Георге Георгіу-Деж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Георге Георгіу-Деж
Gheorghe Gheorghiu-Dej
Георге Георгіу-Деж
Голова Державної ради Румунії
Попередник: Іон Георге Маурер
Наступник: Ківу Стойка
 
Партія: Румунська комуністична партія
Народження: 8 листопада 1901(1901-11-08)[1]
Бирлад, Васлуй, Румунія[2]
Смерть: 19 березня 1965(1965-03-19)[2] (63 роки)
Бухарест, Румунія[2]
Національність: румун
Дружина: Марія Олексе
Діти: Доньки: Василика і Костянтина
Нагороди: Герой труда Румунії

Медіафайли у Вікісховищі?

Георге Георгіу-Деж (рум. Gheorghe Gheorghiu-Dej; ур. Георге Георгіу; 8 листопада 1901, Бирлад — 19 березня 1965, Бухарест) — лідер Румунської комуністичної партії з 1948 аж до своєї смерті і президент Народної Республіки Румунії з 21 березня 1961 до 18 березня 1965.

Біографія[ред. | ред. код]

Син бідного робітника. Член Румунської комуністичної партії з 1930.

1933 року разом з Давидом Корнером, Костянтином Донче та іншими членами РКП був засуджений Бухарестським судом за активну участь у страйку залізничників 1933 року. За професією — залізничний електрик. Неодноразово піддавався ув'язненням, пізніше очолив у РКП «тюремну фракцію».

Під час диктатури Антонеску перебував у концтаборі Тиргу-Жиу, звідки, згідно з офіційною біографією, нібито втік у серпні 1944 року разом з групою соратників (пізніше, однак, були опубліковані фотографії звільнених радянськими військами в'язнів, на яких чітко видно як мінімум одного з «втікачів» — Георге Апостола). Зайняв посаду генерального секретаря ЦК РКП в 1945 році, але отримав повну владу в партії лише в 1952 році, коли йому вдалося зняти з посади Анну Паукер (неофіційного лідера партії в післявоєнний період) і представників «московської фракції».

Стурбований реформами М. Хрущова, він почав проводити політику відносної автономії Румунії в рамках Варшавського блоку. В 1957 році з Румунії були виведені радянські війська. В останні роки свого правління встановив дипломатичні відносини з західними країнами, включаючи США.

З 1965 по 1991 роки місто Лиски Воронезької області називалося Георгіу-Деж. 1965 року була випущена поштова марка СРСР, присвячена Георгіу-Дежу.

Румунський лідер[ред. | ред. код]

За радянської опіки[ред. | ред. код]

Радянський політичний вплив під час Сталіна здійснювався через партійних лідерів на чолі з Георге Георгіу-Дежем. Вплив радянської економіки здійснювався шляхом створення спільних підприємств Sovrom, а румунська економіка була перетворена за зразком радянської планової економічної моделі. На політичному рівні всі румунські ініціативи мали бути схвалені Сталіним. Георгіу-Деж зманеврував такі антисемітські тенденції від лідера Кремля в другій половині свого життя, щоб отримання дозволу від партійних лідерів єврейського походження, звинувачених у «космополітизмі». У цій ситуації, Георгіу-Деж базувався Департаменті державної безпеки,, створений радянською підтримкою. Георге Георгіу-Деж ще не міг вважатись антисемітом. Хоча більшість політиків були євреями (на чолі з Паукер), у його власному таборі находився на рівні з євреями, як це було з Георге Марін Гастон. Георгіу-Деж націлився над посиленням контролю над партією і користався націоналізмом та антисемітизмом, щоб виграти симпатії населення. До смерті Сталін в 1953, Георгіу-Деж не змінював політичну лінію репресій з Москви, репресії, спрямовані на все румунське суспільство.

Особиста диктатура[ред. | ред. код]

Георгіу-Деж відволікли реформи Микита Хрущова та початком процесу десталінізації, який ставить під загрозу посаду голови партії. Він вирішив створити важку промисловість,ініціатива котра суперечить московським директивам, яка залишає Румунії роль комуністичного блоку.

Смерть і політична спадщина[ред. | ред. код]

Георге Георгіу-Деж помер в 1965, від раку печінки. Існувало багато чуток про навмисне опромінення комуністичного лідера під час його останнього візиту в Москві через його політику, більш незалежною. Георгій Апостол стверджував, що він був призначений наступником Георге Георгіу-Деж себе, і в будь-якому випадку сприймається як таке в 1965 році. Йон Георге Маурер, який розробив ворожість по відношенню до Апостола, переконався, що він був позбавлений можливості отримання влади, згуртувавши навколо партійного керівництва Ніколая Чаушеска — протеже Георгіу-Деж, і фігура вторинна значення в той час. Вищого рангу радянського блоку розвідки перебіжчик генерал-лейтенант Йон Міхай Пачепа навів аргумент теорії випромінювання Дежа, відтворюючи заявки Ніколая Чаушеска, котрі інформували його про «десяти міжнародних лідерів котрих Кремель вбив або намагалися вбити». Георгіу-Деж був одним з них.

Увічнення пам'яті Георгіу-Дежа[ред. | ред. код]

Смерть Георгіу-Дежа привела до боротьби між потенційними спадкоємцями, серед яких були Ківу Стойка, Георгій Апостол, Іон Георге Маурер та Ніколає Чаушеску (останній переміг у цій боротьбі).

Георгіу-Деж був похований в мавзолеї в Ліберті-парк в Бухаресті. У 1990 році після румунської революції, його тіло було ексгумовано і перепоховано в міському цвинтарі. Політехнічний інститут у Бухаресті, перейменований в політехнічний інститут «Георге Георгіу-Деж» Бухарест в його честь, тепер відомий як Політехнічний університет Бухареста. Крім того, місто Onesti було колись названо Георге Георгіу-Деж.

Георгіу-Деж був одружений на Марії Олексіївни і у них було дві дочки: Васіліке (1928-1987) і Костянтина (р. 1931).

На його похороні
Поштова марка СРСР присвячена Г. Георгіу-Деж, 1965, 4 копійки

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Find a Grave — 1995. — ed. size: 165000000
  2. а б в Георгиу-Деж Георге // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Література[ред. | ред. код]

  • М. Каменецький. Ґеорґіу-Деж // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.174 ISBN 978-966-611-818-2
  • (рум.) Vladimir Tismăneanu, Fantoma lui Gheorghiu-Dej, Editura Univers, 1995

Примітка[ред. | ред. код]

  1. Johanna Granville, "Early Roots of Romania's Independence", East European Quarterly, vol. XLII, no. 4 (Winter 2008), pp. 365-404.
  2. Kremlin’s Killing Ways[недоступне посилання з липень 2019] - de Ion Mihai Pacepa, National Review Online, 28 decembrie 2006

Період Деж[ред. | ред. код]