Галеаццо Чано

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Gian Galeazzo Ciano
Galeazzo Ciano01.jpg
Народився 18 березня 1903(1903-03-18)[1][2]
Ліворно, Провінція Ліворно, Тоскана, Італія[3]
Помер 11 січня 1944(1944-01-11)[3][1][2] (40 років)
Верона, Провінція Верона, Венето, Італія[3]
Розстріл
Громадянство (підданство) Flag of Italy (1861-1946).svg Королівство Італія
Діяльність дипломат, політик, юрист і автор щоденника[d]
Посада Міністр закордонних справ Італійського королівства[d], Undersecretary of State of the Council of Ministers of the Kingdom of Italy[d] і minister of Popular Culture of the Kingdom of Italy[d]
Партія Національна фашистська партія
Батько Costanzo Ciano[d]
У шлюбі з Edda Mussolini[d]
Нагороди
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Джан Галеа́ццо Ча́но, 2-й граф Кортела́ццо і Букка́рі (італ. Gian Galeazzo Ciano, conte di Cortellazzo e Buccari; 18 березня 1903(19030318), Ліворно11 січня 1944, околиця Верони) — італійський політик, дипломат і журналіст. Зять Беніто Муссоліні, 24 квітня 1930 року він одружився з його донькою Едді.

Біографія[ред.ред. код]

Син видатного полководця і ветерана Першої світової війни Костанцо Чано. У юному віці він приєднався до фашистського руху, брав участь у марші на Рим 1922 року. У 1925—1930 роках працював на дипломатичній службі, зокрема, у Ріо-де-Жанейро, Пекіні і Шанхаї (генеральний консул). Після повернення до Італії був, зокрема, міністром пропаганди у 1935—1936 роках; 1936 року зайняв посаду міністра закордонних справ і члена Великої фашистської ради.

У міру зближення Муссоліні з нацистською Німеччиною Чано все більше розчаровувався в його політиці. З 1943 року вів активну діяльність для виходу Італії з війни, у результаті чого втратив посаду міністра закордонних справ і був призначений послом у Ватикані. 24 липня 1943 на Великій фашистській раді підтримав резолюцію про відсторонення Муссоліні з посади.

Новий уряд маршала П'єтро Бадольо відмовився від послуг Чано, і останній разом з родиною втік до Німеччини. Це було серйозною помилкою, бо німці не забули про його діяльність щодо розриву союзу з Німеччиною. Чано схопили і видали владі Італійської соціальної республіки. Під тиском Гітлера і при повній байдужості Муссоліні, незважаючи на зусилля його дружини, Чано засудили до смертної кари, відтак на стрілецькому полігоні розстріляли бійці Чорних бригад.

Автор знаменитих щоденників, у яких досить докладно описані провідні політичні фігури фашистської Італії та нацистської Німеччини.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]