Стрептокок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Streptococcus
Streptococcus iniae.png
Біологічна класифікація
Домен: Бактерії (Bacteria)
Тип: Firmicutes
Клас: Bacilli
Ряд: Lactobacillales
Родина: Streptococcaceae
Рід: Streptococcus
Rosenbach 1884
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Streptococcus
EOL logo.svg EOL: 83234
ITIS logo.svg ITIS: 439
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 1301

Стрептоко́к (Streptococcus) — рід сферичних грам-позитивних бактерій типу Firmicutes[1]. Клітинне ділення відбувається уздовж єдиної осі цих бактерій, тому вони ростуть в ланцюжках або парах, звідти походить і їхня назва (від грец. στρεπτό — «скручений в ланцюжок»). Ця структура схожа із структурами стафілококів (Staphylococcus), але останні ділятся уздовж багатьох осей і створюють структури, що нагадують виноградні кетяги.

Стрептококи належать до родини Streptococcaceae. Патогенними є тільки 2 роди: Streptococcus та Enterococcus.

Члени цього роду відповідають за багато випадків стрептококового фарингіту, менінгіту, бактерійної пневмонії, ендокардиту, бешихи і навіть так званих м'ясоїдних бактеріальних інфекцій. Слід відзначити, проте, що багато видів стрептококів не хвороботворні. Стрептококи — складова нормальної мікрофлори рота, шкіри, кишечника і верхніх дихальних шляхів людини.

Етимологія[ред.ред. код]

Назва «Стрептокок» пов'язана із характерною формою і розміщенням клітин, оскільки грец. στρεπτό — «скручений в ланцюг» і грец. κοκκος — зерно, тобто «у вигляді ланцюжка із круглими зернами» (див. малюнок вище).

Історія[ред.ред. код]

Відкриття стрептококів[ред.ред. код]

Стрептококи вперше були виявлені австрійським хірургом Теодором Більротом у 1874 році у хворих на бешиху та ранові інфекції. Він описав їх, як малих організмів, які розташовані ізольовано і по парах, деколи ланцюгами від 4 до 20, а то і більше штук. Важливі дослідження природи стрептококів зробив Луї Пастер у 1879 році, коли він виділив мікроорганізмів із матки та з крові жінки у якої була пологова гарячка[2]. В подальших дослідах Пастера, він продемонстрував, що стрептококи є причиною високої смертності вагітних жінок та новонароджених дітей, які народжували у той час.

У 1884, Ф. Розенбах дослідив виділену ним бактерію з гнійної рани, тим самим він відкрив новий вид, який назвав Streptococcus pyogenes[3]. Раніше Фелейсен виділив стрептококів у хворого на бешиху, а Розенбах назвав їх S. erysepaltis[4]. Проте подальші огляди показали, що не було конкретної характеристики, яка зв'язувала б стрептококів із конкретними захворюваннями[5]. Тому Ендрюс ііКрісті запропонували, що видові назви стрептококів: S. pyogenes, S. eryespaltis, S. scarlatinae і S. puerperalis віднести до однієї загальної назви — Streptococcus pyogenes[6][3].

Морфологія[ред.ред. код]

Стрептококи мають кулясту, овоїдну або ланцетоподібну форми, діаметр яких становить 0,5 — 2 мкм[7], не утворюють спор, патогенні види утворюються капсулу, нерухомі, грампозитивні. У препаратах розміщуються у формі ланцюжка різної довжини або у вигляді диплококів (по дву штуки). За типом дихання стрептококи — факультативні (суворі) анаероби, хоч є деякі види із сильним анаеробізом[8].

Резистентність[ред.ред. код]

Стрептококи стійкі до дії низьких температур, висушування, особливо у білкових субстратах (кров, гній, слиз), у пилі та на поверхні предметів зберігаються декілька місяців. У разі нагрівання до 56 °C стрептококи гинуть через 30 хв, а при дії дезрозчинів - через 15 - 20 хвилин; при застосування 1% розчині сулеми чи карболової кислоти гинуть за 15 хвилин. У висушеному гної та мокротинні можуть зберігатися місяцями[9].

Класифікація стрептококів[ред.ред. код]

Види стрептококів класифікують перш за все ґрунтуючись на їх гемолітичних властивостях (пошкодження червоних кров'яних тілець в лабораторних умовах)[10]. Альфа-гемоліз зумовлює редукцію заліза в гемоглобіні, що надає колонії зеленуватий колір на поверхні чашки Петрі з додаванням крові до агару. Бета-гемоліз — повний розрив червоних кров'яних тілець, що створює чіткі вільні області навколо бактеріальних колоній на агарі. Інших стрептококів позначають як гамма-гемолітичних, що фактично означає відсутність гемолізу. Далі бета-гемолітичні стрептококи класифікують у серовари, тобто ґрунтуючись на специфічних вуглеводах в бактеріальній клітинній стінці.

Альфа-гемолітичні стрептококи[ред.ред. код]

Пневмококи[ред.ред. код]

Viridans та інші альфа-гемолітичні стрептококи[ред.ред. код]

Бета-гемолітичні стрептококи[ред.ред. код]

Група A[ред.ред. код]

S. pyogenes (також відомий як GAS) — причинний агент стрептококової інфекції групи A, зокрема стрептококового фарингіту (застаріле — ангіна), гострого ревматизму, бешихи, скарлатини і гострого гломерулонефриту. Якщо не лікувати стрептококовий фарингіт, він може спричинити гостру ревматичну гарячку, при якій ушкоджуються суглоби і серцеві клапани. Інші види стрептококів також можуть мати антиген групи A, але інфекції людини іншими видами, окрім S. pyogenes, здається, казуїстичні.

Група B[ред.ред. код]

S. agalactiae або GBS спричинює менінгіт в новонароджених і людях похилого віку, з випадковими системними бактерієміями. Вони можуть також колонізувати жіночі внутрішні статеві органи, збільшуючи ризик передчасного прориву мембран і передачі до дитини. Центр контролю захворювань США рекомендує вагітним жінкам проходити перевірку на стрептокок групи B і, у випадку інфекції, приймати антибіотики перед пологами для скорочення ризику передачі її до новонародженого. Проте, у Великобританії, оскільки поширеність інфекції в жіночому статевому тракті становить лише 15 % від загального числа інфекцій, антибіотики не рекомендуються, тому що побічні ефекти від використання антибіотиків у всіх жінок з позитивною реакцією перевищують малу користь від них.

Група C[ред.ред. код]

Включає, зокрема, S. equi, який зумовлює мит у коней, і S. zooepidemicus, який спричинює хвороби у декількох видів ссавців, зокрема рогатої худоби та коней.

Група D (ентерококи)[ред.ред. код]

Багато колишніх стрептококів групи D було рекласифіковано та включено до роду Enterococcus (включаючи S. faecalis, S. faciem, S. durans і S. avium)[11]. Наприклад, Streptococcus faecalis зараз називають Enterococcus faecalis. Решта неентерококових представників групи D - це S. bovis і S. suis.

Негемолітичні стрептококи[ред.ред. код]

Негемолітичні стрептококи рідко породжують хвороби.

Епідеміологічні особливості[ред.ред. код]

Хвороба може бути як ендогенною так і екзогенною. Екзогенне зараження відбувається рідше аніж ендогенне поширення збудника всередні організму. Джерелом екзогенних інфекційних хвороб є люди, які хворіють на скарлатину, пневмонію та деякі інші стрептококові інфекції. Оскільки основними механізмами передачі є повітряно-крапельний та контактний, то цим пояснюється чому певна кількість людей може захворіти на ту чи іншу інфекційну хворобу, особливо ті, у кого слабкий як загальний, так і місцевий імунітет.

Імунітет[ред.ред. код]

імунітет при стрептококових інфекціях, окрім скарлатини, є слабким, нестійким і недовготривалим. Після перенесенні захворювання, утворюються різні антитіла, але захисне значення мають лише антитоксини і типоспецифічні М-антитіла. З іншого боку, люди, які перехворіли, у них часто виникає алергізація організму, чим пояснюється схильність до рецидивів[8]. Після перенесеної скарлатини формується стійкий тривалий антитоксичний імунітет, рецидиви цього захворювання трапляються у 2 - 16 % перехворілих.

Лікування[ред.ред. код]

Для лікування використовують бета-лактамні антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини, карбапенеми), макроліди (азитроміцин, кларитроміцин тощо), аміноглікозиди (гентаміцин, амікацин тощо).

Профілактика[ред.ред. код]

Для профілактики стрептококових інфекцій проводять неспецифічні заходи: виявлення, ізоляцію і лікування хворих, дотримання правил санітарно-гігієнічного режиму та особистої гігієни. Ослабленим дітям, що перебували у контактні із хворим, вводять імуноглобуліни. Специфічна профілактика не розроблена. Для профілактики ревматизму використовують біциліни.


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ryan KJ; Ray CG (editors) (2004). Sherris Medical Microbiology (вид. 4th ed.). McGraw Hill. ISBN 0-8385-8529-9. 
  2. Alouf, Horaud, J. E., T. (1997;). Streptococcal Research at Pasteur Institute from Louis Pasteur’s time to date. 418:7–14. (english). Advances in Experimental Medicine and Biology. с. 418: P. 7–14. 
  3. а б Evans, A. C. (1936). Studies on Hemolytic Streptococci: II. Streptococcus pyogenes. 611–624. (english). Journal of Bacteriology. с. 611–624. 
  4. Rosenbach, F. J. (1884). Mikro-organismen bei den Wund-Infections-Krankheiten des Menschen. (німецька). Bergmann. 
  5. Ferretti, Joseph; Köhler, Werner (2016-01-01). У Ferretti, Joseph J.; Stevens, Dennis L.; Fischetti, Vincent A. History of Streptococcal Research. Streptococcus pyogenes: Basic Biology to Clinical Manifestations. Oklahoma City (OK): University of Oklahoma Health Sciences Center. PMID 26866232. 
  6. Andrewes, Christie, F. W., E. M (1932). The haemolytic streptococci: their grouping by agglutination. (англійська). London: H.M. Stationery Office. 
  7. Streptococcus - bacterial genus - Microbiology Dictionary. catalog.hardydiagnostics.com. Процитовано 2017-02-04. 
  8. а б http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/micbio/lectures_stud/uk/stomat/ntn/мікробіологія,%20вірусологія%20та%20імунологія/2/06%20патогенні%20коки.%20стафілококи%20і%20стрептококи.%20менінгококи%20і%20гонококи.htm
  9. Микробиология - Стрептококки. microbiology.ucoz.org. Процитовано 2017-02-04. 
  10. Patterson MJ (1996). Streptococcus. In: Baron's Medical Microbiology (Baron S et al, eds.) (вид. 4th ed.). Univ of Texas Medical Branch. (via NCBI Bookshelf) ISBN 0-9631172-1-1. 
  11. Ruoff KL (1990). Recent taxonomic changes in the genus Enterococcus. Eur J Clin Microbiol Infect Dis 9 (2). с. 75–9. PubMed. 

Література[ред.ред. код]

  • Мікробіологія: підручник / В. А. Люта, О. В. Кононов. — К.: Медицина. — 2008. — с. 456: 198—200. ISBN 978-966-8144-62-2