Герман (князь Гогенлое-Лангенбурзький)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герман
нім. Hermann
Hermann Fürst zu Hohenlohe-Langenburg.jpg
Князь Герман на гравюрі Річарда Брендамура, 18951896 роки
6-й князь Гогенлое-Лангенбурзький
Початок правління: 21 квітня 1860
Кінець правління: 9 березня 1913
Партія:Імперська партія
Попередник: Ернст I
Наступник:Ернст II
Дата народження: 31 серпня 1832(1832-08-31)
Місце народження:Лангенбург
Країна:Королівство Вюртемберг
Дата смерті:9 березня 1913(1913-03-09) (80 років)
Місце смерті:Лангенбург, Королівство Вюртемберг
Дружина:Леопольдіна Баденська
Діти:Ернст, Еліза, Феодора
Династія:Гогенлое-Лангенбурги
Батько:Ернст I
Мати:Феодора Лейнінгенська

Князь Герман Гогенлое-Лангенбурзький (нім. Hermann zu Hohenlohe-Langenburg), повне ім'я (нім. Hermann Ernst Franz Bernhard Fürst zu Hohenlohe-Langenburg), нар. 31 серпня 1832 — пом. 9 березня 1913) — князь Гогенлое-Лангенбурзький у 18601913 роках, син попереднього князя Гогенлое-Лангенбурзького Ернста I та принцеси цу Лейнінген Феодори. Член Вищої палати Вюртемберького ландтагу від 1861 року та член Імперської партії Німеччини в рейхстагу у 18711881 роках. Один із засновників і перший президент Німецького колоніального союзу. Генерал-губернатор Ельзас-Лотарингії у 18941907 роках. Генерал від кавалерії прусської армії.[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Герман народився 31 серпня 1832 року у Лангенбурзі. Він був третьою дитиною та другим сином князя Гогенлое-Лангенбурзького Ернста I та його дружини Феодори цу Лейнінген. Мав старшого брата Карла Людвіга та сестру Елізу. Згодом родина поповнилася молодшим сином Віктором і доньками Адельгейдою та Феодорою.

Князівство Гогенлое-Лангенбург у 1806 року в ході медіатизації відійшло королівству Вюртемберг. Батько зберіг титул та був президентом Верхньої палати Вюртемберького ландтагу.

Герман вивчав юриспруденцію у Лозанні та Берліні,[2] після чого почав військову кар'єру. Служив у вюртемберзькому, а згодом — у австрійському війську. У 1859 році брав участь у Австро-італо-французькій війні проти Франції.

Після смерті батька у квітні 1860 року, Карл Людвіг заявив про бажання вступити у морганатичний шлюб і відмовився від династичних прав на користь молодшого брата.[3] Так, 21 квітня Герман успадкував титул князя. 4 березня 1861 року він був введений до Вищої палати Вюртемберького ландтагу. Від 1877 до 1895 року був її віце-президентом. У 1862 році отримав звання генерала у баденській армії.

Світлина Германа із дружиною, 1863

У віці 30 років узяв шлюб із 25-річною баденською принцесою Леопольдіною, кузиною великого герцога Бадену Фрідріха I. Весілля відбулося 24 вересня 1862 у Карлсруе. У подружжя народилося троє дітей:

У 18701871 роках брав участь у Франко-прусській війні, активно підтримував Бісмарка. У 1870 році отримав чин генерала від кавалерії у прусській армії.[5] У 1871 році був обраний до німецького рейхстагу від 12-го округу королівства Вюртемберг. Був членом Імперської партії. У 1881 році зазнав поразки на виборах та переключився на колоніальну політику.

6 грудня 1882 року у Франкфурті-на-Майні став співзасновником та першим президентом Німецького колоніального союзу. У лютому 1885 року організація переїхала до Берліну. Союз намагався зацікавити Німеччину у колоніальній політиці через журналістику та створював тиск на державну владу та рейхстаг для колоніальних анексій.

У 1894 році Герман змінив на посаді генерал-губернатора Ельзас-Лотарингії Хлодвіга Гогенлое-Шиллінгсфюрста та переїхав із дружиною до Страсбуру. На відміну від попередника, задовольнявся виконанням представницьких функцій, покладаючись на статс-секретарів Максиміліана фон Путткамера та Ернста фон Келлера. Його урядування характеризувалося помірним лібералізмом.[5] Обіймав посаду до листопада 1907 року, після чого повернувся на батьківщину.

На початку 1913 року про здоров'я князя турбувалася імператриця Августа Вікторія, прохаючи повідомити про його стан у телеграмі. Герман помер 9 березня 1913 року у Лангенбурзі. Свої співчуття його спадкоємцю висловили імператор Німеччини Вільгельм II та король Бельгії Альберт I.[6] Поховали князя на родинному цвинтарі Лангенбургу поруч із дружиною, яка пішла з життя за десять років до нього.[7] У 1922 році поруч був створений муніципальний цвинтар.[8]

Нагороди[ред. | ред. код]

Генеалогія[ред. | ред. код]

Крістіан Альбрехт Гогенлое-Лангенбурзький
 
Кароліна Штольберг-Ґедернська
 
Йоганн Крістіан II Сольмс-Барутський
 
Фредеріка Луїза Ройсс цу Кьостриць
 
Карл Фрідріх Вільгельм Лейнінгенський
Carl Friedrich Wilhelm Fürst zu Leiningen.jpg
 
Крістіана Солмс-Рьодельхаймська
 
Франц Саксен-Кобург-Заальфельдський
FranzFriedrich AntonSaCoSa.jpg
 
Августа Рьойсс-Еберсдорф
Augusta di Reuss-Ebersdorf, duchessa di Sassonia-Coburgo-Saalfeld.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл Людвіг Гогенлое-Лангенбурзький
Carl Ludwig zu Hohenlohe-Langenburg.jpg
 
 
 
 
 
Амалія Генрієтта Сольмс-Барутська
 
 
 
 
 
Еміх Карл Лейнінґенський
Emich Carl 2nd prince of Leiningen.jpg
 
 
 
 
 
Вікторія Саксен-Кобург-Заальфельдська
Vicky of Kent.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ернст I
Ernst zu H.-Langenburg.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Феодора Лейнінгенська
Feo.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Герман
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Центральна база даних Німецького архіву [1] (нім.)
  2. Günter Richter: Hermann Fürst zu Hohenlohe-Langenburg. In: Neue Deutsche Biographie. Band 9, Duncker & Humblot, Berlin 1972, ISBN 3-428-00190-7, стор. 491 [2](нім.)
  3. Офіційний сайт замку Лангенбург. Князь Герман [3] (нім.)
  4. Принцеса Гогенлое-Лангенбурзька [4] (англ.)
  5. а б Стаття про князя Германа Гогенлое-Лангенбурзького у Французькій енциклопедії [5] (фр.)
  6. Смерть князя Германа Гогенлое-Лангенбурзького [6] (нім.)
  7. Родинний цвинтар у Лангенбурзі [7] (англ.)
  8. Мавзолей Гогенлое-Лангенбургів [8] (нім.)

Література[ред. | ред. код]

  • Kurt Eißele: Fürst Hermann zu Hohenlohe-Langenburg als Statthalter im Reichsland Elsass-Lothringen 1894–1907. O.O., 1950
  • Günter Richter: Hermann Fürst zu Hohenlohe-Langenburg. In: Neue Deutsche Biographie. Vol 9, Duncker & Humblot, Berlin, 1972
  • Otmar Schwenhuth: Lebenslauf Seiner Durchlaucht des Fürsten Hermann zu Hohenlohe-Langenburg. Gerabronn, 1913
  • Gerhard Taddey: Hermann Fürst zu Hohenlohe-Langenburg. In: Lexikon der deutschen Geschichte. 3. Auflage. Stuttgart 1998, Band 1, стор. 573

Посилання[ред. | ред. код]