Стрептокок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Streptococcus
Streptococcus iniae.png
Біологічна класифікація
Домен: Бактерії (Bacteria)
Тип: Firmicutes
Клас: Bacilli
Ряд: Lactobacillales
Родина: Streptococcaceae
Рід: Streptococcus
Rosenbach 1884
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Streptococcus
EOL logo.svg EOL: 83234
ITIS logo.svg ITIS: 439
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 1301

Стрептоко́к (Streptococcus) — рід сферичних грам-позитивних бактерій типу Firmicutes[1]. Клітинне ділення відбувається вздовж єдиної осі цих бактерій, тому вони ростуть у ланцюжках або парах, звідти й походить їхня назва (від грец. στρεπτό — «скручений в ланцюжок»). Ця структура схожа із структурами стафілококів (Staphylococcus), але останні діляться вздовж багатьох осей і створюють структури, що нагадують виноградні грона.

Стрептококи належать до родини Streptococcaceae. Патогенними є тільки 2 роди: Streptococcus та Enterococcus.

Члени цього роду здатні спричинюють стрептококовий фарингіт, бешиху, певну кількість випадків менінгіту, бактерійної пневмонії, ендокардиту, і, навіть, харчових отруєнь. Слід відзначити, що багато видів стрептококів не патогенні. Стрептококи — складова нормальної мікрофлори рота, шкіри, кишечника і верхніх дихальних шляхів людини.

Етимологія[ред.ред. код]

Назва «Стрептокок» пов'язана із характерною формою і розміщенням клітин, оскільки грец. στρεπτό — «скручений у ланцюг» і грец. κοκκος — зерно, тобто «у вигляді ланцюжка із круглими зернами» (див. малюнок вище).

Історія[ред.ред. код]

Відкриття стрептококів[ред.ред. код]

Стрептококи вперше були виявлені австрійським хірургом Теодором Більротом у 1874 році у хворих на бешиху та ранові інфекції. Він описав їх, як малих організмів, які розташовані ізольовано і по парах, деколи ланцюгами від 4 до 20, а то і більше штук. Важливі дослідження природи стрептококів зробив Луї Пастер у 1879 році, коли він виділив мікроорганізмів із матки та з крові жінки у якої була пологова гарячка[2]. В подальших дослідах Пастера, він продемонстрував, що стрептококи є причиною високої смертності вагітних жінок та новонароджених дітей, які народжували у той час.

У 1884, Ф. Розенбах дослідив виділену ним бактерію з гнійної рани, тим самим він відкрив новий вид, який назвав Streptococcus pyogenes[3]. Раніше Фелейсен виділив стрептококів у хворого на бешиху, а Розенбах назвав їх S. erysepaltis[4]. Проте подальші огляди показали, що не було конкретної характеристики, яка зв'язувала б стрептококів із конкретними захворюваннями[5]. Тому Ендрюс ііКрісті запропонували, що видові назви стрептококів: S. pyogenes, S. eryespaltis, S. scarlatinae і S. puerperalis віднести до однієї загальної назви — Streptococcus pyogenes[6][3].

Морфологія[ред.ред. код]

Стрептококи мають кулясту, овоїдну або ланцетоподібну форми, діаметр яких становить 0,5 — 2 мкм[7], не утворюють спор, патогенні види утворюються капсулу, нерухомі, грампозитивні. У препаратах розміщуються у формі ланцюжка різної довжини або у вигляді диплококів (по дву штуки). За типом дихання стрептококи — факультативні (суворі) анаероби, хоч є деякі види із сильним анаеробізом[8].

Резистентність[ред.ред. код]

Стрептококи стійкі до дії низьких температур, висушування, особливо у білкових субстратах (кров, гній, слиз), у пилі та на поверхні предметів зберігаються декілька місяців. У разі нагрівання до 56 °C стрептококи гинуть через 30 хв, а при дії дезрозчинів - через 15 - 20 хвилин; при застосування 1% розчині сулеми чи карболової кислоти гинуть за 15 хвилин. У висушеному гної та мокротинні можуть зберігатися місяцями[9].

Класифікація стрептококів[ред.ред. код]

Види стрептококів класифікують перш за все ґрунтуючись на їх гемолітичних властивостях (пошкодження червоних кров'яних тілець в лабораторних умовах)[10]. Альфа-гемоліз зумовлює редукцію заліза в гемоглобіні, що надає колонії зеленуватий колір на поверхні чашки Петрі з додаванням крові до агару. Бета-гемоліз — повний розрив червоних кров'яних тілець, що створює чіткі вільні області навколо бактеріальних колоній на агарі. Інших стрептококів позначають як гамма-гемолітичних, що фактично означає відсутність гемолізу. Далі бета-гемолітичні стрептококи класифікують у серовари, тобто ґрунтуючись на специфічних вуглеводах в бактеріальній клітинній стінці.

Альфа-гемолітичні стрептококи[ред.ред. код]

Пневмококи[ред.ред. код]

Viridans та інші альфа-гемолітичні стрептококи[ред.ред. код]

Бета-гемолітичні стрептококи[ред.ред. код]

Група A[ред.ред. код]

S. pyogenes (також відомий як GAS) — причинний агент стрептококової інфекції групи A, зокрема стрептококового фарингіту (застаріле — ангіна), гострого ревматизму, бешихи, скарлатини і гострого гломерулонефриту. Якщо не лікувати стрептококовий фарингіт, він може спричинити гостру ревматичну гарячку, при якій ушкоджуються суглоби і серцеві клапани. Інші види стрептококів також можуть мати антиген групи A, але інфекції людини іншими видами, окрім S. pyogenes, здається, казуїстичні.

Група B[ред.ред. код]

S. agalactiae або GBS спричинює менінгіт в новонароджених і людях похилого віку, з випадковими системними бактерієміями. Вони можуть також колонізувати жіночі внутрішні статеві органи, збільшуючи ризик передчасного прориву мембран і передачі до дитини. Центр контролю захворювань США рекомендує вагітним жінкам проходити перевірку на стрептокок групи B і, у випадку інфекції, приймати антибіотики перед пологами для скорочення ризику передачі її до новонародженого. Проте, у Великій Британії, оскільки поширеність інфекції в жіночому статевому тракті становить лише 15 % від загального числа інфекцій, антибіотики не рекомендуються, тому що побічні ефекти від використання антибіотиків у всіх жінок з позитивною реакцією перевищують малу користь від них.

Група C[ред.ред. код]

Включає, зокрема, S. equi, який зумовлює мит у коней, і S. zooepidemicus, який спричинює хвороби у декількох видів ссавців, зокрема рогатої худоби та коней.

Група D (ентерококи)[ред.ред. код]

Багато колишніх стрептококів групи D було рекласифіковано та включено до роду Enterococcus (включаючи S. faecalis, S. faciem, S. durans і S. avium)[11]. Наприклад, Streptococcus faecalis зараз називають Enterococcus faecalis. Решта неентерококових представників групи D - це S. bovis і S. suis.

Негемолітичні стрептококи[ред.ред. код]

Негемолітичні стрептококи рідко породжують хвороби.

Епідеміологічні особливості[ред.ред. код]

Хвороба може бути як ендогенною так і екзогенною. Екзогенне зараження відбувається рідше аніж ендогенне поширення збудника всередні організму. Джерелом екзогенних інфекційних хвороб є люди, які хворіють на скарлатину, пневмонію та деякі інші стрептококові інфекції. Оскільки основними механізмами передачі є повітряно-крапельний та контактний, то цим пояснюється чому певна кількість людей може захворіти на ту чи іншу інфекційну хворобу, особливо ті, у кого слабкий як загальний, так і місцевий імунітет.

Імунітет[ред.ред. код]

імунітет при стрептококових інфекціях, окрім скарлатини, є слабким, нестійким і недовготривалим. Після перенесенні захворювання, утворюються різні антитіла, але захисне значення мають лише антитоксини і типоспецифічні М-антитіла. З іншого боку, люди, які перехворіли, у них часто виникає алергізація організму, чим пояснюється схильність до рецидивів[8]. Після перенесеної скарлатини формується стійкий тривалий антитоксичний імунітет, рецидиви цього захворювання трапляються у 2 - 16 % перехворілих.

Лікування[ред.ред. код]

Для лікування використовують бета-лактамні антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини, карбапенеми), макроліди (азитроміцин, кларитроміцин тощо), аміноглікозиди (гентаміцин, амікацин тощо).

Профілактика[ред.ред. код]

Для профілактики стрептококових інфекцій проводять неспецифічні заходи: виявлення, ізоляцію і лікування хворих, дотримання правил санітарно-гігієнічного режиму та особистої гігієни. Ослабленим дітям, що перебували у контактні із хворим, вводять імуноглобуліни. Специфічна профілактика не розроблена. Для профілактики ревматизму використовують біциліни.


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ryan KJ; Ray CG (editors) (2004). Sherris Medical Microbiology (вид. 4th ed.). McGraw Hill. ISBN 0-8385-8529-9. 
  2. Alouf, Horaud, J. E., T. (1997;). Streptococcal Research at Pasteur Institute from Louis Pasteur’s time to date. 418:7–14. (english). Advances in Experimental Medicine and Biology. с. 418: P. 7–14. 
  3. а б Evans, A. C. (1936). Studies on Hemolytic Streptococci: II. Streptococcus pyogenes. 611–624. (english). Journal of Bacteriology. с. 611–624. 
  4. Rosenbach, F. J. (1884). Mikro-organismen bei den Wund-Infections-Krankheiten des Menschen. (німецька). Bergmann. 
  5. Ferretti, Joseph; Köhler, Werner (2016-01-01). У Ferretti, Joseph J.; Stevens, Dennis L.; Fischetti, Vincent A. History of Streptococcal Research. Streptococcus pyogenes: Basic Biology to Clinical Manifestations. Oklahoma City (OK): University of Oklahoma Health Sciences Center. PMID 26866232. 
  6. Andrewes, Christie, F. W., E. M (1932). The haemolytic streptococci: their grouping by agglutination. (англійська). London: H.M. Stationery Office. 
  7. Streptococcus - bacterial genus - Microbiology Dictionary. catalog.hardydiagnostics.com. Процитовано 2017-02-04. 
  8. а б http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/micbio/lectures_stud/uk/stomat/ntn/мікробіологія,%20вірусологія%20та%20імунологія/2/06%20патогенні%20коки.%20стафілококи%20і%20стрептококи.%20менінгококи%20і%20гонококи.htm
  9. Микробиология - Стрептококки. microbiology.ucoz.org. Процитовано 2017-02-04. 
  10. Patterson MJ (1996). Streptococcus. In: Baron's Medical Microbiology (Baron S et al, eds.) (вид. 4th ed.). Univ of Texas Medical Branch. (via NCBI Bookshelf) ISBN 0-9631172-1-1. 
  11. Ruoff KL (1990). Recent taxonomic changes in the genus Enterococcus. Eur J Clin Microbiol Infect Dis 9 (2): 75–9. PubMed. 

Література[ред.ред. код]

  • Мікробіологія: підручник / В. А. Люта, О. В. Кононов. — К.: Медицина. — 2008. — с. 456: 198—200. ISBN 978-966-8144-62-2