масивами, незабудована територія відома як урочище Гірка Крістера. Тут, поруч із могилою Вільгельма Крістера знаходиться й могила Юліуса, також у занедбаному стані. Могила Едмунда Крістера збереглася краще, оскільки він був похований на лютеранській ділянці Байкова кладовища. Частина урочища являла собою занедбаний парк, який був відновлений і відкритий для відвідувачів у 2009 році під назвою «Крістерова Гірка».

Двоповерховий дерв'янний будинок Крістерів, побудований у 1880 році, мав статус пам'ятки архітектури. Будинок був розташований на території Інституту харчової хімії і технології НАН України. Раніше тут знаходилася філія Інституту хлору, який використовував особняк як хімічні склади, а ще раніше в будинку були аудиторії технікуму гумової промисловості. У 1990-х — 2000-х роках будівля знаходилася в аварійному стані, реставрація була вже неможливою. У грудні 2011 року особняк Крістерів був розібраний, різьблені деталі збережені, планувалося відновлення будинку згідно з архівним планом[2], втім станом на 2017 рік відновлення не розпочиналося.

У парку, а також біля будинку Крістерів відомі дерева, посаджені Вільгельмом Ґотлібом близько 1850 року (див. у списку видатних дерев Києва).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У Києві з 2018 року існує вулиця Родини Крістерів[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ЦДІАК України, ф. 224, оп. 2, спр. 218.
  2. Браткова Анастасия. В Киеве рушится 130-летний памятник // Сегодня. — 2011. — 5 декабря.
  3. [https://81412.livejournal.com/64477.html#r4066 Рішення Київської міської ради від 8 лютого 2018 року № 2/4066 «Про найменування нових вулиць у Подільському районі міста Києва»]

Джерела[ред. | ред. код]